Психологічні умови профілактики та психокорекції девіантної поведінки у підлітків

2.Інновації –  людина визнає цілі суспільства, але намагається реалізувати  їх новими, нетрадиційними засобами ( рекет, крадіжки, зловживання тощо);

3.Ритуалізм –  людина не визнає суспільні  цінності та норми, однак дотримується  прийняття «правил гри», діє у  відповідності до суспільних  уявлень про припустимі засоби  досягнення цілей;

4.Ескейпізм –  відхід, втеча людини від соціальної  дійсності (анархія, наркоманія, бродяжництво);

5.Бунт, заколот –  відкидання суспільних цінностей, цілей та засобів їх реалізації, людина активно їм протидіє, прагне  замінити їх новими ( тероризм, радикалізм).

Отже, причини виникнення девіантної поведінки можуть бути досить різними, всі вони залежать, як від біологічних так і від соціальних умов, а також самої особистості, яка постійно розвивається. Девіантна поведінка включає в себе досить велику кількість визначень її типів, які досить негативно можуть впливати на психічне та фізичне здоров’я особистості, що супроводжується різними негативними наслідками.

 

 

 

 

1.3 Гендерні особливості виникнення девіантної поведінки у підлітків

Підлітковий вік є одним із періодів, коли виникає цілковита «суперечка» із соціальним середовищем. Бажання показати себе, та свої принципи є запорукою розвитку та формування девіантної поведінки, що зумовлена неприйняттям соціальних норм. Потяг до дорослості та самоствердження є основною рушійною силою у психічному розвитку. Ускладнення психічного розвитку в підлітковому віці урізноманітнює прояви середовищної дезадаптації і, відповідно, форми компенсаторної поведінки дитини.

           Загалом, як зауважує І.С. Кон [10, с.255] підлітковий вік являє собою групу ризику в контексті девіантної поведінки через:

1) труднощі перехідного періоду, починаючи з психогормональних процесів і завершуючи перебудовою Я-концепції, що зумовлюють переживання підлітком тривоги, емоційну напруженість, нестійкість, неврівноваженість тощо;

2)граничність і невизначеність становища підлітка (уже не дитина, ще не дорослий); розходження між об’єктивним положенням учня і його прагненням вважати себе дорослим на тлі недостатніх навичок спілкування, засобів взаємодії зі світом дорослих на партнерських засадах; почуття “дорослості” як протиріччя між орієнтацією на самостійність і відсутністю відповідного життєвого досвіду;

3)суперечності, зумовлені перебудовою механізмів соціального контролю: дитячі форми контролю, що ґрунтуються на дотриманні зовнішніх норм і слухняності, вже не діють, а дорослі засоби контролю, що передбачають свідому дисципліну і самоконтроль, ще не склалися; ці чинники проявляються на тлі посилення орієнтації на однолітків і зростання залежності поведінки від групових норм.

            Наведені чинники фатально не зумовлюють девіантну поведінку особистості. Разом з тим за несприятливих умов попереднього етапу розвитку вони можуть стати підґрунтям для виникнення різноманітних поведінкових девіацій. При цьому слід урахувати, що для підлітка значущими стають, насамперед, стосунки з однолітками, в очах яких він бажає ствердити себе. Якщо це не вдається, підліток може шукати інші кола спілкування, часто з асоціальною спрямованістю, стати “важким”

 

       Л. Міщик та 3. Білоусова [17, с.108] називають такі типові риси “важкого підлітка”

 

 1) відставання в інтелектуальній сфері, нерозвиненість чи особлива   вибірковість сприйняття й оцінки довкілля, недосконалі розумові процеси, нерозвинуте мовлення;

2) негативні риси характеру, безвідповідальність, лінь, шкідливі звички, часто байдужість, жорстокість до інших людей, тварин, природи тощо;

3) підвищена конфліктність у стосунках з товаришами по навчанню, батьками, вчителями;

4) підвищений інтерес до заборонених, не відповідних віку, розваг на тлі відсутності інтересу до соціально корисних видів діяльності;

5)афективність, відсутність бажання і вмінь стримувати себе в момент сильного збудження;

6)активізація механізмів психологічного захисту, що впливають на трактування підлітком поведінки як нормальної, формування нечесності, агресивності;

7)вибір негативних способів самоствердження через девіантну поведінку тощо.

 

    За таких умов форми девіантної поведінки підлітка мають властиві для його віку особливості. Так, зокрема, алкоголізація підлітка відбувається через прагнення зменшити характерний для нього стан тривоги і водночас — позбавитися надмірного самоконтролю і сором’язливості. Важливу роль відіграють також прагнення до експериментування і особливо — норми підліткової субкультури, за якими алкоголь традиційно вважається однією з ознак мужності і дорослості, а також негативний приклад батьків.

   Наркотизація підлітка, як і пияцтво, пов’язана з психічним експериментуванням, пошуком нових, незвичайних відчуттів і переживань, цікавістю, наслідуванням старших, впливом групи однолітків, а іноді й обманом з боку поширювачів наркотичних речовин, коли першу дозу нав’язують під виглядом певного напою чи сигарети, що зрештою невідворотно веде до звикання та кримінальної поведінки.

   Суїцидальна поведінка підлітка часто є криком про допомогу в разі негараздів у взаємодії підлітків з оточенням, неможливістю самостійно розв’язати проблеми (недарма суїцидальні спроби підлітки найчастіше здійснюють вдома, ввечері чи вдень, коли хтось може втрутитися).

   Така поведінка також може бути пов’язана з властивими підлітковому віку особистісними розладами, насамперед, із синдромом відчуження, який виникає в разі неможливості встановити емоційно значущі конструктивні стосунки із середовищем. У цьому випадку, щоби пом’якшити психотравмуючу ситуацію, особистість утворює між цим середовищем психологічну дистанцію, сприймаючи його як стороннє, емоційно незначуще (хоч насправді це не так).

         Відчуження як засіб зменшення емоційної значущості травмуючих зв’язків із середовищем може бути спрямоване як на оточуючих, так і на власне «Я». У першому випадку виникає дереалізація, коли зовнішній світ сприймається як чужий, несправжній. У другому випадку відбувається деперсоналізація, коли зникає відчуття реальності власного Я, втрачає сенс будь-яка діяльність, з’являється апатія тощо. До особистісних розладів відносять також дисморфофобію — страх зміни власного тіла — від простої стурбованості зовнішністю до одержимості дійсними чи уявними дефектами, а також дисморфоманію — маячіння через фізичний недолік.

       Як зауважують Кон та Личко [10;12] існують труднощі у розпізнанні підліткової психопатології, адже девіантна поведінка підлітків в більшості випадків підкреслює лише риси, які  характерні для даного віку, особливо акцентуйовані, які виявляються в так званому «слабкому місці» або місці « найменшого опору» підлітка.

        Так на думку Змановської [9, с.288].підліткам з нестійкою акцентуацією притаманна навіюваність, посилена схильність до наслідування, тому вони потребують постійного контролю, вимогливості, перебування у сприятливому середовищі, де прикладом для наслідування є позитивні лідери.

        Підліткам з гіпертимною акцентуацією постійний контроль витримати дуже важко, їх бурхливу енергію слід спрямовувати в конструктивне русло, намагатися зацікавити новими творчими завданнями, які вони вирішуватимуть самостійно. Для істероїдних підлітків “слабким місцем” є сильна потреба перебувати у центрі уваги оточуючих.

 Відомі дослідники Міщик Л.І та Білоусова З.Г [17, с.108] стверджують, що на даний час серед підлітків поширене бродяжництво, і що саме воно є наслідком несприятливих умов виховання в сім’ї, часто із – за гіперопіки і авторитарного тиску, іноді діти втікають з дому через прагнення дистанціюватися від власної соціально неблагополучної сім’ї, особливо за наявності відповідних “вуличних” традицій у спільноті однолітків. Протиправна і злочинна поведінка підлітків часто пов’язана з їх недостатньо розвинутими правовою свідомістю, мотивоутворюючими структурами особистості, емотивністю поведінки, імпульсивністю і конформізмом.

 

       Крім вікових, прояви девіантної поведінки підлітка мають також і гендерні особливості. Так, можна констатувати певну своєрідність прояву агресії залежно від статі: чоловіки частіше демонструють вищі рівні прямої та фізичної агресії, тоді як жінки — непрямої і вербальної. Такі прояви адиктивної поведінки, як харчова залежність більш властиві жінкам, гемблінг та вживання наркотиків — чоловікам. Завершені суїциди частіше зустрічаються у чоловіків після 40 років. Існують злочини, характерніші для жінок, зокрема, проституція, вбивство власних дітей, крадіжки в магазинах. Чоловіки частіше відбувають покарання за тілесні ушкодження, вбивства, розбій, викрадення автомобілів тощо.

       Т. Говорун та О. Кікінеджі [7, с.198-250] встановили той факт, що однією з причин розбіжності у формах прояву девіантної поведінки може бути гендер, як жорстка регламентація поведінки особистості відповідно до її статі. Гендерна соціалізація хлопчиків сприяє розвитку агресивності, напористості, активності, змагальності, а дівчаток — підлеглості, пасивності, слухняності. Так, зокрема, меншу кількість дівчат з девіантною поведінкою (у порівнянні з хлопцями) можна пояснити через більший вплив найближчого соціального оточення, що менш поблажливо ставиться до асоціальної поведінки дівчат, ніж хлопців. Випадки асоціальної поведінки дівчат, як правило, стають об’єктом посиленої педагогічної уваги, внаслідок чого агресія таких дівчат набуває непрямої форми і вербального характеру.

  Отже, існують гендерно-вікові особливості девіантної поведінки, які мають різні форми вираження, їх слід враховувати при наданні психологічної допомоги  для того щоб уникнути різних негативних та небажаних проявів у поведінці підлітка.

                                              ВИСНОВОК

 

На основі літературних джерел було встановлено, що девіантна поведінка являє собою систему асоціальних вчинків особистості, ці вчинки можуть бути зумовлені, як зовнішніми соціальними факторами( це поведінка, що суперечить соціальним, культурним, моральним та правовим нормам),  так і внутрішніми психологічними чинниками , які проявляються у вигляді порушень психічних процесів, адаптації, та самоактуалізації підлітка. Внаслідок цього виникає

« суперечка» із соціальним середовищем, у підлітків виникає бажання показати себе, свої принципи, саме це і є однією із найбільш важливих причин схильності до девіації. Девіантна поведінка є не лише асоціальним вчинком особистості, але вона ще й має окремі аспекти у гендерному прояві, які є важливі у її подальшому становленні, а також важливу роль відіграє сам підлітковий вік, оскільки він є перехідним періодом, він включає в себе зміни психічного стану , що несуть за собою теж багато небажаних проявів, які є основою для виникнення девіантної поведінки. Також виникнення девіантної поведінки включає  в себе ряд різних причин на основі яких також було визначено основні її типи, які можуть виникати у підлітків залежно від рівня їх життя та ситуацій у яких вони можуть перебувати. Таким чином, девіантна поведінка – це  сукупність засвоєних особистістю асоціальних та аморальних поглядів на життя, які не відповідають соціальним очікуванням, і за певний час стають її соціальною позицією, що перешкоджає самоактуалізації особистості, її особистісному зростанню, спричиняє девіантний спосіб життя. В багатьох наукових дослідженнях встановлено, що асоціальна поведінка підлітків є результатом порушення його взаємодії  із середовищем

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ У ПІДЛІТКІВ

 

2.1 Організація дослідження девіантної поведінки у підлітків

      

Для проведення і реалізації дослідження, було використано методику, яка досліджує схильність підлітків до девіантної поведінки

« Определение склонности к отклоняющемуся поведению (СОП) А.Н Орел. Дана методика є стандартизованим опитувальником, який призначений  для виміру схильності до реалізації окремих форм девіантної поведінки.

         Шкали опитувальника поділяються  на змістовні і допоміжні.

 Змістовні шкали направлені  на вимірювання  психологічного комплексу  зв’язаних між собою форм девіантної поведінки, соціальних та особистісних установок, які закріплені поведінковими проявами.

         Допоміжна шкала призначена для  виміру схильності досліджуваного  давати про себе соціально – бажану відповідь. Методика включає в себе чоловічий та жіночий варіанти опитувальника, для того щоб встановити гендерні відмінності та їх особливості.

За допомогою цієї методики ми можемо на основі 7(чоловічий варіант) – 8 шкал (жіночий варіант), визначити:

1) установку на соціально  бажану відповідь;

2) схильність до подолання  норм і правил;

3) схильність до адиктивної поведінки;

4) схильність до самопошкоджуючої  та саморуйнівної поведінки;

5) схильність до агресії  і насильства;

6) вольовий контроль емоційних  реакцій;

7)схильність до делінквентної  поведінки;

8) прийняття жіночої соціальної  ролі (опитувальник – жіночий  варіант);

Опитувальник включає в себе «замасковані» пункти, які не інтерпретуються.

Наше дослідження проводилось в декілька етапів:

1) Організаційний етап.

На цьому етапі було опрацьовано теоретичний блок матеріалу, який стосується проблеми формування девіантної поведінки у підлітків, визначено науковий апарат дослідницької роботи, та переконання в актуальності.

2) Визначення проблеми.

На цьому етапі було визначено тему, об’єкт, предмет, завдання та гіпотезу дослідження. Проаналізовано арсенал даного діагностичного методу.

НЗ - « Определение склонности к отклоняющемуся поведению (А.Н Орел)

ЗЗ  - уявлення досліджуваних про власний рівень формування девіантної поведінки