Обґрунтування необхідності впровадження в Україні альтернативних форм виховання

Служби соціального забезпечення дітей США орієнтовані на конкретні  групи населення. Ліга соціального  забезпечення дітей Америки є  сукупністю дитячих соціальних служб. Найпоширеніший вид послуг - патронаж сім'ї.

Усі послуги зазначених служб  можна згрупувати за певними ознаками. Так, служби підтримки дітей та сімей  охоплюють патронажні послуги, сімейну  терапію, просвітницьку діяльність у сфері сімейного життя. Добровільні  служби допомоги родинам та районні  центри психічної корекції надають  допомогу сім'ям, які мають проблеми у стосунках між батьками та дітьми, консультують з психолого-педагогічних та медичних питань. Останнім часом служби соціального забезпечення основну увагу приділяють питанням нормального перебування дитини у родині, забезпечення їй належної турботи. Перевага надається усиновленню та домашнім дитячим групам, що дозволяє зменшити кількість дітей, які виховуються у дитячих будинках та притулках.

Деякі, специфічні проблеми, які належать до компетенції соціальних служб (наприклад, зневажливе ставлення  до дітей, жорстоке поводження з ними тощо), привертають особливу увагу  громадськості. З метою вирішення  означених проблем надаються  кошти для дослідження, розробки й апробації програм та рекомендацій, підбору персоналу.

Існує Американська служба сім'ї, до якої належать місцеві добровільні  некомерційні служби; у Сан-Франциско  створено юридичний центр з питань догляду за дітьми, а також для  вирішення виникаючих поточних проблем  у цій сфері [76].

Улаштування дітей у сім'ї  близьких родичів менш поширено. Дитячий  заклад сімейного типу організується  жінками, які не працюють, але мають  власних дітей. Найчастіше група  складається з трьох - чотирьох дітей. Це дозволяє забезпечити гнучкий  підхід до кожної дитини, враховуючи її індивідуальні особливості. Такі сімейні  групи виявилися досить ефективними  у роботі з дітьми-школярами, тому до її допомоги звертається значна частина американців.

Інформаційно-довідкові  служби з догляду за дітьми (найбільша  знаходиться у штаті Каліфорнія) мають систему обліку та інформації щодо дитячих закладів, вивчають потреби, формують та координують довідкову  систему у межах штату, визначають необхідну кількість підготовки кадрів і допомагають збільшувати  мережу закладів, які спеціалізуються  на догляді за дітьми на місцях.

Американські вчені у  галузі сімейної педагогіки з метою  подолання відчуження у сім'ї  між батьками та дітьми особливу увагу  приділяють ігровій діяльності. На сьогодні напрацьовано значну кількість сімейних програм. Це індивідуальні та групові сімейні заняття, організовані досвідченими співробітниками, які мають на меті підтримку позитивних стосунків у родині та належного виховання дитини. Видається серія книг ("Навчаємося разом", "Граємо разом" тощо), які допомагають більш ефективно проводити соціальну підготовку дітей у родині.

У деяких країнах Європи існує низка постанов у сфері  шкільного та соціального законодавства, які визначають родину як соціальний інститут, що виконує важливі біологічні, економічні та соціально-політичні  функції.

Як відзначають австрійські  педагоги, великий резонанс у країні викликали публікації відомих фахівців у сфері сімейного виховання, зокрема праця  Г. Штрауха та М. Перреца "Психологічна школа для батьків, вчителів та вихователів". Ці дослідження психолого-педагогічної спрямованості мали значний вплив на форми співпраці з родиною. З метою оптимального загального розвитку дитини були уведені обов'язкові заходи спільно з батьками: батьківські дні, отримання компетентної консультації, а також активізували свою діяльність батьківські ради. Посилилися вимоги до батьків щодо виконання належних обов'язків.

Через економічні труднощі, що виникли у ряді країн Західної Європи зросла кількість родин, які  потребують фінансової підтримки. В  Австрії у 80-ті роки соціологами  був відзначений феномен "нової  бідності", котрий на думку вчених, був результатом несприятливих  економічних обставин, що зумовило зростання кількості дітей, які  опинилися у складних життєвих ситуаціях. Реальною стала необхідність надання  матеріальної допомоги багатодітним і  неповним сім'ям, а сама проблема набула політичного забарвлення. Зважаючи на важливість означеної проблеми, магістрат Відня спрямував зусилля  на координацію діяльності різноманітних  служб, які надають допомогу .дітям. Було розроблено нову модель соціальної служби, однією з функцій якої було створення спеціальних притулків, де працівники соціальної служби, зустрічаючись  з дітьми-втікачами, найчастіше позитивно  розв'язують конфліктні ситуації, а на особливу увагу заслуговує проект "Допомога у критичних ситуаціях матерям, які мають немовлят та маленьких дітей". Цей проект передбачає надання І за невелику плату квартири чи місця у гуртожитку у випадку кризової ситуації (розлучення, родинні конфлікти тощо).

Особливе місце у виховній роботі посідає "Сімейний центр Юліуса Танддера", який об'єднує різноманітні служби та консультації. Серед них  відділ сімейної опіки, відділ дитячих  будинків; дитяча психологічна станція, соціально-педагогічна експертиза та спеціальна педагогічна амбулаторія; служба психологічної допомоги; інститут соціальної терапії; віденський дитячий  телефон; спеціалізований дитячий  будинок тощо [76].

В Австрії постійно удосконалюється  діяльність опікунських закладів. У  цій країні добре налагоджена  система усиновлення. Центр психологічної  адаптації передбачає можливість передачі дітей, які усиновляються, батькам-опікунам відразу після народження без  проміжного перебування у дитячому будинку.

Активна та багатопрофільна  діяльність віденської служби у справах  молоді й охорони дитинства дозволила  значно скоротити кількість дітей, які передаються у дитячі будинки.

Давні традиції має розгалужена  мережа соціальних служб Великобританії. Соціально-педагогічні функції даних  служб , спрямовані на захист інтересів  та допомогу різним категоріям громадян: дітям, підліткам, пенсіонерам, інвалідам, хворим тощо, а також родинам, які  потребують психологічної чи матеріальної  допомоги.

У Великобританії є три  типи організацій, які надають соціальні  послуги: державні, або урядові; підприємницькі, або за приватною ініціативою; неприбуткові, в тому числі волонтерський рух. Діяльність їх координована, як правило, проведенням конференцій, в яких беруть участь численні установи.

Усі соціальні працівники мають відповідну спеціалізацію. Вони відрізняються напрямком і характером професійної підготовки, тому кожний співробітник вирішує проблеми конкретного "об'єкта" -навчального, лікувального, сирітського тощо.

Існують багатопрофільні  центри, які надають допомогу дітям, підліткам та їхнім батькам. Подібні  центри виступають «лінійними» структурами  соціальних служб. Наприклад, центр, що спеціалізується на допомозі підліткам, котрі мають ускладнення в  спілкуванні з дорослими; центри, орієнтовані лише на допомогу родині; центри, які надають допомогу підліткам, схильним до алкоголю та наркотиків. «Лінійні»  структури надають психотерапевтичну  допомогу, забезпечують соціальний захист відвідувачів центра, підтримують зв'язок з юридичними службами, організаціями  охорони здоров'я, службами соціального  забезпечення тощо.

Між структурами налагоджено  тісний зв'язок, тому різні фахівці  «ведуть» дитину від народження до повної самостійності, забезпечуючи соціальний захист, дотримання юридичних норм, організацію психологічної і  педагогічної допомоги, а також координують  свої дії із службами освітнього департаменту, які відповідають за організацію  дозвілля молоді.

Соціальний захист дитини складається з упливу на умови  та оточення, де вона росте, а також  із надання підтримки її вихователям. За практичне здійснення захисту  у Великобританії відповідають місцеві  органи влади - соціальні служби. Разом  із наданням загально-побутових послуг (догляд за дітьми в денний час, обслуговування вдома тощо) вони підтримують дитину й сім'ю індивідуально. Так, наприклад, у передмісті Лондона є мережа центрів для дітей раннього віку, які нагадують дитячі садки в  Україні. Принципова відмінність –  це обов'язкова робота з батьками. Тут  вони можуть отримати консультації щодо виховання дітей. А ті батьки, чиї  діти перебувають на вихованні у  прийомній сім'ї, можуть поспілкуватися (під наглядом соціального працівника) із своїми дітьми.

Головний принцип надання  соціальної допомоги дітям у Великобританії - це сприйняття дитини як частини сім'ї. Тут діє система судів, які  мають право винести рішення  про обов'язкове відвідування батьками та дітьми відповідних центрів або  про закріплення за сім'єю (ідеться  про проблемні сім'ї, де є ризики для дітей) соціального працівника. Завдання такого працівника полягає в тому, щоб надати батькам кваліфіковану методичну допомогу щодо корекції недоліків виховання.

Центри підтримки сім'ї  виконують дві головні функції: допомогу в критичних станах і  превентивну діяльність. Відрив дитини від сім'ї застосовують лише в  крайніх випадках, оскільки вважають, що позбавлена батьківського піклування й переведена в систему державної  опіки, вона матиме набагато більше проблем  у дорослому житті, ніж дитина, вихована в рідній сім'ї, навіть не зовсім благополучній. Тільки у випадку, коли робота соціальних служб не має позитивного  результату, дитину вилучають із сім'ї  і переводять до прийомної або  до невеликого дитячого будинку.

Існує два типи центрів  підтримки сім'ї. Перші, так звані  клієнтоцентровані, працюють із тими клієнтами, котрих направила до них соціальна  служба відповідного адміністративно-територіального  підрозділу (нерідко після сигналу  з боку поліції). Другі самі запрошують до себе мешканців відповідного району (центри за місцем проживання). В першому  випадку йдеться про розв'язання гострої проблеми, яка вже виникла  й потребує активного втручання. Як правило, це такі ситуації, коли внаслідок  глибокої сімейної кризи постає питання  про переміщення дитини до притулку чи фостерної сім'ї.

У центрах другого типу займаються переважно превентивною роботою, тобто упередженням кризових ситуацій. Найпоширенішими формами  такої роботи є розповсюдження інформації про діяльність закладу, запрошення дітей (іноді разом із батьками) до центру, де вони можуть гратися, чогось навчатися тощо.

Якщо клієнтами першої категорії закладів є сім'ї з  підлітками 12-14 років, то превентивна  робота, на думку наших британських  колег, є значно ефективнішою стосовно дітей до 10 років, тобто коли в  їхніх стосунках із батьками ще немає  катастрофічного розколу. Серед  типових прикмет потенційної  кризи (так званих чинників ризику) найчастіше називають неповну сім'ю, наявність вітчима чи мачухи, погане навчання дітей у школі, алкоголізм та наркоманію батьків тощо.

Посередництво соціальних працівників  передбачає від однієї до п'яти зустрічей  трьох сторін (дві - конфліктуючі, одна - нейтральна), кожна зустріч триває не більше години. Обговорення проблем  відбувається конфіденційно, за винятком тих випадків, коли йдеться про  серйозну небезпеку для дитини або  дорослого. Соціальний працівник виступає як особа, котра пропонує можливі  шляхи розв'язання конфлікту, створення  безпечного середовища в сім'ї.

На особливу увагу заслуговує функціонування прийомних сімей  у Великобританії та діяльність соціальних служб щодо їх підтримки.

Прийомна (фостерна) сім'я  у Великобританії - це сім'я або  окрема особа, котра взяла на утримання  й виховання дитину, позбавлену батьківського  піклування, чи сироту. Незалежно від  кількості власних дітей вона має право взяти одну, дві чи три дитини, але не більше.

Довготермінова прийомна сім'я бере дитину на утримання з  моменту вилучення її з проблемної родини й до того часу, коли та стає дорослою. Місцеві органи влади виплачують їй певну суму грошей - трохи більше, ніж витрачає середня сім'я на утримання дитини, проте ці гроші  не можна розглядати як винагороду. Інститут прийомної сім'ї розрахований на людей, котрі хочуть допомогги  дітям, а не отримати від цього  матеріальний зиск.

У випадку, коли не вдається знайти прийомної сім'ї (як правило, це пов'язано з віком або складною поведінкою дитини), її направляють  у дитячий будинок. У звичайному такому закладі одночасно перебуває  від 6 до 20 дітей. Дитячі будинки створюються  з урахуванням того, що діти довго  не будуть затримуватись у них. Соціальний працівник розробляє персональний план, в якому встановлює, коли дитину направити у фостерну чи повернути  в рідну сім'ю, якщо та готова її прийняти.

Дитячі будинки розраховані  на те, щоб утримувати дитину в період найгостріших криз, наприклад, коли вона втекла з дому, знаходиться у конфлікті  або зазнає насильства та жорстокого поводження із боку батьків, коли батьки загинули і її нікому доглядати. Ці заклади розташовані неподалік від місця проживання рідної сім'ї-не більше, ніж за півгодини їзди. Отже, дитина може продовжувати навчатися в тій самій школі, відвідувати родичів та друзів.

Дитячі будинки виконують  різні функції і мають різну  спеціалізацію. Існують такі, де робота спрямована на підготовку дитини до переходу в прийомну сім'ю; деякі розраховані  на дітей, котрі постраждали від  насильства або пережили стрес і  потребують реабілітації. Існують будинки  для дітей, які страждають від  певних патологій у поведінці.

Незалежно від спеціалізації  закладу, для більшості дітей, які  у ньому утримуються, план обходження з ними завжди орієнтований на те, щоб  направити їх у прийомну сім'ю  або покращити умови в рідній і повернути туди. Але для дітей, які через певні обставини  не можуть жити у сім'ї, теж існує  система дитячих будинків.

Дитячі будинки, в яких діти залишаються на довгострокове  утримання зазвичай розраховані  на дітей старшого віку. Це пов'язано  з тим, що прийомні батьки, як правило, бажають брати на виховання дітей  молодшого віку. Важко знайти сім'ю, яка візьме на виховання підлітка, який вже сформувався як особистість, має свої погляди, звички.