Суть, причини та соціально-економічні наслідки інфляції

28

4.   Економічні  та  соціальні  наслідки  інфляції

   Самий факт інфляції - це зниження купівельної спроможності грошової одиниці, тобто зменшення кількості товарів і послуг, що можна придбати за цю грошову одиницю, - не обов’язково призводить до зниження особистого реального прибутку чи рівня життя. Інфляція знижує купівельну спроможність грошової одиниці, проте наш реальний прибуток чи рівень життя знизиться тільки в тому випадку, якщо номiнальний прибуток буде відставати від інфляції.

   Інфляція має серйозні соціально-економічні наслідки. На­самперед, вона призводить до перерозподілу доходів. Найбіль­ше потерпають верстви населення, які мають фіксовані трудові доходи (тверді погодинні оклади, пенсії, стипендії тощо). Пере­дусім це стосується працівників бюджетної сфери і тих, хто от­римує доходи за рахунок бюджету (пенсіонери, студенти та ін.). Посилюється експлуатація працівників, які мають відрядну й інші заохочувальні системи оплати праці. Теоретично вони яко­юсь мірою можуть компенсувати зниження реальної заробітної плати підвищенням навантаження і продуктивності (якщо є ро­бота). Однак за високих темпів інфляції зростання інтенсив­ності їхньої праці не встигає за знецінюванням грошей. Крім того, завантаження потужностей зменшується, роботи не вис­тачає, продуктивність знижується.

   Середня заробітна плата і середньодушовий грошовий дохід населення України в 1993 р. - у період найвищої інфляції - впали до фантастично низьких розмірів і становили відповідно 45% і 28% межі малозабезпеченості. [Додаток 4] Потім відбувається повільне зростання. Середня зарплата, не досягнув­ши двох прожиткових мінімумів (188% у 1997 році), знову поча­ла знижуватися (1999 р. - 139%, 2000 р. - 147%). Середньодушові грошові доходи, наблизившись до рівня одного прожит­кового мінімуму (у 1997-1998 pp.), також знизилися (1999 р. - 81%, 2000 р. - 93%). Зазначимо, що межа малозабезпеченості обчислюється для непрацездатної людини, тобто вона

істотно нижча, ніж для працюючого. її перевищення навіть у 2 рази для

29

працюючого означає напівголодне існування. Середній дохід на людину залишається нижчим від прожиткового мінімуму.

   Набір благ для межі малозабезпеченості непрацездатних - мізерний. Зміна його вартості не відбиває динаміки споживчих цін багатьох груп товарів. Тому в таблиці наводимо дані про індекс реальної заробітної плати (тобто скоригованої на індекс цін, що враховує більш широкий набір товарів і послуг).  

   З даних, наведених в додатку 4 видно, що після гіперінфляційного обвалу 1993-1994 pp. тенденції стійкого збільшення купівельної спроможності серед­ньої заробітної плати відсутні, і в 2000 р. реально вона стано­вила менше 30% від рівня 1991 р.

   Різке зниження купівельної спроможності грошових до­ходів ускладнюється їх дуже нерівномірним розподілом.

   Витрати 23,5% населення становили менше вартості межі малозабезпеченості, а близько 82% - менше вартості прожитко­вого мінімуму. Великі доходи утворюються переважно в тіньо­вому секторі - в обхід легальних операцій і податків.

   Марксистська політична економія небезпідставно харак­теризувала інфляцію як класове явище, як механізм посилення експлуатації праці. На інфляції наживаються лихварі та спеку­лянти. Більшість великих капіталів почала накопичуватися в роки гіперінфляції. Тому боротьбі з нею навіть чинили певний опір.

   Інфляція спричиняє перерозподіл капіталів між підприє­мствами (підприємцями).

   Від інфляції можуть зазнати втрат кредитори, і тим більших, чим довготривалішим є кредит (повертаються знеці­нені гроші). Правда, якщо інфляція прогнозується, то кредито­ри враховують її в розмірі процентної ставки і тривалості на­дання позичок. Зростання попиту на гроші підвищує банківсь­кий відсоток. Реальний відсоток r визначається як сума номі­нального відсотка h і відсотка очікуваної інфляції і:

  30                                    

r = h + і                                                       (4.1)

   Банк повинен одержати відсоток на вкладений капітал і одночасно компенсувати очікувані втрати від знецінення гро­шей, що позичаються. Тому в періоди інфляції відповідно зрос­тають позичкові відсотки і скорочуються терміни кредитів. Се­редній місячний відсоток за позичками комерційних банків в Україні перевищив у 1993 р. 15,3 (інфляція попереднього року 33%), у 1994 - 20,8. Але це офіційно. Насправді за кредит пла­тили понад установлений відсоток. Банки й інші фінансові організації знімають вершки із спекулятивних прибутків, вклю­чаючись у посередницьку діяльність і кредитуючи швидкоокупні операції. Підприємства можуть вигравати, затримуючи платежі, у тому числі по зарплаті (звідси стрімке зростання заборгова­ностей). Але втрачають за рахунок тривалості господарського циклу, не встигаючи підвищити свої ціни слідом за підвищенням цін на куповані засоби виробництва.

   Виграє також держава за рахунок знецінення позик і внесків у державні банки, відставання бюджетного фінансування від зростання цін і т.д.

   Подорожчання товарів, а також недоступність і дорожне­ча кредитів створюють дефіцит платіжних засобів і не дають розвиватися виробництву.   Тривала інфляція знецінює оборотні кошти, позбавляє можливості їх поповнити і призводить до за­непаду реальної економіки. Особливо руйнівними є різкі сплески гіперінфляції, коли підвищення цін на продукцію не встигає за зростанням цін на куповані засоби виробництва.

   Механізм спаду виробництва під тиском інфляції і спри­чинених нею неплатежів такий: швидке зростання цін "з'їдає" оборотні кошти підприємств, які не встигають за період свого господарського обігу підвищити ціни, щоб компенсувати зрос­тання вартості сировини, матеріалів та інших елементів витрат. Тому підприємствам не вистачає грошей для розрахунків з по­стачальниками, працівниками, бюджетом.

   За зростанням заборгованостей йдуть провали динаміки обсягів виробництва. Подібну закономірність виявляє динаміка обсягів промислового виробництва. 31

Аналізуючи співвідношен­ня кривих цін, заборгованості та обсягів ВВП і промисловості, можна дійти висновку, що головними причинами глибокої кри­зи виробництва були сплески гіперінфляції наприкінці 1993 та 1994 pp. їм можна було запобігти шляхом контролю цін, об­мінного курсу валюти і банківських процентів. Саме політика державного контролю приборкала гіперінфляцію кінця 1993 p., надала можливість суттєво уповільнити зростання неплатежів. Але перехіддо політики лібералізації восени 1994 р. спровоку­вав ще один сплеск гіперінфляції, після якого народне госпо­дарство вже не може звільнитися від тягаря боргів.

   Друге гальмування виробництва, спричинене інфляцією, це - низька купівельна спроможність населення. Зростання цін дов­го і відчутно випереджало зростання заробітної плати та інших доходів населення [Додаток 4]. Підвищення цін, яке триває й зараз, у тому числі на житло і комунальні послуги, в кінець підриває купівельну спроможність більшості міського населен­ня. Відомо, що вже у 1994 р. вартість вироблених товарів, разом із товар­ними запасами, значно перевищувала суму грошових витрат населення.

   У періоди високої інфляції виробництво взагалі стає не­вигідним та економічно обмежується. Його рентабельність зни­жується. В Україні рентабельність промисловості знизилася з 30% у 1992 р. до 5,7% у 1997 р. Більше половини підприємств промисловості та понад 80% сільського господарства - збит­кові. Господарська діяльність і накопичення багатств дедалі більше набувають паразитично-спекулятивного й лихварсь­кого характеру. Матеріальний продукт зменшується, а багат­ства зростають фантастично. Інфляція перерозподіляє багатство, але, як правило, не на користь виробництва. Річні обсяги про­мислового виробництва за 1991-1999 pp. скоротилися в Україні на 52%; сільськогосподарського - на 47%, ВВП - на 59%, ре­альна заробітна плата - на 80%.

   Найбільш болісним соціальним наслідком занепаду і деп­ресії, спричинених високою інфляцією, є безробіття. В Україні, за офіційними даними 2000 p., воно досягло 4,2%, в серпні 2007 року – 2,1% працездат­ного населення. Якщо ж

32

урахувати всіх, хто не зареєструвався у службах зайнятості, але не має роботи, хто ще не звільнений або перебуває у неоплачуваній відпустці, але фактично не пра­цює, то названа цифра, за методологією МОП, становила в серпні 2007 року 11,4% населення працездатного віку.

   Одним з істотних наслідків інфляції є нестача грошей для розрахунків і зростання заборгованостей. Гроші швидко знецінюються, всі прагнуть якнайшвидше перетворити їх на матеріальні цінності. Утворюється відсутність постійного за­лишку грошей для розрахунків. Особливо негативно на розра­хунках позначається нерівномірність зміни цін на різні товари. Кредити дорожчають, їх фізично не вистачає. Розрахунки призупиняються, виникає загальна криза платежів. В Україні сума креди­торської заборгованості сягнула у 1993 р. 86% ВВП, у 1994 р. дещо знизилася, а з  1996 р. знову почала стрімко зростати.

   Інфляція спричинила також зниження реальних доходів бюджету, через що скоротилися всі статті бюджетних видатків (що, у свою чергу, призвело до подальшого скорочення платоспроможного попиту і стало каталізатором неплатежів з боку дотаційних галузей внаслідок скорочення витрат на народне господарство).

   Інфляція ускладнює укладення довгострокових угод, пла­нування виробництва, фінансових результатів та інвестицій. Тому, як правило, під час гіперінфляції згасає інвестиційна активність.

   Висока інфляція, руйнуючи інвестиційні, фінансові та розрахункові механізми, сприяє занепаду виробництва. Спад спричиняє зростання питомих витрат і скорочує сукупну про­позицію, чим генерує подальшу інфляцію. Все це заважає зрос­танню виробництва.

   За певних обставин інфляція зменшує обсяг виробництва і рівень зайнятості у національній економіці. Припустімо, що спочатку обсяг видатків такий, що досягаються повна зайнятість і відносно стабіль­ний рівень цін. Якщо в цій економіці розвивається інфляція витрат, то за наявного сукупного попиту купуватимуть менший реальний обсяг продукції. Отже, реальний обсяг

33

виробництва зменшуватиме­ться, а рівень безробіття зростатиме.   Розвиток економіки у періоди нафтошоків 70-х років ХХ ст. підтвердив це положення. Щодо гіперінфля­ції, то вона справляє руйнівний вплив на обсяг національного ви­робництва і зайнятість.

   Загалом інфляція знижує стимули до трудової діяльності, бо під­риває можливість нормальної реалізації зароблених грошей. Крім того, вона посилює диспропорції між виробництвом промислової та сільськогосподарської продукції. Продаж сільськогосподарських продуктів звужується, оскільки їх виробники очікують підвищення цін на продовольство.

   Якщо наслідки нетривалої непередбаченої інфляції добре відомі та здебільшого несприятливі для всіх господарських одиниць, то на­слідки повністю передбаченої тривалої інфляції в аналітичній еко­номії ще до кінця не досліджені. Популярні підручники з макроекономіки говорять нам, що і така інфляція несприятливо впливає на становище і поведінку економічних суб'єктів, бо супроводжується явищами, відомими під метафоричними назвами ''витрати меню'' і ''ви­трати на стоптані черевики''. Зміна цін нерідко передбачає значні витрати, наприклад, це може потребувати передруку та розповсю­дження нових каталогів. Ці збитки, як уже зазначалося, називають витратами меню. За вищих темпів інфляції люди в середньому ма­ють на руках меншу кількість грошей, тому їм доводиться частіше відвідувати банки і їхнє взуття швидше зношується. Звідси й назва — витрати на стоптані черевики.

   Відомі й інші несприятливі наслідки передбаченої інфляції. На­приклад, вона може спричиняти неефективний розподіл ресурсів, оскільки відносні ціни часто й несинхронно змінюються. Крім того, інфляція завдає багатьох незручностей населенню, зокрема індукує психологічні напруження і стреси. Так, широке соціологічне опиту­вання громадян США, Німеччини та Бразилії показало, що в умовах інфляції більшість населення перебуває у стані невдоволення й дискомфорту. Тому 84% американців згодні із твердженням про те, що управління інфляцією є одним із найважливіших завдань економічної політики США. У Німеччині та Бразилії відповідно 94 і 88% опитаних погодилися із

34

цим. Опитування виявило й основну причи­ну дискомфорту від інфляції — це впевненість у тому, що інфляція знижує рівень життя внаслідок ерозії номінальних доходів. Окрім того, у населення побутує думка про те, що жадібність бізнесменів та некомпетентність державних чиновників є основними причина­ми інфляції, яка до того ж знижує престиж країни у світі.

   Управління інфляцією дає значні вигоди суспільству загалом, зокрема зростають його задоволення життям та згуртованість. Не­зважаючи на тривалу й затяжну депресію в економіці України та на безпрецедентні масштаби фактичного безробіття, приборкання гіперінфляції помітно зміцнило дух народу, посилило довіру до дер­жави та сприяло суспільній злагоді й стабільності.

   Фахівці нерідко говорять і про позитивні наслідки інфляції. Одні з них вказують на те, що помірна інфляція дає змогу збільшувати об­сяг національного виробництва у фазі піднесення. Інші вважають, що проблему відсутності еластичності номінальної зарплати у на­прямі зниження можна розв'язати за допомогою інфляції, знижую­чи, отже, реальну зарплату. Ще одна група економістів стверджує: чим вища інфляція, тим нижча природна норма безробіття, що за­безпечує певне підвищення темпів економічного зростання. Однак очевидно те, що інфляція, яка виходить за граничну межу, завдає су­спільству значних втрат, які в період гіперінфляції сягають гігантських масштабів.