Біосферні заповідники України

Хід паломництва

Перші паломники  починають приїжджати до Умані ще за тиждень до Рош Гашана, який проходить 2 дні поспіль в єврейському місяць тішрей (вересень чи жовтень). В основному це хасиди з достатком і вони можуть собі дозволити перебувати в Умані більше одного тижня.

Масове паломництво  розпочинається десь за 4 дні до свята  Нового року. Хасиди прибувають автобусами з аеропортів Одеси та Києва протягом всієї доби. Розвантаження відбувається по вулиці Челюскінців, де формується своєрідний КПП. Це місце ретельно охороняється представниками міліції, патрульної служби та спецпідрозділів (Грифон та Беркут).

На КПП  також знаходяться представники єврейської організації, яка і організовує  їхній приїзд до Умані. Вони проводять  облік приїжджих та допомагають  представникам силових структур з перекладом з російської на іврит. Після відмітки хасиди рухаються вгору по вулиці Белінського до вулиці Пушкіна, де вони збираються своїми общинами. Так як готель, який спеціально будували для паломників-хасидів, не працює, то всі приїжджі змушені шукати собі тимчасове житло у місцевих жителів.

Квартири  вище 5 поверху також коштують значно дешевше, навіть якщо будинок знаходиться  біля могили чи синагоги. Адже в період святкування Рош Гашана хасидам забороняється користуватись усіма надбаннями цивілізації, в тому числі й ліфтом.

Вивчення Тори

Для хасидів  приїзд до могили цадика Нахмана ототожнюється з обов'язковим дійством життя. Хоча б один раз за життя кожен хасид повинен відвідати могилу і найкраще це робити при святкуванні Нового року Рош Гашана.

Велике значення паломництво має і для молодшого  покоління. Їх беруть з собою на прощу  для того, щоб виховати у них  святе відношення до релігії. Під  час паломництва в Умані хасиди збирають хлопчаків в купки і  проводять з ними своєрідні уроки: вивчають тексти Тори.[26]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. ПАЛОМНИЦТВО НА ПОДІЛЛІ

На Поділлі  є чудові місця які є центрами паломництва ,які відвідують тисячі людей зі всього світу. Це такі місці як:

Зарваницький духовний центр,Тинна,Летичів,Городок,Меджибіж.

2.1.Зарваниця.

Подільська  святиня, як називають Зарваницю, має свою давню історію. Археологічні знахідки засвідчують, що сліди людського поселення на цьому терені сягають кінця мідно-кам’яного — початку бронзового віку. Неподалік цвинтаря у Зарваниці її власник Роман Охоцький, який цікавився минулим села, знайшов кам’яну домовину, що мала 5 тисяч років. На основі городських і земських актів Зарваниця існувала вже у ХІІ столітті, тобто у княжий період. Є кілька версій щодо назви села. За народними переказами, початки зародження Зарваниці пов’язуються з появою чудотворної ікони Богоматері. Місцина над Стрипою стала надійним прихистком християнства під час наступу монголів на терени Русі-України.[3, c.44]

Перша письмова згадка про село датується 1458 роком. Архівні документи XVIII ст. підтверджують, що Зарваниця обіймала нинішній Вишнівчик і Полісюки. Населений пункт розвивався і став містечком. Для його захисту від турецьких нападників було викопано із висипаним високим валом рів, який з’єднував Стрипу, і споруджено в’їзну браму. Збереглися письмові свідчення про існування у середні віки мурованого замку, який був на присілку Полісюки. Його руїни ще досі можна побачити. У 1662-1688 рр. Зарваницю кілька разів стустошували турки і татари. Вони спалили селянські оселі, церкву і монастир. Багатьох людей було вбито, захоплено у полон. Однак ікону Божої Матері вдалося врятувати. Її було перенесено до нової дерев’яної церкви, побудованої в центрі Зарваниці. В ній примостили також чудотворний образ — образ Розп’ятого Спасителя, який коронував в 1742 році львівський митрополит Атаназій Шептицький.[14, c.112]

У 1754 р. дерев’яна  церква згоріла. На місці, де вона стояла, отець Петро Білинський поставив кам’яний хрест. Того ж року за допомогою тодішнього власника села графа А. Мйончинського завершено спорудження храму Пресвятої Трійці. Її будували із каміння, взятого зі зруйнованого татарами замку в Полісюках. Це був четвертий храм з часу заснування Зарваниці і його освятив отець Ілій Білинський. Споруда захоплює простотою архітектурної форми. До нової церкви урочисто перенесено обидві чудотворні ікони. Дня 23 червня 1867 р. Апостольська Столиця за понтифікату Святійшого Отця Пія   ІХ, Папи Римського видала Декрет відповідно до якого Чудотворну ікону Зарваницької Божої Матері було короновано. Поблагословенні Папою Пієм   ІХ золоті корони  з Риму привіз о. Порфірій Мандичевський, тодішній парох Зарваниці, старанням якого Чудотворну ікону Зарваницької Божої Матері і було короновано. Власне коронацію Чудотворної ікони Зарваницької Божої Матері, що величаво відбулася - 28 серпня 1867 р.  – в день свята Успіння Пресвятої Богородиці, здійснив з окремого дозволу і Благословення Апостольської Столиці митрополит Галицький Спиридон Литвинович.  Святійший Отець Пій   ІХ, за рекомендацією кардинала Йоана Сімеоні, окремим Декретом відновив відпусти для прочан, надавши Зарваниці відпустового значення. Відпусти мали починатися на Вознесіння Господнє і тривати у всі неділі  і торжественні свята аж до  Покрови Пресвятої Богородиці включно. Відтоді починаються відпустові дні, коли тисячі прочан відвідують це святе місце. Коли в краю наступило атеїстичне лихоліття радянського комуністичного режиму  то відпусти до Зарваниці було заборонено В 1894 р. біля джерела вимурували каплицю. Часто відвідував Зарваницю майбутній Патріарх Української греко-католицької церкви Йосиф Сліпий.[14, c.58]

Чудотворна ікона Зарваницької Матері Божої

Поява 28 серпня 1957 року на Успення Пресвятої Богородиці

На Успення Матері Божої того року до Зарваниці зійшлося дуже багато прочан з усіх-усюд. Біля каплички зібралося близько 3-4 тисяч осіб. У капличці – ніде яблуку впасти. По відправі утрені починається Служба Божа. Під час літургії голова сільради відбирає від Григорія Гоцекири ключі від каплички. Народ – у заціпенінні. Але плани Божі були інакшими: у тій хвилі, як Матір Божу було замкнуто в мурах, Господь Бог не опускає свій люд, а дає йому нову надію: Матір Божа з’являється у криничці одній жінці з с. Коропець, яка навколішках обходила капличку, дякуючи Матері Божій за чудесне врятування під час повені.

Але на цьому  з’ява не припинилася. Люди побачили дивну ясність, немов срібну сітку, а у ній – Матір Божу Зарваницьку з Дитятком Ісусом на руках, коронованих, як на іконі. Багато прочан це тоді оглядало і можуть нині підтвердити побачене диво під присягою.

Ясність і  з’ява, що виникли 28 серпня 1957 року, були весь час: і взимку, і влітку, аж до Успення Богородиці 1958 року. Я сам бачив це чудо багато разів.

Про чудо невдовзі довідався увесь край. Люди йшли до Зарваниці не тільки у неділі й свята, а й у будні, щоб  помолитися і випросити ласки  у Небесної Неньки. І Вона щедро  посилала її своїм дітям…

Поява 30 квітня 1962 року

29 і 30 квітня 1962 року на Великодні Свята  як першого, так і другого  дня з’їхалися безбожники з  Золотників та Підгайців, розганяючи людей від руїн каплички. А криничку, ту, що біля руїн, і другу, трохи поодалік, позагортали камінням, дерням, намулом; поливали мазутом.

Другого дня  свят близько 16-ї години хлопчики-школярі  Зіновій Фірман, Омелян Стецина, Роман Андріїшин, Омелян Кушнір, Іван та Володько Городиські пішли до руїн каплички і почали бавитись там «гаїлки». Один з них, Зіновій Фірман, пішов до другої кринички, щоб хоч трішки очистити її від нечистот. Взявши кусень бляхи, він відгорнув дернину і нараз почув голос з води – виразний і дзвінкий: «Очищайте! Очищайте!» Хлопець злякався і чимдуж помчав до друзів, розповідаючи їм про пригоду.

Школярі без  вагань гуртом подалися до кринички і  знову почули з води виразний, дзвінкий, благально-ніжний голос: «Очищайте! Очищайте!». Нараз над водою з’явилась рука по лікоть: блискуча і ясножовта. Хлопці кинулися чистити криницю і з кожним разом, коли її лоно ставало чистішим, рука опускалася все нижче й нижче, під камінь, що у воді, і там зникла.

Привівши  джерело до порядку, учні прикрасили його хвоєю та квітами і пішли далі бавитися до руїн каплички, аж до заходу сонця. Вернувшись домів, вони розповідали людям про надзвичайну пригоду… Розповіді їх були ідентичними, так що сумнівів стосовно того, що вони бачили і чули, не може бути ніяких…

Поява 26 вересня 1962 року

Розповіла про  неї Ганна Гапій, тоді учениця 6-го класу Зарваницької школи.

У середу після  четвертого уроку директор школи  Северин Кондрат наказав ученицям піти до лісу і принести галузок на мітли. Серед дівчат, крім Ганни Гапій, були Орися Манджур, Марія Фірман, Надя Рогачук, Ганна, Стельмах, Марія Крушельницька, Галя Леськів і Ольга Тимець.

Прийшовши до лісу біля руїн каплички, Ганна звернулася до подруг: «Маємо час наламати галузок. Йдімо спочатку помолімося». Всі  радо згодилися і клякнули біля румовиння. По молитві Ганна каже: «Йдімо ще до тієї другої кринички, де Мати Божа з’явилася хлопцям, може, й ми побачимо її». Дівчата пристали і на це.

Під час молитви  Орися Манджур побачила у криничці на воді Матір Божу з Дитятком Ісусом на лівій руці і сказала до Ганни Гапій: «Я бачу Матір Божу ось тут, в куті на воді. А ти бачиш?» Ганна відповіла, що бачить, решта учениць – також, і всі дуже тим втішилися. Одні клячали, інші стояли і молилися.

Пречиста  Діва виглядала так, як на фотографії Матері Божої Зарваницької: з короною на голові, з коронованим Ісусиком на лівій руці. У правій руці Мати Божа тримала свічку, яка горіла. Марія зі своїм Сином дивилася на дівчат, мов жива. Учениці цим були настільки зворушені, що забули навіть, за чим йшли до лісу.

Директор школи, розгнівавшись, послав по них кількох учнів. Дівчата нашвидкуруч наламали гілляччя і вернулись до школи, а опісля розповіли всім про подію, що сталася з ними у лісі…

Поява 29 серпня 1963 року

Михайло Рисан (нар. 1917 року у селі Лапаївка Теребовлянського району) оповідає таке:

«1963 року, у  суботу, на Успення Божої Матері я дістав якусь невимовну нудьгу і пішов до Зарваниці, щоб помолитися і набрати води. Коло кринички було повно міліції. Я вирішив обійти цю місцевість лісом і зайти до джерела іншим боком, та даремно. З жалем я повернув додому, але твердо постановив наступного дня знову відвідати ці святі місця.

У неділю на світанку ми разом з жінкою Броніславою  і сином Зеньом вибралися в дорогу. На щастя, міліції коло кринички не було, а натомість люди співали пісень біля руїн каплички. Мене щось ніби потягнуло до кринички під лісом, де Мати Божа з’являлась хлопцям і дівчатам.

Прийшовши сюди, ми всі – троє, вклякнули і  молимось. І ось під час молитви  я бачу гарну Матір Божу, мов  на фотографії, у кутку джерела. Це саме спостерігали й мої рідні. Довго  ми оглядали Матір Божу. А коли люди почали співати Службу Божу, пішли  до них.

Але тут якась  невідома сила знову потягнула мене до кринички. Залишаю я громаду  і кваплюся назад. Нараз бачу перед  собою ще ясніше зображення Матері Божої, і на душі стає так легко-легко, немов у якомусь невагомому просторі.

У липні 2000-го року сталося відродження Зарваниці, над якою, як і в сиву глибину, струмить безкінечна і життєдайна енергія  Божої Правди та Любові - посередницею якої є наша Матінка Божа - Цариця української держави нового тисячоліття  і до віків вічних! До Зарваниці  з'їхалися понад 500,000 прочан з України  та з цілого світу, щоб відбути  першу національну українську прощу  в незалежній державі.[8, c.205]

 

 

 

 

 

 

 

2.2. Городок Подільський – "Маленька Варшава".

Городок – одне із найстаріших міст України. 2012 року він святкував свій 650-річний ювілей. Попри поважний вік аж занадто цікавих пам’яток історії тут не збереглося, та відвідати його варто. Городок, який ще має неофіційну назву «Маленька Варшава», є своєрідною столицею релігійного життя українських католиків.

Історія міста

Дехто з істориків  схильний вважати за дату заснування Городка 1392 рік, коли литовський князь  Федір Коріатович передав кілька населених пунктів землевласнику Бедриху. Звідси нібито й назва – Бедрихів-Городок. В актах ХV ст. поселення зустрічається під назвами Городок, Грудек, Грудок і, нарешті Новодвор, та як цілих півстоліття, з кінця п’ятнадцятого і до середини шістнадцятого, належав магнатам Новодворським.

Орди чужинців не раз руйнували місто дотла, як це було, наприклад, у 1550 році, коли на Поділля вторглись полчища татар, але жителі відроджували його знову. Занадто вигідним було географічне  розташування Городка, щоб не використати  цієї обставини: він лежав на важливому  торговельному шляху з Брацлавщини  в Коломию.

Добре відомий  історії наступний факт. Турецьке ярмо, під яким перебував Городок  з 1672 по 1699 роки, вкрай негативно  позначилось на кількості населення  міста, тому магнат Замойський змушений був заселити Городок селянам-мазурами з-за Вісли і Сяну. Варто сказати, що це був другий за рахунком наплив поляків у Городок. Перший мав місце наприкінці ХV ст. після шлюбу литовського князя Ягайла та польської королеви Ядвіги, коли поляки активно почали полонізувати Поділля. Звідси, власне, і бере початок історія Городка, як переважно польського містечка, з давніми духовними традиціями, яким він у певній мірі залишається й донині і чим, безумовно, теж вирізняється на тлі інших подільських міст.[19, c.63]

Під час визвольної війни українського народу 1648-1654 років  під проводом Богдана Хмельницького  жителі Городка не залишились осторонь важливих історичних подій. Національний і релігійний гніт, якого зазнавали  подоляни, штовхав їх на активну участь у визвольних змаганнях. Відомо, що в 1653 році козацькі війська взяли городоцький замок, і за свідченням мемуариста , «не пощадили ні шляхти, ні поспольства».