Особливості особистісно-професійної деформації у медичних сестер

Рис. 5 Отримані показники за шкалою індексу вигорання опитувальника А.А. Рукавішнікова

Отже, сумарний індекс вигорання за даною методикою в досліджуваних  групах на рис. 5 виглядає так:

• вкрай низького рівня вигорання не має жодна з досліджуваних;
• низький рівень набрало по одній медичній сестрі з кожної групи;
• 13 психіатричних медсестер і 5 поліклінічних мають середній рівень вигорання;
• високий рівень вигорання в дослідженні виявлено в 6 медичних сестер з першої групи і 10 медсестер з другої;
• і вкрай високий рівень вигорання мають по 4 медичних сестри кожної групи.

Рис. 6 Отримані показники за шкалою психоемоційного виснаження опитувальника А.А. Рукавішнікова

Перший з компонентів другого  в даному дослідженні індексу  вигорання – психоемоційне виснаження. Результати з цієї шкали відображено  на рис. 6. Отримано такі результати:

• по дві медсестри з кожної групи мають вкрай низький рівень психоемоційного виснаження;
• 9 психіатричних медсестер і 1 поліклінічна мають низький рівень психоемоційного виснаження;
• середній рівень психоемоційного виснаження виявлено в 9 медсестер психіатричного стаціонару і 13 поліклінічних медсестер;
• високий рівень психоемоційного виснаження спостерігається в 4 психіатричних медсестер і 2 медсестер поліклінічного відділення;
• 2 медсестри поліклінічного відділення виявили вкрай високий рівень психоемоційного виснаження.

Рис. 7 Отримані показники за шкалою особистісного віддалення опитувальника А.А. Рукавішнікова

Особистісне віддалення – другий компонент в опитувальнику А.А. Рукавішнікова.. На рис. 7 відображено так отримані результати:

• вкрай низький рівень особистісного віддалення не набрав ніхто;
• 5 осіб з першої групи і 2 з другої мають низький рівень особистісного віддалення;
• середній рівень особистісного віддалення спостерігається в 10 психіатричних медсестер і 10 медсестер з другої групи;
• 5 медичних сестер психіатричного стаціонару і 5 медсестер поліклінічного відділення мають високий рівень особистісного віддалення;
• вкрай високий рівень особистісного віддалення мають 4 психіатричних медсестри і 3 поліклінічні медсестри.

Рис. 8 Отримані показники за шкалою професійної мотивації опитувальника А.А. Рукавішнікова

Дані, отримані щодо шкали професійної  мотивації, відображені на рис. 8:

• вкрай низького і низького рівня професійної мотивації не виявлено ні в кого;
• 1 медсестра психіатричного відділення має середній рівень професійної мотивацій;
• 3 психіатричні медсестри і 2 поліклінічні медсестри виявили високий рівень професійної мотивації;
• 19 психіатричних медичних сестер і 18 медсестер поліклінічного відділення мають вкрай високий рівень професійної мотивації.

Ця частина зібраних даних є  надзвичайно цікавою і в якійсь мірі неочікуваною. Детальніше ми повернемось  до неї при інтерпретації результатів, а зараз можна зазначити, що в  більшості випадків саме через цю складову є підвищеним рівень вигорання загалом по цій методиці.

2.6. Результати дослідження комунікативної толерантності за методикою В.В. Бойко

Рис.9 Отримані показники комунікативної толерантності за опитувальником діагностики комунікативної толерантності В.В. Бойко

 Остання використана методика  визначала дані тільки за однією  шкалою – комунікативною толерантністю.  Умовно було поділено максимум 135 балів на три рівні – низький,  середній і високий. Сам Бойко наводить показник 43 як середньостатистичний для медсестри. Середній показник в нашому дослідженні – 57. Варто згадати, чим вищий показник – тим нижчий рівень толерантності. На рис. 9 відображено наступні результати:

• 8 психіатричних медичних сестер і 4 поліклінічних медсестри мають високий рівень комунікативної толерантності;
• 16 психіатричних медичних сестер і 15 медсестер поліклінічного відділення мають середній рівень комунікативної толерантності;
• 1 поліклінічна медсестра виявила низький рівень комунікативної толерантності.

2.7. Інтерпретація отриманих даних

При інтерпретації отриманих результатів  було використано такі програми статистичної обробки даних, як Microsoft Excel 2000 і STATISTICA 6.0. Було проведено кореляційний аналіз, а також аналіз за критерієм т-Стьюдента за незалежними групами.

Повертаючись до поставлених на початку роботи гіпотез варто  задатись першим питанням: чи справді  медичним сестрам властиві високі показники  вигорання. Для відповіді на це питання  ми маємо дані отримані від двох згаданих вище методик – MBI і опитувальника Рукавішнікова. Перша методика показала, що більшість опитаних в ході дослідження медичних сестер – 41 з 44, тобто приблизно 93 % мають середній рівень вигорання.

Друга використана методика показує  що 18 медсестрам властивий середній рівень вигорання і 16 – високий, відповідно це 41% і 36%. Можна стверджувати, що гіпотеза не підтвердилась. Але заперечувати її також не можна. Вибірка в дослідженні була достатньо мала, також варто зазначити широкий віковий діапазон досліджуваних – все це могло вплинути на достовірність отриманих результатів. Можливо варто на місце попередньої гіпотези поставити нову – що медичним сестрам властивий середній рівень вигорання, що взагалі то теж не є нормою. Не варто забувати, що рівень вигорання може коливатися протягом часу, в залежності від стажу, оточуючого середовища, а також багатьох інших не врахованих факторів.

Наступним питанням, яке варто розглянути, є поділ наших досліджуваних  на дві підгрупи, відповідно до умов місця праці. Як вже зазначалось, серед опитаних 24 медичні сестри працюють в психіатричному стаціонарі і 20 на базі звичайної поліклініки. Такий вибір пояснюється різними умовами праці – це і довжина робочого дня, і важкість роботи, її шкідливість для першої групи. Також ми враховували, що медсестри з першої групи набагато більше контактують з хворими, які при цьому є важким контингентом, що має сприяти вигоранню, а також завдяки стаціонарному типу роботи набагато більше залучені в їхнє життя. Робота ж медичної сестри в поліклінічному відділенні дозволяє їй контактувати з хворими набагато менше, це не є хворі особливої важкості, і взагалі ці контакти з хворими є разовими і дуже обмеженими, на відміну від безпосереднього контакту стаціонарної сестри з хворими. Повертаючись до гіпотез, поставлена гіпотеза могла бути переформульована так, що психіатричні медсестри мають бути більш схильними до вигорання, ніж медичні сестри з другої підгрупи. Чи підтвердилась така гіпотеза?

Одразу варто значити, що аналіз за критерієм т-Стьюдента показав, що статично значимих відповідностей в даних отриманих під час дослідження при розподілі на групи за місцем роботи немає, окрім даних щодо шкали деперсоналізації за методикою Маслач. Не зважаючи на це, буде зроблено спробу розглянути і інтерпретувати дані і спробувати виявити причини статистичної незначимості.

З початку звернемось до середніх значень індексів вигорання в  підгрупах. Для підгрупи психіатричних  медсестер середнім значенням індексу  вигорання за методикою MBI є 57, для другої підгрупи це значення приблизно таке ж – 57. Друга методика, опитувальник Рукавішнікова, дає вже трохи інші результати, відповідно 89 і 101, при чому ці значення спростовують висунуту гіпотезу, стверджуючи, що середнім для психіатричних медичних сестер є середній рівень вигорання, а для поліклінічних – високий. Кількісний приблизний аналіз теж незначно показує тенденцію до вищого рівня вигорання в медичних сестер другої групи. Тепер варто звернутись до кореляційної матриці (матриця знаходиться в додатку № 2), аби подивитись рівень залежності двох індексів вигорання від місця роботи.

Перше значення кореляції між перемінною місця роботи і індексом вигорання  MBI дорівнює нулеві, що не дає нам жодної інформації. Другий кореляційний показник між фактором місця роботи і  рівнем вигорання за методикою Рукавішнікова дає нам 0,29. Це не є високим і достовірним показником, але знову ж таки вказує на тенденцію до більш високого рівня вигорання в медсестер поліклінічного відділення. Є вірогідність, що при подальших дослідженнях, при збільшенні  і більшій уніфікації вибірки, медсестри поліклінічних відділень будуть мати вищі показники.

Варто шукати і інші фактори, що впливають  на рівень вигорання. Для цього варто  звернутись до проміжних даних, а  також до кореляційної матриці (матриця знаходиться в додатку № 2) .

З початку варто сконцентрувати увагу на статистично значимій різниці  в показниках за шкалою деперсоналізації. Рівень кореляції дорівнює 0,32, що знову  ж таки не дає точного результату, але вказує на тенденцію поліклінічних медсестер до деперсоналізації, що може серйозно впливати на загальний рівень і розвиток вигорання. Можна припустити, що дана деперсоналізація краще формується в умовах поліклінічного відділення, де хворих є мало, зацікавленості і включеності медсестри в їхнє життя не вимагається, що і призводить до таких наслідків, як підвищення цих показників.

Цікаво також звернути увагу  на такий показник, як професійна мотивація, тобто її редукція, який є дуже високим  для медичних сестер обох груп. Саме цей показник дає левову долю рівню вигорання. Кореляційно він пов’язаний тільки з рівнем емоційного виснаження, при тому оберненим значенням – 0,53. Можливо, що редукція професійної мотивації є своєрідною жертвою, захисним механізмом від виснаження, а якоюсь мірою і вигорання, хоча це коло і є замкненим. Адже чим менші вимоги до себе, чим слабша мотивація, тим легше справлятися з роботою – в якійсь мірі це - захисний механізм вигорання, який і виникає при ситуації вигорання.

Повертаючись до поставлених гіпотез, цікаво звернутись до питання взаємозв’язку стажу і рівня вигорання. Відповідні кореляційні показники:

• між перемінною стажу і показником вигорання за методикою MBI дорівнює – 0,33. Показник не є статистично значимим, але його знак вказує на тенденцію до зниження рівня вигорання із зростанням стажу і досвіду. Йде адаптація до роботи і якщо вона йде вірно, невірні захисні механізми, на кшталт вигорання не засвоюються, і в хід пускаються більш конструктивні механізми;
• другий показник – між стажем і показником вигорання за методикою Рукавішнікова є нижчим – 0,25, але має той самий знак і вказує на приблизно те саме – на ту ж тенденцію до зниження.

Цікаво також розглянути той  факт, що усі кореляційні зв’язки  між перемінною стажу і компонентами вигорання (такими, як деперсоналізація, виснаження, професійна мотивація і інш.) є невеликими і оберненими, що свідчить про тенденцію до зниження усіх цих ознак із збільшенням стажу. Також є оберненим і зв’язок з рівнем комунікативної толерантності (слід зазначити, що чим вищий показник, тим нижча комунікативна толерантність) що свідчить про можливість научіння комунікативній толерантності із збільшенням стажу. Можна зробити навіть таке припущення, що набуття комунікативної толерантності є альтернативним захисним механізмом вигоранню. Але до цього питання ми звернемось під час розглянення останньої гіпотези щодо комунікативної толерантності.

Отже, гіпотеза щодо взаємозв’язку  стажу і рівня вигорання до кінця статистично не підтверджується, але відкидати її не можна, більше - можна стверджувати про тенденцію до зниження рівня вигорання із збільшенням стажу за умов формування вірних, конструктивних альтернативних енергозберігаючих механізмів.

Час звернутися до питання останньої  висунутої нами гіпотези – щодо взаємозв’язку комунікативної толерантності і рівнем вигорання. Як вже зазначалося, научіння комунікативній толерантності в чомусь є запорукою зниження рівня вигорання. Будучі конструктивним енергозберігаючим механізмом він формуються з віком і, навіть більше, із стажем. В кореляційній матриці отриманих результатів є такі зв’язки (знову ж таки, варто пригадати, чим вищий рівень отриманих даних за методикою, тим нижча толерантність в спілкуванні):

• показники кореляції комунікативної толерантності і стажу – 0,28, між комунікативною толерантністю і віком –0, 34. Знову ж таки, дані не є статистично значимі, але свідчать про загальну тенденцію до підвищення толерантності з віком і із збільшенням стажу;
• показники зв’язку толерантності і виснаження, деперсоналізації, особистісного віддалення малі, але із знаком “+”: зменшується толерантність, стають відчутнішими ці негативні прояви. Цікаво подивитись на обернений зв’язок із редукцію особистісних досягнень – можливо цей фактор не підвласний комунікативній толерантності, як і професійна мотивація. Комунікативна толерантність може при особливих особистісних задатках навіть негативно впливати на ці фактори – медична сестра буде толерантна у спілкуванні за рахунок власних потреб;
• важливі показники – зв’язки з індексами вигорання. Відповідно з індексом вигорання за методикою MBI 0,26, що не є статистично значимо, зате з індексом вигорання за Рукавішніковим 0,51 – достатьо високий рівень кореляції, що вказує на вплив комунікативної толерантності на вигорання, майже як антидота.