Суть, причини та соціально-економічні наслідки інфляції

7

                                                                                                                                        дефіцит використовуваний ним для підтримки чи підняття ціни на товар.

  4. Імпортована інфляція, роль якої зростає зі зростанням відкритостi економіки і втягнення її в світогосподарські зв'язки тієї чи іншої країни. Можливості для боротьби у держави досить-такi обмежені. Засіб ревальвації власної валюти, що інколи застосовується в таких випадках, робить імпорт більш вигідним, одночасно ускладнюючи експорт.

  5. Iнфляційні очікування - виникнення в інфляції самопідтримуючого характеру. Населення і господарські суб'єкти звикають до постійного підвищення рівня цін. Населення вимагає підвищення заробітної плати і запасається товарами наперед, очікуючи на їх швидке подорожчання. Виробники ж побоюються підвищення цін з боку своїх постачальників, які водночас закладають в ціну своїх товарів прогнозоване ними зростання цін на комплектуючі і розгойдують отим самим маховик інфляції. Живий приклад таких iнфляційних очікувань ми можемо спостерігати у своєму повсякденному житті. Причину інфляції треба також шукати в трьох видах монополій: державна монополія на емісію грошей; профспілкова монополія; монополія великих фірм на визначення ціни і власних витрат.

   Ці три види монополій пов'язані між собою і кожна з них може порушувати баланс попиту і пропозиції. Причини інфляції можуть знаходитись і поза межами держави, тоді їх треба шукати в світовій торгівлі.

   Впродовж 1990-х та початку 2000-х років у глобальній економіці відсте-жується тенденція до істотного зниження інфляції, що особливо властиво най­розвиненішим країнам.

    Тенденція до істотного зниження інфляції властива також і країнам третього світу. Як видно з даних таблиці 1.1, спостерігається глобальна конвергенція рівнів ін­фляції у різних країнах, причому найбільшою мірою вона притаманна тим регіо­нальним групам, країни-репрезентанти яких найбільшою мірою інтегровані з гло­бальною економікою (нові індустріальні країни Азії та країни Латинської Америки).

8

Таблиця 1.1.  

Інфляція у глобальній економіці, середня за десятиліття [№28, стор.4]

   На процес зниження інфляції за останнє десятиліття істотний вплив мала еволюція центральних банків у напрямку здійснення політики стабільності цін, підвищення довіри до монетарних заходів, транспарентність та забезпечення інституціонального захисту незалежності органів грошової влади. Такі зрушення відображають усвідомлення негативних наслідків інфляційного зміщення макроекономічної політики 1970-х років, невдалого досвіду боротьби з ним на почат­ку 1980-х років, що в підсумку привело до радикальних ліберальних реформ сус­пільного сектору економіки та засадничих макроекономічних імперативів, відповідно до яких найефективнішим макроекономічним підґрунтям розвитку приватного сектору є стабільність цін та мінімізація фіскальних дисбалансів.

   Можна стверджувати, що ці фактори зниження інфляції радше мають покраїнну обумовленість. Що ж стосується процесів глобалізації, то в цілому можна виді­лити такі фактори зниження інфляції.

   Підвищення відкритості. Цей чинник має кілька аспектів вияву. По-перше, підвищення фінансової відкритості (зростання співвідношення потоків приватно­го капіталу до ВВП) підвищує значущість макроекономічної стабільності для між­народних інвесторів, які розглядають інфляцію і як вияв нездорової політики, і як додатковий податок. Внаслідок цього інтеграція з глобальними ринками капіталу має дисциплінарний ефект на центральні банки

9

та уряди, через те полі­тика підтримання стабільності цін та фіскальна збалансованість стають широко акцептованими стереотипами макроекономічного менеджменту. По-друге, підвищення торговельної відкритості призводить до того, що ефективність створення неочікуваної інфляції знижується, оскільки індуковане монетарними стимулами зростання ВВП зумовлює погіршення спеціалізації. З іншого боку, підвищення відкритості спричиняє зміни у структурі кінцевого та проміжного споживання в напрямку зростання частки товарів, що є предметами міжнародної торгівлі. Ос­кільки гнучкість цін на останні висока, з огляду на міжнародну конкуренцію, то ефективність активістської монетарної політики послаблюється. Гнучкі ціни є го­ловною передумовою наближення економіки до природного завантаження вироб­ничих потужностей навіть у короткостроковому періоді, внаслідок чого експан­сивна монетарна політика опиниться у замкненому колі стагфляції.

   Збільшення експорту з нових індустріальних країн. Цей чинник щільно пов'я­заний з феноменом підвищення торговельної відкритості. Перенесення значних виробничих потужностей у країни з високим рівнем забезпеченості чинником праці істотно позначається на здешевленні товарів, що каналами глобальної тор­гівлі доходять до споживача в усьому світі. Підвищення після Азійської кризи привабливості Китаю як виробника товарів, що користуються глобальним попи­том, тільки посилює знижувальний тиск на ціни в усьому світі, стаючи важли­вою передумовою можливості виникнення глобальної дефляції.

   Зменшення амплітуди коливань ділового циклу. Так, чинник циклічних коливань є однією з передумов інфляції в тому розумінні, що реакція на відхилення фактич­ного ВВП від потенційного часто супроводжувалась не збільшенням зайнятості, а зростанням інфляції; підвищення відкритості економіки тільки підсилює цю за­кономірність внаслідок того, що монетарна політика стає дедалі нейтральнішою. Відповідно, зниження коливань ділового циклу тягне за собою позитивні зрушен­ня у сфері інфляційних тенденцій. Що стосується проблеми циклічних коливань у сучасних умовах то, згідно з

10

дослідженнями М. Айхан Коуз, Е. Прасада та М. Терронеза, глобалізація є безпосереднім чинником вирівнювання ділової ак­тивності. Одна з причин цього — зростання значущості фінансового сектору, що функціонує у глобальному вимірі, для міжчасового згладжування шоків виробни­цтва, споживання та інвестицій.

   Трансформація функцій реакцій центральних банків. Незважаючи на те, що зменшення циклічної активності знизило ймовірність тиску на центральні бан­ки стосовно створення монетарних стимулів для відновлення пришвидшення економічного зростання, упродовж 1990-х років спостерігається істотна транс­формація поведінки органів грошової влади щодо вибору цільового показника інфляції залежно від поточного стану відхилення фактичного ВВП від потенцій­ного та встановлення процентних ставок. Висока схильність країни до інфляцій­них шоків в умовах глобалізації позначилась на тому, що сучасні центральні бан­ки демонструють набагато потужнішу реакцію на інфляцію, ніж на показник ВВП-розриву, забезпечуючи стабільність дезінфляційного середовища. Більше того, спостерігається підвищення спротиву не лише інфляції, а й її варіації.

   Зростання споживання високотехнологічних товарів. Відповідно до закону Енгеля, зі зростанням доходу підвищується частка споживання непродовольчих то­варів. У сучасних умовах до них належать і високотехнологічні товари електрон­ного, інформаційного та телекомунікаційного характеру. Оскільки саме за цією групою товарів спостерігається найбільше падіння цін упродовж життєвого цик­лу, то розширення частки їх споживання так чи інакше відображається у знижувальному русі індексів цін, що демонструють процес зниження інфляції.

11

2.   Типи  та  види  інфляції

   В теоріях, що опрацьовуються західними економiстами, виділяються у вигляді альтернативних концепцій інфляції попиту і інфляції витрат.

   Інфляція попиту. Інфляція попиту - це порушення рівноваги між попитом і пропозицією з боку попиту. Основними причинами тут можуть бути збільшення державних замовлень (наприклад, військових), збільшення попиту на засоби виробництва в умовах повної зайнятості і майже повної завантаженості виробничих потужностей, а також зростання купівельної спрможності трудящих (зростання заробітної плати) внаслідок, наприклад, узгоджених дій профспілок. Внаслідок цього виникає надлишок грошей по відношенню до кількості товарів, підвищуються ціни. Таким чином надлишок платіжних засобів в обігу створює дефіцит пропозиції, коли виробники не можуть реагувати на зростання попиту.

   Традиційно зміни в рівні цін пояснюються зайвим сукупним попитом. Економіка може спробувати витрачати більше, ніж вона здатна виробляти. Виробничий сектор не в змозі відповісти на цей зайвий попит збільшенням реального обсягу продукції, бо всі існуючі ресурси уже повністю використані. Тому цей зайвий попит призводить до завищених цін на постійний реальний обсяг продукції і викликає інфляцію попиту. Суть інфляції попиту інколи пояснюють фразою: ''Надто багато грошей полює за надто малою кількістю товарів''.

   Інфляція пропозиції. Інфляція пропозиції - зростання цін внаслідок збільшення витрат виробництва чи зменшення сукупної пропозиції. Причинами збільшення витрат можуть бути огополiстична політика ціноутворення, економічна і фінансова політика держави, зростання цін на сировину, дії профспілок, що вимагають підвищення заробітної плати тощо. Вона може також з'явитися в результаті зміни структури пропозиції на ринку.

   Теорія інфляції, зумовленої зростанням витрат, пояснює зростання цін такими чинниками, що приводять до збільшення витрат на одиницю продукції. Витрати на одиницю продукції - це середні витрати при певному обсязі

12

виробництва. Такі витрати можна одержати, поділивши загальні витрати на ресурси на кількість виготовленої продукції:

                                                    Загальні витрати

Загальні витрати на одиницю продукції = -------------------------------------               (2.1)

                                                Кількість одиниць продукції

   Підвищення витрат на одиницю продукції в економіці скорочує прибуток і обсяг продукції, що фірми готові запропонувати при існуючому рівні цін. Внаслідок цього зменшується пропозиція товарів і послуг в масштабі всієї економіки. Це зменшення пропозиції, в свою чергу, підвищує рівень цін. Отже, по цій схемі витрати, а не попит ''роздувають'' ціни, як це діється при інфляції попиту.

   На практиці нелегко відрізнити один тип інфляції від іншого, всі вони тісно пов'язані і постійно взаємодіють і, наприклад, зростання зарплати може виглядати і як інфляція попиту і як інфляція витрат.

   Необхідно також визначити, що в жодній з економічно розвинутих країн не спостерігалася в другій половині ХХ століття та на початку ХХІ століття повна зайнятість, вільний ринок чи ж стабільність цін. Ціни по ряду причин в цей час зростали постійно і навіть в період застою виробництва. Таке явище називається стагфляцією - iнфляційним зростанням цін в умовах стагнації - застою виробництва, економічної кризи.

   Розглядаючи темпи зростання цін, можна виділити наступні види інфляції:

   Помірна. Ціни зростають на 10% на рік, вартість грошей зберігається, відсутній ризик підписання контрактів в номiнальних цінах. Багато сучасних економiстів, в тому числі сучасні послідовники економічного вчення Кейнса вважають таку інфляцію необхідною для ефективного економічного розвитку. Така інфляція дозволяє ефективно корегувати ціни відповідно до умов виробництва і попиту, що постійно змінюються.

   Галопуюча. Ціни зростають на 20-200% на рік, гроші прискорено матеріалізуються в товари, контракти прив'язуються до зростання цін.

        Гіперінфляція. Ціни зростають астрономічно, розходження цін і зарплати,  

13

руйнується добробут навіть забезпечених верств товариства.

   Де­які еко­номiсти по­бо­ю­ю­ть­ся, що по­мі­р­но по­в­зу­ча ін­фля­ція, що може спочат­ку спри­я­ти по­жва­в­лен­ню еко­но­мі­ки, по­тім, на­ро­с­та­ю­чи як сні­го­вий ком, перетво­ри­ть­ся в більш жорстоку гі­перін­ф­ля­цію. Цей темп зро­с­тан­ня ін­фля­ції виявляє руй­ні­в­ний вплив на обсяг наці­о­наль­но­го ви­ро­б­ни­ц­т­ва і за­йня­тість. Спра­ва в то­му, що ко­ли ці­ни по­во­лі, але постій­но зро­с­та­ють, на­се­лен­ня і під­при­єм­с­т­ва при­ла­ш­то­ву­ю­ть­ся до їх по­даль­шо­го під­ви­щен­ня. Тому, щоб їх невико­ри­с­тан­ні за­оща­джен­ня і по­то­ч­ні при­бу­т­ки не зне­ці­ни­лись, тобто щоб випереди­ти передба­чен­ні під­ви­щен­ня цін, лю­ди по­вин­ні ви­тра­ча­ти гро­ші за­раз. Підприємст­ва по­во­дя­ть­ся так са­мо, ку­пу­ю­чи ін­ве­с­ти­цій­ні то­ва­ри. Дії, ди­к­то­ва­ні iнфляційним психозом, під­си­лю­ють ти­с­нен­ня на ці­ни, і ін­фля­ція почи­нає годува­ти са­ма себе. Біль­ше того, оскіль­ки вар­тість жит­тя збіль­шу­є­ть­ся, ро­бо­чі ви­ма­га­ють і одер­жу­ють більш ви­со­ку номiнальну за­ро­бі­т­ну пла­ту. А профспілки пра­г­нуть до та­ко­го під­ви­щен­ня заро­бі­т­ної пла­ти, якої ви­ста­чи­ло б не тіль­ки на те, щоб по­кри­ти то­рі­ш­ні під­ви­щен­ня цін, але і ком­пен­су­ва­ти інфля­цію, що очі­ку­є­ть­ся у той пе­рі­од, ко­ли но­вий ко­ле­к­ти­в­ний до­го­вір бу­де ще в си­лі. Зарп­ла­та і під­ви­щен­ня цін під­го­до­ву­ють од­не од­но­го, і це до­по­ма­гає повзу­чій ін­фля­ції перейти до га­ло­пу­ю­чої.