Поняття, ознаки та мета покарання у кримінальному праві

Третя ознака - перелік покарань, що складають систему, є вичерпним, отже, будь-яким змінам, доповненням чи скороченням не підлягає.

Четверта  ознака - система покарань побудована шляхом розташування різних видів покарань у певному порядку (в чинному законодавстві - від тяжких до менш тяжких). А послідовність, чи так звана шкала мір покарань, дає можливість суддям вірно визначати, яке з покарань є більш чи менш тяжким, співставлять й порівнювати між собою різні види кримінальних покарань залежно від ступеня їх тяжкості, правильно застосовувати їх на практиці при призначенні покарань за конкретні злочини. Зобразимо розглянуті ознаки схематично:

Ознаки системи  покарань

• Встановлюється тільки кримінальним законом
• Перелік покарань, що утворюють систему, є обов'язковим для суду
• Перелік покарань, що складають систему, є вичерпним
• Побудована шляхом розташування різних видів покарань у певному порядку

Розглянуте  визначення поняття системи покарань не є ідеальним і несуперечливим. На його адресу висловлено багато критичних  зауважень і робилось чимало спроб  його вдосконалення вченими та практиками. Так, В.О. Котюк пропонує, зокрема, у визначенні поняття системи покарань уточнити характеристику переліку покарань як такого, що не підлягає довільним змінам і тлумаченням.⁷ Визнаючи вірність такого уточнення воно частково за своєю суттю поглинається більшим за обсягом поняттям суворої "обов'язковості" цього переліку, яке вже присутнє у визначенні поняття системи покарань, і тому подальшого "розшифрування", чи деталізації, не потребує.

О.І. Коробєєв пропонує в понятті системи покарань додатково  відбити ще два істотних моменти. По-перше, цілісність та повноту всіх без винятку видів покарань, по-друге, функціональне значення тих видів покарань, що входять до системи.10 Принципово не заперечуючи проти цих пропозицій, разом з тим слід зауважити, що в разі їх реалізації визначення поняття системи покарань стало б більшим за обсягом, якщо не перевантаженим, громіздким. Вихід з цієї ситуації вбачаємо в тому, щоб, підтримуючи О.Л. Цвєтиновича", визнати, по-перше, систему покарань відкритою, тобто мінливою у взаємодії з зовнішнім середовищем та конкретними історичними, соціально-економічними та політичними умовами, а, значить, незавершеною, що дозволило б уникнути у визначенні поняття системи покарань детальної характеристики її цілісності та повноти. Разом з тим, визнаючи, що все в світі є відносним, слід розглядати і відкритість, і незавершеність системи покарань також відносними, при цьому суворо зумовлюючи конкретні проміжки часу, умови та суб'єктів, відносно яких дається така оцінка. Так, протягом тривалих в історичному плані періодів часу та стосовно "вільної" волі законодавця система покарань дійсно є відкритою й незавершеною, що виявляється через правотворчість у змінах як загального переліку покарань та їх класифікації, так і в змінах характеру, змісту, тяжкості, розмірів, обсягів та меж застосування конкретних видів покарань, а також їх взаємозв'язків у системі покарань на підставі порівняльного оцінювання тяжкості обмежень, ними передбачених, поширеності цих видів покарань у судовій практиці та ефективності їх у боротьбі зі злочинністю. Воднораз для відносно невеликих проміжків часу, коли в регіоні зберігається соціально-політична, економічна та інша стабільність, і стосовно до правоохоронних та правозастосовуючих органів і окремих громадян система покарань навпаки є замкнутою, обов'язковою та завершеною, що за жодних обставин (за винятком випадків, спеціально передбачених кримінальним законом) не підлягає ніяким змінам, скороченням чи доповненням.⁸ По-друге, визнати систему покарань функціонально-цільовою, тобто системою, основні функції якої полягають у такому диференційовано-індивідуалізованому підході до покарання осіб, винних у вчиненні злочинів, за якого створюються оптимальні умови для досягнення мети кримінального покарання.

Підбиваючи  підсумки обговорення цієї проблеми, зазначимо, що було розглянуто далеко не всі критичні зауваження та пропозиції з цього питання, що містяться в літературі, а лише найбільш характерні з них. Припускаємо, що в основі багатьох непорозумінь, які дають підстави для критики, а також недостатнього взаєморозуміння між різними авторами, нерідко лежать розбіжності у використанні ними понятійно-категорійного апарату та його тлумаченні.⁹ Інакше кажучи, на практиці, у літературних джерелах частими є випадки, коли автори розмовляють "різними" мовами, навіть тоді, коли вживають одні й ті самі слова та словосполучення, надаючи їм свого власного змісту та значення, або використовуючи розмовно-побутове тлумачення цих слів, яке, на жаль, не завжди співпадає з науковим і не є загальновживаним у літературі. Доречно у зв'язку з цим приєднатися до думки М.І. Ланова, який вказує на необхідність суворої, однозначної й одночасно якісної, ясної, доступної й зрозумілої не лише юристам, але й будь-яким громадянам мови кримінального закону та юридичної літератури.¹⁰

Сучасна науково-технічна революція відкрила нові підходи до дослідження оточуючого нас світу, зумовила поширення системного підходу до вивчення тих чи інших проблем та не менш широкого використання терміна "система" у різних галузях знань. Так, відомий спеціаліст у галузі загальної теорії систем, який дослідив, зокрема, походження та розвиток різних визначень поняття "система", В.Ф. Опришко писав, що зараз системна проблематика та відповідна термінологія твердо ввійшли у свідомість сучасного вченого, інженера, практика. За його словами, систему та системність ми сьогодні вбачаємо скрізь. Теоретично будь-який об'єкт наукового дослідження може бути розглянутий як особлива система; системність характеризує процес пізнання таких об'єктів; сучасна техніка має справу із створенням систем великого масштабу, систем "людина-машина"; до категорії систем ми відносимо людський мозок, колонії організмів, найскладніші виробничі об'єднання, соціальний лад суспільства; особливими системами вважаються в межах наукознавства наука та організація наукової діяльності; людина у сучасному світі діє, оперуючи численними системами - лінгвістичними, логічними, психологічними й входить до оточуючих її виробничих, організаційних та інших систем. Аналіз системності в результаті цього виявляється однією з найважливіших сучасних філософських та спеціально-наукових проблем.¹¹

Однак просте "мовне" запозичення "модного" терміна "система" без поглибленого розуміння його суті і тих "ґрунтовних", чи "джерельних", властивостей та закономірностей, які  значною мірою сприяли досягнутим успіхам у використанні системного підходу, не може принести відчутної користі. Водночас ефективність практичного застосування системного підходу та систем для розв'язання конкретних проблем у науці та техніці, розвитку народного господарства очевидне й не потребує доказів.¹² Саме тому останніми роками в нашій країні й за її межами цьому питанню приділяється значна увага, у зв'язку з чим видано низку фундаментальних праць. Все це полегшує наше завдання щодо пошуку шляхів удосконалення та подальшого поглиблення поняття системи покарань у кримінальному праві, вивчення її основних властивостей як системи.

Науці у цілому та загальній теорії систем зокрема  відомо безліч загальних понять системи. Найбільш вдалими, на нашу думку, і репрезентуючими різні напрями у визначенні поняття системи є такі: наприклад, за В.І. Вернадським, система - це сукупність різних функціональних одиниць (біологічних, людських, машинних, інформаційних, природних), що взаємодіють і зв'язані з середовищем і спрямовані на досягнення деякої загальної мети шляхом дії над матеріалами, енергією, біологічними явищами та керування ними.¹³ Згідно з О.І. Уємовим, можна дати визначення системи як множини об'єктів, на якій реалізовано певні відносини з фіксованими властивостями, або множини об'єктів, що володіють наперед визначеними властивостями з фіксованими між ними відносинами.¹⁴ В дещо іншому плані доповнює наведені визначення В.М. Сагатовський. Він називає їх та їм подібні визначення як дескриптивні й вважає за необхідне дати власне конструктивне визначення, згідно з яким система - це кінцева множина функціональних елементів та відносин між ними, що вирізняється з середовища відповідно до визначеної мети в межах означеного інтервалу часу.¹⁵ Проте, які б не були зовнішні розбіжності різних визначень поняття системи, всі вони, як правило, мають деякі спільні глибинні й характерні особливості та ознаки, властиві будь-якій системі та визначенню її поняття, в якій би галузі знань вони не розглядались. Серед них, зокрема, можна виділити дві найбільш істотні ознаки. Перша: система - це множина, чи сукупність, яких-небудь елементів; або система - це один об'єкт, що розглядається в єдності його складових частин; друга: всі елементи системи, чи її складові частини, взаємозв'язані й утворюють систему шляхом спеціальних системоутворюючих властивостей чи відносин.

Звідси випливає, що для побудови системи покарань та визначення її поняття необхідно  розв'язати три основних завдання: по-перше, визначитися в тому, що система покарань - це множина різних елементів, якими виступають види покарань, передбачені кримінальним законом; по-друге, спробувати максимально стиснути, узагальнити, сконцентрувати та систематизувати всю відому на сьогодні характеристичну інформацію та знання про названі елементи, по-третє, визначити системоутворюючі властивості чи відносини, що зв'язують ці елементи у систему покарань.

Для зручності  та адекватного, повного і разом  з тим стислого опису різних видів  покарань і системи покарань у  цілому введемо новий інститут - інститут складу покарання (за аналогією з інститутом складу злочину у вченні про злочин).

Склад покарання - це наукова абстракція й своєрідна юридична модель покарання, що дозволяє найбільш повно і разом з тим лаконічно й строго охарактеризувати (описати) кримінальне покарання, виділивши у ньому найхарактерніші ознаки.

До об'єктивних ознак покарання віднесені: об'єкт  та об'єктивний бік покарання, а до суб'єктивних ознак покарання - суб'єкт  та суб'єктивний бік покарання. Таким  чином, для будь-якого реального  кримінального покарання можна побудувати його теоретичну модель - склад покарання, який би містив у собі чотири обов'язкових структурних елементи: об'єкт, об'єктивний бік, суб'єкт та суб'єктивний бік покарання. Під об'єктом покарання будемо розуміти осіб, засуджених до відбування покарання судом, відповідно до закону, за вчинення злочину з моменту набуття вироку чинності та початку виконання покарання до моменту звільнення від відбування покарання, згідно з законом. До суб'єктів покарання у загальному випадку належать органи, заклади, установи, організації та окремі особи, які, відповідно до закону, виконують вирок суду і здійснюють кримінальне покарання. Зобразимо склад покарання схематично.

Об'єктивний (формальний) бік покарання міститься, з одного боку, у передбачених вироком суду, відповідно до закону, конкретних видах, розмірах чи обсягах кримінального покарання, а також у визначеному порядку, місці, строках чи способах його виконання. Окрім того, з іншого боку, у передбачених законом характері, змісті, обсязі чи розмірах позбавлень (обмежень) визначених прав та свобод засудженого, які повинні були б виникнути у нього у зв'язку з виконанням конкретного вироку. Суб'єктивний (фактичний) бік покарання виражається у фактично виконуваних стосовно засудженого видах, розмірах чи обсягах кримінального покарання, а також у певному фактичному порядку, місці, строках чи засобах його виконання. З іншого боку, у фактичних позбавленнях (чи обмеженнях) прав і свобод засудженого, які виникають у нього у зв'язку з фактичним виконанням призначеного вироком суду покарання. Інакше кажучи, об'єктивний бік покарання - це те, що, відповідно до закону, об'єктивно повинно було б становити зміст покарання, а суб'єктивний - це фактичний зміст покарання на стадії його виконання.

Очевидно, що склад покарання дозволяє на якісно новому рівні досить повно, всебічно й глибоко за допомогою об'єктивних і суб'єктивних ознак описати як конкретне покарання, так і їх групу, чи множину. Введення поняття складу покарання дозволяє вирішити інше завдання, яке було сформульоване нами у зв'язку з реформуванням визначення системи кримінальних покарань як системи і полягало у тому, що треба було досить повно охарактеризувати й схематично описати кожен елемент системи кримінальних покарань і всіх їх у цілому. Однак, як підкреслювалося, цього ще недостатньо. Потрібно знайти хоча б одну системоутворюючу властивість чи хоча б єдине системоутворююче відношення, що поєднувало б усі види покарань як складові елементи системи в систему. Основні системоутворюючі властивості й відношення в систему

кримінальних  покарань вводить сам законодавець. Так, одну з головних системоутворюючих  властивостей ми отримуємо завдяки  спільним для всіх видів покарань цілям, що ставить законодавець перед  кримінальним покаранням взагалі, отже, перед будь-яким та кожним видом покарання й всіма ними водночас. Системоутворюючі відношення виникають, наприклад, і у зв'язку з визначенням законодавцем для кожного виду покарання, який входить до складу системи, його об'єктивного боку, об'єкта та суб'єкта, що дозволяє строго диференціювати та певним чином упорядкувати структуру системи покарань і види покарань, що її становлять, за тяжкістю, змістом, характером тощо, визначити певні "внутрішні" взаємовідносини між ними всередині системи, що має неабияке значення при вирішенні питань призначення покарання або заміни одного виду й розміру покарання іншим, здійсненні взаємних заліків того. Показово, що диференціація видів покарання зумовлює не тільки структуру системи покарань, але й певною мірою її функціонування, при якому кожному елементу системи відводиться "своя", строго визначена роль. Диференційованість елементів системи за вказаними вище та іншими критеріями автоматично передбачає наявність всередині системи покарань інших підсистем, що мають свої системні властивості, таких як підсистеми покарань, що застосовуються щодо неповнолітніх та осіб, які досягли віку кримінальної відповідальності, підсистеми основних і додаткових покарань, а також покарань, які можуть застосовуватися не лише як основні, але й як додаткові покарання тощо.

Виходячи з  цього, поняття системи покарань у кримінальному праві можна  визначити таким чином.

Система покарань - це передбачена кримінальним законом  і строго диференційована законодавцем за об'єктивним боком, об'єктом та суб'єктом покарання кінцева множина різних видів покарань, що об'єднані в систему спільністю поставлених законодавцем цілей.

3. Мета покарання у кримінальному праві

Проблема мети покарання цікавила багатьох вчених - юристів і філософів, що працювали  в галузі кримінального права, протягом всієї історії його розвитку. Багато запропонованих ними концепцій і теорій не призвили до однозначного тлумачення цієї складної проблеми. Проте серед їх множин можна виділити дві основні групи:

А) абсолютні  теорії покарання (теорії відплати);

Б) відносні теорії покарання (теорії досягнення корисних цілей).

Представники  абсолютних теорій (Кант, Регель та їх послідовники) не бачили в покаранні  ніякого іншого змісту, крім єдиної абсолютної ідеї - мети відплати за вчинений злочин. Як практичну реалізацію прихильники цих теорій відстоювали необхідність законодавчого закріплення різних систем пропорційності злочину і покарання,відплати різним злом за заподіяне зло.