Сутність поняття уваги у психологічній літературі

Збільшення продуктивності когнітивної й виконавчої діяльності. Мова йде про підвищення ефективності “уважної” дії (перцептивної, мнемонічної, розумової, моторної) у порівнянні з  “неуважною”.

Вибірковість (селективність) інформації. Цей критерій виражається  в можливості активно сприймати, а також у реагуванні тільки на обмежене коло зовнішніх стимулів.

Ясність і виразність змістів  свідомості, що перебувають у полі уваги. Цей суб'єктивний критерій було висунуто у рамках психології свідомості.

Увага - важлива й необхідна  умова ефективності всіх видів діяльності людини. Вона найтіснішим чином пов'язана  з діяльністю. У міру того, як у  людини із практичної діяльності виділяється  й здобуває відносну самостійність  діяльність теоретична, увага приймає  нові форми: вона виражається в загальмованості  сторонньої зовнішньої діяльності й  зосередженості на спогляданні об'єкта, поглибленості й зібраності на предметі міркування.

Увага до об'єкта, будучи передумовою, для спрямованості на нього дії, є разом з тим і результатом  якоїсь діяльності. Лише роблячи подумки, діяльність, спрямовану на об'єкт, можна  підтримати зосередженість на ньому  своєї уваги.

Не можна бути уважним  взагалі, увага завжди проявляється в певних, конкретних психічних процесах: ми вдивляємося, вслухуємося, вирішуємо  завдання, пишемо твори, тобто коли підвищена активність пізнавальної діяльності в процесі пізнання або  відбиття об'єктивної реальності. Увага - це в першу чергу динамічна  характеристика протікання пізнавальної діяльності, воно виражає переважний зв'язок психічної діяльності з певним об'єктом, на якому вона як у фокусі зосереджена. Увага - це виборча спрямованість  на той або інший об'єкт і  зосередженість на ньому, заглибленість  у спрямовану на об'єкт пізнавальну  діяльність. Під спрямованістю варто  розуміти, насамперед, виборчий характер психічної діяльності, навмисний  або ненавмисний вибір її об'єктів. У поняття спрямованості включається  також і збереження діяльності на відомий проміжок часу. Недостатньо  тільки вибрати ту або іншу діяльність, щоб бути уважним, треба утримати цей вибір, зберегти його. Коли ми говоримо про увагу, то маємо на увазі також  зосередженість, заглибленість у  діяльність. Ніж сутужніше варте  перед людиною завдання, тим, мабуть, напруженіше, інтенсивніше буде її увага, і, навпаки, чим легше завдання, тим  менш заглибленим буде її увага. У  той же час зосередженість пов'язана з відволіканням від усього стороннього. Чим більше ми зосереджені на вирішенні даного завдання, тим менше зауважуємо все навколишнє. Таким чином, при уважному ставленні до предмета він (предмет) виявляється в центрі нашої свідомості, все інше в цей момент сприймається слабко, виявляється, образно говорячи, на периферії сприйманого. Завдяки цьому відбиття стає ясним, виразним, думки втримуються у свідомості доти, поки не завершитися діяльність, поки не буде досягнута мета. Тим самим увага забезпечує функцію - контроль і регуляцію діяльності [11;365].

Серед «пускових» механізмів ретикулярної формації треба насамперед відзначити орієнтовний рефлекс. Він являє собою вроджену реакцію організму на всяку зміну навколишнього середовища у людей і тварин. У кімнаті пролунав шерех, і кошеня стрепенулося, насторожилося. На уроці всі учні зосереджено пишуть твір. Але от двері в класі злегка відкриті; незважаючи на заглибленість в роботі, всі школярі й сам вчитель повернули голову до дверей. Цей рефлекс І. І. Павлов дуже влучно назвав рефлексом «що таке?».

Але всього вищесказаного  недостатньо для пояснення виборчого  характеру уваги й, отже, необхідно  більш глибоко ознайомитися зі складними  процесами, що відбуваються в організмі. Звичайно виділяють дві основні  групи механізмів, що здійснюють фільтрацію роздратування із середовища: периферійні  й центральні. До периферійних механізмів можна віднести настроювання органів почуттів. Прислухаючись до слабкого звуку, людина повертає голову убік звуку й, одночасно, у відповідь м'язи натягають барабанну перетинку, підвищуючи її чутливість. При дуже сильному звукові натяг барабанної перетинки слабшає, що погіршує передачу коливань у внутрішнє вухо. Зупинка або затримка подиху в моменти найвищої уваги також сприяють загостренню слуху. На думку Д. Є. Бродбента, увага - це фільтр, що відбирає інформацію саме на входах, тобто на периферії. Він установив, що якщо людині подавали інформацію одночасно в обидва вуха, але, відповідно до інструкції, він повинен був сприймати її лише лівим, то інформація, що подавалася при цьому в праве вухо, повністю ігнорувалася. Надалі було показано, що периферичні механізми відбирають інформацію з фізичних характеристик. У.Нейсер назвав ці механізми передувагою, зв'язуючи їх з відносно грубою обробкою інформації (спостереження за раптовими змінами в зовнішнім полі) [5;67].

 М.М. Ланге виділив наступні основні підходи до проблеми природи уваги:

Увага як результат рухового пристосування. Прихильники цього підходу виходять із того, що якщо ми можемо довільно переносити увагу з одного предмета на інший, то увага не можлива без мускульних рухів. Саме рух пристосовує органи почуттів до умов найкращого сприйняття.

Увага як результат обмеженості  обсягу свідомості. Не пояснюючи, що вони розуміють під обсягом свідомості і яка його величина, І. Герберт і        У. Гамільтон вважають, що більш інтенсивні подання витісняють або придушують менш інтенсивні.

Увага як результат емоції. Ця теорія, особливо блискуче розвинена  в англійській асоціаціонній  психології, указує на залежність уваги  від цікавості подання. Так, Дж. Міль указував: «Мати приємне або тяжке  відчуття або ідею й бути до них  уважним - це те саме».

Увага як результат апперцепції, тобто як результат життєвого  досвіду індивіда.

Увага як особлива активна  здатність духу. Деякі психологи, вражені своєрідністю явищ уваги, сприймають її як первинну й активну здатність, походження якої нез'ясовано.

Увага як посилення нервового  подразника. Відповідно до даної гіпотези увага обумовлена збільшенням місцевої дратівливості центральної нервової системи.

Теорія нервового придушення намагається пояснити основний факт уваги - перевага одного подання над  іншими — тим, що фізіологічний нервовий процес, який лежить в основі першого затримує або придушує фізіологічні процеси, що лежать в основі інших рухів, результатом чого є факт особливої концентрації свідомості [10;176].

Серед сучасних вітчизняних  психологів оригінальне трактування  уваги запропонував П. Я. Гальперін. Основні положення його концепції  можна звести до наступних:

- увага є одним з  моментів орієнтовно-дослідницької  діяльності і являє собою психологічну  дію, спрямовану на зміст образу, думки, іншого феномена, наявного  в цей момент у психіці людини;

- по своїй функції увага  представляє контроль за цим  змістом. У кожній дії людини  є орієнтовна, виконавська й контрольна  частини. Ця остання й представлена  увагою як такою;

- на відміну від дій,  спрямованих на виробництво певного  продукту, діяльність контролю, або  увага, не має окремого, особливого  результату;

- з погляду уваги як  діяльності психічного контролю  всі конкретні акти уваги - довільні і мимовільні - є результатом формування нових розумових дій [9;257].

Таким чином, цілком очевидно, що зазначені теорії опираються на реальні факти, однак, абсолютизуючи  виділені феномени, вони ігнорують  всі інші прояви. Увага не тільки створює найкращі умови для психічної  діяльності, але й несе сторожову  службу, допомагаючи людині вчасно реагувати на різні зміни в  навколишньому середовищі та у власному організмі.

 

1.2. Класифікація видів уваги

 

Проаналізувавши відносно обраної теми сучасну літературу було встановлено, що класифікація видів уваги може бути здійснена за досить численними критеріями.

Якщо за критерій класифікації виступає походження уваги, то виділяють  природну та соціальнообумовлену увагу. Перша представляє собою вроджену здатність до вибірковості реагування на зовнішні та внутрішні впливи на основі безумовного орієнтовного рефлексу в силу їх інформаційної новизни. Соціальнообумовлена увага формується за життя під впливом навчання і виховання. Вона пов'язана із свідомою вибірковістю і вольовою регуляцією реагування. У випадку, коли в якості критерію класифікації приймається локалізація об'єкта уваги, виділяють зовнішню і внутрішню увагу. Очевидно, що зовнішньою вона є, якщо об'єкт знаходиться поза суб'єктом уваги, і, навпаки, якщо об'єктами уваги стають елементи внутрішнього життя людини (думки, почуття, спогади і т.п.), увага є внутрішньою.

Враховуючи особливості  суб'єкта уваги, вважають, що якщо їм є  окрема людина, то увага індивідуальна; якщо група - групова; якщо колективний  суб'єкт - колективна.

Треба відмітити, що за критерієм часу В. І. Страхов виділяє поворотну увагу, об'єктом якої є результати частково або повністю виконаної роботи; перспективну увагу, спрямовану на оцінку результату, план подальших дій. За даним критерієм можна виділити і актуальну увагу, представлену «тут і тепер» і обслуговуючу актуальну діяльність.

Цей же психолог за характером відображення об'єктів уваги, взявши за основу поділу характер відображення об'єкта уваги, характеризує увагу, спрямовану на деталі об'єкта, як аналітичну, диференційовану і, відповідно, спрямовану на цілісний об'єкт як синтетичну [8;14].

Прийнявши за основу класифікації характер об'єкта уваги, В. І. Страхов  описує наступні її види:

        - Сенсорна (чуттєва і перцептивна), об'єктами якї є відчуття і сприйняття;

      - Інтелектуальна, де в якості об'єктів уваги виступають змістовно-процесуальні характеристики мислення;

        - Рухова (виконавча), об'єктами уваги при ній стають дії та операції виконуваної діяльності;

        - Користуючись цим критерієм, правомірно виділити аффективну увагу, об'єктами якї виступають емоції і почуття, пережиті людиною.

Як відомо, Р. С. Немов за характером управління увагою поділяє її на безпосередню, яка керується безпосередньо об'єктом уваги, і опосередковану, регульовану за допомогою посередників (слів, жестів тощо).

Як показано у сучасній літературі, найбільш поширеною є класифікація видів уваги за критерієм представленості в акті уваги цілі і вольового зусилля. На даній підставі виділяють мимовільну, довільну і післядовільну увагу.

Мимовільна увага: її природа і детермінанти. Мимовільна увага має виражену очевидність, в силу чого саме вона перш за все стала об'єктом дослідження психологів і отримала в їх роботах різні назви, проте, відображаючі її суттєві особливості. Так, Е. Тітченер назвав її первинною,    Н.Н. Ланге - інстинктивною, рефлексивною, Л. С. Виготський - натуральною, Н. Ф. Добринін - вимушеною.

Філогенетично і онтогенетично мимовільна увага являє собою найбільш «древній» вид уваги. В онтогенезі вона виявляється дуже рано - з перших днів появи дитини на світ.

Фізіологічною основою мимовільної  уваги є універсальна біологічна реакція - орієнтовний рефлекс, що виникає  як відповідна реакція на будь-яку зміну навколишнього середовища. Е. Н. Соколовим і співробітниками було виявлено нейрофізіологічний механізм цієї реакції: встановлено, що в центральній нервовій системі в результаті аналізу інформації, що надходить ззовні, формується «нервова модель» стимулу чи ситуації. Зміна параметрів стимулу викликає до роботи клітини-детектори, так звані нейрони уваги. Вони фіксують неузгодженість знову надходжуючої інформації з вже наявною моделлю, що автоматично викликає орієнтовний рефлекс «що таке?».

З позицій психологічного аналізу виникає питання: чи всі зміни стимулу (ситуації) рівноцінні. Перш за все слід зазначити, що переважне відображення отримують ті зміни, які пов'язані з суб'єктивними актуальними потребами людини і насамперед з базальними. Для орієнтовного рефлексу в цьому випадку справедливий «закон сили»: чим сильніша зміна стимулу, тим сильніша відповідна реакція на нього. Щодо основних соціогенних потреб людини характерно як дотримання, так і порушення «закону сили»: незначні зміни стимулу, адресовані до основних і виражено значимих потреб, можуть викликати сильну реакцію у відповідь.

Особливо виражено таке порушення  щодо пізнавальної потреби, завдяки чому незначна зміна стимулу може стати основою прояву інтересу.

Фактори, що організують  мимовільну увагу людини, пов'язані як з характеристиками об'єкта уваги, так і з особливостями самої людини - суб'єкта уваги.

Перша група чинників мимовільної  уваги включає наступні: сила подразника, новизна подразника, контрастність, тривалість і уривчастість дії подразника, рух об'єкта на нерухомому фоні, раптовість появи подразника та ін.

Друга група представлена ​​стійкими особливостями суб'єкта уваги, що мають місце завжди, або особливостями, що виникають в конкретній ситуації, у тому числі: актуальними або стійкими потребами; інтересами; емоціями та почуттями; минулим досвідом, у тому числі у вигляді звички, динамічного стереотипу (стійка апперцепція); установкою на увагу (тимчасовою апперцепцією), яка задається попередніми обставинами, очікуванням певного перебігу подій; узгодженістю інформації, що надходить від об'єкта, з наявним змістом свідомості людини та ін.

Основна функція мимовільної  уваги полягає у швидкій і  правильній орієнтації людини в постійно мінливих умовах середовища, у виділенні тих її об'єктів, які можуть мати в даний момент найбільший життєвий сенс [8;16].

Довільна увага як вища психічна функція. Поряд з мимовільною найважливішу роль грає довільна увага. Як фактор, пробуджуючий довільну увагу, виступають не випадкові зміни або характеристики об'єктів, а мета діяльності людини.

Психологічний механізм виникнення довільної уваги пов'язаний з  процесом цілеполягання. Визначення мети, формування акцептора дії, планування та реалізація способів досягнення мети, оцінка кінцевого продукту і при необхідності - корекція дії - всі ці етапи діяльності людини здійснюються під загальним контролем довільної уваги.

Зосередженість же на цій  меті являє собою результат вольового  зусилля. У зв'язку з цим Джеймс писав, що найголовніший подвиг волі полягає в напрямку свідомості на непривабливий об'єкт і в зосередженні на ньому уваги.