Суїцидальна поведінка хворих

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦАЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Інститут заочного та дистанційного навчання

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

                                              З ДИСЦИПЛІНИ:

                                     Клінічна психологія

На тему: «Суїцидальна поведінка хворих.»

 

 

 

                                                                          Виконав студент IV курсу ІЗДН

                                                                                                        Москалець К. І.

                                                                                                       Напрям 6.030102

                                                                                                     Група № ПС-402з

 

 

 

                                       

 

 

                                               Київ 2013

 

Зміст:

 Вступ. ……………………………………………………………………………3

1. Основна частина

    1.Особливості суїцидальної поведінки хворих на СНІ………….………6

    2. Особливості суїцидальної поведінки в онкології…………….……….6

    3. Особливості суїцидальної поведінки при вроджених та набутих фізичних дефектах……………………………………………………………………7

   4. Історичні погляди на проблему суїциду. ………………………………..8

   5. Чинники, що впливають на явище суїциду в різний час різних країнах. ……………………………………………………………………………….10

   6. Суїцид, як соціально-психологічне явище. ……………………………16

   7. Типи самогубних схильностей …………………………………………..22

   8. Аналіз відношення деяких соціальних груп до суїциду в даний час. 25

 II. Висновок. ……………………………………………………………………31

III. Використана література ………………………………………………....36

 

 

 

 

 

 

 

І Вступ.

Добровільний вихід із життя — явище негативне…?

Тема роботи досить таки актуальна на сьогоднішній день. Проблема самодеструктивної поведінки, тобто поведінки, направленої на фізичне знищення свого організму, достатньо серйозна і вимагає серйозних роздумів про реальні причини, що штовхають людей на самогубство. При її вивченні випливає необмежена кількість питань, глибоких та складних. Я не оперуватиу статистичними даними по самогубствах в Україні не через неприступність такої інформації. Просто у нас поки що відсутня відлагоджена процедура збору подібного роду даних і тому немає упевненості в достовірності цифр, що є. Втім, аналогічні труднощі є в ін. країнах світу, і не випадково, що навіть в статистиці США, чемпіоні по масових обстеженнях, є істотні суперечності в цифрах (наприклад, за одними даними, самогубства займають 9-е місце серед причин смертності населення, а по інших - виходять на 5-6-е місця). Перш за все це пов'язано не із спробою приховати ці "неблагополучні" дані (хоча в деяких країнах така тенденція також помітна), але з складністю кваліфікації того або іншого випадку смерті як суїциду (самогубства). Адже суїцид відноситься до намір позбавлення себе життя, а за відсутності передсмертних записок, попередніх відповідних висловів або інших явних доказів воно легко може бути інтерпретовано як нещасний випадок. Оскільки в суспільній свідомості суїцид часто зв'язується з чиєю-небудь "ганьбою" або "виною", то родичі або найближче оточення зацікавлено у фальсифікації реальних фактів. Тому майже всі міжнародні симпозіуми і зустрічі по проблемах самодеструктивної поведінки починаються, як правило, з гарячих дискусій з приводу достовірності статистичних даних. Проте загальна світова статистика показує явно тривожну картину за останні десятиріччя. Щорічно в світі позбавляють себе життя близько півмільйона чоловік, тобто більше 1000 чоловік в день, а число людей, що намагалися накласти на себе руки перевищує 5 мільйонів. Число суєцидів з року в рік зростає. Прийнято рахувати рівень самогубств до 10 випадків на 1000 чоловік низьким, від 10 до 20 - середнім, і більш 20 - високим. В розвинутих країнах рівень самогубств або підвищується, або залишається достатньо високим. З другого боку, за останній час збільшилася частка самогубств серед молоді у віці 15-24 літ (в США з 1990 по 2004 р. кількість суїцидів серед підлітків збільшилася в 2 раз).

Самовільний вихід із життя — велика трагедія не тільки тому, що на Землі стало на одну людину менше, не тому, що даний акт несе горе та сльози рідним та близьким, а ще й тому, що причини та умови, які підштовхують до самогубства, залишаються. Кажуть: "Не було б причин, не було б і самогубств". Цілком розумно. Навіть, якщо врахувати, що приблизно 25% суїцидальних вчинків здійснюють психічно хворі, 50% самогубств припадає на тих, хто відноситься до "розмитої" групи граничних нервово—психічних станів, та 20% подібних актів здійснюють особи, володіючи твердим мисленням, сильною волею, яких підштовхують на цей крок ситуативні обставини. Добровільний вихід з життя — явище, безумовно, негативне і з ним необхідно боротися. Це з одного боку. А з іншого — справа суто індивідуальна. Взагалі, самогубство — це хвороблива функція діяльності головного мозку, яка характеризується ауто агресивною поведінкою під впливом внутрішніх або зовнішніх подразників, які виникають в результаті неадекватної оцінки отриманої інформації або ситуації. Існує безліч визначень поняття самогубства. Класичним вважається визначення, дане Емілем Дюргеймом (1897). Самогубством називається будь-який випадок смерті, який безпосередньо або опосередковано є результатом позитивного або негативного вчинку, зробленого самим потерпілим, якщо останній знав про чекаючі його результати. Суїцид є усвідомлене позбавлення себе життя і, з цієї точки зору, самогубство є чисто людським свідомим, поведінковим актом.

Суїцидальна поведінка — поняття більш ширше і помимо суїциду, включає в себе суїцидальні замахи, думки спроби та прояви. Суїцидальна поведінка - це будь-які внутрішні або зовнішні форми психічних актів, що направляються уявленнями про позбавлення себе життя. Суїцидальна поведінка виявляється в двох основних формах: зовнішніх і внутрішніх. До внутрішніх форм відносять: суїцидальні думки (уявлення, переживання); суїцидальні тенденції (задуми, наміри). До зовнішніх форм - суїцидальні вияви; суїцидальні замахи (спроби).

Суїцидальні думки (уявлення, переживання) - пасивні роздуми про відсутність цінності, значення життя («жити не варто», «щастя в житті немає», не «живеш, а існуєш»), а також уявлення, фантазії на тему своєї смерті, але не позбавлення себе життя («добре б померти», «хочеться заснути і не прокинутися»). Суїцид альні думки в нормі бувають практично у всіх людей при усвідомленні нерозв'язності якого-небудь конфлікту або психо-травмуючої події, але вони не переходять в суїцидальні тенденції.

Суїцидальні тенденції (задуми, наміри) - активні і серйозні роздуми, розробка плану суїциду, визначення способів здійснення самогубства, часу, місця його здійснення. В зовнішній поведінці можливі вияви спонукань до безпосереднього здійснення суїцидальної задуму. Майже всі суїциденти в цей період виказують в тій або іншій формі суїцидальні наміри кому-небудь з близьких, друзів або колег іноді у вигляді натяків або в жартівливій формі (суїцидальні вияви). Причому близько 15% роблять це відкрито і публічно. Звичайно відкриті вислови суїцидальних намірів сприймаються оточуючими в демонстративно-шантажному плані або їм взагалі не додається належної уваги. Проте, їх не варто недооцінювати. У всіх випадках, за наявності таких висловів потрібна консультація психолога. Перехід суїцидальних тенденцій в суїцидальні вияви говорить про приєднання до задуму суїциду вольового компоненту, спонукаючого до безпосереднього здійснення рішення - здійсненню суїцидальної спроби. Суїцидальні замахи (спроби) - цілеспрямована операція засобами позбавлення себе життя з метою покінчити життя самогубством або з демонстративно-шантажні цілями.

 

 

ІІ Основна частина.

Особливості суїцидальної поведінки соматично хворих

1.Особливості суїцидальної поведінки хворих на СНІД

Суїцидальна поведінка у ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД зустрічається у 30-40 разів частіше ніж серед здорових. Це пов’язано, перш за все, з тяжкою перспективою неминучої смерті, відсутністю у даний момент ефективних ліків від цього стану. Тому цей стан потребує особливої уваги з боку лікарів.

Суїцидальні думки зазвичай виникають вже й у осіб з групи ризику (особливо у тих хто має серопозитивну реакцію) на фоні ідей самозвинувачення, хоча до реальних спроб справа доходить рідко. Найбільш частіше спроби позбавити себе життя регіструються у маніфестному періоді хвороби, де типовою є виражена депресія, особливо серед хворих, що були свідками смерті від СНІДу, та у психопатичних осіб.

2. Особливості суїцидальної поведінки в онкології

В динаміці психічного стану онкологічних хворих виділяють чотири основних періоди: передмедицинський, амбулаторний, стаціонарний і термінальний. Найбільш високого ризику з точки зору ризику суїциду заслуговує стаціонарний період. Саме у ньому з прогресуванням неопластичного процесу і метастазуванням підсилюється тривога, з’являється підозрілість із маячноподібними сумнівами у вірності та доцільності лікування, хворі часто вважають, що їх не так лікують, проводять безперспективні експерименти. Переважають симптоми астенії з виснажливістю, загальмованістю, загостреною чутливістю, знижується загальний фон настрою, з’являється субдепресивний, або депресивний стан.

 

 

3. Особливості суїцидальної поведінки при вроджених та набутих фізичних дефектах

Поведінка осіб, що мають уроджені дефекти обумовлена типовими характерологічними змінами, у формуванні яких мають вагу як зовнішнє середовище (відношення до вади з боку безпосереднього оточення та колективу) так і самоінформованість, в основі якої знаходяться оцінка власної вади при порівнянні із здоровими особами. Навіть при доброзичливому ставленні і інших сприятливих умовах, емоційні реакції залишаються підвищено чутливими з ранимістю та уразливістю. Активний та пасивний тип пристосованої поведінки до свого стану завжди носить елементи інтравертованості. Підлітки стають украй чутливими до розмов з приводу зовнішності, фіксовані на своїй втраті, перебільшують значення наявних у них вад, малюють власну трагічну перспективу. Саме такий стан стає найбільш загрозливим з приводу суїцидальної поведінки.

Психоемоційна реакція осіб з надбаними вадами найбільш виражена після гострого періоду і збільшується поступово залежно від виду і ступеня вади, віку, статі, особливостей темпераменту і характеру, соціального стану, прогнозу працездатності, можливостей протезування і т.ін. Найбільше емоційне реагування виникає при втраті нижніх кінцівок, ока, обличчя, рук. Як катастрофа переживається не тільки саме факт втрати, а й суб’єктивне значення її наслідків з позиції власної ієрархії цінностей. Такий психічний стан може обумовити наявність суїцидальних намірів та тенденцій різної стійкості.

3. Особливості суїцидальної поведінки при залежностях

Стани залежності від психоактивних речовин (алкоголізм, наркоманія, токсикоманія) також можуть супроводжуватись суїцидальною поведінкою при різних проявах хвороби, особливо при патології сприйнятті (галюцинози), або розладах мислення (марення на фоні афекту страху), вираженому абстинентному синдромі.

4. Історичні погляди на проблему суїциду.

"Люди більше всього  стремятся сохранить жизнь, но меньше всього её берегут".

Життя людини. Що приховується в цьому понятті, що воно має на увазі? Що сприяло виникненню життя на Землі? Як виник рід людський? Скільки може прожити людина? Життя вічне? Чому людина помирає і чи вмирає вона взагалі? Що з нею діється після смерті?

За тисячоліття свого існування людство так і не змогло відповісти на всі ці запитання. Та і чи потрібно взагалі. Люди завжди знаходили пояснення тим чи іншим явищам, які їх спіткали, які вони спостерігали. Найбільш повною та доказовою виявилась теорія божественного походження людства. Згідно їй — життя дано нам, як дар. Мати життя — це велика радість. Отримавши цей дорогоцінний дар, ми розуміємо, що він прекрасний і складний. Життя включає в себе і радість і печаль, воно вимагає ставитись до себе з великою відповідальністю. Не дивлячись на всі сучасні досягнення, неможливо осягнути всієї глибини її проявів.

Життя стає прекрасним та лагідним, коли ми знаходимо того, хто є його "джерелом" і хто може пояснити його ціль та тайну.

""В начале…". Цими  словами біблія починає розповідь  про початок життя на Землі. Все існуюче на землі створено  Богом. Центральною постаттю творіння Бога — є людина. Бог дав їй життя, вклав в неї глибокий сенс і визначив перед нею певну ціль. Істинне насолодження життям приходить тоді, коли ми пізнаємо його Автора та принципи, дані Ним. Застосовуючи ці принципи, ми отримуємо повноцінне життя, тому що вони збагачують та повністю змінюють наші особистісні, сімейні та суспільні відносини і допомагають правильно сприймати всі життєві ситуації. І основним, найголовнішим принципом є той, який стверджує, що життя не повинно бути пустим.

З поступовим збільшенням об'єму знань, їх систематизацією з'явились ситуації, які не можливо було пояснити існуючими релігійними догмами. Нове завжди приваблювало людину і вимагало більш конкретних та ясних пояснень.

Тисячоліття людство вірить в існування душі. Порівно з цим терміном масове відвернення її в малечому віці. Сокровенна природа психічних явищ, взаємовідношення душі загадкової, відповідно вірі стародавніх, безсмертної і соми (тіла), оболонки. в яку вона заключена, були предметом дослідження великих умів минулого і користується не меншим інтересом в наші дні. Наївні уявлення Аристотеля, який поміщав душу в серце (IV сторіччя до нашої ери) та глибоке переконання Платона про самостійність душі, її безсмертя та відокремлення від тіла в момент смерті індивіда походили в наш час обширну літературу, підтверджуючу ідеї Платона. Однобічними феномену "життя після смерті" часто наводять переконливі докази на свою користь, які не зразу й спростуєш. Достатньо пригадати дослідження психіатра із Чикагського університету Елізабет Кюблер—Росе (1969) та лікаря Моуді (1976) хворих та осіб, які перенесли клінічну смерть.

Згідно Моуді багато з них стверджували, що перебували за межами свого тіла, вони піднімались над своєю тілесною оболонкою і в такому стані спостерігали за нею. Інші згадували про коридор або тунель, про бесіди, які вони вели з померлими родичами. Все вище визначене було описано багато століть назад Платоном. Платон справедливо вказував на велику помилку лікарів, які розмежовували вивчення психіки і тіла хворого, як двох окремих складових. До такого висновку прийшов і Аристотель, лікар та філософ, авторитет якого володів умами не одного покоління. Погляди стародавніх на душу склались задовго до сильного розвитку науки розумового руху в усіх галузях життя. Це обумовило не тільки слабкість їх позицій, але й відомі переваги. Стихійна діалектика, відсутність протиставлень душі і тіла, психіки та життя, процесу пізнання та його об'єкту — все це дозволило античним мислителям виробити глобальні концепції та доктрини, авторитет яких проходить через століття.

Розглянемо деякі культи, які супроводжували смерть людини. Найголовнішим підношенням душі померлого була кров його рідних. Кров на покійників проливалась в стародавньому Римі, Австралії, на Таїті. Сумуючі роздирали собі лице, розбивали голови, робили порізи на руках. Багато культів дотримувались постулату, згідно якому спалення тіла заживо відображалося на впливі душі на живих людей. Згадаємо культи Єгипетської культури, коли помирали в гробницях своїх фараонів сотні рабів.

Поступово ми дійшли до проблеми самогубства. Акти самогубства відомі ще з стародавніх часів. В залежності від рівня розвитку суспільства самогубство переходило з категорії елементів культури в антисуспільне, аномальне явище. Як вже зазначалось в Стародавньому Єгипті раби йшли за померлими хазяями, щоб забезпечувати життя в потойбічному світі. У азіатських народів існував звичай, згідно якому дружина померлого чоловіка зобов’язана була покінчити з собою (якщо в них не було дітей), інакше на її рід лягало прокляття богів. Згідно вірувань багатьох народів люди свідомо йшли на смерть, щоб ублажити свої Божества, і це вважалось за велику честь померти для бога.

В середньовіччі церква вже боролась з актами самогубства, пояснюючи це впливом диявольських сил. Але в той же час виправдовувалось самогубство на полі битви, так званий "кодекс честі", який знаходив свої прояви в нашому столітті і вважався великим героїчним вчинком. В нинішній час у деяких народів все ще збереглись такі ритуали. Прикладом може послужити Японія, Китай, країни Азіатського регіону. Але знову ж обумовлені способи самогубств. Неабияке значення мають фактори та причини, з яких людина покидає життя самогубством.