Громадські організації як соціальний інститут

Крім того, позитивною тенденцією є зміцнення матеріально – технічної бази та інституційної спроможності активних громадських організацій. Згідно дослідження ТЦК рівень інституційної спроможності українських громадських організацій, що оцінюється за стратегічним менеджментом, системою керівництва, відповідністю фінансового менеджменту стандартам бухгалтерського обліку, лідерством, стратегією залучення коштів людськими та матеріальними ресурсами, дещо перевищив середній рівень та становить 2,9 балів за  п’ятибальною шкалою.

Також важливим показником громадянського суспільства є не тільки число громадських організацій, але й участь людей у їх діяльності – громадська замученість або волонтеризм (добровільна активність на ґрунті громадської праці). Але залученість громадян до такої діяльності сьогодні спостерігається досить незначна. Переважна більшість громадян про неналежність до жодної з громадських організацій. Хоча позитивною тенденцією є те, що їх частка постійно скорочується (у 2006р. – 83,6%, а у 2008р. – 83,3%). Проте, все ж таки існує значний дефіцит громадської активності населення, що є однією з головних перешкод, яка суттєво гальмує розвиток вітчизняних громадських організацій на сучасному етапі. Цьому значною мірою сприяє ставлення населення до діяльності інститутів громадянського суспільства. В цілому українці досить низько оцінюють ефективність громадських організацій. Так, за даними Інституту соціології НАНУ, негативний баланс довіри до громадських організацій фіксується у сталому значенні середнього балу індексу довіри (за п’ятибальною шкалою) – 2,4 бала у 2004, 2005 і 2006 роках. І лише у 2008 р. середній бал індексу довіри до громадських організацій склав 2,6 бала. Проте цей показник ще досить низький. Це є несприятливо для подальшого розвитку громадських організацій у нашій державі.

Однією з важливих проблем, що заважають ефективній діяльності громадських організацій є їх фінансування. Так, за результатами дослідження ТЦК 28% неурядових організацій розглядають державний бюджет як джерело свого фінансування. Лише половина громадських організацій розуміють потреби своїх членів та враховують їхні інтереси при плануванні своєї діяльності. Як правило, організації мають одне чи два джерела фінансування (більше ніж 51%) та ці джерела мають форму грантів. Проте дуже часто мета, з якою це фінансування надається певній організації та сама дійсність розходиться. Новостворені організації, отримавши грант, забувають з якою метою були створенні і займаються іншим проектом, щоб знову отримати грант. Таким чином грантів позбавляються інші організації, які гідні отримати їх для свого розвитку.

Часто активність громадських організацій блокується органами місцевого самоврядування не лише завдяки відсутності політичної волі та інтересу до закритості. Відсутні механізми участі громадських організацій у формуванні і діяльності цих органів влади. Має бути поновлена дія норм законодавства, які дозволяли б громадським організаціям брати участь у висуванні кандидатів на посади депутатів місцевих рад і призначати спостерігачів на виборах до місцевих рад.

Не менш важливим є те, що питання діяльності громадських організацій повинні бути чітко врегульовані на законодавчому рівні. Хоча в Україні прийнято закони «Про свободу совісті та релігійні організації»(1991), «Про об’єднання громадян»(1992), «Про благодійництво та благодійні організації»(1997), «Про молодіжні та дитячі громадські організації»(1998), та вони потребують доповнень, які б стимулювали вироблення нової організаційно-правової форми існування організацій, котра враховувала специфіку їх діяльності.

 

 

Висновок до другого розділу

Громадські організації – форма інституціоналізації різноманітних суспільних інтересів та їх захисту на рівні публічно – правових відносин.

Інституціоналізація - виникнення і трансформація соціального інституту (у нашому випадку – інституту громадських організацій), який володіє низкою ознак, а саме здатністю до внутрішньої узгодженості і самовідтворення, зокрема, за рахунок системи соціальних норм і ролей, а також гнучкістю, котра уможливлює і незалежність від зовнішнього середовища, і співпрацю з ним. Це дозволяє стверджувати, що в системі координат підходів до інституціоналізації, сформованій двома лініями: статичне/динамічне розуміння інституціоналізації та врахування внутрішніх/зовнішніх ознак.

Загальні ознаки соціальних інститутів:

- виділення певного кола  суб'єктів, що вступають в процесі  діяльності у відносини, які отримують  стійкий характер;

- певна (більш-менш формалізована) організація;

- наявність специфічних  норм та приписів, що регулюють  поведінку людей у соціального  інституту;

- наявність соціально  значущих функцій інституту, інтегруючих  його в соціальну систему і  забезпечують його участь у  процесі інтеграції останньої.

Також характерною ознакою громадських організацій є документальне оформлення мети й завдань і організаційно – структурне забезпечення, що власне, й відрізняє їх від громадських рухів.

Функціями громадських організацій є основні напрями та види їх діяльності, що характеризують суть та соціальне призначення організації, визначені її статутними задачами і цілями, та мають недержавну природу. Запропонована класифікація функцій, основними критеріями якої є основні елементи їх діяльності: 1) об’єкти; 2) суб’єкти; 3) технологія функціонування (способи, засоби і методи діяльності).

На сьогоднішній день можна запропонувати такі тенденції розвитку громадських організацій.

По-перше, слід констатувати, що недержавні неприбуткові організації є основою громадянського суспільства і вирішальним чином впливатимуть надалі на архітектуру суспільства в цілому і вектори цивілізаційного розвитку в ХХІ ст.

По-друге, "третій сектор" західного світу досяг значного рівня розвитку, відрізняється секторальною збалансованістю і відносною неполітизованістю.

По-третє, сьогодні відсутня національна концепція побудови (формування) в Україні розвиненого громадського сектору, який би мав риси аналогів Західного світу і був гармонійно поєднаний з першим і другим секторами суспільства.

По-четверте, не менш важливим питанням є фінансування третього сектору. За даними київського ресурсного центру "Гурт", основну частину коштів українські громадські організації отримують з-за кордону. Існують також інші джерела: пожертви бізнесменів, державні кошти та власноруч зароблені гроші.

По-п’яте, процес зростання кількості недержавних неприбуткових організацій автоматично не переходить у якісно вищу форму - консолiдований громадський рух.

 

 

 

 

 

Висновки

Громадські організації є невід’ємною складовою будь – якого демократичного суспільства. Саме в їх діяльності втілюються рух і сутність громадянського суспільства. Від суспільно -  політичної активності громадських організацій залежить розвиток громадянського суспільства. Позитивна динаміка збільшення кількості громадських організацій, розширення спектру їх діяльності, зміцнення їх матеріально – технічної бази та організаційної спроможності є, звичайно,важливими показниками в розвитку громадянського суспільства в Україні. Але про достатній рівень якості цих організацій говорити важко. Активність громадських організацій в нашій держави гальмується цілою низкою чинників. Громадяни поки що не сприймають громадські організації як дієвий інструмент захисту своїх прав, низько оцінюють їх ефективність та недостатньо уявляють можливості їх реального застосування. На це значний вплив має недостатня інформованість про громадські організації, пасивність самих організацій щодо інформування громадян та їх залучення до своєї діяльності. Необхідним постає питання забезпечення інформованості населення про діяльність організацій ЗМІ, здійснення просвітницько- рекламної діяльності у зрозумілій та переконливій формі. Однією з важливих проблем організацій є їх фінансування. Важливим в цьому аспекті є врегулювання процедури надання державних грантів та особливості державних закупівель послуг громадських організацій; створення державного фонду розвитку громадянського суспільства, що на конкурсних засадах має здійснювати державну підтримку довгострокових програм і проектів організацій. Для більш ефективної діяльності громадських організацій також важливим є налагодження ефективного діалогу громадських організацій та влади. Необхідно сприяти розширенню та підвищенню якості роботи консультативно - дорадчих органів(громадських рад) при урядових органах, активізувати проведення громадсько-урядових консультацій на постійній основі. Питання діяльності громадських організацій повинні бути чітко врегульовані на законодавчому рівні. Слід спростити процедури, що регулюють створення, реєстрацію та діяльність громадських організацій. Закони, що регулюють діяльність громадських організацій, повинні бути переглянуті та доповнені. Має бути прийнята нова редакція закону «Про громадські організації». Належна міцність та сталість громадських організацій залежатимуть від того, чи будуть спроможні вони отримати широку соціальну підтримку мас в якості членів, волонтерів та донорів. Вони повинні довести свою необхідність, а громадяни водночас усвідомити це.

Громадські організації – добровільні масові об’єднання громадян, що виникають внаслідок їхнього вільного воєвиявлення для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, національно – культурних, спортивних, вікових та інших спільних інтересів. Це формалізовані(неурядові) неприбуткові об’єднання громадян, спрямовані на реалізацію різноманітних колективних інтересів та захист колективних прав. Характерною ознакою громадських організацій є документальне оформлення мети й завдань і організаційно – структурне забезпечення, що власне, відрізняє їх від громадських рухів.

За своєю природою та характером діяльності громадські організації не є політичними. Однак сама по собі громадська діяльність може набувати  політичного характеру, оскільки вони об’єднують людей, котрі входять до різного спектру політичних сил, і навіть рідко становлять собою потенційну базу для виникнення на їхній основі нових політичних партій.

Діяльність громадських організацій корисна і потрібна для суспільства, оскільки вони допомагають людям у повсякденному житті розв’язувати безліч проблем, відкривають широкі можливості для суспільно – політичної ініціативи громадян, для здійснення ними самоврядування. Проте це нерідко стикається з перешкодами. Ці перешкоди можуть бути як зовнішніми за походженням, так і внутрішніми, які виникають внаслідок викривлення чи ухилення від принципів, на яких базується діяльність громадських організацій.

Створення класифікацій і типологій, фактично, є спробами  побачити загальне в різних організаціях, звести множину громадських організацій до якихось загальних класів чи типів. Це допомагає визначити суспільну роль цих організацій, передбачити можливі напрями та наслідки їх активності.

На сьогоднішній день можна запропонувати такі тенденції розвитку громадських організацій.

По-перше, слід констатувати, що недержавні неприбуткові організації є основою громадянського суспільства і вирішальним чином впливатимуть надалі на архітектуру суспільства в цілому і вектори цивілізаційного розвитку в ХХІ ст.

По-друге, "третій сектор" західного світу досяг значного рівня розвитку, відрізняється секторальною збалансованістю і відносною неполітизованістю. В Україні цей процес іде в цілому більш успішно, ніж в інших пострадянських країнах, але стан "третього сектору" ще далекий від його прототипів на Заході, сума ННО в нашій країні не складає консолідованого громадського руху, хоча простежується тенденція до зменшення протиріч у розумінні майбутнього країни як самостійної європейської держави з ринковою економікою.

По-третє, сьогодні відсутня національна концепція побудови (формування) в Україні розвиненого громадського сектору, який би мав риси аналогів Західного світу і був гармонійно поєднаний з першим і другим секторами суспільства. Потужним механізмом корекції розвитку "третього сектору" країни в тому напрямку, в якому вважають потрібним законодавці і спонсори (донори), є ресурсні (сервiснi) та "мозкові" центри. Ситуація, яка має місце в Україні, коли розвитком, розбудовою громадського "третього сектору", зокрема ресурсних і "мозкових" центрів, опікуються в основному неукраїнські донорські організації, не є нормальною.

По-четверте, не менш важливим питанням є фінансування третього сектору. За даними київського ресурсного центру "Гурт", основну частину коштів українські громадські організації отримують з-за кордону. Існують також інші джерела: пожертви бізнесменів, державні кошти та власноруч зароблені гроші. Проте ціла низка чинників утруднює перехід третього сектору на внутрішні джерела фінансування. Насамперед, це податкове законодавство, яке не заохочує бізнесменів до філантропії. По-друге, це відсутність прозорих механізмів отримання державних коштів. Хоча сама практика надання державних коштів існує і навіть у тексті бюджету можна прочитати назви фінансованих державою організацій. По-третє, законодавство створює перепони, які заважають громадським організаціям самим вести комерційну діяльність з метою фінансування своїх програм.

По-п’яте, процес зростання кількості недержавних неприбуткових організацій автоматично не переходить у якісно вищу форму - консолiдований громадський рух. Досвід країн розвинутої демократії показує, що особливо велика відповідальність в період формування "третього сектору" лежить на структурах, які виконують регулятивні функції: правову, фінансову, організаційно-сервісну. Держава повинна створити законодавчу базу, яка сприятиме виникненню i функціонуванню оптимального саморегулюючого громадського сектору із залученням до цього "другого сектору" - комерційного. Таким чином, тільки завдяки активній взаємодії українських державного, комерційного та громадського секторів може сформуватися демократичне українське суспільство. Допомога ж донорських неукраїнських організацій у цьому процесі повинна відігравати суто допоміжну роль.

 

 

 

                                 

 

 

 

 БІБЛІОГРАФІЧНИЙ СПИСОК

 

1. Барнард С. Функции исполнительной власти.- Кембридж:Наука,1938.-150с.

2. Бень О. Т. Джерела інституціоналізаційних процесів у молодіжних громадських організаціях / О. Т. Бень // Український соціум. – 2007. – С. 129–138.