Обґрунтування необхідності впровадження в Україні альтернативних форм виховання

Особливість прийомної сім'ї  перед існуючими формами сімейного  виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, проявляється в забезпеченні соціального супроводу такої родини, яка передбачає надання допомоги соціальним працівником прийомній сім'ї на всіх етапах її функціонування. Соціальний працівник є довіреною особою прийомних батьків, надійним партнером у вирішенні щоденних проблем і питань. Поряд із функцією підтримки прийомних батьків, прийомних дітей і родини в цілому соціальний супровід передбачає контроль за умовами розвитку і виховання дитини, виявлення недоліків і проблемних моментів. Але контроль з боку соціального працівника спрямований не тільки на висвітлення негараздів у прийомній родині, перше і основне його завдання - виявлення проблеми і вироблення методик та підходів, що допоможуть забезпечити нормальні умови розвитку прийомної дитини.

Інша особливість прийомної  сім'ї - забезпечення матеріального  утримання прийомної дитини з  боку держави, розраховане за нормами  утримання вихованців інтернатних  закладів. Досить часто люди, які  не можуть визначити для себе, заради чого можна взяти на виховання  дитину, обтяжену спадковістю, психічними розладами, медичними та соціальними проблемами, визнають матеріальну зацікавленість прийомних батьків першорядною причиною створення прийомної сім'ї. Безперечно, до соціальних служб звертаються люди, які мають намір взяти дитину, розраховуючи на грошові виплати. Але ті громадяни, які розглядають прийомну сім'ю як форму заробітку, ознайомившись з проблемами і завданнями, що покладаються на прийомних батьків, особливостями вихованців, які прийдуть до них, відступаються від намірів, ще до проходження курсу підготовки.

Досвід створення прийомних  сімей в Україні засвідчує, що формування альтернативних форм опіки  над дітьми-сиротами є закономірним явищем, що стимулюється вимогами розвитку нашого суспільства. Зроблено лише перший крок - створено прецедент щодо можливості і необхідності запровадження такої форми влаштування дітей-сиріт в Україні. Ще рано робити прогнози, скільки часу потрібно для того, щоб прийомна сім'я посіла таке ж місце у сприйнятті наших громадян, як усиновлення чи опіка.

Висновки до першого розділу.

В Україні переважаючою формою утримання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, є усиновлення. Усиновлення (удочеріння) є оформлене спеціальним юридичним актом прийняття в сім'ю неповнолітньої дитини на правах сина чи дочки. Законодавчо процедура усиновлення регламентується Кодексом про шлюб та сім'ю України і Порядком передачі дітей, які є громадянами України, на усиновлення громадянам України та іноземним громадянам і здійснення контролю за умовами проживання у сім'ях усиновителів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України у 1996 році.

Усиновлення здійснюється виключно в інтересах дитини, якщо єдиний або обидва її батьки: померли, невідомі, позбавлені батьківських прав, визнані  в судовому порядку недієздатними, безвісно відсутніми чи оголошені померлими, дали згоду на усиновлення в письмовій  формі, понад шість місяців не проживають разом з дитиною та без поважних причин не беруть участі в її вихованні та утриманні, не виявляють щодо дитини батьківської уваги і турботи. Підкинуті (залишені) діти можуть бути передані на усиновлення у разі наявності відповідного акта, складеного органами внутрішніх справ у встановленому порядку. Хворі діти можуть бути усиновлені, якщо за характером (перебігом) захворювання вони не потребують постійного (довічного) перебування і лікування в спеціалізованих лікувально-профілактичних закладах. Всі діти, пропоновані для удочеріння/усиновлення, повинні бути детально оглянуті всіма медичними фахівцями в цілях виключення відповідної профільної патології, зокрема оглянуті і обстежені генетиком. При цьому повинні бути враховані всі відомі дані про дитину і її батьків.

Психологічні дослідження  рівня та особливостей інтелектуального розвитку дітей, які виховуються  поза родиною, свідчать, що рівень розвитку уваги й пам'яті не має істотних відхилень від середньостатистичної норми. Однак дослідження виявляють  слабко сформовану картину світу, підвищену  ситуативність, яка у пізнавальній сфері виявляється у нездатності вирішувати завдання, що вимагають внутрішніх операцій, не спираючись на практичні дії, зниження розвитку абстрактно-логічного мислення, особливо у дітей середнього шкільного віку. Значно знижене і вербально-логічне мислення.

Основними причинами зниження інтелектуального розвитку вихованців загальноосвітніх інтернатних закладів є впливи середовища, педагогічна  занедбаність, а не спадкові фактори, анатомофізіологічне порушення  діяльності центральної нервової системи. Однією з причин є відсутність  якісного, змістовного спілкування  з дорослими, яке адекватно б  впливало на дітей, що виховуються в  дитячому будинку.

Особливість прийомної сім'ї  перед існуючими формами сімейного  виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, проявляється в забезпеченні соціального супроводу такої родини, яка передбачає надання допомоги соціальним працівником прийомній сім'ї на всіх етапах її функціонування. Соціальний працівник є довіреною особою прийомних батьків, надійним партнером у вирішенні щоденних проблем і питань. Поряд із функцією підтримки прийомних батьків, прийомних дітей і родини в цілому соціальний супровід передбачає контроль за умовами розвитку і виховання дитини, виявлення недоліків і проблемних моментів. Але контроль з боку соціального працівника спрямований не тільки на висвітлення негараздів у прийомній родині, перше і основне його завдання - виявлення проблеми і вироблення методик та підходів, що допоможуть забезпечити нормальні умови розвитку прийомної дитини.

Досвід створення прийомних  сімей в Україні засвідчує, що формування альтернативних форм опіки  над дітьми-сиротами є закономірним явищем, що стимулюється вимогами розвитку нашого суспільства. Зроблено лише перший крок - створено прецедент щодо можливості і необхідності запровадження такої форми влаштування дітей-сиріт в Україні. Ще рано робити прогнози, скільки часу потрібно для того, щоб прийомна сім'я посіла таке ж місце у сприйнятті наших громадян, як усиновлення чи опіка.

Розділ  ІІ. альтернативні форми виховання

                    як складова необхідного 

                    соціально-правового  захисту  ДІТЕЙ-СИРІТ

2.1. Обґрунтування  необхідності впровадження в  Україні 

       альтернативних форм виховання

У світі існує кілька альтернатив  утриманню дітей у державних  установах. Моделі деінституціалізації (тобто переміщення дітей із "масових" закладів (інституцій) в альтернативне, більш турботливе середовище [6], а також надання допомоги за місцем проживання) включають у себе різнопланові заходи (див. таблицю 2.).

Таблиця   2.

МОДЕЛІ ДЕІНСТИТУЦІАЛІЗАЦІЇ

Якщо говорити про соціально-педагогічну  роботу з сім'єю як засобу запобігання  появі бездоглядних дітей або  їхньої інституціалізації, то у світовій практиці відпрацьовані такі напрями:

• розміщення дітей із девіантною поведінкою та сиріт у прийомних сім'ях;
• нормалізація дітей, які мають функціональні обмеження у фізичному та розумовому розвитку, в біологічних та прийомних сім'ях;
• громадська підтримка сімей;
• усвідомлене батьківство;
• укріплення сімей, що переживають кризу;
• організація груп само- та взаємопідтримки і допомоги, діяльність фахівців із сімейної просвіти;
• формування тендерної рівності, захист жіночих, дитячих прав у сім'ї та суспільстві;
• запобігання і боротьба з насильством у родині;
• запобігання та боротьба з наркоманією, курінням, алкоголізмом, проституцією в родині;
• навчання членів сім'ї поведінці у кризових ситуаціях (підтримка тяжкохворих, догляд за ними, спілкування з ними та найближчим оточенням, перебування члена сім'ї під слідством та у в'язниці тощо);
• підтримка сім'ї в кризових ситуаціях (смерть члена сім'ї, вихід дитини з сім'