Суть, причини та соціально-економічні наслідки інфляції

   Все це викликало таке явище, як неплатоспроможнiсть бiльшостi юридичних та фiзичних осiб, незважаючи на безперервне накачування грошового обiгу дедалi бiльшою масою паперових грошей. За оцiнкою СБРР, за 1992 р. неплатежi в Українi становили 40% усього ВВП держави. У 1993 р. обсяги неплатежiв продовжували зростати, викликаючи рiзке скорочення i навiть

21

припинення товарного виробництва на багатьох пiдприємствах.

   В цих умовах монетарна полiтика НБУ перетворилася на потужний iнфляцiйний фактор. Держава почала негайно покривати зростаючий грошовий дефiцит найпростiшим шляхом-емiсiєю вiдповiдноi маси грошей. Вони були направленi на покриття готiвкового попиту, бюджетнi дотацiї, кредитування виробникiв i споживачiв (включаючи i явних банкрутiв). Тiльки у першому кварталi 1993 р. для пiдтримки АПК було надано  майже 1 трлн. крб. пiльгових кредитiв й бiля 3 трлн. крб. фiнансовоi допомоги. Величезної кредитної допомоги потребували й iншi галузi народного господарства - в березнi того ж року їм було надано кредит у 606 млрд. крб. аби залікувати взаємні борги. Загальна сума емiсiї готiвки за сiчень-квiтень 1993 р. досягла 598,3 млрд. крб., що у 10 разiв перевищувало емiсiю за такий же перiод 1992 р. На протязi 1993 року монетарна маса збiльшилася з 26 до 47,2 трилiона карбованцiв, тобто у 1,8 раза, нiж вона становила у попередньому роцi. Грошова емiсiя, як i цiни швидко вийшла з-пiд належного державного контролю.

   Грошовi знаки (купоно-карбованцi), випущенi в Украiнi на початку 1992 р. замiсть росiйського рубля почали катастрофiчно знецiнюватися. Бурхливе знецiнення грошей пiдiрвало виконання ними властивих їм ринкових функцiй, i перш за все – стимулюючої. З'їдаючи фонди нагромадження i споживання, гiперiнфляцiя загальмувала пiдприємницьку i трудову активнiсть в країнi.

   Втративши контроль за емiсiєю грошей, за рухом видаткiв та цiн, грошового обiгу i кредитних ресурсiв, український уряд тодi так i не знайшов надiйних регулюючих механізмiв для активного впливу на iнфляцiйнi процеси та погашення їх негативного впливу на економiчне i соцiальне становище в країнi.  

Цiнова та iнфляцiйна спiраль, яка стала розкручуватися з початку 1993 р., у другому пiврiччi знову пiшла вгору [Додаток 1]. До кiнця 1993 р., коли iнфляцiйна спiраль розкрутилася до найвищої фази, банки змушенi були додатково випустити в обiг величезну масу грошей. Це автоматично викликало черговий стрибок цiн. Девальвацiя карбованця набула катастрофiчного характеру. В листопадi уряд адмiнiстративно запровадив його фiксований курс,

22

що спонукало активнiсть тiньового валютного ринку.

   Отже, у 1992-1994 рр. в Українi проводилася помилкова економiчна полiтика, що фактично мала не антиiнфляцiйний, а проiнфляцiйний вплив на економiчну систему країни.

   При цьому уряд застосовував в основному два антиiнфляцiйних заходи – обмеження фондiв споживання пiдприємств i регулювання цiн. Адмiнiстративний контроль цiн було введено Указом президента ''Про заходи щодо стримування темпiв зростання цiн''. Згiдно з ним пiдприємства всiх форм власностi могли пiдвищувати оптовi цiни на продукцiю тiльки у разi зростання витрат на виробництво, яке не залежить вiд їхньої господарської дiяльностi. Цим же Указом вводилося обмеження розмiру надбавки для торговельних i постачальницько-збутових пiдприємств у розмiрi не бiльше 55% вiд цiни виробника. Але, як свiдчать наслiдки, цi заходи спрацювали недостатньо ефективно. Насамперед, цiни тодi вже досить надiйно вийшли з-пiд державного контролю, i знову пiдпорядкувати їх системi жорсткого державного контролю було дуже важко.  Щодо обмеження фондiв споживання, то це мало б сенс тодi, коли було б що обмежувати. 

   Серед найбiльш негативних наслiдкiв того перiоду слiд вiдмiтити:

  - серйозне порушення виробничої та фiнансової систем функцiонування економiки;

  - пiдiрвання схильностi до заощадження практично у всiх економiчних агентiв;

  - руйнування на цiй основi системи забезпечення вiдтворюючих процесiв в економiцi;

  - надмiрну диференцiацiю населення, окремих галузей й регiонiв за рiвнем доходiв.

   Разом з тим, необхідно відмітити, що інфляційна нестабільність в Україні, всупереч офіційному оптимізму, з 1995 р. майже не зменшується [Додаток 2]. Якщо індекс споживчих цін у 1996 р. становив 1,4, а в 1999 р. 1,19, то індекс реальної інфляції - відпов­ідно 2,15 і 2,69. Реальна інфляція навіть дещо

23

збільшилася. Особ­ливу цікавість становить індекс повної інфляції, який демонст­рує поступове повільне зниження, що, очевидно, відображає поступовий вихід економіки з шокового стану, причому неза­лежно від частих змін у монетарній і бюджетній політиці. Але головний висновок не змінюється: інфляція до 1999 р. залиша­лася дуже високою (400% і вище!).

   Таким чином, інфляція в Україні характеризується такою динамікою: у 1992 р. ціни зросли у 21 раз, у 1993 р. — у 102, у 1994 р. — у 5, у 1995 р. — 2,8 раза. У наступні роки темпи інфляції значно зменши­лися. У 1996 р. вони становили 39,7%, а у 1997 р. — 10,1 %.

   Зазначена динаміка роздрібних цін, яка визначає темпи інфляції, визначалася кількома особливостями. Розглянемо їх природу.

   Передусім слід ураховувати, що інфляція існувала і в умовах роз­витку командно-адміністративної економіки. Однак це була прихо­вана інфляція.  Здійснювався адміністративний (державний) контроль цін. Гроші знецінювалися на іншій основі — через відсутність дос­татнього товарного наповнення ринку.

   Важливим заходом ринкової трансформації економіки була лібе­ралізація цінового механізму. Йдеться про роздержавлення цін, надання їм природної основи. У цивілізованій економіці реальні ціни на той чи інший товар встановлюються не державою, а рин­ком на основі взаємодії попиту та пропозиції. У такий спосіб на основі лібералізації цін відбувся перехід від прихованої інфляції до відкритої.

   Ще одна особливість інфляції пов'язана з переходом до світових цін. Ринкова економіка має бути відкритою, в якій внутрішні ціни приводяться у відповідність до цін світового ринку. В Україні, як і в інших країнах колишнього СРСР, внутрішні ціни були штучно зани­жені. Вони були нижчими від світових. Тому прогресивний процес переходу до відкритої економіки не міг також не супроводжуватися зростанням темпів інфляції.

   Важлива особливість інфляції пов'язана з критичним станом дер­жавного бюджету, його високою дефіцитністю. Починаючи з 1992 р. держава почала

24

активно використовувати інфляційний механізм ви­пуску грошей за допомогою якого покривався бюджетний дефіцит. Так, якщо на 1 січня 1992 р. в обігу перебувало 10,1 млрд. українсь­ких карбованців, то на кінець грудня цього ж року грошова маса зрос­ла до 491,1 млрд. Будучи банкрутом, держава вдавалася до друку­вання грошей, які не були забезпечені відповідною товарною масою. А це завжди призводить до інфляції.

   Особливістю інфляції в нашій державі є також високий рівень монополізації ук­раїнської економіки. За умов відсутності ринкової конкуренції мо­нополії нав'язують покупцеві високі ціни за свої товари. Покупець не має вибору і мусить переплачувати монополістові, який на цьому наживається.

   Починаючи з 1994 р. в Україні почала провадитися жорстка антиінфляційна політика. Важливу роль в її реалізації було відведено проведеній у 1996 р. грошовій реформі. Український карбованець, що повністю знецінився, замінила гривня.

   На стабілізацію грошей в Україні позитивно вплинуло те, що Націо­нальний банк, який здійснює емісію грошей, було відділено від Уряду. Він став самостійним. А відтак Уряд втратив можливість примушувати банк випускати інфляційні гроші для покриття дефіциту бюджету.

   Період 2003 – 2004 рр. був відносно стійким, інфляційні процеси не перевищували прогнозовані показники. По даним Держкомстату України [9, с. 12] у 2005 - 2006 рр. відбулося прискорення інфляційних процесів: індекс спо­живчих цін (ІСЦ) в 2006 році становив 111,6 проти 110,3% 2005 року [Додаток 3]. Плановий показник інфляції перевищено на 2,9 процентного пункту. На відміну від попередніх років, основним фактором прискорення інфляції у 2006 році було підвищення цін (тарифів) на послуги для населення (на 49,4%), яке сталося через зростання вартості енергоносіїв: комунальні по­слуги подорожчали на 85,7%, послуги пасажирського транспорту - на 42,1%. Майже половина (49,1% зростання ІСЦ була зумовлена підвищен­ням тарифів на житлово-комунальні послуги (без урахування квартплати та оренди). Виважена політика Національного банку України мала міні­мальний вплив на зростання

25

ІСЦ.

   Розвиток інфляційних процесів протягом 2006 року на споживчому ринку був неоднорідним:

   - у січні - лютому на підвищення рівня ІСЦ вплинули інфляційні очікування через невизначеність щодо цін на газ та обсягів його поста­чання, а також політичну невизначеність напередодні виборів. Водночас, внаслідок несприятливих погодних умов, відбулося стрімке подорож­чання овочевої продукції (ціни на овочі збільшилися на 37,1%, на кар­топлю - на 30,9%), яке й визначало загальну величину індексу спо­живчих цін. Стримуючим фактором було зниження попиту на м'ясо птиці, зумовленого пташиним грипом;

   - у березні та квітні спостерігалася дефляція, викликана насамперед здешевленням м'яса та птиці через заборону Росією імпорту цієї групи товарів з України, зменшенням цін на картоплю за рахунок збільшення пропозиції з боку вітчизняних та імпортних виробників (зокрема Білорусії та Єгипту) та сезонним зниженням плати за центральне опалення;                                                 

   - у травні - серпні ситуація визначалася підвищенням цін (тарифів) на послуги: розпочалося зростання цін на житлово-комунальні послуги, подорожчали послуги пасажирського залізничного транспорту. Невисо­кий рівень ІСЦ втримувався за рахунок здешевлення продовольчої групи товарів, де продовжувалася заборона на експортні поставки м'ясної продукції до Росії, та відбулося сезонне здешевлення овочевої продукції;

   - починаючи з вересня на фоні подальшого подорожчання послуг відновилося зростання цін на продовольчі товари, яке, з одного боку, мало сезонний характер, з іншого, - відбувалося зростання цін на м'ясо і птицю в очікуванні відміни заборони експортних поставок до Росії.

   За даними Держкомстату України [9, с. 16] ціни на продовольчі товари в 2006 році зросли на 3,5%. Саме ця складова ІСЦ з березня по серпень була нівелюючим фактором у загальному зростанні інфляції, оскільки продовольчі товари мають найбільшу питому вагу в загальній структурі споживання (64,9%). Найбільше підвищилися ціни на фрукти (на 39,9%), крупи і бобові (на

26

17,2%), хліб і хлібобулочні вироби (на 16,7%), борошно пше­ничне (на 12,5%). Подорожчання товарів зернової групи спостерігалось упродовж усього року і було викликане підвищенням собівартості ви­робництва внаслідок зростання цін на енергоносії та мінімальної за­робітної плати. Водночас відбулося значне здешевлення овочів, жирів тваринних харчових (на 15% кожний), а також м'яса і птиці (на 8,3%).

   Ціни на непродовольчі товари, за результатами 2006 року, зросли на 2,5%, що в основному було пов'язане зі зростанням цін на паливно-мастильні матеріали .

  За розрахунками Національного банку України [11, с. 9] індекс споживчих цін (ІСЦ) у січні-березні 2007 року становив 101,3%. Зростання споживчих цін було зумовлене в основному подорожчанням житлово-комунальних послуг та, починаючи з березня, впливом зростання цін виробників.

   Національний банк України [11, с. 13] засвідчив, що у січні – березні 2007 року ціни на житло, воду, електроенергію, газ та інші види палива зросли на 6,1% (торік - на 1,3%). Найбільше подо­рожчала квартирна плата (на 17,6%), каналізація (на 9,7%) та гаряча вода, опалення (на 8,1 %). У річному вимірі ціни на житло, воду, електроенергію, газ та інші види палива підвищилися на 74,4%, у тому числі на гарячу воду, паливо - в 2,3 раза, природний газ - в 1,8 раза, каналізацію - в 1,7 раза.

   Ціни на продукти харчування та безалкогольні напої в січні - березні підвищилися на 0,6% (торік - на 3,7%). Зростання відбулося в основному через сезонне подорожчання овочів, включаючи картоплю (на 8,4%), молока (на 6,9%) та фруктів (на 6,0%). Водночас завдяки високому минулорічному врожаю цукрових буряків тривало здешевлення цукру (на 8,6%). Також подешевшали яйця (на 6,2%), м'ясо та м'ясопродукти (на 2,1%), олія та жири (на 3,1%).

   Послуги охорони здоров'я подорожчали на 2,8% в основному за рахунок зростання цін на послуги лікарень (на 6,4%), медичних (на 4,0%) та амбулаторних (на 3,6%) послуг.

   Згідно з розрахунками Національного банку України [11, с. 14], індекс споживчих цін у березні 2007 року становив 100,2%. ІСЦ визначався помірним

27

підвищенням цін на продукти харчу­вання, оскільки вони мають найбільшу питому вагу у споживчому коши­ку, а також зниженням цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги. У березні ціни на продукти харчування збільшилися на 0,2%. Відбулося сезонне подорожчання овочів, включаючи картоплю (на 2,4%), фруктів (на 1,5%), масла (на 1,6%), молока (на 0,7%). Тривало підвищення цін на хліб та хлібопродукти (на 0,6%). Водночас відбувалося подальше здешевлення м'яса та м'ясопродуктів (на 0,7%), цукру (на 1,9%), олії та жирів (на 1,0%).

   Ціни на житло, воду, електроенергію, газ та інші види палива зни­зилися на 0,3%. Найбільше знизилася плата за гарячу воду, опалення (на 2,0%), воду (на 0,5%) та каналізацію (на 0,6%). Водночас подорож­чала квартирна плата (на 1,4%), а також утримання та ремонт житла (на 1,2%). Без змін залишилися ціни на електроенергію та природний газ.

   Таким чином, можна зробити висновок про підвищення індексу споживчих цін, а значить збільшення темпів інфляційних процесів в Україні на сучасному етапі. Необхідно відмітити, що Прем’єр-міністр України Віктор Янукович у заяві на засіданні уряду 13 вересня цього року запевнив, що рівень інфляції за 2007 рік не перевищить запланованого показника 10,1% відносно 2006 року.