Соціальної реабілітації дітей із обмеженими можливостями

Проблеми медико-соціальної реабілітації пов'язані з регіональними  умовами, з наявністю або відсутністю  спецшкіл, спеціальних реабілітаційних  центрів, фахівців дефектологів в місцях проживання сімей, де є дитина інвалід. Оскільки спеціальні освітні установи розподілені по країні вкрай рідко, то діти інваліди часто змушені здобувати освіту і виховання в спеціальних школах інтернатах. Потрапляючи в таку школу, дитина виявляється ізольованим від сім'ї, від нормально розвиваються однолітків, від суспільства в цілому. Аномальні діти немов замикаються в особливому соціумі, вчасно не набувають належний соціальний досвід. Закритість спеціальних освітніх установ, не може відбитися на розвитку особистості дитини, на його готовність до самостійного життя.

Медичні фахівці регулярно  проводять облік новонароджених з тією чи іншою, хай навіть слабко вираженою патологією, що дозволяє віднести дитину до «групи ризику». Зростання  ускладнень для новонароджених пов'язаний з неякісним харчуванням вагітних жінок , погіршенням екологічної обстановки, збільшенням частоти інфікування жінок інфекційними та вірусними захворюваннями, в тому числі та сифілісом, збільшенням числа жінок, що вживають під час вагітності алкоголь і наркотики. Профілактика носить активний характер, і здійснюється в тісному контакті психоневрологів, медиків, педіатрів, соціологів з батьками. Соціальна реабілітація відбувається в мікро - соціумі (сім'я) та макро - соціумі (товариство). Дитина, поставлений обличчям до обличчя тільки з батьками та лікарями, у яких домінанта - його хвороба, постійно ізолюється від суспільства, і вже тут ні про яке його вихованні і більше розвитку, мови бути не може

Медичні і супутнім їм заходу - лише основа для проведення подальшої  довгострокової роботи з соціальної реабілітації, де використовують різноманітні технології, певні засоби. Тож розглянемо технології соціальної реабілітації.

 

 

 

 

2.2.ТЕХНОЛОГІЇ  СОЦІАЛЬНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ДІТЕЙ  ІЗ ОБМЕЖЕНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ

 

Реабілітаційні завдання у загальноосвітніх закладах виконують  спеціалісти психологічної служби та інші суб'єкти педагогічного процесу. Відновлення соціально психолого-педагогічного характеру піддається відповідними засобами.

Найважливішим засобом реабілітаційної  педагогіки виступає спілкування. Під  спілкуванням будемо розуміти вид спільної діяльності двох і більше суб'єктів, в процесі якого проходить  діалог. Продуктом спілкування є  якісно новий рівень свідомості кожного. Соціальний педагог повинен бути автентичним і уміти володіти технікою спілкування: проявляти цікавість, розуміти клієнта, вибирати дистанцію  і стиль спілкування, адекватно  добирати невербальні засоби (міміку, пантоміміку), одяг, висоту і тембр  голосу. Адже достовірна буде лише та інформація, яка співпадає з невербальною. Зазвичай поява злого виразу обличчя, відсутнього або байдужого погляду, різких рухів, "закритої" постави  соціального педагога переконує  клієнта у відсутності доброзичливості. Саме тому, грамотно організоване спілкування  є передумовою ефективної реабілітації [ 4, c. 34-37].

Реабілітаційним засобом  є унікальний прийом, який запропонував В.П.Кащенко - метод створення радісної атмосфери, культури здорового сміху. Сміх здійснює масаж головного мозку, посилює при цьому кровообіг  та інтенсивно усуває втомлюваність. При  цьому підвищується життєва енергія  організму, яка так необхідна, щоб  подолати складні взаємостосунки з  оточуючим світом.

Естетична діяльність (естетотерапія), як засіб реабілітації, з метою  підвищення емоційної сфери, широко використовується через різноманітні види художньої творчості: скульптура, малювання, танці, театр та ін. Додаткове  використання музики сприяє створенню  живого образу, підсилює естетичне  переживання дитини в інших видах художньої творчості. Доцільно використовувати народний фольклор: вірші, пісні, скоромовки, загадки та ін.

Психотерапія - це надання  допомоги особі чи групі осіб з  метою урегулювання почуттів, думок, залежності та зняття психологічних  симптомів, які викликають тривожність, дискомфорт. Психофізична гімнастика використовується з метою зміни  стану свідомості. Одна із методик  для проникнення в стан зміненої свідомості є медитація. Вона спрямована на приведення психіки людини в стан поглибленої зосередженості. Заняття  медитацією приносить заспокоєність, ясність розуму, відновлює психічне і духовне середовище людини. Іншою  методикою є гіпервентиляція, або  метод холотропного дихання (пневмокатарсис). Даний метод дозволяє руйнувати  чи суттєво змінювати психологічні установки людини. У деяких східних  країнах - Китаї та Японії - медитацію  використовують у загальноосвітніх установах, зокрема йоги [ 20, c. 245-248].

Простим і доступним методом  педагогічної реабілітації в загальноосвітніх школах є дихальні вправи. Виконуючи  їх, можна створити умови для самовідновлення.

Поширеним засобом реабілітації є соціальна терапія, яка тісно  пов'язується з психотерапією. Соціальна  терапія проводиться в індивідуальній та груповій формах. Відомими методами соціальної терапії є трудова  терапія, терапія самовиховання, соціо-терапія, естетотерапія, епістолярна терапія, природо терапія [ 20, c. 248].

У залежності від рівня  реабілітаційної роботи застосовують найрізноманітні6ші методи соціально-педагогічної діяльності:

- на індивідуальному - це консультування, бесіди, соціальний  патронаж, підтримка та допомога  як у центрах соціальної реабілітації, так і за місцем проживання, самооцінка, переконання, заборона, обмеження, вказівка, переучування;

- на груповому - це тренінги, майстер-класи, обмін досвідом, участь  у соціально-педагогічних проектах, лекції, диспути, дискусії;

- на суспільному - масові  акції (благочинні, екологічні, трудові  тощо), масові рекреаційні заходи (свята, конкурси, мітинги), встановлення  зв'язків із громадськістю через  засоби масової інформації (телебачення,  пресу, листівки, оголошення, запрошення  тощо).

Показником реабілітаційної  соціально-педагогічної діяльності є  якісні показники морально-здорової особистості.

Реабілітаційна робота з  дітьми і молоддю, які мають психосоматичні, нервово-психічні та функціональні  відхилення, потребують комплексної  реабілітації в умовах реабілітаційних  служб. Реабілітаційні служби надають  ефективну допомогу, якщо вони орієнтовані  на певний об'єкт допомоги, який має  чітко визначену реабілітаційну програму.

Реабілітаційна програма - це система заходів, спрямована на розвиток можливостей дитини чи усієї  сім'ї, яка розробляється разом  з батьками і спеціалістами: лікарем, педагогом, психологом і соціальним педагогом, які організують і  координують її. А щоб детальніше зрозуміти, ми розглянемо поняття, та заходи програми соціальної реабілітації.

 

2.3. ПРОГРАМА СОЦІАЛЬНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ДІТЕЙ З ОБМЕЖЕНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ

 

Програма реабілітації - це чіткий план, схема спільних дій  батьків і фахівців, що сприяють розвитку здібностей дитини, її оздоровленню, соціальної адаптації (наприклад, професійної  орієнтації), причому в цьому плані  обов'язково передбачаються заходи щодо інших членів родини: придбання батьками спеціальних знань, психологічна підтримка  сім'ї, допомога родині в організації  відпочинку, відновлення сил і  т.д. Кожен період програми має мету, яка розбивається на ряд під цілей, оскільки належить працювати відразу в декількох напрямах, підключаючи до процесу реабілітації різних фахівців.

Припустимо, необхідна програма, яка включатиме наступні заходи:

• медичні (оздоровлення, профілактика);

• спеціальні (освітні, психологічні, психотерапевтичні, соціальні), спрямовані на розвиток загальної чи точної моторики, мови та мови дитини, його розумових здібностей, навичок самообслуговування і спілкування. При цьому іншим членам родини необхідно розбиратися в тонкощах дитячого розвитку, вчитися спілкуванню один з одним і з малюком, щоб не збільшити первинні дефекти розвитку несприятливими впливами ззовні. Тому в програму реабілітації будуть входити організація сприятливого оточення дитини (включаючи обстановку, спеціальне устаткування, способи взаємодії, стиль спілкування в сім'ї), придбання нових знань і навичок батьками дитини і його найближчим оточенням.

Після початку виконання  програми здійснюється моніторинг, тобто  регулярне відстеження ходу подій  у вигляді регулярного обміну інформацією між фахівцем-куратором  і батьками дитини. При необхідності куратор сприяє батькам, допомагає  долати труднощі, ведучи переговори з  потрібними фахівцями, представниками установ, роз'яснюючи, відстоюючи права  дитини і сім'ї. Куратор може відвідувати  родину, щоб краще розібратися  в труднощах, що виникають при  виконанні програми. Таким чином, програма реабілітації є циклічний  процес.

Програма реабілітації передбачає, по-перше, наявності міждисциплінарної  команди фахівців, а не ходіння  сім'ї, яка має дитину-інваліда, за багатьма кабінетах чи установам, а  по-друге, батьків участь в процесі  се реабілітації яке являє собою  найбільш складну проблему [ 11, c. 55-57].

Встановлено, що дітям вдається досягти набагато кращих результатів, коли в реабілітаційному процесі  батьки та фахівці стають партнерами і разом вирішують поставлені завдання.

Однак деякі фахівці відзначають, що батьки часом не висловлюють ніякого  бажання співпрацювати, не просять  допомоги чи поради. Можливо, це і так, проте ми ніколи не дізнаємося наміри і бажання батьків, якщо не запитаємо  їх про це.

На перший погляд дитина-інвалід  має бути центром уваги своїй  сім'ї. Насправді ж цього може не відбуватися в силу конкретних обставин кожної родини і певних факторів: бідність, погіршення здоров'я інших  членів сім'ї, подружні конфлікти і  т.д. У цьому випадку батьки можуть неадекватно сприймати побажання  чи настанови фахівців. Часом батьки розглядають реабілітаційні послуги  в першу чергу як можливість отримати перепочинок для самих себе: вони відчувають полегшення, коли дитина починає  відвідувати школу або реабілітаційні установи, тому що в цей момент можуть, нарешті, відпочити або зайнятися  своїми справами.

При всьому цьому важливо  пам'ятати, що більшість батьків  хочуть брати участь в розвитку своєї  дитини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Виходячи з вище зазначеного, ми дійшли висновку, що в  Україні існує комплекс проблем  пов’язаних з інтеграцією дітей-інвалідів  в суспільство.

Ставлення суспільства  до аномальної дитини є певним мірилом  його цивілізованості. Донедавна питання  дитячої аномалії, інвалідності у  нас замовчувалося. Інвалідів намагалися ізолювати від суспільства в  спеціальних закладах. Дитина-інвалід  та її близьке оточення опинялися  сам на сам зі своєю бідою.

Перебуваючи в умовах інтернатного закладу або на вихованні  у сім’ї, діти-інваліди та їх сім’ї  деякою мірою ізольовані від суспільства  і позбавлені можливості вести повноцінний  образ життя у відкритому середовищі, яке аж ніяк не відповідає їхнім  особливим потребам.

З роками повільна і невпинна гуманізація суспільної свідомості, а також досягнення в  різних галузях науки і техніки  поставили питання про необхідність інтеграції людей з психофізичними вадами, як соціальної групи, з рештою суспільства, тобто про їхню соціальну  реабілітацію.

Розглянувши поняття «реабілітація» і «соціальна реабілітація». Я з'ясував, що основною метою цього поняття є забезпечення соціального, емоційного, інтелектуального й фізичного розвитку, має порушення, і є спроба максимального розкриття її потенціалу навчання. Другою важливою метою можна сказати, що це - попередження вторинних дефектів в дітей із порушеннями розвитку, виникаючих або після невдалої спроби руйнувати прогресуючі первинні дефекти з допомогою медичного, терапевтичного чи який навчає впливу, або у результаті спотворення відносин між дитиною та сім'єю, викликаного, зокрема, тим, що очікування батьків (чи інших члени сім'ї) щодо дитини зазнали краху. Таким чином, під соціальною реабілітацією розуміється динамічна система, у якої здійснюється послідовна реалізація постійно які під час взаємодії з дитиною тактичних завдань шляху до досягненню стратегічну мету – поновити його соціального статусу, формування стійкою дотриманої ситуацій особистості, здатної успішно інтегруватися у суспільство.

Розглянувши поняття соціальної реабілітації можна виділити такі особливості цієї діяльності:

• цілеспрямованість;
• суб'єктивність;
• інтенсивність;
• динамічність;
• ефективність.

Слід підкреслити, щоб соціально – реабілітаційна робота була успішною, необхідно домагатися нормалізації всіх таких взаємовідносин. Сукупність прийомів і методів, які забезпечують прогресивне розвиток дитини, має інвалідність, становлять технології соціальної реабілітації.

Аналізуючи історію  розвитку соціальної реабілітації і  її сучасний етап, ми прийшли до висновку, що спільне навчання дітей-інвалідів  і їх здорових одноліток повинно  стати пріоритетним у педагогічній практика.  Це у свою чергу потребує наукового розвитку ідеї спільного  навчання, розробки концепцій, методик  роботи педагогічних колективів. І  це повинно стати метою подальших  досліджень.