Особливості інтелектуального розвитку старшокласників

 

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1. Аналітико-теоретичне дослідження інтелектуальних здібностей старшокласників…………………………………………………………………5

1.1. Аналіз наукового матеріалу з проблеми дослідження……………….….5

1.2. Психологічна характеристика учнів юнацького віку………………..…11

1.3. Особливості формування та розвитку інтелектуальних здібностей  старшокласників………………………………………………………………..15

РОЗДІЛ 2. Експерементальне дослідження інтелектуальних здібностей старшокласників……………………………………………………………..….23

2.1. Характеристика методик дослідження інтелектуальних здібностей...23

2.2. Результати дослідження……………………………………………..….28

2.3. Психолого-педагогічні рекомендації щодо розвитку інтелектуальних здібностей  старшокласників……………………………………………………31

ВИСНОВОК…………………………………………………………………….. 34

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………36

ДОДАТКИ……………………………………………………………………….39

 

 

ВСТУП

На сучасному  етапі розвитку вітчизняної психології все більше уваги приділяється значущості когнітивних функцій людини стосовно соціального середовища, яке її оточує, тобто при поясненні життєвих досягнень особистості все частіше  звертаються до когнітивного підходу. Ця обставина актуалізує проблему психологічної підтримки саморозвитку, самореалізації особистості, подальшого вивчення цієї проблеми взагалі. 

Існує чимало досліджень, у яких підтверджується, що рівень розвитку психометричного  інтелекту є фактором, який обумовлює  соціальну активність в досягненні успіхів у навчальній та професійній  діяльності людини. Він регулює прояви особистісних рис, є фактором, що сприяє адаптації. Показово, що для осіб з  високим і середнім рівнем розвитку IQ характерна більша кількість взаємозв’язків з базовими особистісними якостями. Інтелект є головною особистісно-обумовленою характеристикою, яка впливає на ефективність регулятивних процесів. 

Показником  розумових здібностей до навчання виступають самостійні досягнення під час рішення  нових проблем, які забезпечуються продуктивним мисленням.В педагогічній та психологічній літературі дотримуються думки про вирішальну роль навчання в розвитку мислення школярів.

Проблема  оцінювання рівня інтелекту привертала значну увагу таких вчених, як А.Біне, Т.Сімон, Ф.Гальтон, Дж.Гілфорд, Дж.Кеттелл, Л.Терстоун, Д.Векслер, А.Айзенк, Р.Амтхауер, Дж.Равен, Ч.Спірмен та ін.  
В радянський період розвитку психологічної науки на інтелект звертали увагу мало, більш цікавили дослідження когнітивних складових особистості: мислення, пам’яті, уваги (роботи С.Л.Рубінштейна, О.М.Леонтьєва, О.В.Брушлинського

Теоретико-методологічною основою дослідження виступили: роботи, що характеризують поняття  інтелекту (Ф.Гальтон, Дж.Гілфорд, Дж.Кеттелл, Л.Терстоун, А.Біне, Т.Сімон, Ч.Спірмен, Б.Ананьєв, О.Брушлинський); експериментальні дослідження інтелекту (В.Дружинін, Дж. Стенберг) та ін. 

Таким чином, проблема вивчення особливостей інтелектуального розвитку старшокласників є актуальною й потребуючою поглибленого вивчення як з теоретичної ,так і з практичної сторони.Все це зумовило вибір моєї теми «Особливості інтелектуальних здібностей старшокласників»

Об’єкт дослідження: Інтелект старшокласників.

Предмет дослідження: Особливості інтелектуальних здібностей учнів старшого віку.

Мета дослідження: Дослідження інтелектуального розвитку юнаків.

Згідно  мети були визначені наступні завдання дослідження:

1.Провести теоретичний аналіз стану розробленості проблеми у вітчизняній та зарубіжній науковій літературі

2.Здійснити  емпіричне дослідження розвитку  інтелекту учнів старших класів

3.Розробити  рекомендації щодо розвитку інтелекту  старшокласників

База дослідження: Для проведення тестів на визначення інтелектуальних здібностей Юнаків мною були використані наступні методики: «Тест оценки коофициента  интелекта (Ганса Айзенка)» та  «Короткий орієнтацій ний тест(КОТ)»В.М. Бузіна Е.С. Вандерліка

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ.1. Аналітико теоретичні дослідження інтелектуальних здібностей старшокласників

 

1. Аналіз наукового матеріалу з проблеми дослідження

Термін “інтелект” вживається як синонім до слова “розум”. Разом  з тим, неправомірно зводити інтелект тільки до мислення. Як ми вже розглядали, мислительні здібності складають  основу інтелекту, але невід’ємними елементами інтелекту є також  увага (аттенційні), пам’ять (мнемічні), уява (імажинативні) та інші види розумових  здібностей.

Сучасні західні фахівці визначають його як здатність до логічного мислення, планування, розв’язання проблем, абстрактного мислення, сприйняття складних ідей, швидкого навчання та навчання на основі досвіду.

Існує три форми інтелектуальної поведінки:

- вербальний інтелект, який включає  запас слів, ерудицію, вміння розуміти  прочитане; 

- здатність вирішувати проблеми;

- невербальний або практичний  інтелект, складовою частиною якого  є вміння адаптуватися до навколишнього  середовища. Тобто, здатність адекватно  сприймати та розуміти навколишні  події, адекватно оцінювати свої  можливості, раціонально діяти в  новій обстановці.

За визначенням Д.Векслера, інтелект – це глобальна здатність діяти розумно, раціонально мислити і добре справлятися з життєвими обставинами.

Терстоун досліджував різні  сторони загального інтелекту, які  він назвав первинними розумовими потенціями. Він виділив сім таких потенцій:

1. здатність до обчислень, тобто  здатність оперувати числами  і виконувати арифметичні дії; 

2. вербальну (словесну) гнучкість,  тобто легкість висловлювання,  використання найбільш вдалих  слів;

3. вербальне сприйняття – здатність  розуміти усну та письмову  мову;

4. просторову орієнтацію, або здатність  уявляти собі різні предмети  та форми в просторі;

5. пам’ять; 

6. здатність до роздумів;

7. швидкість сприйняття подібностей  та відмінностей між предметами  та зображеннями.

Виділяють також форми організації інтелекту: здоровий глузд, свідомість та розум, які відображають різні способи пізнання об’єктивної дійсності, сфери між особистих контактів. Розглянемо значення форм організації інтелекту.

Під здоровим глуздом мають на увазі процес адекватного відображення реальної дійсності, який базується на аналізі реальних мотивів поведінки навколишніх людей, а також використання раціонального способу мислення. Здоровий глузд допомагає людині уникати логічних помилок в оцінці та інтерпретації зовнішніх ситуацій та відповідно до цього вибирати найбільш адекватний спосіб взаємодії з навколишніми.

Сюнь-Цзи: “Коли людина володіє великими знаннями і щодня перевіряє себе, аналізує поведінку, вона є мудрою і не здійснює помилок”.

Свідомістю в даному значенні позначається процес пізнання реальності і спосіб діяльності, який базується на використанні формалізованих знань, трактування мотивів діяльності учасників комунікації.

Коли пробуджується свідомість, розумієш, що навіть ступивши на стежку пристрасті, можна вийти на путь істини. (Хун Цзичен)

Розум – це вища форма організації інтелекту, при якій мислительний процес сприяє формуванню теоретичних знань та творчого перетворення дійсності. Тобто, мислити розумно – означає мислити максимально логічно, проявляти раціональність, відмежовуватися від будь-яких проявів спонтанності, довільності, фантазії, інтуїтивних передбачень.

За висловлюванням Платона, розумний карає не тому, що було вчинено поступок, а для того, щоб він не повторювався надалі.

Тісно переплітаються з поняттями  здорового глузду та розуму так звані  антиципаційні здібності, тобто здатність людини передбачати розвиток подій, планувати власну діяльність з метою попередження небажаних наслідків та переживань, а також адаптуватися до оточення.

Важливою складовою розуму є рефлексія тобто процес самопізнання індивідом внутрішніх психічних актів та станів, а також уявлення про справжнє, істинне ставлення до себе навколишніх.

Інтелект як розумовий  потенціал індивіда може бути об'єктом  психологічної діагностики. На початку XIX ст. німецький астроном Фрідріх Вільгельм Бессель (1784-1846) стверджував, що може визначити рівень інтелекту людини за швидкістю його реакції на спалах світла. Але тільки в кінці минулого століття американський психолог Джеймс Маккін Кеттел (1860-1944) виступив як основоположник наукової тестології, розробивши систему тестів, спрямованих на виявлення психічних можливостей індивіда, в тому числі і інтелектуальних (ментальних).

Формувалася наукова концепція  людського інтелекту. Розвиток інтелекту (розумового віку) досліджувався французьким  психологом Альфредом Біне (1857-1911). Розробником поняття коефіцієнта розумового розвитку був німецький психолог Вільям Штерн (1871-1938). Штерн запропонував визначати коефіцієнт розумового розвитку дитини шляхом поділу його розумового віку на хронологічний вік.

 У 1937 році Д. Векслером  була створена перша шкала  інтелекту для дорослих. У більшості  тестів інтелекту випробуваному  пропонуються завдання на класифікацію, узагальнення, перенесення знань,  екстраполяцію і інтерполяцію. Деякі  завдання складаються з малюнків  і геометричних фігур Успіх  випробуваного визначається кількістю  правильно виконаних завдань.

 Сучасна психологія  розглядає інтелект як стійку  структуру розумових здібностей  індивіда, його адаптованість до  різних життєвих ситуацій. Вже  на початку XX ст. англійський психолог Чарльз Едуард Спірмен (1863-1945) розробив статистичні методи вимірювання інтелекту і висунув двухфакторну теорію інтелекту. У ньому виділявся загальний чинник (фактор G) і спеціальні чинники, що визначають успіх у вирішенні завдань конкретного типу (фактор S). Виникла теорія специфічних здібностей.

Психолог Д. Гілфорд  виділив 120 факторів інтелекту і представив його структуру у вигляді кубічної моделі. Його кубічна модель представляє  собою спробу визначити кожну  з 120 специфічних здібностей, виходячи з трьох розмірностей мислення: про  що ми думаємо (зміст), як ми про це думаємо (операція) і до чого призводить ця розумова  дія (результат). Наприклад, при заучуванні таких символічних позначень, як сигнали абетки Морзе при запам'ятовуванні семантичних перетворень, необхідних для дієвідміни дієслова в тому чи іншому часу або при оцінці змін у поведінці, коли необхідно піти на роботу по новому шляху залучаються зовсім різні типи інтелекту.

 Інтелектуальні можливості  людини проявляються в тій  стратегії, яку він виробляє  в різних проблемних ситуаціях,  у його здатності трансформувати  проблемну ситуацію в проблему, а потім у систему пошукових  завдань. Одні люди здатні до  швидких висновків, інтуїтивних  осяянь, одномоментного охоплення  події у всіх його взаємозв'язках.  Вони послідовні у висуванні  гіпотез і перевірці їх правильності. Інші замикаються на першій прийшовшій на розум гіпотезі, їхнє мислення нединамічне. Деякі намагаються вирішувати проблемні завдання взагалі без будь-яких попередніх припущень, сподіваючись на випадкові знахідки. Їхнє мислення безсистемне, воно перекривається імпульсивними емоціями. Мислення багатьох людей стереотипне, зайво стандартизовано.

Інтелектуально-вольові  якості індивіда проявляються у виборі мети і системи засобів її досягнення, в якості переробки вихідної інформації, в обліку умов діяльності, передбаченні можливої програми поведінки, передбаченні засобів її виконання, критеріїв  оцінки можливих результатів.

Основними  якостями  людського  інтелекту є допитливість, глибина  розуму, його гнучкість і рухливість, логічність і доказовість. Допитливість  розуму – прагнення різнобічно пізнати те чи інше явище в істотних відносинах. Ця якість розуму лежить в основі активної пізнавальної діяльності. Глибина розуму полягає в здатності відокремлювати головне від другорядного, необхідне від випадкового. Гнучкість і рухливість розуму - здатність людини широко використовувати наявні досвід і знання, оперативно досліджувати відомі предмети в нових взаємозв'язках і взаєминах, долати шаблонність мислення. У певному сенсі мислення має тенденцію до стабільності, деякої трафаретності. Це перешкоджає вирішенню творчих завдань, що вимагають незвичайного, нешаблонного підходу. Логічність мислення характеризується строгою послідовністю міркувань, обліком всіх істотних сторін у досліджуваному об'єкті, всіх можливих його взаємозв'язків. Доказове мислення характеризується здатністю використовувати в потрібний момент такі факти, закономірності, які переконують у правильності суджень і висновків. Критичність мислення передбачає вміння строго оцінювати результати розумової діяльності, піддавати їх критичній оцінці, відкидати неправильне рішення, відмовлятися від розпочатих дій, якщо вони суперечать вимогам завдання. Широта мислення полягає у здатності охопити питання в цілому, не втрачаючи з уваги всіх даних відповідної задачі, а також в умінні бачити нові проблеми (креативність мислення).

Негативною якістю інтелекту  є ригідність мислення – негнучке, упереджене ставлення до сутності явища, перебільшення чуттєвого враження, прихильність шаблонним оцінками. Різний зміст діяльності вимагає розвитку певних провідних інтелектуальних особливостей індивіда. Але скрізь потрібна чутливість індивіда до нового, до актуальних проблем - його креативність, відсутність у нього ксенофобії, тобто боязні нового, незвичного.

 Показником розвиненості  інтелекту є незв'язаність суб'єкта  зовнішніми обмеженнями (наприклад,  його здатність побачити можливості  нових застосувань звичайних  предметів). Істотна якість розуму індивіда –передбачення можливого розвитку подій, наслідків дій, що робляться. Здатність передбачати, попереджати і уникати непотрібних конфліктів – ознака розвиненості розуму, широти інтелекту. Інтелектуально обмежені люди вкрай вузько, локально відображають дійсність, не виробляють необхідного перенесення знань. Розвиток окремих якостей розуму індивіда визначається як генотипом даного індивіда, так і широтою його життєвого досвіду.