Біосферні заповідники України

Це напевно  є найбільша святиня християнства в Україні, яка була заснована  в середині XI століття. Якщо дивитися на місто Київ з лівого берега Дніпра, перед поглядом постає в сяйві  золотих куполів комплекс стародавніх  споруд Києво-Печерської Лаври, що затишно  розташувалася на високих дніпрових  пагорбах.

 Засновником  Печерського монастиря, майбутньої  Києво-Печерської Лаври був преподобний  Антоній. Народився він у сім’ї  побожних батьків у місті Любечі  на Чернігівщині та називався  Антипа. Батьки виховали його  в дусі ревного християнства. З дитинства він часто чув  розповіді про святих людей,  які зрікаються суспільства і  живуть десь далеко на самоті, у пустинях чи монастирях. Такий  спосіб життя чимось його притягував, він будучи ще підлітком викопав  собі печеру і там проводив  багато часу на самоті. Та для  того, щоб добре вивчити зміст  життя молодий Антипа вирішив  стати мандрівником. Залишивши своїх  батьків він пішов у світ, спочатку  обійшов найближчі території,  а потім подався в чужі краї.

Подорожуючи територією Греції він дійшов до святої гори Афон, на якій було побудовано багато монастирів. Познайомившись з життям у монастирях Антипа виявив бажання  стати ченцем. Він зупинився в  одному з монастирів і через деякий час ігумен Феоктист постриг його в ченці з іменем Антоній. Цей  ігумен і став духовним наставником  Антоні я та навчав його монашого життя. Недалеко від монастиря була у горі над морем прорубана тісна печера, яка сподобалася монаху Антонію і там він багато часу перебував на самоті. Через короткий час ченці монастиря зауважили, що молодий монах Антоній робить великі успіхи в духовному житті. Ігумен закликав його і сказав, що він вже достатньо ознайомлений з духовною наукою та пора йому самому навчати інших, бажано на території своєї Батьківщини.

Преподобний Антоній прийшов у Київ, обійшов  усі місцеві монастирі, засновані  князями та переконався, що для зміцнення  християнства в Київській Русі, потрібні трохи інші монастирі. В дрімучому  лісі, на березі Дніпра, недалеко від  князівського селища Берестів, преподобний  знайшов невеличку печеру і поселився  в ній. Звідти і почався з 1051 року подвижницький шлях життя преподобного Антонія на Батьківщині. Багато часу він провів у цій печері в молитві  та пості, харчуючись лише сухим хлібом та дніпровською водою. Попри щирі бажання  молодого монаха Антонія проводити  усамітнене життя, слава про нього  швидко поширювалася. Відчувши у ньому  духовного чоловіка, багато людей  почали приходити за порадами або  благословенням. Спочатку приходили  з навколишніх сіл та міста  Києва, а потім і з віддалених місць. Дехто з відвідувачів просили  дозволу в Антонія також поселитися в печерах. Одними з перших були ієромонах  Никон, преподобні Феодосій, Варлаам та Єфрем. Вони викопали під землею спільний прохід, попри який вирубали в горі невеличкі келії та два більших приміщення, де розмістили Церкву та трапезну кімнату. Коли приходили бажаючі поселитися разом з ними то спочатку приймав у їхню спільноту преподобний Антоній, а вже потім, після підготовки, постригав у монахи ієромонах Никон. Через чотири роки то вже був відомий на всю округу монастир у печерах. Приходили до них на поради навіть поважні князі.

Будівництво Собору на території монастиря розпочалося  в 1075 році і завершилося в 1078 році. Кошти на будівництво храму пожертвував  варязький князь Симон, який мав  видіння про побудову цієї Церкви, та великий князь Київський Святослав  Ярославович. Внутрішнє оздоблення храму фресками та мозаїками продовжувалося до 1089 року.

В 1230 році Собор  Успіння Пресвятої Богородиці дуже постраждав від землетрусу, внаслідок чого купол впав на землю. Десять років храм відновлювали, а в 1240 році прийшла нова біда, хан Батий зі своєю ордою знищив місто Київ. Храм було ограбовано, зруйновано стіни аж до вікон, багато людей тоді загинуло. Відновлення храму проводилося дуже довго, наново його освятили аж у 1470 році. В 1482 році Київ знову завоювали татари. Монастир було спалено, дуже постраждала і Церква Успіння Пресвятої Богородиці. Майже сто років храм був у запустінні, а пізніше він часто відновлювався та перебудовувався. Останній раз він зазнав руйнувань, коли був підірваний під час другої світової війни.[17, c.93]

Михайлівський Золотоверхий Собор

У 1108 році сини князя Київського Ізяслава Ярославовича – Петро-Ярополк та Михайло-Святополк  – заснували в Києві, на місці  попереднього монастиря великомученика Дмитрія, монастир Архістратига Михаїла. В цьому ж році, після перемоги над половцями, почали будувати й храм Архістратига Михаїла, якого освятили в 1113 році. Він був побудований на Старокиївській горі понад Боричевим спуском до Дніпра. Спочатку форма храму була трьохнефна у вигляді Хреста з одним куполом. Але пізніше, після різних часткових руйнувань, його добудовували, реставрували і з XVIII століття вже стало сім куполів. У ньому похоронені декілька поколінь київських князів. У 1240 році храм дуже постраждав від нашестя орди хана Батия.

Велику славу  заробив собі Михайлівський Собор  через оригінальні чудові фрески та мозаїки. В цьому храмі українські майстри започаткували новий  тип малярства в Київській  Русі, відмінний від візантійського. Цей спосіб назвали «Мерехтливий живопис», а започаткував цю техніку  в малярстві монах Алімпій. Всі мозаїки мерехтіли і ніби розпливалися по стінах навколо людей, які їх розглядали. Михайлівський Собор був пограбований у 1935 році радянською владою. Більшість мозаїк були викраденими і тепер знаходяться в російських музеях Москви та Петербурга. Зі старовинних мозаїк та фресок, якими раніше були покриті всі стіни храму, збереглося непошкодженими лише 45 квадратних метрів.

Почаїв

Почаївська  Лавра - православний чоловічий монастир в м. Почаєві, що на Тернопільщині. Вважається, що назву монастирю дали ченці-засновники, які втекли в ці краї з Києва  від татаро-монголів в 1240 році, а  там, звідки вони прийшли, була річка  Почайна.:. Заснований втікачами монастир спочатку був звичайною дерев'яною церквою. Існує інша версія назви  монастиря та історії його заснування: дехто вважає, що його фундатором був  афонський чернець Мефодій, який дав назву монастирю і місту  зі слів: «Поча Діва творити чудеса... " Бо монастир був присвячений Успінню Пресвятої Богородиці.

Визнання  до монастиря прийшло з кінця XVI століття, коли відома меценатка Анна Гойська взяла його під своє опікунство, а найвищого розквіту він досяг в роки ігуменства Іова Почаївського /помер в 1651 році/, який за подвижницьке життя і мужній захист православ'я за Заході України був канонізований. В 1833 році монастир отримав статус Лаври.[2, c.46]

Почаївська  Лавра - місце паломництва православних християн: тут знаходиться Чудотворна ікона Матері Божої Почаївської, котру згаданій Анні Гойській подарував Константинопольський патріарх, а вона передала ікону монастирю; в Лаврі покояться мощі преподобного Іова Почаївського, якого шанує весь православний світ; окрім цього, біля джерела цілющої води збереглась стопа Божої Матері, яка з'явилась над Почаєвом в 1340 році, врятувавши монастир і місто від татар і турків. Нині джерело і стопа Божої Матері знаходяться в центрі головної споруди архітектурного ансамблю Лаври - Успенського Собору.

Стосовно  походження назви Почаївський монастир є такі версії, як:

1) Можливо  саме Києво-Печерськi монахи і дали назву новому місцю - в пам'ять про річку Почайну, неподалік від якої стояв колись їх монастир.

2) За легендою  монастир утворився на горі  Почаївській саме після того, як на ній було явлення Божої  Матері і утворення цілющого  джерела від її стопи. І після того почав народ говорити: «Поча Діва творити чудеса». За думкою деяких дослідників, в живій розмовній мові «Діва» втратило початковий звук «д» і кінечний «а», і так із двох слів «Поча Діва» утворилося одне - Почаів.[9, c.162]

Історія чудотворної Почаївської  ікони Божої Матері

Чудотворна  ікона Матері Божої в Почаєві  походить із XVI ст., її історія така. Ікона Матері Божої була спочатку власністю родини Гойських. Ця родина одержала ікону з Царгороду. Пані Гойська завважила, що її ікона Матері Божої видає з себе якусь дивну надземну ясність. Ця чудесна ясність піддала думку п. Гойській, що ікона мусить бути чудотворною. Вона порадила своєму братанкові Пилипові Козинському, сліпому від народження, молитися перед тією іконою і просити Божу Матір за повернення зору. Пилип послухав цієї ради і почав сердечно благати Пресвяту Богородицю перед її іконою за вилікування зі сліпоти. Божа Мати вислухала його благання і одного разу під час молитви від прозрів.

Після цього  Гойські почували себе недостойними держати у власному домі цю чудотворну ікону Божої Матері і подарували її до монастирської церкви в Почаєві. При цій нагоді вони ще й наділили монастир землями. Після їхньої смерті, спадкоємець, лютера­нин Фірлей, відібрав запис, напав на монастир, погра­бував його і чудотворну ікону Матері Божої забрав із собою. Аж через двадцять років ігумен Іван Залізо виграв процес і так ікона повернулася знову до Почаївської монастирської церкви Успіння Божої Матері.[13, c.120]

В 1661 році у  монастирській хроніці почали списувати чуда, які діялися за посередництвом чудотворної ікони Божої Матері. Одне з найславніших чудес сталося 23 липня 1675 р. Це була чудесна оборона Почаївського монастиря і церкви під час нападу турків і татар. У тому році турки і татари напали на Україну. Бусурменські ватаги, з наказу турецького султана Могаммеда IV, руйнували села й міста, вирізуючи в пень бідне населення. Хан Нуредін пройшов через Збараж і наблизився до Почаєва, щоб пограбувати і знищити монастир і все те, що там було.

Застрашене  населення збіглося до Почаєва з  усієї околиці, шукаючи захисту перед неволею та вбивством. Турки й татари облягли місто та почали наступ на монастир. Облога тривала від 20 до 23 липня 1675 р.

Зранку, 23 липня 1675 р. розпочали турки наступ на монастир. В найкритичнішій хвилині наступу, коли здавалося, що неминуча заглада вже нікого не мине, монахи почали співати кондак: "Возбраній воєводі...", а за ними весь там зібраний народ заспівав цю прегарну пісню. І ось несподівано сталося дивне чудо! Небо розкрилося, Мати Божа явилася над монастирською церквою і розпростерла білий омофор над своєю обителлю. Коло Матері Божої, праворуч, стояв преподобний Йов Почаївський і молився. І турки, і наші люди бачили Матір Божу, але турки думали, що це звичайний привид і почали ще сильні­ше стріляти. Та стріли турецькі, що летіли на містечко, верталися до турків і ранили їх. Турецький полководець, щоб опанувати несподівану ситуацію, кинув усі свої резерви в наступ на монастир, та в тій же хвилині і турки, і татари, зчинили крик: "Чудо! Чудо!" Коли ж турки побачили Пресвяту Матір Божу, як Вона стояла на укріпленнях монастиря, настала страшна метушня і переляк серед наступаючих лав турків і татар. Наступ не тільки зупинився, але перемінився в страшну втечу. Турки й татари втікали навмання.[10, c.95]

Це чудесне  врятування Почаївського монастиря  зазначено в історії. Всі старовинні записки стверджу­ють, що турки й  татари залишили облогу монастиря, хоч  легко можна було його здобути, бо, як я вже згадував, і укріплення було слабе і також слабою була оборона. Та могутності Пречистої Божої  Матері ніяка ворожа сила не може опертися. Омофор Пресвятої Божої Матері сильніший  від найсильнішої зброї ворогів.

Почаївська  Лавра - символ непоборності християнської  церкви в Україні: народжувались  і вмирали держави, з'являлись і  гинули режими, приходили і відходили  навали та агресори, королівське правління  змінювалось імперським, а християнська церква залишалась незмінною - за всіх умов служила Богу і народу України.[2, c.21]

1.4.Умань - столиця паломництва Хасидів

Щороку до Умані з’їжджається більше 20 тисяч  хасидів

Нині у  вересні до Умані з’їжджаються хасиди більше як 22 країн світу. В цей  час відбувається святкування хасидського  нового року Рош – Гашана.  В нашому місті розташована могила Ребе Нахмана – проповідника і духовного лідера брацлавських хасидів – філософсько-світоглядної течії в іудаїзмі.

Цадик (праведний, благочестивий) — духовний провідник  групи релігійних євреїв — прибічників  хасидського напряму іудаїзму, який становить для своєї громади  взірець побожності та праведної  поведінки, джерело порад та етично-релігійних настанов у повсякденному житті. Брацлавські хасиди - послідовники цадика Нахмана Брацлавського (1772-1810), який вважав основою етики іудаїзму простий спосіб життя, самопожертву, відвертість, щирість, безпосередність у молитвах. Найчисленніші громади брацлавських хасидів зареєстровані у Нью-Йорку, Єрусалимі, Бней-Браці та Цфаті (Ізраїль). їхня діяльність координується Всесвітньою радою брацлавських хасидів. Святе місце брацлавських хасидів - могила Нахмана в Умані, яку, згідно з його заповітом, на Рош-Гашана  відвідують брацлавські хасиди з усього світу, а їх в світі налічується до 100 тисяч.[15, c.29]

Брацлавські хасиди – то єдине відгалуження хасидизму, яке так і не обрало собі нового цадика. Зазвичай це почесне  звання передають або дітям, або  учням померлих цадиків. Але брацлавські  хасиди подумали собі, що цадик Нахман чудово правитиме ними й з неба. Завдяки цьому вчення брацлавських хасидів вважають унікальним у хасидському світі. У 1810 році Нахман і тисячі його учнів переїхали до Умані з Брацлава. Хворий на туберкульоз Нахман незабаром помер і згідно його заповіту був похований на старому кладовищі на горі Турок. За іудейським переконанням, душа людини після смерті ділиться на дві частини. Одна піднімається на небо, друга залишається на місці поховання. Тож перезахоронення в євреїв заборонені.

Умови паломництва

Неофіційний статус центру міжнародного паломництва  Умань отримала 20 років тому. Брацлавські  хасиди приїжджають в Умань, бо за їхніми світоглядними уявленнями уманська земля – свята, а могила Ребе Нахмана – їхній духовний центр. Через це в Ізраїлі брацлавських хасидів називають «хасиди мертвого ребе», та для них самих Ребе Нахман – живий, і вони навіть говорять про нього в теперішньому часі. Для брацлавських хасидів бути хасидом двадцять першого століття – це спосіб бути євреєм, наскільки це можливо. Тому дехто присвячує увесь свій час молитвам і обирає спосіб життя глибоко релігійних іудеїв зразка вісімнадцятого століття. Інші обирають світський спосіб життя: працюють, займаються бізнесом, обіймають державні посади тощо.

Збираючись  на іудейський Новий рік в Умані, усі прочани-хасиди стають однією родиною, разом читають молитви, здійснюють ритуал омовення, запалюють свічки, жертвують гроші на доброчинні справи. В новорічну ніч прочани готують щедре застілля, співають і танцюють аж до світанку. Для них Ребе Нахман – цадик (святий), і вони вірять, що перебування на могилі на Новий рік принесе їм удачу в усьому протягом цілого року.