Особливості суб'єктів трудового права

Професійні спілки є універсальним представником працівників. Універсальність їх представництва проявляється в тому, що профспілки здійснюють свою діяльність на всіх рівнях (організація, галузь, регіон і т. ін.) і беруть участь в усіх формах соціального партнерства. Але у відповідності зі ст. 3 Закона України „Про колективні договори і угоди” від 01.06.1993 р. інтереси працівників можуть представляти й інші уповноважені на представництво трудовим колективом органи, а у разі їх відсутності - представники трудящих, які обрані або уповноважені трудовим колективом.

2.2 Трудовий колектив  як суб'єкт трудового права  України.

За ст. 2521 КЗпП України трудовий колектив підприємства утворюють усі громадяни, які своєю працею беруть участь у його діяльності на підставі трудового договору (контракту, угоди), або ж інших форм, що регламентують трудові відносини працівника з підприємством.

Трудовий колектив володіє організаційною єдністю, органами управління та цілісною системою відносин. Трудовий колектив має такі основні ознаки об'єднання людей: 1) вільних, які виконують трудову діяльність; 2) які мають спільну мету - досягнення певних трудових результатів; 3) які працюють на підставі укладених ними трудових договорів (контрактів, інших угод про пращо).2

Що ж стосується правосуб'єктності трудового колективу, то в сучасній науковій юридичній літературі це питання залишається досить дискусійним, хоча в радянський період воно не викликало ніякої полеміки. Учені щодо цієї проблеми займають діаметрально протилежні позиції. Якщо одні визнають трудовий колектив суб'єктом трудового права, вважаючи, що за ринкових умов його роль і значення у сфері регулювання найманої праці актуалізують-ся, то інші, навпаки, повністю відмовляють останньому в можливості мати правосуб’єктність, розглядаючи даний колектив як штучне породження радянського ладу.

Правосуб’єктність трудового колективу виникає лише з моменту створення управляючого органу - загальних зборів (конференції). Адже останні - це не постійно діюче утворення.  Трудовий колектив, як суб'єкт трудового права, за своєю суттю є складним правовим явищем, оскільки характеризується специфічною соціально-правовою структурою і, будучи наділеним широкими соціально-економічними повноваженнями, виконує відповідні функції

Отже трудовий колектив у широкому розумінні - це об'єднання громадян, які своєю працею беруть участь у діяльності організації на підставі трудового договору з нею. Крім працівників, які виконують звичайні трудові функції, до складу трудового колективу входить адміністрація, тобто посадові особи, головним обов'язком яких є управління процесом праці й керівництво виробничо-господарською діяльністю. Ці посадовці теж включаються до трудового колективу лише остільки, оскільки .між ними й організацією укладено трудовий договір. Разом із тим поняття «трудовий колектив» може тлумачитися й у вузькому значенні, що передбачає тільки колектив працівників (без включення сюди посадових осіб із числа адміністрації). Різне розуміння трудового колективу (в широкому й вузькому сенсі) дає можливість більш повно й диференційовано підходити до змісту статусу цього суб'єкта трудового права в рамках відособленої організації. B.JI. Костюк наголошує, що вузьке трактування категорії «трудовий колектив» міститься й у загальному терміні «працівники», який вживається

законодавцем у низці нормативних актів, прийнятих в останні роки.37

Умовами виникнення трудового колективу є поєднання, з одного боку, роботодавця, а з другого, - спільної трудової діяльності працівників, які знаходяться в трудових відносинах з ним. Оскільки за сучасних умов роботодавцем можуть виступати не лише підприємства, то доцільно було б у законодавчому порядку визначити правове положення трудового колективу не на підприємстві, а в роботодавця. Відносини трудових колективів із власниками або уповноваженими ними органами є правовими, але не трудовими, оскільки своїм змістом мають не працю, а лише її організацію й умови, за яких вона здійснюється.

Повноваження трудового колективу і його виборного органу визначаються у статуті підприємства. У статуті підприємства визначається також орган, який має право представляти інтереси трудового колективу (рада трудового колективу, рада підприємства, виборний орган профспілкової організації тощо). Як суб'єкт трудового права трудовий колектив може діяти на рівні підприємства в цілому чи на рівні його структурних підрозділів — цехів, відділів, виробництв.38

2.3 Правове становище організацій  роботодавців.

Якщо професійні спілки створені для захисту інтересів працюючих, інтереси роботодавців, тобто власників підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності представляють організації роботодавців. Це громадські неприбуткові об'єднання на засадах добровільності та рівноправності, що створюються з метою представництва і захисту прав та інтересів роботодавців.

Основними завданнями організацій роботодавців та їх об'єднань є співробітництво з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, професійними спілками, їх об'єднаннями та іншими організаціями найманих працівників; забезпечення представництва та захист законних інтересів і прав роботодавців; участь у формуванні та реалізації соціально-економічної політики держави; участь у проведенні колективних переговорів та укладенні генеральної, регіональних і галузевих угод та забезпечення виконання своїх зобов'язань за укладеними угодами; сприяння вирішенню колективних трудових спорів, запобігання страйкам тощо.

Організації роботодавців створюються і діють за територіальною або галузевою ознакою. Засновниками організацій роботодавців можуть бути не менш як десять роботодавців або два і більше роботодавців певної галузі для створення галузевої організації роботодавців. Рішення про створення організації роботодавців приймається установчими з'їздами (конференцією) роботодавців, що оформляються протоколом установчого з'їзду (конференції).

Організації роботодавців та їх об'єднань діють на основі статутів, які затверджуються установчим з'їздом (конференцією) роботодавців, організацій роботодавців. Організації та об'єднання підлягають обов'язковій реєстрації. Повноваження організацій роботодавців та їх об'єднань визначені розділом V Закону України «Про організації роботодавців». Їм надано право в порядку, передбаченому їх статутами, представляти і захищати свої права і законні інтереси у відносинах з профспілками та іншими організаціями найманих працівників, органами державної влади та органами місцевого самоврядування у сфері регулювання соціально-трудових та економічних відносин; брати участь у веденні колективних переговорів по розробленню та укладенню угод на відповідному рівні; брати участь у соціальному партнерстві з метою договірного регулювання та вдосконалення соціально-трудових відносин, досягнення взаємопорозуміння, компромісів між сторонами соціального партнерства, запобігання виникненню та розв'язання колективних трудових спорів.

Організації роботодавців та їх об'єднання на паритетних засадах з представниками професійних спілок, їх об'єднань та інших організацій найманих працівників, органів державної влади та місцевого самоврядування беруть участь у створенні та діяльності координаційних комітетів сприяння зайнятості. Також на паритетних засадах їм належить право брати участь в управлінні загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.

Особливістю правового статусу організацій роботодавців та їх об'єднань є те, що вони виступають стороною колективного трудового спору (конфлікту), користуються правами сторони такого спору і несуть відповідальність за правильність його вирішення.

На організації роботодавців та їх об'єднання законом покладені обов'язки: сприяти ефективному розвитку вітчизняного ринку праці шляхом його збалансування; попереджувати зловживання монопольним становищем на ринку та виникнення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності; неухильно додержуватися вимог законодавства України та свого статуту; використовувати не заборонені законом засоби захисту прав і законних інтересів роботодавців; брати участь у переговорах, консультаціях з укладення колективних договорів та угод, вирішенні колективних трудових спорів.

Організаціям роботодавців та їх об'єднанням забороняється втручатися у діяльність професійних спілок, їх об'єднань та інших організацій найманих працівників, перешкоджати у будь-якій формі та будь-якими засобами працівникам об'єднуватися у професійні спілки, їх об'єднання, інші організації найманих працівників.

Сторону роботодавців на державному рівні до створення і .реєстрації органі запій роботодавців та їх об'єднань представляє Конфедерація роботодавців України. 
Висновки

Таким чином, ссуб’єкти трудового права - це особи, які володіють трудовою правосуб'єктністю, при реалізації якої вони набувають статусу учасників відносин, регульованих трудовим правом.

Усіх суб'єктів трудових правовідносин можна поділити на дві групи: головні і другорядні. Головні - це такі суб'єкти, які відіграють у трудових право¬відносинах провідну роль і забезпечують існування самих трудо¬вих правовідносин. Серед головних суб'єктів можна виділити окремі підгрупи, що також відрізняються особливостями правового становища. Першу підгрупу становлять так звані обов'язко¬ві суб'єкти: роботодавці і працівники. Без їхньої участі трудові правовідносини взагалі не виникають.

Працівник - це фізична особа, наділена трудовою правосуб'єктністю, яка працює на підставі трудового договору на підприємстві, в установі чи організації або у фізичної особи, яка використовує найману працю. Сьогодні правовий статус працівника й елементи його зміс¬ту визначаються нормами КЗпП України. Проте чинний Кодекс розроблявся зовсім в інших соціально-економічних умовах, коли в системі суб'єктів трудових відносин первинними були інтереси держави, яка в радянську добу була й основним суб'єктом, що регламентував трудові відносини, й одночасно єдиним роботодавцем. Правовий статус трудівника був похідним від статусу держави, що було цілком закономірно в умовах домінування державної форми власності.

Роботодавець як суб'єкт трудового права — це насамперед особа (фізична або юридична), яка надає роботу іншій особі на підставі трудового договору у формі будь-якого з його різно¬видів, передбачених законодавством, в тому числі при обранні чи призначенні на посаду.

Ключовим елементом пра¬вового статусу роботодавця, як і будь-якого іншого суб'єкта трудового права України, є його трудова правосуб'єктність. Правосуб'єктність роботодавця визначають як організаційно й економічно забезпечену сус¬пільно-правову властивість, що полягає в наданні державою особі (юридичній чи фізичній) вихідних прав та обов'язків, за наявності яких вона може за¬стосовувати найману працю.

У сучасних умовах правосуб'єктність роботодавців повинна визначатися за двома критеріями: оперативним та майновим. Оперативний критерій характеризує особливості змісту діяльності і зводиться до здатності здійснювати добір і розстановку кадрів, організовувати працю працівників, створювати їм необхідні умови для якісної і високопродуктивної роботи. Майновий критерій характеризує гідність виплачувати працівникові заробітну плату.           

Другорядними суб'єктами трудових правовідносин можуть бути такі учасники, які беруть участь у трудових правовідноси¬нах тільки якщо виникає потреба або ж якщо їхня участь є тим¬часовою, після чого вони припиняють своє існування. До цієї групи входять постійно існуючі суб'єкти: комісії по трудових спорах, Національна рада соціального партнерства; профспілко¬ві об'єднання, а також суб'єкти, що можуть з'являтися епізо¬дично: робочі комісії для ведення колективних переговорів, ор¬гани, які розглядають колективні трудові спори (конфлікти), страйкові комітети, кваліфікаційні й атестаційні комісії та ін.

Роботодавець володіє капіталом, працівник - здатністю до праці. З одного боку, обидва заінтересовані у стабільності виникаючих між ними трудових відносин, оскільки один без одного існувати не можуть, а з другого - їх інтереси протилежні: працівник заінтересований у зростанні заробітної плати, покращанні умов праці, збільшенні часу відпочинку тощо, а роботодавець - у збільшенні прибутку, зростанні продуктивності праці та ін. Власне, протиріччя інтересів цих суб'єктів трудового права якраз і визначають основні функції останнього. Тому реформування трудового законодавства належить здійснювати шляхом належного вивчення інтересів обох сторін трудових правовідносин.

Список використаних джерел

1. Загальна декларація прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 p. // К.: Наукова думка, 2012. – 15 с.

2. Конституція України від 28 червня 1996 р. // К.: Істина, 2012

3. Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971 р. – К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2012

4. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. // К.: Істина, 2012

5. Закон України «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування»  від 14.01.1998 р. //Відомості Верховної Ради. - 1998. - № 23. - Ст. 121.

6. Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15.09.1999 р.// Відомості Верховної Ради. - 1999. - № 45. - Ст. 397

7. Бойко М. Д.  Трудове право України: Навчальний посібник.- К.: Атіка, 2006.

8. Бойко М. Д. Порівняльне трудове право: Навчальний посібник - К..: Атіка, 2007.

9. Болотіна Н.Б. Трудове право України: Підручник. - 4-те вид., стер. - К.: Вікар, 2006.

10. Кодифікація трудового законодавства України / За ред. Н.М. Хуторян, М.І. Іншина, О.М. Ярошенка. - X.: Вид-во ФІНН, 2009.

11. Костюк В. Л. Актуальні проблеми розвитку законодавства про працю та соціальне забезпечення / Кодифікація законодавства у сфері пра¬ці та соціального забезпечення: Тези допов. та наук, повідом. учасн. Міжнар. наук.-практ. конф. (22-23 квіт. 2009 p.). - X.: Нац. юрид. акад. України, 2009.

12. Котова Л.В. Проблеми правового статусу працівника як суб'єкта тру¬дового права в умовах ринкових відносин: Автореферат дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.05 - Луганськ, 2009.

13. Могілевський Л.B. Єдність і диференціація правового регулювання трудо¬вих відносин працівників органів внутрішніх справ України: Автореферат дис…к.ю.н. за спец. 12.00.05  - X., 2008.

14. Пилипенко П. Юридичні особи - роботодавці: новий погляд на стару проблему // Юридичний вісник. - 1999. - № 4.