Суїцидальна поведінка хворих

ü зі смертю коханої людини життя вже ніколи не стане, як колись. Руйнується звичайний стереотип сімейного життя. Можливому суїциду, як правило, передує затяжне інтенсивне горе. Протягом багатьох місяців після похорону спостерігається відхилення виниклої реальності, соматичні дисфункції, конічні розлади, все більше охоплююче почуття вини, ідеалізація утрати, апатія, а також вороже ставлення до друзів та родичів, які намагаються надати допомогу. В цих умовах суїцид може здаватись звільненням від невиносимого психічного болю або способом з'єднання з тим, хто був коханим і назавжди пішов з життя. Його можуть розглядати як покарання за вигадані або реальні вчинки, допущені по відношенню до покійного.

В багатьох обставинах розуміння та сімейні конфлікти можуть сприйматись як події тяжчі, ніж смерть. Якщо людина помирає, то цьому існують раціональні ("У нього був рак") або релігійні пояснення ("Бог дав, Бог взяв"). При розлученні розумні або найприродніші трактування здаються уявними підставами. Вони особливо не задовольняють, коли в ситуацію втручаються діти і виникають проблеми з їх опікою і вихованням, які доводиться вирішувати на фоні безсвідомиго почуття вини, поразки або помсти. Виникаючі проблеми мають глибокий психотравмуючий вплив як на батьків, так і на дітей. Дослідження стверджують, що багато людей, які закінчували з собою, виховувались в неповній сім'ї.

Сімейні фактори. Щоб зрозуміти людей, які скоїли суїцид, потрібно добре знати їх сімейне життя, оскільки воно відображає емоційні порушення у членів сім'ї. Від особливостей сімейного оточення залежить чи проявиться їх потенціал самознищення. Наприклад, якщо людина неспокійна, то вона не тільки нерегулярно приймає їжу і уникає друзів, інших членів сім'ї також може охопити відчай. Було виявлено, що, при більшості суїцидів у підлітків, їх батьки були подавлені і думали про самогубство. В інших випадках членів сімей можуть долати гнів і обурення. Щоб відрегулювати свої негативні емоції, вони інколи безсвідомо обирають одного із близьких об'єктів колективної агресії. На жаль, стаючи "козлом отпущения", часто не знають, як подолати недоброзичливість, постояти за себе або правильно поступити в цій ситуації. Якщо, нарешті, він вирішує покінчити з собою, то тим самим, він просто проявить ті антисоціальні імпульси, котрі скритно мають інші члени сім'ї. В сім'ї можуть виникати такі кризові ситуації, як смерть близьких, розлучення або втрата роботи. Ці колізії викликають сильну тривогу та емоції хвилювання. Як правило, хтось повинен бути відповідальним за виниклі порушення соціальних зв'язків. Частіше всього обирається самий вразливий член сім'ї, найменш агресивний, який не вміє відстояти свою думку або протирічити, йому багаторазово повідомляють, що саме він є "поганим" і "відповідальним за всі ці негаразди". Його можуть навіть звинуватити в смерті близької людини, яка трапилась з природних причин. Бувають ситуації, коли люди розлучаються з життям, щиро вірячи в те, що цим вони захищають тих, кого більше всього кохають. Більше того, суїцидогенна сім'я може бути впевнена, що таким незвичним способом, як самогубство, вирішуються проблеми для решти. Суїцид неможливо серйозно вивчати поза контексту соціального оточення конкретної людини. Обов'язково варто брати до уваги актуальні потреби, бажання та прагнення близьких. Важливо розуміти не тільки переживання суїцидальної індивіда, але і емоціональний клімат сім'ї.

Емоційні переживання є одним з основних показників можливості суїциду. Будь-який раптовий особистісний конфлікт завжди є серйозним попередженням. Більшість потенційних самогубств страждають від депресій. Депресія часто починається поступово, з'являється тривога і в'ялість. Люди можуть не усвідомлювати її початку. Вони тільки помічають, що останнім часом стали подавленими, печальними і "хандрять". Майбутнє постає темним і вони вважають, що його неможливо змінити. Часто вони приходять до висновку, що хворі раком, психічною чи іншою невиліковною хворобою. Перед суїцидом вони починають думати про смерть. Їм стає важко виконувати навіть прості обов'язки. Кажуть: "Я навіть не можу ясно мислити". Їм буває важко прийняти найпростіше рішення. Вони скаржаться на в'ялість, нестачу життєвої енергії та втому. Ознакою депресій і обумовлених нею суїцидальних думок може бути зниження сексуальної активності. Хворі депресією скаржаться на безпліддя та імпотенцію. Інтимні зв'язки не задовольняють їх потреби. Норман Табачник вважає, що сексуальні порушення є характерною рисою для людей, схильних до самознищення. Детальне вивчення цих станів, як правило, виявляє депресивний настрій, а при більш глибокому розгляді і суїцидальні схильності. Збережена сексуальна функція, в тому випадку, коли складає частину позитивних взаємовідносин з іншою людиною, є захист від самознищуючої поведінки. Завдяки їй в важливих для людини міжособистісних контактах зберігається компонент інтимності в душевній близькості. Ознаками емоційних порушень є:

- втрата апетиту або  імпульсивне переїдання, безсоння  або підвищення сонливості протягом, в крайньому випадку, останніх днів;

- часті скарги на сомотичні  недомагання (на біль в животі, головний біль, постійна втомленість);

- незвичайно зневажливе  ставлення до свого зовнішнього  вигляду;

- постійне відчуття одинокості, безкористності, провини або сумніву;

- відчуття нудьги при  проведенні часу в звичайному  оточенні або виконанні роботи, яка раніше приносила задоволення;

- ухиляння від контактів, ізоляція від друзів, в сім'ї, перетворення в людину-одинака;

- порушення уваги зі  зниженням якості виконуючої  роботи;

- поринають в роздуми про смерть;

- відсутність планів на  майбутнє;

- раптові приступи гніву, які часто виникають з-за дрібниць.

Ознаки самогубства бувають різними в залежності від віку. У юнаків найбільш явним натяком на суїцидальні тенденції є зловживання алкоголем та наркотиками. Приблизно половина молодих людей, які здійснюють суїцид, приймали перед цим ліки, виписані їх батькам. В середньому віці — це неможливість примиритись або контролювати свою ситуацію, що часто проявляється в якому-небудь психосоматичному захворюванні. У людей літнього віку ознаками суїцидальних думок можуть бути розмови про "відмову" від чого-небудь. Цікавить суїцидологічний аспект і інших психологічних розладів. Неврози, які характеризуться безпідставним страхом, внутрішньою напругою та тривогою. Невротик не втрачає зв'язку з оточуючим середовищем, але у нього відсутня довіра до людей, в зв'язку з цим він стає підозрілий та тривожний. Характерологічні або особистісні проблеми виникають з дефіцитом моральних норм, здравомислячих або складних взаємовідносин з оточуючими. Ці люди не страждають, власне, душевними розладами, однак схильні до здійснення антисуїцидальних вчинків без виникнення почуття вини. Психози проходять важче ніж неврози. Людина, якій властивий психоз, як правило, неадекватно реагує на більшість ситуацій оточуючого життя. До них відноситься моніакально-депресивний психоз з глибокими змінами настрою від манії до депресії, яка супроводжується суїцидальними думками. Поширеним захворюванням є шизофренія, при якій виникають маячні розлади та обманні сприймання: голоси та привиди. Для цих хворих "нічні жахи стають реальними". Оточуюче причудливо змінює свої контури, а значення, яке передається окремим фактом, не має яких-небудь реальних підстав. Серед людей, які страждають психозом, шизофренією та маніакально-депресивним психозом, частота суїцидів достатньо велика: до них відносяться не менш 1/4 суїцидентів. Необхідно підкреслити, що хворі, які страждають психотичною депресією, часто здійснюють суїцидальні дії на початку та кінці психозу. Серед хворих шизофренією, як показують різні дослідження, від 3 до 12 % здійснюють самогубства. Ризик суїциду на протязі їх життя спостерігається від 15 до 20 %. Хворі шизофренією часто здійснюють суїциди із-за відчаю, якщо раптово усвідомлюють недієздатність контролювати свою долю або сили, марення, переживання та постійних галюціонарних розладів.

7. Типи самогубних схильностей.

1. Маніакальний суїцид. Поштовхом  до самогубства служать то  галюцинації, то хворобливі уявлення. Хворий завдає собі смерть, щоб  уникнути небезпеки, або уявної  ганьби, чи улягаючи таємничому  голосові неба тощо. Однак мотиви  й способи перебігу такого  самогубства відображають основні  ознаки хвороби, яка стає причиною  суїциду й котру можна кваліфікувати  як манію. Це захворювання характеризується винятковою мобільністю. Найрізноманітніші, часто суперечливі думки та почуття чергуються в свідомості маніяка з карколомною швидкістю. Його психіка перетворюється в шалений вихор. Щойно наступає якийсь певний стан, як його тут же міняє інший. Те ж саме відбувається й з мотивами, від яких залежить манія самогубства: вони виникають, щезають або трансформуються в неймовірному темпі. Ось народжується галюцинація чи нав'язлива ідея, котрі дають поштовх до самознищення; відбувається спроба самогубства; відтак попередній стан щезає, і якщо спроба була невдалою, то хворий до неї не повертається, принаймні протягом деякого часу. Якщо ж вона повторюється, то вже з інших мотивів. До таких раптових змін може спричинитися найдрібніший інцидент. Один такий хворий, силкуючись накласти на себе руки, кинувся в річку, яка виявилася настільки мілкою, що там неможливо було втопитися. Коли він бовтався у воді, намагаючись відшукати глибшу місцину, якийсь митник, запідозривши його в самогубчих намірах, прицілився з рушниці й змусив його під страхом смерті вилізти на берег. Хворий відразу ж заспокоївся й пішов додому, облишивши думку про самогубство .

2. Меланхолійний суїцид. Цей вид самогубства пов'язаний  із загальним станом скрайньої  депресії, гіпертрофованого суму, від  чого хворий не здатен тверезо  оцінювати стосунки, в яких перебуває  до нього оточення. Утіхи його  більше не цікавлять; світ він бачить в темних барвах. Життя видається йому або ж нудним, або ж болісним. Якщо всі ці ознаки набирають стабільності, виникає потяг до самогубства; він відзначається високою стабільністю, а загальні мотиви, які його зумовлюють, протягом усього пе­ріоду залишаються незмінними. Молода дівчина, котра з'явилася на світ од цілком здорових батьків і дитинство своє провела на селі, змушена була в чотирнадцятирічному віці податися в місто, аби продовжити освіту. З цього часу вона стала почувати глибоку затаєну тугу, бажання усамітнитися, про яке вона не раз говорила, а незабаром і потяг до смерті, від якого ніхто не міг її розрадити. «Цілими годинами вона сидить нерухомо, з поглядом, втупленим у землю, із зігнутою спиною, і загалом справляє враження людини, котра чекає на якесь лихо. Поклавши собі за мету втопитися, вона стала шукати віддаленої місцини, аби жодна душа не могла прийти їй на поміч». Утямивши, однак, що задуманий нею чин карається законом, на деякий час вона від нього відмовилася. Через рік потяг до самогубства все ж повернувся, причому настільки сильний, що спроби ці повторювалися одна за одною.

Часто до цього вселенського суму долучаються галюцинації та нав'язливі ідеї, котрі прямо призводять до самогубства. Все ж слід зазначити, що вони не такі минущі, як і ті, котрі доводиться спостерігати в маніяків. Навпаки, вони дуже стабільні, так само як і загальний стан, котрий їх породжує. Страхи, що невідступно точать пацієнта, докори совісті, яких він собі завдає, журба, котру він почуває, завжди ті самі. Отож, якщо цей тип суїциду, так само як і попередній, спричиняється уявними мотивами, все ж він відрізняється хронічним характером. Саме тому він дуже стійкий. Хворі цього типу з цілковитою незворушністю готують знаряддя самогубства, в досягненні своєї мети вони виявляють наполегливість і часом неймовірну винахідливість. Ця методичність докорінним чином відрізняється від нестабільності маніяка. Коли в останнього спостерігаються лише тимчасові напади, без стійких мотивів, то в першого потяг до самогубства спричинено тривалим станом, пов'язаним із загальним характером пацієнта.

3. Нав'язливий суїцид. У  цьому випадку самогубство не  мотивоване жодною причиною, реальною  чи надуманою, а походить від  нав'язливої ідеї, котра без видимих причин зненацька заволодіває свідомістю хворого. Він цілком поглинутий бажанням заподіяти собі смерть, хоча й усвідомлює, що на це нема жодної розумної підстави. Це свого роду інстинкт, над яким не мають влади ані логіка, ані глузд,— щось подібне до нав'язливого бажання красти, вбивати чи палити, котре довго описували як мономанію. Оскільки пацієнт усвідомлює абсурдність свого потягу, то попервах намагається з ним боротися. Однак протягом того часу, коли ця боротьба точиться, він почуває сум, йому бракує повітря, а під грудиною з'являється тривожне відчуття порожнечі, котре зростає кожен день. Саме з цієї причини цей тип суїциду інколи називають ще тривожним суїцидом. Ось які зізнання робить хворий Брієру де Буасмону, котрий описав цей стан: «Працюючи в торговому домі, я справно виконую свої обов'язки, одначе всі мої дії автоматичні, й коли хто-небудь до мене звертається, то мені здається, ніби слова його бринять в порожнечі. Найбільша моя мука полягає в тому, що мене точить невідступне бажання покінчити з життям, про що я не можу зізнатися жодній живій душі. Ось уже рік, як цей потяг заволодів мною; спочатку я не усвідомлював його ціл­ком; але останні два місяці самогубство заполонило буквально всі мої помисли,— хоча жодної розумної причини для цього в мене немає . Я цілком здоровий; в нашому роду ніколи не було людей з самогубчими потягами; я не розтратив службових грошей, моєї платні вистачає на розваги, яких має зазнавати людина мого віку». Одначе як тільки хворий перестав опиратися цьому потягові й вирішив таки завдати собі смерть, тривожні настрої припинилися й він знову віднайшов спокій. Якщо самогубство навіть і не вдається, то вже самої спроби досить, аби на якийсь час погамувати хворобливий потяг. У цьому випадку можна сказати, що пацієнт реалізував своє устремління.

4.Імпульсивний, або автоматичний, суїцид. Цей вид самогубства має  не більше, мотивів, аніж попередній; ані в реальності,' ані в свідомості хворого немає жодних причин. Але якщо самогубство попереднього типу породжується нав'язливою ідеєю, котра захоплює свідомість протягом більш чи менш тривалого часу й, поволі прогресуючи, підкоряє вольові імпульси, то автоматичний суїцид виникає раптово й спонукає" хворого до негайних дій. Він розвивається в однісінький момент і відразу ж призводить до самовбивчого акту чи принаймні до спроби самогубства. Ця раптовість нагадує манію, котру нам уже доводилося розглядати; одначе маніакальний суїцид має хоча б якусь логіку, дарма що позбавлений глузду. Як не як, а він породжений хворобливими уявленнями пацієнта. Тут же все навпаки: потяг до самогубства виникає відразу ж і цілком автоматично призводить до властивих йому наслідків, хоча жодних логічних передумов для цього нема. Один лише вигляд ножа, прогулянка над краєм прірви тощо — все це блискавично штовхає до самогубчого наміру, а сам акт самогубства здійснюється з такою поспішністю, що часто хворий не усвідомлює що ж, власне, сталося. «Один добродій спокійно розмовляв зі своїми друзями; зненацька він одним стрибком доскочив парапету й, переплигнувши його, кинувся у воду. Коли його витягли з річки й запитали про мотиви цього вчинку, він нічого не міг сказати,— якийсь навальний потяг штовхнув його на смерть незалежно од його волі». «Цікаво,— свідчить інший пацієнт,— що я не в змозі пригадати, які ж наміри були в мене, коли вилазив на підвіконня; адже я ніколи і в думках не мав завдати собі смерть чи принаймні не можу цього тепер пригадати». В кращому разі хворі відчувають наближення суїцидного імпульсу і гамують його, незагайно уникаючи можливих знарядь самогубства.

8. Аналіз відношення деяких соціальних груп до суїциду в даний час.

Старше покоління

Повернемося в даний час - можливо, сказане раніше допоможе хоча б небагато осмислити тенденції до суїцидальної поведінки сучасної молоді і більш старшого покоління. Уявимо, як "відчувають" себе різні шари і соціальні групи в результаті крутого повороту суспільного корабля з безвітряної бухти "застою" в бурхливі води океану перебудови.

Старше покоління, як відомо, найголовніша група суїцидалного ризику: у всьому світі вікова крива зростання самогубств, за винятком лише деяких країн, наприклад, Японії, поволі наростає у слабкої статі і різко злітає вгору до кінця життя у чоловіків. Це і зрозуміло: хвороби і самотність, упадок життєвих сил і відсутність веселкових надій на кращий стан тіла і духу не у всіх викликають бадьорі емоції "соціально активної старості".