Обґрунтування необхідності впровадження в Україні альтернативних форм виховання

Існують установи для утримання  дітей старшого віку -напівнезалежні установи. Вони розраховані на утримання  дітей, які у ранньому віці залишили сім'ю, не жили з рідною сім'єю і мають  певний досвід виживання. Якщо підлітку виповнюється 16 років (це вік закінчення навчання), то він може направитися  до такої установи і отримати там  додаткові навички самостійного життя. Тут діє принцип - доросле  життя під наглядом старших. У  напівнезалежній установі нагляд за підлітками значно менший, ніж у  дитячому будинку, але однак там  є персонал, який підтримує дітей  та навчає їх. Підлітки самі готують  їжу, мають ключі від власних  кімнат.

Коли підліток готовий  залишити установу, місцева влада  знаходить для нього окреме житло  для початку самостійного дорослого  життя. Але незважаючи на те, що дитина залишає установу, вона ще потребує уваги соціального працівника. І він відвідує її, щоб допомагати у вирішенні життєвих проблем.

Існує й такий тип дитячих  установ - будинки безпеки. Ці установи утримують дітей у «закритому»  стані, тобто діти не мають права  їх залишати. У такі будинки направляються  діти, які становлять загрозу для  себе або інших людей. Наприклад, дитина, котра втікає з дому настільки  часто, що це становить загрозу для  її життя, або ж дитина чи підліток, які скоїли багато правопорушень. У  будинках безпеки утримуються діти, від яких необхідно захистити  оточуючих або котрих необхідно  захистити самих від себе. У  цих будинках діти та підлітки не утримуються  тривалий час, їх туди направляють на короткий термін. Робота працівників  такого будинку спрямована на те, щоб  привести дитину у відповідний стан, коли її можна помістити у нормальний дитячий будинок.

Для направлення дитини до будинку безпеки необхідне рішення  суду. Допускаються випадки, вони окреслені  законодавством, коли дитину направляють  до такої установи за рішенням місцевої соціальної служби, без постанови  суду. Для того, щоб дитина молодша 10 років потрапила до будинку  безпеки, потрібні досить вагомі підстави.

Ще один тип інституту  утримання дітей - колонії. У них  утримуються підлітки віком від 14 до 19 років. Умови утримання у  колонії більш «казенні», ніж  у інших місцях. Утримання дитинну  такій установі розглядається вже  не як піклування, а як покарання. Не можна направити до колонії підлітка без рішення суду, і така форма  утримання дітей розглядається, як кара за злочин.

Школа-інтернат має два  значення у Великобританії. Це заклад, у якому утримуються діти, які  через певні вади не можуть відвідувати  звичайну школу та знаходяться поза власною сім'єю. Також існують  школи-інтернати для дітей багатих  батьків, які відправляють дітей  до інтернату, щоб ті отримали там  високий рівень освіти та виховання. Навіть у таких школах, на думку  англійських соціальних працівників, діти почувають себе не завжди щасливими, тому що вони знаходяться поза власною сім'єю.

Існує іще одна форма піклування про дитину - усиновлення. Така форма  піклування виводить дитину з системи  державного піклування. Як і в Україні, у Великобританії, як правило, усиновляють  немовлят або зовсім маленьких дітей, які не мають можливості в подальшому повернутися у власну сім'ю.

Різниця між усиновленням та прийомною сім'єю у тому, що батьки, які усиновили дитину, отримують  на неї батьківські права. При  цьому біологічні батьки повністю втрачають  такі свої права на неї. Дитина стає частиною нової сім'ї; і сім'я не отримує гроші на її догляд та виховання. Частіше за все дітей усиновляють  сім'ї, які через певні обставини  не можуть мати власних дітей.

Для реабілітації батьків  алкоголіків, наркоманів у Великобританії існують спеціальні соціальні служби, які здійснюють відповідні програми, направляють таких людей на лікування. Вилучення дітей із сім'ї у  випадку аморальної поведінки батьків  відбувається тоді, коли через судові органи останнім призначається певна  міра виправлення або реабілітації, а вони не хочуть виконувати постанову  суду.

Англійське законодавство, що регулює роботу соціального працівника з проблемними сім'ями, основну  увагу приділяє можливості залишити дитину у сім'ї, або, на крайній випадок  направити її до родичів. Концепція  законодавства щодо захисту дитини має таке положення як «піклування, поширене на усіх членів родини». Ця концепція  передбачає співробітництво між  соціальним працівником на місцевому  рівні та усіма членами родини дитини, г У Великобританії існують  законодавчі вимоги, що регламентують  необхідний догляд і виховання дітей, котрі перебувають на утриманні  як у сім'ї, так і в державних  установах. Головним документом є Дитячий  акт (закон про дітей), ухвалений 1991 року. Його лейтмотив - забезпечення права дитини на виховання в сімейному  оточенні й урахування її думки в  усіх ситуаціях, які її безпосередньо  стосуються [9]. На особливу увагу заслуговує діяльність Національної асоціації  прийомних сімей Великобританії та Бірмінгемської асоціації прийомних  сімей. Це громадське об'єднання. У Національну  асоціацію входить 23 тисячі сімей із 27 тисяч, існуючих у країні. Загалом у прийомних сім'ях виховують 40 тисяч дітей.

Мета Національної асоціації - гарантування якісного догляду й  виховання дітей у прийомних  сім'ях. Фінансування її діяльності відбувається за рахунок членських внесків. На замовлення та кошти органів влади  вона проводить тренінги для юристів, потенційних прийомних батьків, соціальних працівників та ін. Два  роки тому Асоціація підготувала  й опублікувала звіт про розвиток прийомних сімей у Великобританії, головними розділами якого були: потреби дітей, потреби прийомних  батьків, інтереси держави. Проаналізовано позитивні й негативні процеси  створення таких сімей, підготовки батьків, соціального супроводу  сімей тощо. Звіт набув широкого громадського розголосу, і як результат, було ухвалено Національні стандарти  фостерної опіки, які мають силу рекомендацій для органів місцевого  самоврядування.

Бірмінгемська асоціація  працює 10 років і об'єднує.700 сімей. Комітет, що керує її роботою, складається  з 20 осіб. Головна діяльність - підтримка  фостерних сімей [9].Останнім часом  у Великобританії відбувається скорочення чисельності таких сімей через  появу великої кількості приватних  агентств із надання фостерної опіки  та соціальну незахищеність прийомних  батьків.

Насамкінець слід зазначити, що у Великобританії не вживають таких, дещо образливих, термінів, як «дитина-інвалід», «дитина-сирота», «дитина, позбавлена батьківського піклування» тощо. Тим більше таких найменувань  немає в назвах установ.

В Угорщині заходи щодо охорони  дитинства й виховання дітей  здійснюються з раннього віку. Діяльність з питань захисту прав 'неповнолітніх  регулює «Закон про охорону дитинства  і відносин між батьками і дітьми» (1986 р.). Серед заходів, спрямованих  на поліпшення виховання дітей, що живуть у неповних сім'ях, заслуговує на особливу увагу створення в містах мережі невеликих «сімейних» дитячих будинків для тих дітей, які були практично  покинуті батьками, тобто для соціальних сиріт.

Слід зауважити, що в Угорщині і Румунії згідно з прийнятими у них законами щодо захисту прав дітей, будь-яка інтернатна установа має бути максимально наближеною до створення сімейної атмосфери виховання дитини. У закладі не може утримуватись більше 20-30 вихованців. На таку реформу інтернатних закладів уряд Угорщини виділив значні кошти з державного бюджету країни.

Альтернативою дитячому будинку  угорські фахівці вважають створення  інституту «батьків-вихователів», добір  опікунів, відкриття сімейних дитячих  будинків на 15-20 чоловік з добором  сімейних пар педагогів, які могли  б успішно працювати в такому закладі.

У Швейцарії за надання  соціальної державної допомоги несе відповідальність громада. Усі соціальні  служби керуються принципом «мінімального  втручання держави» (А.-М. Фішер-Ґейзер). До системи соціального захисту  належать приватні соціальні служби, церковні, а  також общинні, що безпосередньо  належать до кантону (країна розділена  на 26 кантонів і кожний з них має  власне законодавство) [79].

Надання соціальної допомоги грунтується на принципі: спочатку слід використати всі можливості в родині. Якщо їх виявляється недостатньо, тоді залучаються приватні чи церковні служби.

Функціонують також багатопрофільні  центри соціальних служб з проблем  виховання, опіки, з розв'язання вікових  проблем тощо. Церковні громади працюють диференційовано з підлітками, самотніми  матерями, безпритульними, вдовами  та іншими категоріями громадян, які  потребують соціальної допомоги.

В усіх великих містах цієї країни функціонують спеціалізовані притулки для жінок, які стали жертвами насильства.

До мережі служби допомоги молоді належать виховні дитячі і  юнацькі інтернати, пункти молодіжних зустрічей тощо, де проводяться спільні  заходи, бесіди, індивідуальні консультації. У Швейцарії також існує загальнодержавний  Центр допомоги дітям, що надає фінансову  підтримку дитячим інтернатам.

Існують центри соціальної допомоги в сфері судочинства, де роз'яснюють чинні правові акти щодо прав і обов'язків неповнолітніх. У різних частинах Швейцарії поширені й активно діють з 50-х років  центри соціально-культурної анімації, які покликані організовувати вільний  час дітей і підлітків.

Цікавий досвід накопичений  Маннергеймською Лігою захисту  дітей. У Фінляндії вона існує  більш, ніж 70 років. Основна її функція - захист прав дітей і інтересів  родини [39]. Особлива увага приділяється профілактиці різного роду відхилень. її діяльність розпочалася у 40-х  роках як служби допомоги сиротам - жертвам війни. У 90-і роки акцентується увага на становищі дитини в суспільстві, наявності здорового оточення, допомозі сім'ям з дітьми.

Соціальна політика Голландії  базується на принципах рівності, унікальності й поваги до груп людей  і окремих особистостей (Ніколас  де Джон, Філіп Іденбург) [76]. Домінує  в організації діяльності соціальних установ Голландії принцип соціальної підтримки, для якого характерне те, що державна допомога надається  лише після того, як вичерпано усі  можливості громадських організацій. За останні роки соціальна служба Голландії дещо трансформувалася, бо було розроблено нову систему соціального  захисту. Почала реалізовуватися концепція  соціальних інновацій, зміст якої грунтується  на спільних діях уряду, організації  місцевого самоврядування і громадськості.

Соціальна система у Німеччині  грунтується на принципі: кожен громадянин зобов'язаний чинити в дусі соціальної солідарності, здійснювати індивідуальну  і колективну самодопомогу. Особливою  формою колективної солідарності є  комуна. У випадку, коли людина не може допомогти собі сама, спочатку варто  шукати допомоги в його родині, серед  сусідів, груп самодопомоги і добровільних благодійних організацій і лише в крайньому випадку задіяти  державу. Система соціального захисту  грунтується на трьох пунктах: соціальне  страхування, соціальна допомога і  соціальна рівність, добродійність.

Результатом інтенсивних  дискусій останніх років у Німеччині  стала актуалізація проблеми виховання  в дитячих будинках та інтернатах, її співвідношення з іншими інститутами виховання і формами допомоги молоді. Німецькі вчені неоднозначно оцінюють існування закладів інтернатного типу. Вони вважають, що, по-перше, негативний характер інтернатних закладів як "тотальних інститутів" обмежує можливість розвитку і повноцінного життя дітей; по-друге, у результаті практичного розриву між навколишнім життєвим світом і світом дитячого будинку неминуче виникають нові проблеми", по-третє, саме існування таких закладів зумовлює ігнорування .інших форм допомоги зростаючому поколінню, альтернативних щодо їхньої відкритості і превентивного характеру.

Основний напрямок роботи з надання допомоги дітям-сиротам  грунтується на створенні різного  типу сімейних дитячих будинків і  обов'язковому перегляді існуючих соціально-педагогічних позицій стосовно їхніх виховних можливостей [76].

Отже, проблеми охорони прав дитини і соціальної адаптації дітей  мають дещо відмінні шляхи реалізації в різних країнах (Австрії, Угорщині, Великобританії, Німеччині, США, Японії тощо). Проте простежуються загальні тенденції і єдині принципи у  сфері охорони і захисту прав дітей, які потрапили в складні  життєві ситуації. Це такі тенденції, як:

• гуманізація системи профілактики і попередження правопорушень, перевага охоронно-захисних заходів щодо покарання й примусу;
• професіоналізація виховної, профілактичної та охоронно-захисної діяльності, уведення спеціальних посад соціальних педагогів, соціальних працівників, практичних психологів з сімейного виховання;
• створення мережі спеціальних структур, покликаних допомагати родині, школі, дітям, підліткам, юнацтву;
• функціонування психологічних служб, консультацій, телефонів довіри, соціальних притулків для дітей, які потрапили в критичну ситуацію;
• психологізація виховної, профілактичної й охоронно-захисної діяльності, посилення ролі медико-психологічної допомоги і підтримки;
• корекція поведінки дітей та підлітків, які мають певні відхилення, а також реабілітація дезадаптованих неповнолітніх;
• надання соціально-правової, психолого-педагогічної допомоги і підтримки родині як головному інституту соціалізації;
• організація спеціальної роботи з оздоровлення умов сімейного виховання в родинах, що належать до групи соціального ризику.

Знайомство з досвідом роботи соціальних служб різних країн  дозволяє проаналізувати сучасні тенденції  щодо захисту прав дітей-сиріт і  соціальних сиріт, а також практичну  діяльність з профілактики і попередження тих чи інших негативних явищ у  прийомній родині.

1.2.2. Вітчизняний  досвід вирішення проблем утримання  дітей-сиріт і 

          дітей, позбавлених батьківського  піклування

Законодавчу базу щодо вирішення  в Україні проблем дітей-сиріт  і дітей, позбавлених батьківського  піклування, складають положення  Конституції України, Кодексу про  шлюб і сім'ю України, Житлового, Цивільного, Кримінального, Адміністративного  кодексів України, а також норми  Законів України "Про освіту", "Про державну допомогу сім'ям з  дітьми" та "Про охорону дитинства". Останніми роками прийнято низку  Указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, а саме: