Психологічні умови профілактики та психокорекції девіантної поведінки у підлітків

       Таким чином, девіантна поведінка – це сукупність засвоєних особистістю асоціальних та аморальних поглядів на життя, які не відповідають соціальним очікуванням, і за певний час стають її соціальною позицією, що перешкоджає самоактуалізації особистості, її особистісному зростанню, спричиняє девіантний спосіб життя. В багатьох наукових дослідженнях встановлено, що асоціальна поведінка підлітків є результатом порушення його взаємодії  із середовищем.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2 Причини виникнення  девіантної поведінки та її  типи

 

Сьогодні неможливо розв’язувати проблеми виховання, не враховуючи загального соціального тла. Негативні соціально -  економічні  та політичні процеси, які відбуваються в суспільстві досить масштабно впливають на виникнення правопорушень серед підлітків. Причин чимало: погіршення криміногенної обстановки в умовах кризових явищ в економіці, падіння виробництва, порушення людських стосунків, гострий дефіцит та низька якість промислових товарів, підпільний бізнес, азартні ігри тощо.

       Статистика викликає тривогу та занепокоєність. За останні 10 років удвоє зріс рівень дитячої злочинності. Близько 70 тисяч підлітків стоять на обліку в правоохоронних органах. Питома вага юних правопорушників складає 25%  проти 13% 10 років тому [33, c.81].

Соціальна ситуація розвитку являє собою вихідний момент для всіх динамічних змін, що проходять у розвитку протягом даного періоду.

Тому суттєвими у визначені причин виникнення девіантної поведінки слід вважати динамічний зв'язок і взаємозалежність умов життєдіяльності і соціальної ситуації розвитку підлітка, що впливає на соціальну адаптацію.

Проте несоціальних особистостей немає. Асоціальна поведінка – результат упущень у ході соціалізації. Соціалізація по суті є самореалізацією підлітка у процесі його активної навчальної діяльності.

Необхідно зазначити, що девіантна поведінка спостерігається у підлітків частіше, ніж у  інших вікових групах. Відомий психолог Л.С.Виготський головною причиною девіантної поведінки вважав труднощі підліткового періоду з його інтенсивним анатомо – фізіологічним та психологічним розвитком, підвищеною збудливістю, вразливістю, неузгодженістю психічних процесів.

У загальній структурі соціальної дезадаптації, несприятливої ситуації розвитку чітко простежується група причин, які спричиняють девіантну поведінку у підлітків: соціально – економічні, психолого – педагогічні та медико – біологічні.

Соціально – економічні умови, впливають на кримінальні відхилення у поведінці неповнолітніх:

1. Загально – соціальні ( порушення принципів демократії, соціальної справедливості, крах соціальних ілюзій, дегуманізація суспільства);
2. Економічні ( порушення і диспропорції у народному господарстві, плануванні і розподільчих відносинах, невдоволеність потреб молоді у модних предметах, засобах дозвілля);
3. Соціально – демографічні ( перехід до малодітної сім’ї, тощо)
4. Соціотехнічні (урбанізація, негативний вплив засобів масової комунікації);
5. Організаційно – управлінські ( несвоєчасність прийняття і відсутність послідовності у здійсненні заходів з актуальних молодіжних проблем).

Психолого – педагогічні причини.

Психологічними причинами важковиховуваності підлітка можна вважати його неспроможність соціально прийнятим способом компенсувати свою непристосованість до соціального середовища.

Із серйозними проблемами зустрічаються педагоги при вихованні підлітків з акцентуаціями характеру чи темпераменту: надмірною збудливістю, тривожністю, демонстративністю, педантичністю, тощо.

Важливим чинником, що впливає на виникнення девіантної поведінки у підлітків  - це сім’я. Сім’я – відправний момент формування особистості, тому що вона повинна максимально забезпечувати адаптацію її членів дор умов суспільного життя, а також підготувати грунт для прийняття підлітком соціальних норм. Криміногенний вплив з боку сім’ї на особистість полягає в стихійному чи цілеспрямованому формуванні антигромадських якостей ( в Україні 1,5 млн. алкоголіків, з них 250 тис. – жінки, щорічно 20 тис. дітей через пияцтво та алкоголізм залишаються без батьківської опіки; 49 5 сімей розривають щорічно шлюб; серед засуджених підлітків – 40 % з неповних сімей).

Існує три основні варіанти криміногенної позиції сім’ї:

1. Небажання виховувати дітей;
2. Невміння виховувати дітей;
3. Неспроможність виховувати дітей;

Також існує три основні форми криміногенного впливу в сім’ї:

1. Активне залучення неповнолітніх до пияцтва;
2. « Пасивний» приклад безкарної антигромадської поведінки, яку підліток сприймає, як стереотип звичайної повсякденної моральної поведінки.
3. Виштовхування дітей на вулицю, їх розчарування у батьках, відчуття власної ущербності, обділеності.

 

Медико – біологічні фактори включають в себе причини виникнення девіантної поведінки у підлітків у зв’язку з соціальною  природою алкоголізму, наркоманії і токсикоманії, вони включають в себе такі особливості:

1. Оскільки сп’яніння знижує почуття тривоги, алкоголізм і наркоманія частіше зустрічаються там, де більше соціально напружених, конфліктних ситуацій.
2. Випивка пов’язана з специфічними формами соціального контролю;
3. Головний мотив пияцтва – бажання почувати себе впевнено і здаватися сильнішим.
4. Алкоголізм і наркоманія коріняться у внутрішньому конфлікті, зумовленого прагненням підлітка подолати тяжке почуття залежності.

 

В основі формування девіантної поведінки лежить взаємодія біологічних чинників та факторів навколишнього середовища.Біологічні фактори ризику: генетичний ризик (при цьому не доведено, що існує пряма залежність передачі девіантної поведінки через ген, мається на увазі передача конституційно-типологічних рис), гормональні фактори (наприклад, андрогени статевих залоз хлопчиків-підлітків пов'язані з агресивною поведінкою), нейрохімічні чинники, нейрофізіологічна реактивність.Соціальні стресові фактори: сімейні фактори (психічні захворювання батьків, алкоголізм, наркоманії; стійкі та тяжкі проблеми у стосунках між батьками, а також жорстокість та занедбаність; імпульсивно-агресивний стиль поведінки в родині), вплив малої референтної групи, особливо з асоціальними формами поведінки, економічні негаразди, проблема зайнятості тощо.При цьому наявність названих чинників не обов'язково приводить до формування девіантної поведінки. Так, підліток може і відійти від попередньої девіантної поведінки, що може бути пов'язане з позитивним впливом значущих для нього людей, зміною товариства, вибором позитивного партнерства, високим інтелектом, здатністю до постійного затримування у школі, на роботі.

Девіантна поведінка є досить стійкою, і саме вона найбільше відхиляється від соціальних норм.

Соціальні норми – це сукупність вимог та очікувань, які пред’являє соціальна група до своїх членів з метою регуляції їх поведінки та діяльності.

Існують різні підходи щодо оцінки  поведінкової норми та девіації:

1. Нозоцентричний  підхід (психіатричний) – розглядає  поведінку в контексті пошуку  симптомів відхилень, психопатології(Ю.Александровський, С.Белічева).

2.  Нормоцентричний  підхід передбачає оцінку поведінки людини з точки зору її  відповідності певній нормі,  тому що норма – це відсутність хвороби, чи певного симптому.

Л.Шнейдер [36] виділяє дві категорії девіантної поведінки:

1. Поведінку, яка  відхиляється від норм психічного  здоров’я, передбачає

 Присутність  явної або прихованої психопатології ( астеніки, шизоїди, епілептоїди, особи  з акцентуацією характеру);

2. Поведінку, яка  порушує певні соціальні та  культурні норми, особливо правові  і проявляється у вигляді правопорушень  та злочинів.  Відповідно така  поведінка називається делінквентною(протиправною)  та кримінальною.

У дослідженнях В.Д. Менделевича [16] тлумачаться також інші типи девіантної поведінки:

1.Адиктивна поведінка – одна із форм деструктивної поведінки, яка виражається у прагненні відійти від реальності шляхом зміни власного психічного стану через вживання ПАР. Суть такої поведінки полягає у тому, що людина свідомо  намагається штучним шляхом (алкоголь, наркотики, лікарські препарати, токсичні речовини тощо) змінити свій психічний стан, що створює ілюзію безпеки, відновлення рівноваги.

2.Патохарактеорологічна  поведінка – обумовлена патологічними  змінами характеру, які сформувалися  в процесі виховання( акцентуації  характеру).

3.Психопатологічна  девіантна поведінка – ґрунтується  на психопатологічних симптомах  і синдромах, що є проявами  певних психічних захворювань.

Діагностичні індикатори девіантної поведінки включають в себе такі види:

Делінквентна (протиправна поведінка) особистості – дії конкретної особи, які відхиляються від встановлених у даному суспільстві на конкретному проміжку часу законів, вони загрожують благополуччю інших людей і караються згідно чинного законодавства.

Агресивна та ауто агресивна поведінка – це поведінка у якій проявляється надмірна агресія до оточуючих так і до самого себе, тобто це самопошкоджуюча поведінка, оскільки особистість спрямована на те, щоб причинити шкоду самій собі, домінуючим видом ауто агресії є фізична агресія та вербальна, яка включає в себе самопринижувальну та само звинувачувальну поведінку. Ауто агресивна поведінка виявляється у двох формах: самогубстві (суїцидальній поведінці), та само ушкоджені (парасуїцидальній поведінці).

Сексуальні девіації – це будь - яке кількісне або якісне відхилення від сексуальної норми.

Адиктивна поведінка – поведінка, яка полягає у вживані людиною хімічних речовин для того щоб змінити свій емоційний стан. Основну роль відіграє хімічна залежність – девіантна поведінка, яка супроводжується вживанням і зловживанням психоактивних речовин, які призводять до зміни психічного стану і викликають психічну та фізичну залежність.

Порушення харчової поведінки є теж одним із поширених видів девіантної поведінки. Основними порушеннями харчової поведінки є: нервова анорексія та нервова булімія. Загальними для них є такі параметри, як:

1. Заклопотаність  контролем ваги власного тіла;

2. Спотворення образу  свого тіла;

3. Зміна важливості  прийому їжі в ієрархії особистісних  цінностей;

Нервова анорексія – це розлад, який супроводжується навмисним зниженням ваги, що викликається і підтримується самим індивідом. Такий розлад часто спостерігається у підлітків, оскільки вони є досить прискіпливими до свого зовнішнього вигляду.

Нервова булімія характеризується постійними нападами переїдання, неможливістю навіть короткий час обходитись без їжі.

Існує  також такий тип девіантної поведінки, який зумовлений гіперздібностями людини, здібності якої значно перевищують середньостатистичні, виходять за рамки (це прояв обдарованості, таланту, геніальності у якійсь одній з діяльностей людини).

Відхилення в бік обдарованості в одній сфері часто супроводжується девіаціями у повсякденному житті. Така людина часто виявляється непридатною до "побутового, приземленого" життя. Вона нездатна правильно розуміти і оцінювати вчинки та поведінку інших людей, виявляється наївною, залежною і неготовою до труднощів повсякденного життя.

Якщо при делінквентній поведінці спостерігається протиборство з реальністю, при адиктивній - втеча від реальності, при па-тохарактерологічному і психопатологічному - хворобливе протистояння, то при поведінці, пов'язаній з гіперздібностями, - ігнорування реальності.

Людина існує в дійсності ("тут і тепер") і одночасно ніби живе у власній реальності, не роздумуючи про необхідність "об'єктивної дійсності", у якій діють інші оточуючі люди.

Вона розцінює звичайний світ як щось малозначуще, неістотне і тому не бере ніякої участі у взаємодії з ним, не виробляє стилю емоційного ставлення до вчинків інших, приймає будь-яку подію відсторонено.

Вимушені контакти сприймаються як необов'язкові, тимчасові, а не як значущі для її особистісного розвитку.

Зовні в повсякденному житті вчинки такої людини можуть бути дивакуватими (наприклад, вона може не знати, як користуються побутовими приладами, як здійснюються побутові дії; весь інтерес зосереджений на діяльності, пов'язаній з неординарними здібностями).

Р.Мертон [9] виділяє такі типи девіантної поведінки:

1.Конформізм – повне прийняття цілей суспільства і способів їх досягнення;