Суть, причини та соціально-економічні наслідки інфляції

   Крім руй­ні­в­них на­слід­ків для пе­ре­роз­по­ді­лу, гі­перін­ф­ля­ція може при­ско­ри­ти еко­но­мі­ч­ний крах. Жор­с­т­ка ін­фля­ція спри­яє то­му, що зу­сил­ля на­пра­в­ля­ю­ть­ся не на вироб­ни­чу, а на спе­ку­ля­ти­в­ну ді­я­ль­ність. Під­при­єм­с­т­вам стає все більш та більш ви­гі­д­ним нако­пи­чу­ва­ти си­ро­ви­ну і го­то­ву про­ду­к­цію в пе­ре­дба­чен­ні прийде­ш­ньо­го під­ви­щен­ня цін. Але не­су­мі­с­ність кіль­ко­с­ті си­ро­ви­ни і го­то­вої про­ду­к­ції по­пи­ту на них ве­де до під­си­лен­ня iнфляційного ти­с­нен­ня. На­то­мість, щоб укла­да­ти ка­пі­тал в ін­ве­с­ти­цій­ні то­ва­ри, ви­ро­б­ни­ки і окре­мі осо­би захищаю­чись від ін­фля­ції, на­бу­ва­ють не­ви­ро­б­ни­чих ма­те­рі­аль­них цін­но­с­тей (юве­лі­р­ні ви­ро­би, золото і ін­ші до­ро­го­цін­ні ме­та­ли, не­ру­хо­мість і та­ке ін­ше).

   В над­з­ви­чай­ній си­ту­а­ції, ко­ли ці­ни під­ст­ри­бу­ють різ­ко і не­рі­в­но­мі­р­но, нормаль­ні економі­ч­ні від­но­си­ни руй­ну­ю­ть­ся. Вла­с­ни­ки під­при­ємств не зна­ють,

яку ці­ну на то­ва­ри слід при­зна­чи­ти і промислові підприємства здебільшого

14

переходять на інші, значно менш ефективні форми розрахунку, наприклад - бартер. Спо­жи­ва­чі не зна­ють, яку ці­ну спла­чу­ва­ти. Поста­чаль­ни­ки си­ро­ви­ни ба­жа­ють одер­жа­ти ре­аль­ні то­ва­ри, а не гро­ші, що ху­т­ко зне­ці­ню­ю­ть­ся. Кредито­ри на­ма­га­ю­ть­ся уни­ка­ти сво­їх бо­р­ж­ни­ків, щоб не одер­жу­ва­ти повернутий борг в де­ше­вих гро­шах. Гроші фа­к­ти­ч­но гу­б­лять ці­ну і пе­ре­ста­ють ви­ко­ну­ва­ти свої фун­к­ції в яко­с­ті мі­ри вар­то­с­ті і за­со­бу об­мі­ну. В окремих випадках з'являються паралельні валюти, сильно зростає роль іноземних валют. Ви­ро­б­ни­ц­т­во і об­мін зі скри­пом про­су­ва­ю­ть­ся до зу­пин­ки і в кі­н­це­во­му підсумку може на­сту­пи­ти еко­но­мі­ч­ний, со­ці­аль­ний і, ду­же мо­ж­ли­во, по­лі­тич­ний хаос. Гі­перін­ф­ля­ція при­ско­рить фі­нан­со­вий крах, де­пресiю і суспіль­но-­по­лі­ти­ч­ні без­лад­дя. Во­на зазвичай по­в'я­за­на з не­ро­зу­м­ною політикою уря­ду.

   Більшість економічної літератури приводить в якості прикладів Нікарагуа періоду цивільної війни в 70 – 80–х рр. ХХ ст. (33000% - середньорічний приріст цін) або ж післявоєнну Угорщину. Проте новітній приклад з Сербією в 1999 році показав, що це ще не межа. Внаслідок економічного ембарго світового суспільства проти цієї, у минулому союзної республіки Югославiї, річне зростання цін склало 3000000000%, а, наприклад, середня заробітна плата склала суму рівну 1Dm при тому, що ціни виросли ще більше, а багато промислових товарів просто зникли із пропозиції. Занадто швидке зростання цін по відношенню до рівня інфляції можна легко пояснити при допомозі формули MV=PQ. Незважаючи на рівність M і V не можна забувати про показник швидкості обігу грошей V. Внаслідок втрати у господарських суб'єктів довіри до національної валюти обіг грошей надзвичайно збільшується, що в даному випадку рівносильне збільшенню їх кількості. Відповідно й ціна збільшується значно більше, ніж кількість наявних грошей в обігу. В розкручуванні спiралi гiперiнфляції надзвичайну роль також грають iнфляційні очікування.

   Всі ці види інфляції існують тільки при відкритому її стані - тобто при відносно вільному ринку. При подавленій ж інфляції зростання цін на товари і 

послуги може й не спостерігатися, а знецінення грошей може виражатися в

15

дефіциті пропозиції.

  В 50-60 роки ХХ ст. інфляція проходила в більшості країн помірними темпами. В зв'язку з нафтовою кризою початку 70-х років ХХ ст. інфляція стала виходити з-під контролю держав, деорганiзуючи нормальний економічний процес. В кінці 80-х років ХХ ст. темпи зростання цін понизились до (в середньому) 4% на рік, що відповідає моделі помірної інфляції. Цьому можна привести декілька причин, в їх числі - падіння світових цін на нафту, підсилення конкуренції, передусім в світовому масштабі, підвищення продуктивності праці разом з узгодженими діями урядів і профспілок по утриманню рівнів заробітної плати на минулому рівні.  

  Збалансована інфляція. Ціни різноманітних товарних груп відносно один одного не змінені. Ціни підіймаються досить повільно і водночас на більшість товарів і послуг. В цьому випадку по результатах середньорічного зростання цін підіймається процентна ставка державного банка і таким чином ситуація стає рівносильною ситуації зі стабільними цінами.

  Незбалансована інфляція. Співвідношення цін товарних груп змінюються в різних відсотках і по-різному на кожний тип товару.

   Очікувану інфляцію можна спрогнозувати на будь-який період часу і вона досить часто є прямим результатом дій уряду. Як приклад можна привести лiбералiзацію цін в Росії 1992 року і відповідний прогноз зростання цін, підготовлений урядом РФ напередодні - в грудні 1991 року.

    Неочікувана інфляція характеризується раптовим стрибком цін, що спричинює негативний ефект на системі оподаткування і грошового обігу. В разі наявності у населення iнфляційних очікувань така ситуація викличе різке збільшення попиту, що саме по собі створює труднощі в економіці і викривляє реальну картину суспільного попиту, що веде до збою в прогнозуваннi тенденцій в економіці і при деякій нерішучості уряду ще сильніше збільшує iнфляційні очікування, які будуть підбурювати зростання цін. Проте в разі, коли раптовий скачок цін діється в економіці не зараженої iнфляційними очікуваннями, то виникає так званий ''ефект Пiгу'' - різке падіння попиту у

16

населення в надії на швидке зниження цін. Внаслідок зниження попиту виробник стає вимушений знижувати ціну і все вертається в стан рівноваги.

   Два найважливіших джерела інфляції, зумовленої зростанням витрат - це збільшення номінальної зарплати і цін на сировину і енергію.

   Інфляція, викликана підвищенням зарплати, є різновидом інфляції, зумовленої зростанням витрат. За певних обставин джерелом інфляції можуть стати профспілки. Це пояснюється тим, що вони якоюсь мірою здійснюють контроль над номінальною зарплатою шляхом колективних договорів. Припустимо, що великі профспілки вимагають і домагаються великого підвищення зарплати, тоді цим підвищенням вони встановлять новий стандарт зарплати робітників, що не є членами профспілки. Якщо підвищення зарплати в масштабі всієї країни не урівноважується якимись протидіючими чинниками, такими, як збільшення обсягу продукції, що випускається за одну годину, то збільшаться витрати на одиницю продукції. Виробники дадуть відповідь на це скорочуванням виробництва товарів і послуг, що викидаються на ринок. При незмінному попиті це зменшення пропозиції приведе до підвищення рівня цін. Цей тип інфляції називається інфляцією, викликаною підвищенням заробітної плати.

   Інфляція, викликана порушенням механізму пропозиції. Вона є наслідком збільшення витрат виробництва, а отже і цін, що пов'язане з раптовим, непередбаченим збільшенням вартості сировини чи витрат на енергію.

   В реальному світі ситуація значно складніше, ніж просте розділення інфляції на два типи - інфляцію, викликану збільшенням попиту та інфляцію, зумовлену зростанням витрат. На практиці важко розрізнити ці два типи.

   Більшість економiстів вважають, що інфляція, зумовлена зростанням витрат та інфляція попиту відрізняються одне від одного ще в одному важливому відношенні. Інфляція попиту триває до тих пір, поки існують надмірні загальні видатки. Інфляція, зумовлена зростанням витрат автоматично сама себе обмежує, тобто або поступово зникає, або ж самовиліковується. Інфляція,

зумовлена зростанням витрат породжує спад, тоді спад у свою чергу стримує

17

додаткове збільшення витрат.

18

3.   Інфляційні  процеси  в  Україні

   Найбiльш iстотним негативним явищем в економiцi України на етапi її ринкового реформування виявилася iнфляцiя.

   Перiод 1992-1994 рр. характеризується надзвичайно високим рiвнем iнфляцiї, навальним зростанням цiн, послабленням контролю за фiнансово-господарською дiяльнiстю пiдприємств.

   За даними Свiтового банку, рiвень iнфляцїї в Українi в другiй половинi            1993 р. був  найвищим у  свiтi.  Якщо в   1992 р.  її рiвень зрiс у  21 раз, то за 1993 р. - у 103 рази. I хоча в 1994 р. рiвень iнфляцїї дещо знизився, однак сталося це не в результатi проведення комплексних реформ i якiсних змiн у системi державних фiнансiв та запровадження цiнової лiбералiзацїї, а через вiдстрочення бюджетних виплат i небувале зростання заборгованостi бюджету.

   Інфляційні процеси в Україні з часу отримання нею незалежності й до сьогоднішнього моменту були спричинені цілим комплексом факторів. Не поділяючи погляди деяких економістів, що наголошують на однозначності чинників, що викликали інфляцію в нашій державі (надлишкова емісія або ж ріст світових цін), вважаю доцільним розглядати ці фактори в системі, оскільки їх визначення є досить умовним, а в економічних системах перехідного типу одні чинники інфляції переростають або діють паралельно з іншими (інфляція попиту та витрат), а іноді причини та наслідки цього процесу міняються місцями (кумлятивна спіраль зарплата-ціни-інфляція).

   Серед основних факторів, що спричинили інфляцію в Україні, починаючи з 1991 р. необхідно зазначити наступне:

   1) політичні трансформації 1991-1992 рр., що фактично спровокували різкий економічний спад, хоча його глибинні причини назрівали давно і корінилися не в політичній, а в суто економічній, виробничій сферах;

   2) розбалансованість економічної системи, надмірна частка базових галузей, низька частка галузей, що працюють безпосередньо на споживача;

   3) значна залежність української економічної системи від зовнішнього

постачання, зокрема енергоносіїв, і як наслідок величезні втрати від росту цін

19

на імпортні (в основному російські) енергоносії у 1991р.;

   4) надлишкова емісія НБУ, що викликала ''інфляційний розрив'', загострення економічної ситуації та гіперінфляцію, пік якої припадає на 1993 р.;

   5) некоректна грошово-кредитна політика з боку держави. Експансійна політика з державним регулюванням цін на енергоносії, підтримки через тарифи на паливо, електроенергію та газ АПК,  наданням державних дотацій у транспортній, житлово-комунальній сферах не призвела до очікуваних результатів і була замінена рестрикційною грошово-кредитною політикою (встановлено низькі кредитні стелі для банків, підвищено норми обов'язкового резерву). Проте рестрикційна політика дозволила подолати певні прояви інфляції, так зв. ''піки'', однак не знищила її ключові чинники. При різкому рості заощаджень у комерційних банків виникла фактична нестача обігових коштів, криза неплатежів, стагфляція, що знову підштовхувало державу до нової емісії;

   6) надмірна долоризація економіки, коли паралельно з національною валютою функціонує інша (долар). Ріст попиту на долар підриває довіру до власної грошової одиниці, посилює адаптивні очікування, сприяє переливу капіталу з країни на закордонні рахунки. Як результат – криза неплатежів, низька інвестиційна активність, бартеризація економіки. Жорстке регулювання валютного курсу національної грошової одиниці з боку держави мало позитивні наслідки в короткостроковому плані, проте заважало розвитку відкритих ринкових відносин у довгостроковій перспективі;

   7) затягування грошової реформи, що умовно розтягнулася на 5 років (1992-1996 рр.), та навряд чи може бути названо завершеною на данному етапі. Реформа, що включила в себе три основні етапи: введення купоно-карбованців в готівковий обіг (січень 1992 р.), введення купоно-карбованців в безготівковий обіг (листопад 1992 р.), введення єдиної національної валюти – гривні в загальний обіг (вересень 1996 р.) через деномінацію в 100000 разів всіх складових грошової маси частково сприяли зменшенню темпів інфляції та відродженню довіри до національної валюти. Проте, як довела остання криза у

20

вересні 1998 р., запровадження гривні ще не означало утворення незалежної, оздоровленої, самостійно функціонуючої за ринковими механізмами грошової системи в Україні. Значна залежність України від ринків сусідів, зокрема Росії, сприяла в 1999 – 2002 рр. посиленню інфляційних очікувань, новому витку долоризації економіки та падінню курсу національної валюти.

   До листопада 1995 року рiвень цiн порiвняно з груднем 1990 року зрiс в Українi у 37 тисяч разiв. Водночас з зростанням цiн вiдбувалося падiння валютного (доларового) курсу українського карбованця.

  Мiсяць у мiсяць розвивався iнфляцiйний процес, i, вiдповiдно, зростали середнi оптовi та роздрiбнi цiни. Це явище перетворилося на могутнiй каталiзатор спаду виробництва, загального зростання виробничих витрат i собiвартостi товарної продукцiї, що, в свою чергу, пiдштовхувало виробникiв до чергового пiдвищення цiн. Оптовi цiни особливо швидко зростали у паливнiй i хiмiчнiй промисловостi, електроенергетицi, чорнiй металургiї та машинобудуваннi, а з роздрiбних цим характеризувалися цiни на продукти харчування, якi протягом багатьох десятирiч були штучно заниженi й дотувалися з держбюджету. Взагалi ранiше роздрiбнi цiни в Українi нiколи не зростали такими темпами, i це викликало справжнiй шок у основної маси населення.

   Випереджаюче зростання оптових цiн руйнує безпосередньо виробничу сферу, гальмуючи або навiть припиняючи iнвестицiйнi процеси. Водночас, хоча й повiльнiшi, але теж досить бурхливi темпи зростання роздрiбних цiн руйнують соцiальну сферу, пригнiчують економiчнi iнтереси людей до активної пiдприємницької та трудової дiяльностi, тобто дiють у тому ж самому негативному напрямi.