Громадські організації як соціальний інститут

Вирішення цієї проблеми можливе шляхом усунення проблеми подвійної автономності, тобто підвищення рівня внутрішньої та зовнішньої інтеграції інституту громадських організацій. Необхідною умовою цього є достатня поінформованість населення про діяльність та функціонування цього соціального інституту в сучасному українському суспільстві.

2.2. Ознаки громадських  організацій як соціального інституту

Загальні ознаки соціальних інститутів:

- виділення певного кола  суб'єктів, що вступають в процесі  діяльності у відносини, які отримують  стійкий характер;

- певна (більш-менш формалізована) організація;

- наявність специфічних  норм та приписів, що регулюють  поведінку людей у соціального  інституту;

- наявність соціально  значущих функцій інституту, інтегруючих  його в соціальну систему і  забезпечують його участь у  процесі інтеграції останньої.

 Ці ознаки не є  нормативно закріпленими, вони швидше  випливають з узагальнення аналітичних  матеріалів про різних соціальних  інститутах сучасного суспільства. Але в цілому вони є зручним  інструментом для аналізу процесів  інстітуціолізаціі соціальних утворень.

Важливими суб'єктами громадських організацій є, передусім, політичні лідери. Це люди, що мають видатні якості, здатні направляти і змінювати хід розвитку суспільства. Як показує історія, політичні лідери з'являються в переломні періоди розвитку країн і стають ініціаторами і організаторами ідеологічних, політичних, економічних перетворень в суспільствах [27,с.56].

Хто може організувати громадську організацію?

У статті 36 Конституції України визначено, що всі громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод, задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей. Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичної партії чи громадської організації. Усі об'єднання громадян рівні перед законом.

Громадські організації регулють поведінку людей за допомогою таких норм:

• моральні норми — це правила поведінки, які засновані на розумінні понять добра і зла, обов'язку, справедливості. Вони забезпечуються такими моральними факторами, як громадська думка, моральний осуд тощо;
• звичаї — це правила поведінки, які склалися історично, закріпилися у суспільній практиці у результаті багаторазового застосування в регулюванні певного роду суспільних відносин;
• корпоративні норми — норми різного виду об'єднань та спілок — громадських організацій, професійних спілок, політичних партій; закріплені в їх статутних та програмних документах;
• правові (юридичні) норми.

Громадські організації мають різні функції, їх можна розділити на дві групи:   функції, їх громадські організації виконують стосовно системи влади в державі; - функції, що виконуються за інтересами членів цих організацій і рухів. У першої групи можна виділити дві основні функції: опозиційну і творчу, тісно взаємопов'язані. Діяльність громадських організацій утримує сучасні демократичні держави від надмірної централізації, відіграє вирішальну роль у тому, щоб держава поставала як оптимальна організація життєдіяльності суспільства. З другої групи функцій, виконуваних громадськими організаціями щодо своїх членів, можна виділити захисну й допоміжну. Громадські організації захищають своїх членів від державних структур. Це особливо важливо тоді, коли законодавчий демократичний процес перебуває в стадії формування і коли існує негативна традиція невиконання законів і нешанобливого ставлення до особистості у державних структурах. Допоміжна функція виявляється в наданні громадськими організаціями та рухами через власні структури можливостей своїм членам вирішувати особисті проблеми [15,с.76].

Головними, спільними для всіх непідприємницьких організацій, ознаками є:

1 Недержавний (неурядовий) характер  організації.

Це означає, що держава в особі органів державної влади та місцевого самоврядування не є засновником такої організації на підставі закону чи через ухвалення публічного акта відповідним органом влади і не здійснює адміністративного управління чи контролю за діяльністю такої організації.

2 Самоуправління.

Керівництво організацією здійснюється її учасниками відповідно до її статутних (засновницьких) документів. Як правило, закон, що регулює питання утворення та діяльності непідприємницьких організацій, встановлює лише мінімальні вимоги щодо змісту статутних документів організації та принципів самоуправління. Як правило, для членських організацій вищим органом управління є збори учасників, для фондів/установ – наглядова рада, що формується першого разу засновниками, а далі – відповідно до установчого акта.

3 Добровільність.

Організація утворюється на основі доброї волі осіб чи особи, що є засновником. Ніхто не може бути примушений до вступу в організацію і нікому не може бути заборонено вийти з такої організації.

4 Некомерційність.

Організації не створюються з метою вести підприємницьку, комерційну діяльність. Це правило не означає, що організація не має права взагалі займатись комерційною діяльністю, що приносить дохід для організації, але комерційна діяльність не може бути основною. Так, наприклад, благодійні фонди ведуть діяльність, що приносить значні доходи, - вони вкладають свої кошти у цінні папери, в інвестиційні проекти, але ця їх діяльність здійснюється винятково з однією метою накопичити кошти для фінансування благодійної діяльності та фінансування громадських організацій, чия діяльність відповідає меті та завданням благодійного фонду.

5 Неприбутковість.

Метою створення чи діяльності організації не може бути одержання прибутку, що розподіляється між її членами, засновниками чи пов'язаними з ними особами. Прибуток організації, отриманий нею внаслідок її комерційної діяльності, може використовуватися лише на статутні цілі, а кошти чи майно організації після її ліквідації не розподіляються між її членами чи засновниками, а використовуються лише із статутною метою або передаються іншій непідприємницькій організації, мета та цілі якої відповідають відповідно меті та цілям організації, що ліквідовується.

6 Корисність організації.

Відповідно до цієї ознаки вирізняють: приватно корисні або організації взаємної вигоди, та суспільно корисні організації.

2.3. Функції громадських  організацій як соціального інституту  в Україні

Основна функція громадських організацій – задоволення та захист інтересів громадян держави (та інших суб’єктів громадських організацій) у вирішенні важливих соціально-економічних та суспільно-політичних питань - стає все більш вагомою. Крім того, громадські організації у порівнянні з політичними партіями об’єднують набагато ширше коло громадян України, при чому багато з них не ведуть активного політичного життя, не є і не прагнуть бути членами політичних партій, і тому можуть приймати більш активну участь у державному житті саме шляхом вступу до громадських організацій та діяльності в їх складі [24,с.87].

 Функціями громадських  організацій є основні напрями  та види їх діяльності, що характеризують  суть та соціальне призначення  організації, визначені її статутними задачами і цілями, та мають недержавну природу. Запропонована класифікація функцій, основними критеріями якої є основні елементи їх діяльності: 1) об’єкти; 2) суб’єкти; 3) технологія функціонування (способи, засоби і методи діяльності). У залежності від різних сфер діяльності громадських організацій слід розрізняти наступні об’єктні функції: соціальні, культурні, екологічні, економічні та політичні. Залежно від напряму діяльності організації об’єктні функції поділяються на внутрішні та зовнішні. За суб’єктами, на захист прав та інтересів котрих спрямована діяльність даної організації, визначено функції молодіжних, дитячих, жіночих, авторських, ветеранських, споживацьких організацій та ін. Ще одним критерієм класифікації функцій є сукупність способів, засобів, методів діяльності, яка ведеться громадською організацією. Всі зазначені критерії знаходяться в певній послідовності та є необхідними для реалізації функцій. До таких належать: правозахисні (правоохоронні), соціального контролю, організаційні, бюджетно-фінансові, матеріально-технічні, інформаційні, нормотворчі. Зазначені функції є загальними для всіх видів громадських організацій та тісно пов’язані з об’єктними функціями, реалізація яких може відбуватися тільки завдяки системі технологічних функцій [21,с.112].

Також до функцій громадських організацій належать такі: 
опозиційну, захисну, виховну, кадрову функції.

Опозиційна функція, її роль полягає в запобіганні надмірній централізації й посиленні влади держави, сприянні прогресивному розвитку громадянського суспільства. Для досягнення мети громадські організації вдаються до різних засобів: підтримки чи незгоди з державними рішеннями, висування альтернативних програм, апеляції до громадської думки, контролю тощо, завдяки чому управління «зверху» доповнюється самоврядуванням громадськості «знизу».

Захисна функція. Вона спрямована на задоволення та захист інтересів, потреб членів організації через вимоги, заяви до державних органів, уряду, а також законодавчу ініціативу, контроль за виконанням своїх рішень і угод з державними установами, органами, переговори з ними тощо. Чільне місце належить безпосередній допомозі членам формування (матеріальна, моральна тощо), піклуванню про умови праці, побут, дозвілля громадян. Радикальними методами тиску на адміністративні органи і захисту інтересів людей є страйки, голодування, акти громадянської непокори, маніфестації, мітинги, ультиматуми [12].

Виховна функція. Націлена на формування в громадян моральної, політичної, управлінської, правової культури, національної самосвідомості, відповідальності за справу і свою поведінку, свідому трудову дисципліну; виховання ініціативності, творчого підходу, професіоналізму, підприємництва. Серед виховних методів особливу роль відведено переконанням, просвітництву, залученню до підприємницької, громадської та управлінської діяльності, гласності, матеріальному і моральному заохоченню тощо.

Кадрова функція. Полягає в підготовці кваліфікованих кадрів для державних та громадських органів, установ, організацій. Звичайно, при цьому не обійтися без цілеспрямованої кадрової політики, системи відповідних навчальних закладів, семінарів, курсів тощо. У забезпеченні дієвості цієї політики громадськість відіграє особливо важливу роль.

На сучасному етапі в демократичних суспільствах громадські організації перебирають на себе все більше функцій державних установ, борються з бюрократизацією суспільного життя, здійснюють громадський контроль над ними, впливаючи на державну політику і розвиток суспільства загалом.

2.4. Тенденції розвитку  громадських організацій як соціального  інституту в Україні

Неодмінною умовою становлення демократичних держав і формування націй у тій частині світу, яку ми вважаємо найбільш розвиненою та на яку сьогодні орієнтуємося, було становлення і розгортання системи суспільних інститутів, що утворюють громадянське суспільство. З моменту проголошення України суверенною, незалежною, демократичною, соціальною та правовою державою проблема дослідження особливостей розвитку громадянського суспільства, його інститутів набуває надзвичайної актуальності. Розгалужена система громадських організацій є важливим показником розвитку громадянського суспільства. Враховуючи цей аспект, варто зазначити про позитивні тенденції в Україні. Останнім часом спостерігається позитивна динаміка кількісного зростання громадських організацій. На сьогодні сформована широка мережа таких організацій по всій території України. До того ж кількість зареєстрованих громадських організацій постійно зростає. Станом на перше січня 2009 р. в Україні зареєстровано громадських організацій та їх осередків – 59321, у 2008 р.- 54862, у 2007 р.-48816, у 2006 р.- 46682 [8,с.15]. Але експертні оцінки дозволяють говорити лише про незначну кількість громадських організацій, які дійсно є активними та відіграють важливу роль у суспільстві. Більшість зареєстрованих в Україні організацій існують лише формально, або функціонують епізодично. Така кількість коливається в межах від 4 до 5 тисяч. При чому такі організації мають досвід роботи, здійснюють свою діяльність мінімум два-три роки від моменту реєстрації та є досить відомими в своєму регіоні [23,с.28].

Станом на кінець квітня 2010 р. згідно «Реєстру громадських організацій» 3072 легалізованих організацій із всеукраїнським та міжнародним статусом. Всім цим громадським організаціям притаманні такі ознаки, як неурядовий характер, самоуправління, добровільність, некомерційність, неприбутковість та суспільна корисність діяльності. Крім того, характерним є те, що діяльність громадських організацій охоплює практично всі сфери суспільного життя України. У їх структурі за спрямуванням та видами діяльності найбільша питома вага припадає на фізкультурно-спортивні та оздоровчі об’єднання (16,2). Далі у рейтингу громадської активності займають місце об’єднання професійної спрямованості та молодіжні організації (відповідно 10,7 % та 10,3 % від загальної кількості громадських організацій). Серед поширених організацій можна виділити об’єднання ветеранів та інвалідів-8,8%, освітня,культурно-виховні- 5,5% [26,с.112].

Щодо розгалуженості сфери діяльності громадських організацій свідчать дані Творчого центру Каунтерпарт (ТЦК). Значна кількість опитаних з трьох головних сфер своєї діяльності зазначила сферу «діти та молодь»(45%). Дещо менш важливими сферами є «вирішення соціальних питань» (38%), «дотримання прав людини» (31%). У галузі «громадянська освіта» працюють 28%  опитаних організацій, у таких сферах як «розвиток сектору неурядових організацій» - 19%, «культура, мистецтво, архітектура» -15% , «політика, законодавство, держава» - 15%, «жінки» -11%, «розвиток бізнесу» -9%, «екологія, захист навколишнього середовища» -8%, «ЗМІ» -8%, «охорона здоров’я» - 8%, «ВІЛ/СНІД» -7%, «права споживачів» - 3%, «професійні асоціації» - 3%, «релігійні асоціації» - 3%, інше – 10% [28,с.356]. Більшість неурядових організацій України працює одночасно у кількох сферах.

Сьогодні деякі види діяльності діючих організацій є більш поширеними. Зокрема, діяльність їх значної частини спрямована на захист суспільних інтересів (42%), навчально-консультаційною діяльністю займаються дещо менше (41%). Предметом діяльності 35% організацій є розповсюдження інформації, 34% - освіта, 31% - надання соціальних послуг, 23% - дослідження та аналітика, 20% - правова допомога, 17% - благодійність, 13% - розробка суспільно - політичних рекомендацій, 12% - реабілітація і 8% - адміністрування грантових програм .

Попри постійне збільшення кількості громадських організацій та постійне розширення сфери діяльності, що є важливим чинником розбудови громадянського суспільства, також спостерігається збільшення у цьому середовищі питомої ваги членських організацій(у 2005р.їх налічувалось 80%, а у 2006р. – 83%). До того ж відбувається зростання кількості їх членів ( у 2006р. в 27% організацій налічувалося від 11 до 30 членів, 25% - понад 100 членів. За 2005р. кількість членів збільшилась у 40 відсотках опитаних громадських організацій України, а за 2006р. – у 42%. У 2005р. постійний персонал мали 57% організацій, а у 2006р. – 61%.