Ювелірні вироби. Їх властивості, особливості виробництва,дефекти. Світовий та Український ринок

 

 

Золото (Аи) - метал красивого жовтого кольору. Тонколистове (сусальне) золото має зеленуватий відтінок. Золото у природі ніколи не буває у чистому вигляді. У ньому завжди є домішки. Кольори природ¬ного золота різні і залежать від наявності домішок сторонніх металів.

Оскільки природне шліхове золото складається із часток різної проби (кількісного вмісту золота) і різного хімічного складу, воно ви¬магає очищення від домішок до однорідно високої чистоти. Це до¬сягається шляхом афінажу (очищення, рафінування) на спеціальних афінажних підприємствах.

Чисте золото - поняття умовне, ступінь чистоти виражається пробою 999; 999,9 та іншими, однак 1000-ої проби немає. Золото, як і всі метали, маркірується. Марка чистого золота Зл 999 означає, що в його сполуці золота (Зл) 99,9%, інше - домішки; Зл 999,9 - у складі золота 99,99%, інше - домішки. Домішками можуть бути свинець, залізо, сурма, вісмут, мідь, срібло в дозволених межах. Афіноване золото випускається в злитках різної маси. Розчиняється в сумішах кислот: соляній та азотній (царській горілці з утворенням золотохлористоводневої кислоти); сірчаній і марганцевій; сірчаній і азотній, у гарячій селеновій кислоті, у водяних розчинах ціанистих металів у присутності кисню або інших окислювачів. З'єднується із ртуттю, утворюючи амальгаму; із вільни¬ми іонами хлору, ціанідом калію та натрію, бромом та деякими іншими хімікатами, які не застосовуються в ювелірній промисловості.

Золото має відбивальну здатність, гарний блиск і високу плас¬тичність, добре полірується. Питома теплоємність порівняно неве¬лика. У зв'язку з невисокою твердістю та міцністю використовується в ювелірній справі у вигляді сплавів з іншими металами і в окремих випадках у чистому вигляді.

Срібло  - метал білого кольору, стійкий до дії вологого се¬редовища, не взаємодіє з органічними кислотами, з розчинами лугів, азотом, вуглецем, стійкий стосовно кисню. Однак при тривалому перебуванні на повітрі срібло поступово покривається темним нальо¬том сульфіду срібла під дією сірководню. Срібло легко з'єднується із сіркою. Озон також утворює на поверхні срібла чорний наліт. Хлор, бром, йод реагують із ним навіть при кімнатній температурі. Срібло легко розчиняється в азотній кислоті й концентрованій сірчаній при нагріванні, а також в ціанистих лугах, добре з'єднується із ртуттю, утворюючи срібну амальгаму.

Корозійна стійкість срібла визначається трьома факторами:

- підвищеною термодинамічною стійкістю;

- формуванням на поверхні захисної плівки;

- здатністю утворювати комплексні сполуки.

Срібло добре полірується, має найвищу відбивну здатність (95%) і електропровідність, хорошу ковкість. Щоб підвищити твердість і міцність, його використовують у сплавах з іншими металами.

Платина (Рі) - блискучий метал із сірувато-білим забарвленням, схожий за кольором на сталь, важкий і тугоплавкий. За пластичністю й ковкістю поступається золоту й сріблу. Може прокочуватися в найбільш тонкі аркуші (до 0,0025 мм) і протягатися в найтонший дріт (до 0,001 мм).

У хімічному відношенні платина є найбільш стійким металом. Не окисляється на повітрі навіть при накалюванні й, остигаючи, збе¬рігає свої кольори. Стійка до вологого середовища. У природі платина зустрі¬чається частіше в самородному стані. Існують мінерали, що містять у своїй сполуці, крім платини, залізо, іридій, родій, паладій, мідь, нікель і поліксен.

У природі метали платинової групи, звичайно, супроводжують один одного. Платину й інші платинові метали одержують при афінажі золота.

Для виготовлення ювелірних виробів платина застосовується з XVIII століття. Високопробний платиновий сплав є класичним юве¬лірним матеріалом для виготовлення виробів із дорогоцінними каме¬нями, особливо з діамантами.

Платина пластична, добре полірується, має високу відбивну здатність, низьку тепло- та електропровідність, низьку питому теплоємність.

Паладій  - метал сріблясто-білого кольору, пластичний і ковкий, легко прокочується у фольгу й протягується в тонкий дріт. На повітрі при нормальній температурі паладій не окисляється, стійкий до вологого середовища. При нагріванні до 860°С окислюється, при¬чому із збільшенням температури оксид паладію розкладається, і ме¬тал знову світлішає. За своїми хімічними властивостями поступається металам платинової групи, розчиняється в азотній і гарячій сірчаній кислотах, а також у царській горілці.

Паладій поки що не є загальновизнаним як самостійний метал для виробництва ювелірних виробів, застосовується як легуючий метал при виготовленні білого золота. Паладій відрізняється такими власти¬востями: дешевший за платину; має більш інтенсивний білий колір, кращу оброблюваність; стійкість до тьмяніння на повітрі така ж, як і у платини.

Родій - голубувато-білий метал, нагадує алюміній, твердий і крихкий. Має високу відбивну здатність. При нагріванні набуває пластичності. Родій - хімічно стійкий метал. У нормальних умовах на повітрі і у воді не окислюється. При нагріванні покривається чорною оксидною плівкою, яка зникає при температурі більше 1200°С. Стій¬кий до дії кислот, крім концентрованої сірчаної і царської горілки, сірки, хлору, фтору. Застосовується в ювелірній справі як декоративне

захисне покриття ювелірних виробів.

Іридій - сірувато-білий метал, важкий, тугоплавкий, твердий і крихкий. У хімічному відношенні іридій - один із найбільш стійких металів. Ні кислоти, ні царська горілка на нього не діють. Тільки при температурі понад 800 °С іридій піддається дії хлору, фтору й кисню. У ювелірному виробництві не використовується. Входить до складу платинових сплавів промислового виробництва для підвищення їх твердості. Застосовується для виготовлення наконечників дорогого пір'я для авторучок. Широко використовується в приладобудуванні.

Осмій - білий із сіро-блакитним відтінком метал, твердий і крихкий, не піддається механічній обробці. Хімічні властивості осмію такі ж, як у рутенію. Застосовується в ювелірній справі як компонент платинових сплавів для надання твердості та пружності.

Сплави дорогоцінних металів – це суміш двох або декількох металів, або металів із неметалами. Вони утворюються за допомогою спільного плавлення різних компонентів, у виняткових випадках — дифузії твердих, рідких або газоподібних речовин у метал.

Використання чистих металів для виготовлення ювелірних виро¬бів недоцільне внаслідок їхньої високої вартості, недостатньої твер¬дості й зносостійкості. Для одержання потрібних якостей до дорого¬цінних металів додають у певних співвідношеннях інші метали, які називають легуючими, або лігатурою. Легуючими можуть бути як дорогоцінні, так і недорогоцінні метали. Незважаючи на це, отримані сплави називають дорогоцінними.

За допомогою легування дорогоцінних металів сплавам надають різні властивості, наприклад, необхідну твердість, пластичність, ли¬варні властивості, кольори, температуру плавлення та інше.

Кількість ювелірних сплавів зростає за мірою впровадження нових технологій у виробництво ювелірних виробів. Сплави, що на¬були найбільшого поширення, передбачені ГОСТ 30649-99. «Сплавы на основе благородних металлов ювелирные. Марки», відповідно до якого металургійні підприємства випускають напівфабрикати у вигляді злитків, аркушів, стрічок, смуг, фольги, дроту, профілів для викорис¬тання на ювелірних підприємствах. Нові сплави на основі дорого¬цінних металів затверджуються технічними умовами.

Сплави позначаються за їхнім основним компонентом (сплави золота, сплави срібла). Розрізняють сплави за технологічною ознакою, тобто застосуванням для ручної роботи, штампування, лиття або при¬паїв. Але сплави одного призначення відрізняються за процентним вмістом у них дорогоцінного металу.

Кількість дорогоцінного металу в сплаві називається пробою. В метричній системі це цифрове значення, яке вказує на кількість дорогоцінного металу, що вміщується в 1000 частинах сплаву. Наприклад, золото 750 проби (750°) - у 1000 частин сплаву є 750 частин чистого золота, інше - легуючі компоненти. Легуючі компо¬ненти золотих сплавів - срібло, мідь, паладій, нікель, платина, кадмій і цинк.

1.2. Ювелірні камені

Гемологія - наука про дорогоцінні камені, яка поділяє усі при¬родні камені на 2 групи: неорганічного та органічного походження.

Неорганічні камені - це міцні мінерали природного походження з постійною хімічною структурою.

Органічні камені створені живими організмами. Наприклад, бурштин - скам'яніла смола хвойних дерев; перли - продукт, який утворюється у раковинах молюсків; корали - утворення морських поліпів.

Більшість дорогоцінних каменів є неорганічними, але з десятків тисяч мінералів, які видобувають із надр Землі, лише близько 25 називають дорогоцінними каменями. Кількість їх може збільшуватися залежно від їх рідкості, особливих ефектів, краси тощо.

Дорогоцінне каміння - це природні і штучні (синтетичні) міне¬рали у сировині, у необробленому та обробленому вигляді (виробах); гірські породи та сполуки органогенного походження, які традиційно використовуються для виготовлення прикрас. Таким каменям прита¬манні такі споживні властивості, як краса, довговічність.

Коштовні камені – це окрема група дорогоцінних каменів, яка характеризується красою, довговічністю, рідкісністю, природним по¬ходженням та глибокими історико-культурними традиціями викорис¬тання протягом тривалого часу їхнього існування. Ці камені мають культурну, історичну цінність та високу вартість.

Синтетичні камені створені у промислових умовах за допомо¬гою синтезу, тобто аналоги природних каменів.

Різновидом синтетичних є штучні камені, які не мають при¬родних аналогів.

Імітації - це дорогоцінні камені, що називаються подібно до традиційних ювелірних каменів і мають однакові зовнішні ознаки, але різні фізико-механічні властивості.

 

 

 

 

 

 

 

1.3.2. Класифікація  ювелірних каменів

Класифікація дорогоцінних каменів за походженням

 

Неорганічного походження	Органічного походження	Синтетичні камені
Мінерали та гірські породи	Перли (природні та культивовані), корал, бурштин та ін., природні смоли, гагат, кістки, роги та бивні тварин, панцири черепах, перламутр	Аналоги природних ювелірних каменів: алмаз, корунд, шпінель, кварц, опал, олександрит, смарагд, малахіт, бірюза тощо
		Штучні ювелірні камені - фіаніт, фабуліт, синій кварц
		Синтетичні камені, які мають природні неювелірні аналоги та використовуються як їх імітації (рутил, муассаніт)
		Імітації (бірюза, лазурит, корали та ін.)

 

Класифікація дорогоцінного каміння за цінністю та порядками вартості

 

Група, порядок	Головні камені
І група	Дорогоцінне каміння - природні та штучні (синтетичні) мінерали в сировині, необробленому та обробленому вигляді (виробах)
1	Алмаз, рубін, сапфір синій, смарагд, олександрит
2	Демантоїд, евклаз, жадеїт (імперіал), сапфір рожевий та жовтий, опал благородний чорний, шпінель благородна
3		Аквамарин, берил, кордієрит, опал благородний білий та вогняний, танзаніт, топаз рожевий, турмалін, хризоберил, хризоліт, цаворит, циркон, шпінель
4		Адуляр, аксиніт, альмандин, аметист, гесоніт, гросуляр, данбурит, діоптаз, кварц димчастий, кварц рожевий, кліногуміт, кришталь гірський, кунцит, моріон, піроп, родоліт, скаполіт, спесартин, споду-мен, топаз блакитний, винний та безколірний, фенакіт, фероортоклаз, хризопраз, хромдіопсид, цитрин
// група		Дорогоцінне каміння органогенного утворення — перли і бурштин у сировині, необробленому та обробленому вигляді
III група		Напівдорогоцінне каміння — природні та штучні (синтетичні) мінерали, органогенні утворення та гірські породи в сировині, необробленому та обробленому вигляді (виробах)
1		Бірюза, жадеїт, лазурит, малахіт, молдавіт, нефрит, тигрове та котяче око, хауліт, хризокола, цоїзит, чароїт
2		Агат, амазоніт, гагат, гематит, скам'яніле дерево, джеспіліт, егіриніт, епідозит, кахолонг, кварцит кольоровий, кремінь кольоровий, онікс мармуровий, опал, пегматит, пірофіліт, родоніт, сердолік, серпентиніт, скарни кольорові, содаліт, халцедон, шпати іризуючі польові, яшма

 

1.3.3 Властивості ювелірних  каменів

Прозорість – здатність каменя пропускати крізь себе промені світла. Прозорість залежить від структури каменя, наявності у ньому тріщин, твердих і газово-рідких включень. У тонкозернистих агрега¬тах, що складаються з безлічі дрібних, по-різному орієнтованих часток, світло багаторазово заломлюється у різних напрямках, розсіюється і відбивається, внаслідок чого вони малопрозорі або непрозорі порів¬няно з монокристалами того ж мінералу.