Громадські організації як соціальний інститут

 

 

                                                     Зміст

Вступ………………………………………………………………………………….3

Розділ І Громадські організації як соціальний інститут: теоретико-методологічні основи

1.1.Концептуальні засади визначення поняття «громадські організації»...6

          1.2. Історія виникнення та становлення громадських організацій в          Україні та  світі…………………………………………………………………......10

         1.3. Види громадських організацій………………………………………….14

         1.4. Нормативно-правова база, яка регулює функціонування…………...23

            Висновок до першого розділу……………………………………………28

Розділ ІІ Громадські організації як соціальний інститут

          2.1. Інституціоналізація громадських організацій……………………….30

         2.2. Ознаки громадських організацій як соціального інституту………...33

         2.3. Функції громадських організацій як соціального інституту в Україні………………………………………………………………………………37

         2.4. Тенденції розвитку громадських організацій як соціального інституту в Україні…………………………………………………………………39

           Висновок до другого розділу……………………………………………….44

           Висновки…………………………………………………………………….46

           Використана література…………………………………………………….50

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Одним із важливіших конституційних прав громадян в демократичній державі є право на об’єднання (свобода спілок та асоціацій) тобто право вільно створювати різного роду об'єднання, приєднатись до них і виходити з них. Майже у всіх країнах (включаючи країни тоталітарного соціалізму) говориться про волю об'єднання в політичні партії, культурні, спортивні та інші громадські організації.

Конституція України гарантує (ст. 36) громадянам нашої держави право на свободу об’єднання у політичні партії, громадські організації для здійснення і захисту своїх прав та свобод і задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. Права людини – це не дарунок держави, уряду, політичної партії чи її лідера, а суверенний, не відчужуваний атрибут кожної людини, кожної особистості, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, віросповідання, політичних поглядів і переконань, соціального чи походження майнового положення; не народ існує для держави чи уряду, а держава й уряд – для народу, не народ для Конституції, – а Конституція для народу.

Саме через громадські об’єднання, громадсько-політичні рухи до активної державотворчої діяльності залучаються широкі верстви населення, реалізуються й захищаються політичні та економічні інтереси тієї чи тієї частини суспільства (народу, нації, соціальної групи). Вони є формою здійснення зв’язків між громадянським суспільством і державою. Громадські об’єднання не залежать від держави, вони здатні впливати на державні інститути і водночас захищати суспільство від необґрунтованого втручання держави в громадське життя.

Конституційне право на свободу об’єднання є юридичною основою створення і діяльності громадських організацій, політичних партій та професійних спілок.

Усвідомлення змісту діяльності громадських організацій та політичних партій, їхнього місця та ролі в суспільстві має не лише науково-пізнавальне, а й практичне значення. Без цього неможливо об’єктивно проаналізувати реалії сьогоденного життя, виявити протиріччя, які виникають в суспільстві.

Актуальність теми. Громадські організації - це соціальні інститути, які реалізовують приватні, корпоративні економічні, політичні, культурні та інші інтереси різноманітних соціальних груп, здійснюють значний вплив не лише на становлення громадянського суспільства, а й на демократизацію держави, сприяють налагодженню ефективного соціального діалогу між ними.

Саме громадські організації можуть забезпечити поступальний розвиток громадянського суспільства, сприяти розв’язанню важливого завдання підвищення ефективності комунікації між основними соціальними групами всередині суспільства, налагодженню паритетного соціального діалогу між державною владою і громадянами.

Тому для України, в якій одночасно відбуваються процеси побудови демократичної, соціальної, правової держави та громадянського суспільства, неабиякого значення набуває наукове осмислення процесів виникнення, розвитку та функціонування громадських організацій як чинника становлення громадянського суспільства. Адже без цього неможливо створити оптимальні умови для їхнього ефективного функціонування, а, отже, й становлення громадянського суспільства в Україні.

Мета і завдання курсової роботи. Метою курсової роботи є розкриття сутності громадських організацій як соціального інституту.

Реалізація цієї мети передбачає необхідність вирішення таких дослідницьких

завдань:

– проаналізувати концептуальні засади визначення поняття та видів «громадських організацій» ;

– з’ясувати історію виникнення, розвитку  громадських організацій в Україні та світі;

- охарактеризувати ознаки  громадських організацій;

– узагальнити умови утворення, зміст, принципи діяльності громадських організацій в сучасній Україні;

- з’ясувати тенденції розвитку громадських організацій як соціального інституту.

Об’єктом дослідження є громадські організації.

Предмет дослідження – громадські організації як соціальний інститут.

При підготовці до написання представленої роботи я досліджувала дуже багато нормативних документів, таких як закони, кодекси.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ І

1.1.Концептуальні засади визначення поняття «громадські організації»

У повсякденній практиці часто використовується поняття "організація", причому в нього вкладаєтьcя різний зміст. А.І. Пригожин дає три найпоширеніших значення терміна "організація" [22, с. 39-41].

По-перше, організація позначає деяку діяльність по розробці нових норм, налагодженню стійких зв'язків, а також координації зусиль окремих членів соціальної групи. Ця діяльність найкраще характеризується словом "організування". Інакше кажучи, це діяльність, спрямована виключно на досягнення ефекту сінергіі шляхом забезпечення умов для узгоджених дій, кооперації і інтеграції індивідів в групі. Наприклад, керівник організовує виробничий процес. Це означає, що він повинен розставити людей по робочих місцях таким чином, щоб забезпечувалася безперервність і швидкість виконання операцій. Крім того, він повинен забезпечити взаємозамінність і встановити норми вироблення, режим робочого дня, взаємодія робочих ділянки і постачальників. Ця діяльність називається організацією виробничої процесу[30,с.45].

По-друге, організація часто розуміється як атрибут будь-якого об'єкта, його властивість мати впорядковану структуру. Це означає, що соціальний об'єкт має деяку внутрішню будову і складається з частин, певним чином пов'язаних. Зазвичай термін "організація" в цьому сенсі застосовується для розрізнення організованих і неорганізованих структур. Кажуть, зокрема, що будь-яка група організована, якщо в ній існують стійкі соціальні ролі (тобто кожен виконує свою частину спільної справи), правила, регулюючі поведінку людей, а також впорядковані зв'язки з навколишніми групами.

По-третє, під організацією розуміється штучно створена соціальна група інституційного характеру, що виконує визначену суспільну функцію. Банк у цьому відношенні представляє собою організацію, члени якої беруть участь у виконанні функції накопичення, розподілу і впорядкованого використання грошей, а школа - організацію, колектив якої бере участь у виконанні функцій передачі знань молодому поколінню і його соціалізації. Всі три значення поняття "організація" тісно пов'язані між собою. Будь-яка організована група (третє значення цього поняття) повинна формуватися в ході її "організування", тобто діяльності з формування її внутрішньої структури, системи комунікації, культурних особливостей, а також з розподілу соціальних ролей. Ймовірно, що коли така організована група сформується, то вона буде володіти тією внутрішньою якістю, яке ми назвали організованістю.

 Розглянуті значення  терміна "організація", прийняті  в суспільстві, дають нам важливий  ключ до розуміння сутності  організації і формулювання її  наукового визначення.

Визначення організації. Існує безліч визначень організацій, з яких зазвичай виділяється концепція організації як раціональної системи, або системи, спрямованої на досягнення мети. Можна виділити чотири напрями у визначенні організації:

1) У відповідності з теорією К. Барнарда [1, с. 25-27] організація - це такий вид кооперації людей, який відрізняється від інших соціальних груп свідомістю, передбачуваністю і целенаправлінощів. К. Барнард і його послідовники приділяли увагу в основному спільним діям людей, їх кооперації, а вже потім необхідності досягнення цілей.

2) Це напрямок найкраще  характеризує точка зору Д. Марча і Г. Саймона [17, с. 19], згідно з якою організація - це спільнота взаємодіючих людських істот, що є найпоширенішим у суспільстві і що містить центральну координуючу систему. Висока специфічність структури і координацію всередині організації відрізняють її від дифузних і неупорядкованих зв'язків між неорганізованими індивідами. Все це робить організацію схожою на окремий складний біологічний організм. 3) П. Блау і У. Скотт представляють третій напрямок у визначенні організації [6, с. 8]. У цьому визначенні вказується основна, на їхню думку, характеристика ситуації, що організації - те, що вона для досягнення специфічних цілей повинна бути формалізована, володіти формальною структурою.

4) На думку А. Етціоні, організації - це соціальні об'єднання (або людські групи), свідомо конструюються  і реконструюються для специфічних  цілей. Основний акцент тут робиться  на свідоме членство в організації  та свідому дію її членів [31, с. 45-46]. Аналізуючи всі ці чотири напрями у визначенні організації, можна виділити дві специфічні риси, які відрізняють організації від інших видів соціальних груп.

На думку Л. Лойко: «Громадські організації - це формалізовані самодіяльні (неурядові) неприбуткові об’єднання громадян, спрямовані на реалізацію різноманітних колективних інтересів і захист колективних прав» [13,с.51]. У такому широкому значенні до розряду громадських організацій потрапляють досить різні за суттю інституції – політичні партії, власне громадські організації, організації за інтересами, благодійні фонди, тощо. Вочевидь ці групи організацій необхідно розглядати окремо, хоча, з іншого боку не можна  не бачити їх спільної сутності як організацій громадянського суспільства.

Організації - це перш за все соціальні групи, орієнтовані на досягнення взаємопов'язаних і специфічних цілей. Кожна організація доцільна в тому сенсі, що дії її членів певним чином скоординовані для досягнення спільного для неї результату в цілком певній галузі людської діяльності. Так, підприємство існує для забезпечення випуску конкретної продукції, політична партія - для реалізації політичної програми, лікарня - для лікування хворих.

Крім того, організації - це такі групи, яким властивий високий ступінь формалізації. Їх внутрішня структура високо формалізована в тому сенсі, що правила, регламенти, розпорядок охоплюють практично всю сферу поведінки се членів. Вони ясно і точно сформульовані і охоплюють всі ролі та рольові зв'язку, наказують рольові дії незалежно від особистісних якостей індивідів, що займають ті чи інші позиції в структурі організації. Директор, його помічники або рядові виконавці - всі вони підпорядковані правилами, визначає їх обов'язки, взаємовідносини на службі і субординацію незалежно від їхніх особистісних якостей.

На підставі перерахованих основних специфічних рис можна дати визначення організації як соціальної групи, орієнтованої на досягнення взаємопов'язаних специфічних цілей і на формування високоформалізованних структур. Часто до визначення організації додають такі специфічні риси, як наявність координуючого і керуючого органу та розподіл праці між її членами. Однак ці риси проявляються в основному і великомасштабних організаціях і не є строго обов'язковими для всіх організованих соціальних груп.

У загальному означенні громадські організації  являють собою добровільні формування, що виникають у результаті цільного волевиявлення громадян на основі спільних інтересів і завдань. Відносна відстороненність від політики пов'язана насамперед з тим, що держава безпосередньо не втручається в їх діяльність, а лише регулює її відповідно до чинного законодавства. До того ж громадські організації  на відміну від державних інститутів не наділені владними повноваженнями. Відрізняються вони й від політичних партій, оскільки не ставлять за мету оволодіння державною владою. Відмінність їх від усіх інших суспільних угруповань пов'язана з особливостями функціонування (виникнення за ініціативою знизу, фактична єдність, забезпечення інтересів своїх членів та прихильників незалежно від мети та характеру об'єднання, нетрадиційність) та принципами діяльності (добровільність, поєднання особистих і суспільних інтересів, самоврядування, рівноправність, законність, гласність). Отже, за своєю природою і характером діяльності громадські організації не є політичними організаціями. Однак їх діяльність почасти набуває політичного характеру, оскільки громадські організації, по-перше, об'єднують людей, що входять до спектру політичних сил (патріотичні сили, національне орієнтовані групи, прихильники реформування суспільства та ін.), по-друге, є потенційною базою для виникнення на їх основі нових політичних партій.

 

 

1.2. Історія виникнення  та становлення громадських організацій  в Україні та в світі