Суть, причини та соціально-економічні наслідки інфляції

   Iнфляції та економічних криз не уникнула жодна країна. Навіть найважчі кризи закінчувалися, як правило, оновленням економіки і її підйомом. Тому більшість дослідників роздивляються кризи як переломний момент в науково-технічному, соціальному, політичному і економічному розвитку. Історичні ситуації не повторюються однозначно, і тому навіть власний досвід потребує переосмислення в умовах сьогодення. Досвід боротьби з інфляцією в Україні показує, що більша частина заходів грунтується здебільшого на прикладах з “підручників”, тоді як успіх в боротьбі з цим злом можливий тільки в тому випадку, якщо брати до уваги всі тонкі особливості ситуації. Тонкість боротьби

35

з інфляцією грунтується саме на тому, щоб правильно зловити і використати саме ті, зумовленні місцем і часом явища.

     Методи боротьби з інфляцією різноманітні, кожна держава по-своєму долає інфляцію, проте всі методи об'єднуються у дві групи: прямі та непрямі.Частіше за все проявляється наступна закономірність – чим скрутніша ситуація, тим більш продуктивними є прямі методивпливу Уряду і Центрального банку на економіку і грошову масу.

Непрямі методи включають:

- регулювання загальної маси грошей через управління ''друкарським верстатом'';

- регулювання процентних ставок комерційних банків через управління ними центрбанком;

- обов'язкові грошові резерви комерційних банків;

- операції центрального банку на відкритому ринку цінних паперів.

   Непрямі методи не можуть працювати у нашій економіці на повну потужність по причині її недостатньої “ринковості”. Повноцінний ринок цінних паперів в тому числі ринок державних зобов'язань у нас майже відсутній і відповідно центральний банк не може впливати на грошову масу через купівлю-продаж цінних паперів.

     Пряме регулювання купівельної спроможності грошової одиниці включає в себе такі методи:

- пряме регулювання кредитів і їх розподіл державою;

- державне регулювання цін;

- державне регулювання обмежень заробітної плати;

- державне регулювання зовнішньої торгівлі і операцій з іноземним капіталом;

        державне регулювання валютного курсу.

         

36

В цілому, потрібно зазначити, що реально у нашій країні на сьогоднішній

день по-справжньому ефективним є лише прямі методи боротьби з інфляцією   - регулювання кредитів, цін і заробітної плати, регулювання валютного курсу і зовнішньої політики.

  Важливу роль у антиінфляційній політиці відіграє використання ''стримуючої'' податково-бюджетної полiтики. Полiтика податкового регулювання доходiв (TIP) орiєнтована на використання податкiв i створення у фiрм та робiтникiв стимулiв не пiднiмати цiни й зарплату, при цьому рiвень сплачуваних фірмами і підприємствами податкiв залежить вiд зростання цiн на їх продукцiю. За умов реалiзацiї такої полiтики пiдвищення цiн коштуватиме їм надто дорого. Отже, в них з'являється стимул не допускати значного збiльшення цiн. Зростання цiн по всiх підприємствах, таким чином, буде меншим, й темпи iнфляцiї скоротяться. Подiбний механiзм може бути реалiзований й у вiдношеннi зарплати. Потрібно застосовувати і різноманітні податкові стимули (пiльги для пiдприємств, що збiльшують обсяги виробництва), знизити податок на дохід громадян – це  стимулювало б iнвестицiї та накопичення.

    Одним з пiдходiв в умовах інфляційної нестабільності є метод тимчасового заморожування цiн й надалi їх часткового перегляду. Вiн полягає у забороненнi пiдвищувати цiни вище визначеного рiвня, без спецiального на те дозволу.Заморожування цiн дозволяє долати iнфляцiйнi очiкування населення, господарюючих суб'єктiв, кредитної cистеми, внести деяке заспокоєння в економiку.

    Важливу роль в стабілізації економічної ситуації та приборканні інфляційних процесів відіграє держава. Серед основних стабілізуючих заходів мають бути:

  - регулювання системи оподаткування (зниження податків і стимулювання виробництва);

    - розвиток ринку цінних паперів;

    - обмеження бартерних операцій;

37

- відмова НБ від прямого кредитування бюджетного дефіциту та неперспективних підприємств (підприємств-банкуртів);

- запровадження комерційних платіжних інструментів (чеки, векселя);

- виплата заборгованостей по зарплатам, ін.

Саме від реалізації цих та інших заходів залежить успішний розвиток тієї чи іншої країни та її інтеграції в світове суспільство в якості рівноправного члена.

      Завдання подальшого реформування економiки, що стоять перед Україною, можуть бути вирiшенi тiльки за умов реалiзацiї послiдовної полiтики фiнансової стабiлiзацiї, та вiдновлення накопичень населення. Без цього забезпечити стiйке економiчне зростання на базi вiдродження iнвестицiйної активностi й поступовий пiдйом життєвого рiвня є неможливим. Сучасний перiод є найважливiшою фазою реформ. Останнiм часом у цьому напрямi зроблено ряд крокiв і час показує позитивність наслiдків для економiки України антиiнфляцiйних заходів уряду та НБУ.

38

Висновки  і  пропозиції

   Iнфляцiя властива бiльшостi економiчно розвинутих краiн свiту i є основною проблемою в тих країнах, що розвиваються.

   Чим би не була спровокована iнфляцiя, вона знецiнює доходи бюджету й супроводжується його дефiцитом.

   Крiм бюджетного дефiциту iнфляцiя обов’язково супроводжується нерiвномiрним зростанням цiн й, звiдси, порушенням господарчих зв’язкiв, гонкою цiн мiж окремими галузями економiки й хвильоподiбним поширенням   зростання цiн по районах держави й галузям.

   Інфляція — це знецінення грошей внаслідок порушення законів грошового обігу і появи маси грошей, не забезпечених товарною масою. Важливим проявом інфляції є зростання цін.

   Інфляційне зростання цін зумовлено надлишковою кількістю грошей в обігу. Інфляцію  визначають  за  такими  ознаками :  

   1. За темпами інфляційного процесу:

   а) природна (інертна, поточна, "повзуча", позитивна тощо), тем­пи зростання цін за якої становлять 5—10 відсотків за рік;

   б) галопуюча (крокуюча, стрибкова) з річними темпами зростан­ня цін в межах 20—200 відсотків;

   в) гіперінфляція, коли ціни щоденно зростають на 1—20 відсотків.

   2. Інфляція попиту (головні чинники з боку сфери обігу, покуп­ців, споживачів) та інфляція пропозиції (домінуючі причини лежать у сфері виробництва, структурі його витрат).

   3. Внутрішня і зовнішня (імпортована).

   4. Збалансована і незбалансована, якщо розглядати рівновагу грошової та товарної маси.

   5. Помітна і непомітна, а отже, очікувана і неочікувана, пере­дбачувана і непередбачувана.

   6. Регульована (з низькими темпами розвитку) і нерегульована, руйнівна (з високими темпами).

  39

Крім того, можна назвати кредитну інфляцію; інфляцію, зумовлену податками; структурну інфляцію; інфляцію, викликану підвищенням заробітної плати, та інші різновиди.

   Інфляція зумовлюється  такими головними причинами: 1) додаткова  емісія  для  покриття  бюджетного  дефіциту; 2) зростанням витрат;  3) економічна  криза.

   Серед основних негативних проявів  інфляції слід зазначити:  

   - переповнення каналів грошового обігу паперовими грошима, що призводить до їх знецінення;

   - підвищення цін на продукцію масового вжитку, що призводить до падіння купівельної спроможності національної грошової оди­ниці;

   - загальне тривале нерівномірне зниження реальних доходів усіх верств населення, знецінення грошових заощаджень населення;

   - диференціація населення, перерозподіл національного доходу і національного багатства за рахунок переважної кількості населення;

   - підрив грошової, фінансово-кредитної, податкової систем;

   - стимулювання спекуляції, економічної злочинності, посилення тіньової економіки;

   - неухильне підвищення курсів іноземних валют, послаблення зовнішньоекономічних позицій країни;

   - соціально-політичне напруження в суспільстві.

   До основних наслідків інфляції відносяться знецінення заощаджень, зменшення поточного споживання, поглиблення майнової нерівності, зменшення зацікавленості у продуктивній праці, гальмування технічного прогресу.

   У станi  iнфляцiйної нестабiльностi орiєнтацiя лише на регулювання з боку спiввiдношення “попит-пропозицiя” може призвести до затяжних криз з повiльним перiодом стабiлiзацii i оздоровлення економiки. Незважаючи  на дiю ринкових законiв, держава не вiдмовляється вiд впливу на цiни, суттєво посилюючи його в кризовi для нацiональноi економiки перiоди.

   Вихiд з кризового стану для економiки будь-якої країни мiстить два основних елементи. По-перше, приборкання iнфляцiї та, по-друге, припинення падiння

40

виробництва. Однак ключовим моментом є саме вирiшення питання iнфляцiї, оскiльки це найважливiша умова для поновлення iнвестицiйної активностi, що, в свою чергу, має забезпечити вiдродження виробництва.

   Мiж оподаткуванням та встановленням державного контролю за цiнами iснує функцiональний взаємозв'язок i цим користуються уряди, коли ставлять собi за мету припинити зростання внутрiшнiх цiн та поставити у невигiдне становище тих господарюючих суб'єктiв, якi планують пiдняти цiну на продукцiю. Адже державний контроль над цiнами відіграє надзвичайно важливу роль, особливо в умовах кризису економiки i виходу з нього.

  В умовах пікових темпів інфляції доцільною є рестрикційна політика – політика стримування. Її характерні риси: скорочення витрат бюджету та позичкового процента, стримування експорту і грошової емісії, підвищення податкових ставок. У кінцевому результаті, зазначені заходи дають скорочення сукупного попиту.

   Проте не всн так просто,як здається. В Україні станом на початок 2007 року 27,9% всього населення і 49,3% трудових ресурсів України становлять пенсіонери. На перше півріччя 2007 року із загальної кількості промислових підприємств України 29,0% відносяться до державної власності. У зведеному бюджеті України за січень-серпень 2007 року 30,3% загальної суми видатків припадає на фінансування соціально-культурних заходів. Усі ці елементи потребують державного фінансування. Обмеження останнього може призвести і призводить до тяжких наслідків в українській економіці.

   Саме тому за умов керованості інфляційними процесами стосовно умов України доцільно надавати підтримку виробництву. Адже саме у виробництві створюються умови для товарного забезпечення грошей і реально ліквідувати тим самим інфляційні чинники.

   Вважаємо, що суттєво поліпшити ситуацію можна лише за умов комплексного впровадження заходів антиінфляційного регулювання. Адже економіку будь-якої країни слід розглядати як систему, організм з обмеженою кількістю прямих та опосередкованих зв'язків. Механізм дії інфляційних

41

факторів залежить від співвідношення багатьох економічних процесів – внутрішніх і зовнішніх. Він неоднорідний на часовому проміжку становлення ринкової економіки в Україні. Також неоднакова активність конкретних інфляційних факторів. Це обумовлено тим, що інфляція – це, передусім, динамічний макроекономічний процес. У більшості випадків ті негативні процеси, які розглядаються на рівні макроекономіки, є наслідком значних деформацій внутрішніх економічних процесів, як макроекономічних, так і мікроекономічних.

   Саме тому без системного підходу, без комплексного оздоровлення фінансової ситуації, що мають бути узгоджені з конкретними національними особливостями, конкретними змінами процесів у кожній ланці економічної системи країни, їх розвитком протягом незупинного плину часу не буде досягнуто позитивних результатів. Інакше, якщо засоби щодо оздоровлення економічної ситуації використовуються частково, то результат нагадуватиме лище тимчасову “косметичну” операцію.

   Заходи по оздоровленню фінансової ситуації в Україні можуть дати позитивні результати  лише за умов початкового, обов’язкового і суттєвого оздоровлення фінансів базової ланки економіки – фінанси підприємств та організацій, ефективного стимулювання ділової активності та підприємництва, продукуючого процесу.

   Здійснення оздоровлення фінансової ситуації в Україні надасть змогу зупинити негативні процеси в економіці – падіння рівня виробництва, знецінення грошей, дефіцит держбюджету – та забезпечити передумови для подальшого економічного росту.

   Вважаю, що мета даної роботи по дослідженню причин, сутності та соціально-економічних наслідків інфляції, а також інфляційних процесів в Україні, досягнута.

42

Список  використаної  літератури

1.  Алексійчук О. П.   Гроші   та   кредит. – Київ:  Перун,  1997

2.  Базилевич В. Д.,  Баластрик Л. О.  Макроекономіка. – Київ:  Атіка,  2002