Психологічні особливості спілкування дошкільника з однолітками

Міністерство освіти і  науки, молоді та спорту України

Ніжинський державний  університет імені Миколи Гоголя

 

 

Кафедра загальної та практичної психології

 Психологічні особливості спілкування дошкільника з однолітками

 

Курсова робота

Виконала студентка ІІ курсу

Факультету психології

та соціальної роботи

Групи  П – 21

Стукун Тетяна

Науковий керівник: старший викладач Кричковська Т. Д

 

 

 

 

Ніжин 2012

 

План

Вступ

РОЗДІЛ І Теоретичний аналіз проблеми спілкування дошкільника з однолітками.

1. Психологічні особливості спілкування .
1. Проблема спілкування  дитини з однолітками у психологічній науці.
2. Психологічний аналіз  особливостей спілкування дітей дошкільного віку.
3. Психологічний аналіз розвитку мовлення як засобу спілкування з однолітками.

РОЗДІЛ ІІ Дослідження особливостей спілкування дошкільника з однолітками.

1.    Процедура дослідження особливостей спілкування дошкільника з

Однолітками.

2.2  Кількісний та якісний аналіз результатів дослідження.

Висновки

Література

Додатки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Спілкування – це спосіб виразити те чи інше відношення до конкретної людини чи інших людей.

Ціль спілкування  – це те, заради чого у людини виникає  даний вид активності. У тварин ціллю спілкування може бути побудження іншої живої істоти до певних дій, попередженням про те, що необхідно  утриматись від тих чи інших дій. Мати, наприклад, голосом чи рухами попереджає дитя про небезпеку; одні тварини в стаді можуть попереджати  інших, що ними сприйняті життєво  важливі сигнали.

У людини кількість  цілей спілкування збільшується. В них вмикається передача і отримання  об’єктивних знань про світ, навчання і виховання, угода розумних дій  людини і їх сполучних дій, встановлення і з’ясування особистих та ділових  взаємовідносин. Люди обмінюються один з одним інформацією, знаннями, здібностями, вміннями і навиками. Людське спілкування  багатопредметне, воно різноманітне за своїм внутрішнім вмістом.

Важливими видами спілкування  у людей є вербальне і невербальне  спілкування. Невербальне спілкування  – це спілкування за допомогою  міміки, жестів і пантоміміки, через  прямі сенсорні чи тілесні контакти. Вербальне спілкування притаманне тільки людині і обов’язковою його умовою є засвоєння мови. За своїми комунікативними можливостями воно надзвичайно багатше всіх видів і форм невербального спілкування, хоча в житті не може повністю його замінити.

Спілкування має  велике значення у формуванні людської психіки, її розвиток і становлення  розумної, культурної поведінки. Через  спілкування з психологічно розвинутими  людьми, дякуючи широким можливостям  до навчання, людина набуває всіх своїх  вищих пізнавальних здібностей і  якостей. Через активне спілкування  з розвинутими особистостями  вона сама перетворюється в особистість.

Якби від народження людина була позбавлена можливості спілкування  з людьми, вона не стала б ніколи цивілізованим, культурно і морально розвиненим громадянином, була б до кінця життя «напівзвіром», лише зовні,  анатомо-фізіологічно, нагадуючи людину.

Особливо велике значення для психічного розвитку дитини має її спілкування з дорослими  на ранніх етапах онтогенезу. Психічний  розвиток дитини починається із спілкування. Це перший вид соціальної активності, який виникає в онтогенезі і завдяки  якому немовля отримує необхідну  для його індивідуального розвитку інформацію.

В останні роки значно зріс інтерес педагогів і психологів до проблеми дитячих взаємин. Учені  і практики визначають різні аспекти  цієї складної проблеми. Зокрема, виявляються  особливості взаємин дітей на різних вікових етапах, ведуться пошуки найефективніших засобів їх формування. І це цілком закономірно. Адже важко  переоцінити значення позитивних взаємин  у моральному вихованні людини нового суспільства.

Індивідуальний  розвиток дитини не можна розглядати і вивчати поза її спілкуванням з  дорослими і ровесниками. Саме в  процесі набуття досвіду спілкування  з іншими людьми закладаються основи моральних якостей особистості. Дитячі взаємини виявляються і формуються у спільній діяльності. Існує взаємозв’язок  між рівнем взаємин і рівнем діяльності дітей.

Ігрова діяльність, як одна з форм організації життя  дітей, сприяє виникненню різних стосунків  між ними. Саме взаємини у спільних іграх формують здатність входити  у товариство гравців, діяти в  ньому певним чином, встановлювати  товариські і дружні стосунки, підкорятися  його вимогам. Тут виховується гуманне  ставлення дітей один до одного, взаєморозуміння, усвідомлення вимог  вихователів і товаришів, уміння зважати на думку інших та інтереси всіх дітей.

Проблему спілкування  дітей дошкільного віку досліджували такі видатні вчені як Л.Н.Галігузова, М.І.Лісіна, М.Н.Рєпіна та ін.

 

Об’єкт  дослідження: спілкування дитини

Предмет дослідження: Психологічні особливості спілкування дітей дошкільного віку з однолітками

Мета дослідження: дослідити  психологічні особливості спілкування дітей дошкільного віку з однолітками

Гіпотезою дослідження є припущення про те, що такі психологічні особливості спілкування дошкільника з однолітками як яскрава емоційна насиченість, нестандартність і не регламентованість їх поведінки та переважання ініціативних дій над відповідними формують характер взаємин дошкільника з однолітками.

 

Відповідно до мети та гіпотези  поставлені такі завдання дослідження:

1. розкрити психологічні особливості спілкування
2. розглянути проблему спілкування дитини з однолітками у психологічній науці
3. дослідити особливості спілкування дітей дошкільного віку
4. проаналізувати результати методик дослідження
5. сформулювати висновки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І Теоретичний  аналіз проблеми спілкування дошкільника  з однолітками.

1. Психологічні особливості спілкування

Спілкування є важливою духовною потребою особистості як суспільної істоти. Потреба людини у спілкуванні  зумовлена суспільним способом її буття  та необхідністю взаємодії у процесі  діяльності. Будь-яка спільна діяльність, і в першу чергу трудова, не може здійснюватись успішно, якщо між  тими, хто її виконує, не будуть налагоджені  відповідні контакти та взаєморозуміння.

Коли говорять про спілкування, то зазвичай мають на увазі взаємодія  між людьми, що здійснюється за допомогою  засобів мовного і немовного  впливу. Ця взаємодія має на меті досягнення і зміни до пізнавальної, мотиваційно-емоційної та поведінкової сферах беруть участь у спілкуванні  осіб.

Особливість спілкування — у  його нерозривному зв’язку з діяльністю. Діяльність є основним середовищем  і необхідною умовою виникнення й  розвитку контактів між людьми, передавання  необхідної інформації, взаєморозуміння  та узгодження дій. Змістовий бік  спілкування завжди становить інформація, зумовлена потребами взаємодії  людей. Спілкування може бути засобом  передавання певних умінь і навичок. За допомогою словесного опису та пояснення дії, її демонстрування та вправляння в ній людину можна  навчити виконувати будь-яку діяльність. Саме так відбувається процес оволодіння професійними навичками, фізичними  та будь-якими іншими діями.

Спілкування — це ввесь спектр зв'язків і взаємодій людей  у процесі духовного і матеріального  виробництва, спосіб формування, розвитку, реалізації та регуляції соціальних відносин і психологічних особливостей окремої людини, що здійснюється через  безпосередні чи опосередковані контакти, в які вступають особистості  й групи. Це широке розуміння спілкування, а вузький його контекст — міжособистісне спілкування — вказує на процес предметної та інформаційної взаємодії  між людьми, в якому формуються, конкретизуються, уточнюються й  реалізуються їхні міжособистісні стосунки (взаємовплив, сприйняття один одного тощо) та проявляються психологічні особливості комунікативного потенціалу кожного індивіда. У процесі міжособистісного спілкування відбувається така взаємодія людей, в якій кожний з учасників реалізує певні цілі (когось переконати, спільно виконати якийсь вид діяльності, показати своє ставлення до того чи іншого факту та ін.) і водночас пізнає один одного, змінюючи себе і співрозмовника.

З точки зору психології (наприклад О. М. Леонтьєва) спілкування розуміється як процес встановлення і підтримання цілеспрямованого, прямого або опосередкованого тими або іншими засобами контакту між людьми, так чи інакше пов'язаними між собою в психологічному відношенні. Здійснення цього контакту дозволяє або змінити перебіг спільної діяльності за рахунок узгодження «індивідуальних» діяльностей за тими чи іншими параметрами, або, навпаки, поділ функцій (соціально орієнтоване спілкування). Більш просте визначення дається М.І. Лисиною: спілкування - це взаємодія 2-х і більше людей, спрямоване на узгодження та об'єднання зусиль з метою налагодження відносин і досягнення загального результату.

Як і у всякого об'єкта наукового  вивчення у спілкування виділяють  ряд притаманних йому властивостей. Серед них:

• спілкування є взаємоспрямована дія;
• вона має на увазі активність кожного з його учасників;
• учасники його розраховують отримати відгук / відповідь від партнера по спілкуванню;
• кожен з учасників цього процесу виступає як особистість.

З цього, зокрема слідує, що предметом  спілкування є інша людина, партнер  по спілкуванню. Кожна людина прагне до пізнання й оцінки інших людей. Дізнаючись і оцінюючи інших, людина отримує можливість самооцінки і  самопізнання. Це прагнення, суть потреба  в спілкуванні. Таким чином, основними  функціями спілкування є:

• організація спільної діяльності людей (узгодження і об'єднання зусиль для їх досягнення);
• формування і розвиток міжособистісних відносин;
• пізнання людьми один одного;
• спілкування - необхідна умова формування особистості, її свідомості та самосвідомості.

Проблема спілкування розглядалася в працях Л.С. Виготського, О.М. Леонтьєва, Ж. Піаже та ін. Спілкування дітей дошкільного віку з дорослими і однолітками вивчали М.І. Лісіна, Т.А. Рєпіна, А.Г. Рузська та ін.

 

1.  Проблема спілкування  дитини з однолітками у психологічній науці

Описуючи процес спілкування  дошкільників, зарубіжні дослідники в цілому, як правило, обмежуються  ігровою або предметно-практичною взаємодією дітей, розглядаючи розвиток спілкування як накопичення навичок  цієї взаємодії.

Ще в 30-ті рр.. Ж. Піаже привернув  увагу дитячих психологів до однолітка, як до важливого фактору і необхідної умови соціального і психологічного розвитку дитини, який сприяє руйнуванню егоцентризму. Він стверджував, що тільки завдяки поділу точки зору рівних дитині осіб - спочатку інших дітей, а в міру дорослішання дитини, і дорослих - справжня логіка і моральність можуть замінити егоцентризм властивий всім дітям і у відношенні з іншими людьми, і в мисленні. Проте в ті роки це положення Ж. Піаже не мало особливого резонансу в психологічній літературі і залишилося на рівні загального припущення.

Ж. Піаже вказував на те, що одноліток ставати значущим чинником розвитку релятивістського мислення лише після восьми років, а соціалізованих розмова між дітьми з'являється тільки після п'яти років. (6)

Інтересу до цієї проблеми відбулося в зарубіжній психології в кінці 60-х - 70-х рр.., Коли були експериментально встановлені стійкі зв'язки між особливостями досвіду спілкування з однолітками в дитинстві і деякими важливими особистісними та когнітивними характеристиками у дорослому та підлітковому віці.

В даний час важливість однолітка в психічному розвитку дитини визнається більшістю психологів. Значення однолітка у житті дитини вийшло далеко за межі подолання егоцентризму і поширилося на самі різні області його розвитку. Особливо велике значення однолітка у становленні основ особистості дитини і в його комунікативному розвитку.

Багато вчених, розвиваючи думку Ж. Піаже, вказують на те, що невід'ємною  частиною відносин дитини і дорослого  є авторитарний характер впливів  дорослого, що обмежує свободу особистості; відповідно значно більш продуктивним у плані формування особистості  є спілкування з однолітком.

Б. Спок також підкреслює, що тільки в спілкуванні з іншими дітьми дитина навчається ладити з  людьми і одночасно відстоювати свої права. (19)

На провідну роль однолітка  у соціальному розвитку дитини вказують багато авторів, виділяючи при цьому  різні аспекти впливу спілкування  з іншими дітьми. Так, Дж. Мід стверджував, що соціальні навички розвиваються через здатність брати ролі, яка  розвивається в рольовій грі дітей.

Левіс і Розенблюм на перший план висували агресивні оборонні та соціальні навички, які формуються і вправляються в спілкуванні однолітків.

Однак більшість цих припущень  засноване скоріше на загальних  міркуваннях, ніж на експериментальних  даних. (13)

Найбільш принциповим  у цій проблемі є питання про  «початок» спілкування однолітків, тобто про терміни його виникнення.

В окремих роботах містяться  спроби визначити поняття спілкування  і виділити його основні критерії. Деякі автори розуміють під спілкуванням будь-яку дію, що несе інформацію для однолітка, навіть якщо воно не адресоване йому безпосередньо. Згідно цього розуміння абсолютно всі дії дитини, вчинені у присутності однолітків, слід вважати комунікативними, виокремити специфіку спілкування практично неможливо. Більш конкретне визначення спілкування запропонував Дж. Брунер. Згідно з цим визначенням, під спілкуванням слід розуміти усвідомлений вплив на однолітка, який обов'язково включає: