Емпірична соціологія: основні напрями і школи

Отже, регулятивна  функція релігії водночас є й ціннісно-нормативною, бо вона приписує віруючим певні стандарти поведінки, зумовлені панівними релігійними цінностями, продиктовані релігійними канонами. Канони будь-якої релігії обов’язково містять певну частину загальнолюдських цінностей і гуманних норм, які приписують, наприклад, віруючому християнину «полюбити ближнього як самого себе», «прощати своїм ворогам», любити сім’ю і дітей, чесно працювати, не вбивати, не обманювати, не красти. Особливо відчутною є регулятивна функція релігії, коли виховання і первісна соціалізація людини відбуваються під впливом релігійних ідей і цінностей, коли інститут релігії визнано державою.

Психотерапевтична функція інституту релігії полягає  в тім, що різні релігійні дійства  — богослужіння, молитви, ритуали заспокійливо діють на людей, породжують позитивні емоції, вселяють упевненість, захищають від стресів. Зрозуміло, чому до релігії часто звертаються люди, обтяжені земними негараздами, хворобами, особистими трагедіями, бо навіть сам характер проведення культових дійств заспокійливо діє на людину.

Наприклад, поховальні та поминальні обряди здатні затамувати біль утрати. Більше того, вони згуртовують  людей, організують їх для моральної  і матеріальної підтримки тих, хто  зазнав трагедії. Під час Великої  Вітчизняної війни навіть радянська влада згадала про психотерапевтичну функцію релігії, значно послабивши боротьбу з церквою. Німецький соціолог П. Бергер сказав, що сучасна людина, відмовившись від релігії, вимушена страждати від бездомності, самотності. Духовний світ людини, що втратила зв’язок з навколишньою природою, який забезпечувала їй релігія, П. Бергер назвав «бездомною свідомістю».

Комунікативна функція реалізується в процесі  взаємного спілкування віруючих. Засобами спілкування є різні  релігійні дійства, колективні моління тощо.

Всі функції  релігії виконуються церквою, проте  їх не слід змішувати з функціями  церкви. Церква не тільки релігійний заклад, а й соціальний інститут. Тому займається вона вирішенням не лише релігійних проблем, а й соціальних. Підтримуючи правлячий режим, церква виконує свою основну функцію-соціально-політичну; проводить активну боротьбу за мир і безпеку в цьому вияв миротворчої функції; утримує за свій рахунок дитячі будинки, лікарні, старечі пансіонати тощо і цим виконує благодійну функцію. Окрім того, церква виконує функції управління церковними парафіями, підготовки кадрів священиків, економічні, культурно-просвітницькі, зовнішніх зв’язків тощо.

Усі ці функції  є універсальними і притаманні кожному  типу релігії. Проте загальною особливістю розвитку релігії в ХХ ст. є її секуляризація — процес витіснення релігійно-міфологічних пояснень світу науково-раціональними, що послабило вплив релігії на інші соціальні інститути — освіту, економіку, політику, сім’ю тощо. Наслідком цього процесу, відокремлення церкви від держави стало поширення атеїзму, а відтак послаблення всіх розглянутих функцій.

З метою посилення  впливу релігії, її супротиву процесу  секуляризації і вироблення загальнохристиянської  соціальної програми, яка б пригодна була для віруючих, що живуть в країнах з різними соціальними системами виник рух за об’єднання всіх християнських конгресій, який дістав назву екуменічного (від грец. οικumene — всесвіт). Цей рух поширюється і на нехристиянські конгресії, передбачає координацію дій християнських екуменігних організацій з нехристиянськими.