Особливості мовленнєвої комунікації педагога

- використовувати різноманітні  засоби для підтримання інтересу  до знань, які він передає  учневі, як-от: емоційна насиченість повідомлення, створення проблемних ситуацій, вплив своєї особистості тощо;

- забезпечити активну роль дитини  в організованій педагогом навчальній діяльності через створення умов для самоактуалізації учня в процесі навчальної взаємодії, вияву творчості і самостійності при   виконанні   навчальних   завдань,   для   виходу (вивільнення) емоцій у спілкуванні, а також для розвитку  ініціативності  у  вирішенні  власних  комунікативних проблем.

Звідси зрозуміло, що продуктивність нових форм навчання і виховання, дієвість різних комунікативних технік і, зрештою, загальна спрямованість навчально - виховного процесу залежать від психологічної готовності до комунікативної взаємодії і здатності педагога дотримуватися у своїй педагогічній діяльності демократичного стилю спілкування всупереч традиційній імперативно - директивній позиції, яка спирається на методи примусу, покарання, вимагає надмірної дисципліни, пригнічує особистість і не дає їй змоги якнайповніше виявити себе.

З метою розвитку демократичного стилю міжособистісної взаємодії  можна використати для вправляння метод „слухання". Це нетрадиційна, але ефективна комунікативна  техніка, яка забезпечує емпатійність, свідчить про вміння відчути стан іншого і стати на його позицію, а не лише донести власну; зрештою, про щире прийняття дитини такою, якою вона є. Вчителі та батьки нерідко вважають, що найкоротший шлях допомоги дитині для досягнення чогось у майбутньому - це „позиція неприйняття", тобто осудження, критика, вмовляння, моралізування, вимоги та інші подібні засоби. Насправді, це найближчий шлях зробити дитину дійсно неслухняною і недоброю.

Тим часом психотерапевти і консультанти показали, що „позиція прийняття", втілена в техніці  слухання, спонукає дитину поділитися своїми почуттями і проблемами з дорослими, вона є інструментом збереження і стимулювання її активності. Відповіді на вищеназвані запитання вчитель має супроводжувати аналізом процесу свого педагогічного спілкування, з'ясуванням причин відступу від усталених й ефективних форм взаємодії з учнями, оцінкою свого психічного стану і з урахуванням результатів саморефлексії, перебудовою стилю педагогічного спілкування з дітьми. Культура спілкування визначає шанобливе і доброзичливе ставлення вчителя і учня один до одного, закладає основи взаємин співпраці і взаємодопомоги.

 Розв'язання проблем  педагогічного спілкування, пов'язаних  з підвищенням його культури, можливе лише в умовах додержання  принципу спілкування вчителя  „від учня", що дає змогу точніше відображати його особистість, враховувати його потреби, інтереси та комунікативні можливості. Засвоєння вчителем розглянутих принципів і засобів міжособистісної взаємодії, творче застосування їх у педагогічній діяльності є запорукою практичної дієвості його фахової підготовки, свідченням культури педагогічного спілкування, яка вимагає гармонійного поєднання суто навчальних засобів і виховних та комунікативних зусиль педагога щодо свого вихованця[12].

 

 

Висновки до першого розділу

 

Вчитель зобов'язаний  бути не тільки компетентним фахівцем з високою науковою і діловою кваліфікацією, виконавською дисципліною; не лише духовно багатою особистістю, що несе моральну відповідальність за свою навчальну і виховну діяльність у школі; педагог має бути водночас комунікабельною особистістю з високою культурою спілкування, вмінням вести діалог, дискутувати, забезпечувати позитивний моральний та емоційний настрій у педагогічній взаємодії. Зрозуміло, педагогічна і комунікативна діяльність педагога має бути творчою. Вчитель, у якого наявна певна модель взаємодії з учнями, у процесі педагогічної діяльності мусить постійно коригувати власну програму дій, максимально узгоджуючи її з конкретною комунікативною ситуацією і можливостями школярів як партнерів зі спілкування. У ході педагогічного спілкування вчитель не просто кількісно збільшує свій комунікативний досвід; він обирає певну стратегію спілкування з властивими їй нормами, прийомами і засобами. Саме обстоювана педагогом у ході навчальної взаємодії комунікативна стратегія - монологічна чи діалогічна - визначає характер педагогічної діяльності і фахового спілкування. Визначальною рисою діалогічної взаємодії є гуманістична позиція вчителя щодо учня у процесі навчання і навчального спілкування, що дозволяє школяреві задовольнити потребу в розумінні та співчутті і подолати почуття хвилювання та страху, супутні сприйняттю і засвоєнню нового матеріалу. На противагу монологічній взаємодії, діалогічність виключає вплив на психіку учня за допомогою певної системи операцій і маніпулювання його особистістю.

В той же час при традиційній, монологічній, тобто суб'єкт - об'єктній організації процесу спілкування, учню відводиться роль об'єкта педагогічного  впливу, здійснюваного вчителем у  формі різних наказів, розпоряджень, повчань, приписів тощо. У такому, маніпулятивному за своєю сутністю спілкуванні, педагог не вбачає у своїх вихованцях конкретних особистостей з притаманними їм індивідуальними здібностями, комунікативними можливостями, - що гальмує їхню ініціативу і творчість, породжує репродуктивну форму засвоєння знань. Крім того, подібне ставлення до учня у процесі спілкування веде до порушення етичних норм та комунікативних правил; породжує егоїзм, зневажання цінності іншої людини.

Побудований на принципах гуманізму  діалогічний підхід до педагогічної діяльності і спілкування, що визначає професійну культуру педагога, має на меті:

- створення сприятливого психологічного  клімату для оптимізації навчальної  діяльності і спілкування. Основою  такого клімату є ділові і  товариські відносини вчителя зі своїми колегами і партнерські принципи взаємодії з учнями, які свідчать про культуру педагогічного спілкування і дають змогу забезпечити послідовність та ефективність виховного впливу;

- перехід від директивного до  демократичного, рівноправного стилю спілкування, від монологічної до діалогічної комунікативної стратегії, яка завжди має міжособистісний, суб'єкт-суб'єктний характер і вимагає від педагога відмови від інформаційно - контролюючої позиції на користь партнерського співробітництва з учнями;

- встановлення міжособистісного  контакту педагога з вихованцями  на противагу міжрольовій навчальній  взаємодії, в результаті чого  кожен з учасників   спілкування   сприймається   іншим   як   особистість, і виникає найбільша  сприйнятливість до міжособистісних впливів, передусім до педагогічного впливу вчителя [3];

- забезпечення психологічно оптимального  підґрунтя для позитивних змін  у пізнавальній, моральній, поведінковій  сферах особистості всіх учасників  процесу навчального спілкування,  для їхнього постійного комунікативного зростання, а відтак - підвищення культури спілкування і вироблення власного комунікативного стилю.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2.

МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ  ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ МОВЛЕННЄВОЇ  КОМУНІКАЦІЇ ПЕДАГОГА

 

Вимоги до комунікативних якостей мовлення вчителя зумовлені насамперед функціями, які воно виконує в педагогічній діяльності. Головними серед них є:

а) комунікативна —  встановлення і регуляція стосунків  між учителем і учнями, забезпечення гуманістичної спрямованості розвитку учнів;

б) психологічна — створення  умов для забезпечення психологічної  свободи учня, вияву індивідуальної своєрідності його особистості; зняття соціальних затисків, які заважають  цьому;

в) пізнавальна — забезпечення повноцінного сприймання навчальної інформації учнями, формування в них особистісного, емоційно-ціннісного ставлення до знань;

г) організаційна —  забезпечення раціональної організації  навчально-практичної діяльності учнів. Прокоментуймо висновки щодо функцій  мовлення вчителя.

Встановлення і регуляція стосунків між учителем і учнями, забезпечення гуманістичної спрямованості розвитку учнів — це одна з провідних функцій мовлення педагога, її мета — допомогти вчителеві встановити взаємодію зі своїми вихованцями, побудувати виховання і навчання на засадах співробітництва і співтворчості. Саме характер суто людських стосунків, які формуються в системі відносин «учитель — учень», «учитель — учні», значною мірою зумовлює педагогічний успіх або невдачу. Мовлення вчителя і виконує роль регулятора цих стосунків, виступає як засіб досягнення найвищого результату їхнього розвитку — взаєморозуміння між педагогом і його вихованцями.

Розв'язання яких педагогічних завдань можна забезпечити, правильно  добираючи мовні засоби в ситуаціях  взаємодії з учнями? На нашу думку, найважливіші для розвитку гуманістичних відносин між учителем і учнями:

а) встановлення особистісного  контакту з учнями, орієнтація їх на особистісне включення в комунікацію;

б) створення ситуацій діалогу у спілкуванні вчителя  з учнями;

в) забезпечення активної позиції учнів у взаємодії  з педагогом;

г) створення атмосфери  взаємоповаги, довіри.

 

 

2.1. Огляд і  вибір методик

 

Метод експертної оцінки. Це опитування експертів шляхом анкетування  й інтерв'ювання. Іноді соціальна  проблема має потребу в оцінці компетентних осіб — експертів, що мають глибокі знання про предмет або об'єкт дослідження. Експертна оцінка в рамках біхевіориського підходу вимагає використання багатьох джерел інформації, включаючи безпосереднє спостереження за індивідом, його оточенням. Можливо також моделювання реальних умов життя. Можуть бути застосовані також психологічні аспекти самоконтролю і самозвіту, у яких формується ланцюжок форм поведінки, почуттів, думок, проблем і бажань.

Технологічно з біхевіориських позицій експертна оцінка включає наступні етапи:

1. формулювання мети вирішення наявних проблем;
2. збір і систематизацію інформації про форми поведінки клієнта;
3. вивчення ресурсів особистості і середовища, що можуть бути використані для досягнення поставлених цілей;
4. пошук додаткових джерел інформації, спілкування з іншими людьми, яких бажано втягнути в роботу, і план їхнього залучення;
5. визначення методів впливу для досягнення бажаних результатів;
6. вибір критеріїв прогресу для оцінки результатів;

7) виявлення перешкод і розробка плану їхнього подолання.[12.]

Дослідження проводилося  в середній загальноосвітній школі N 21 міста Полтави, в 2 ”в” класі в період з лютого 2007року по квітень 2008 року.

Вік дітей: 8 - 9 років; всього дівчаток - 14, хлопчиків - 12. Специфіка школи: з поглибленим вивченням предметів ХЕЦ (художньо-естетичного циклу). У початкових класах викладаються наступні предмети ХЕЦ: музика - 2 години в тиждень, З - 2 години в тиждень, етикет - 2 години в тиждень, ритміка - 1 година в тиждень (все 3 року) . По музиці використовується програма “Музичне мистецтво” автор Школяр Л.В. і ін.  Загальна характеристика даної програми дана в додатку 1.

Психолого-педагогічне  дослідження проводилося в 3 етапи.

 на 1 етапі вивчалися особові і соціально-психологічні особливості дітей;

 на 2 етапі вивчалися  особливості педагогічних комунікацій;

 на 3 етапі дослідження  була зроблена спроба співвідношення  і аналізу взаємозв'язку індивідуально-психологічних  особливостей і відносин дітей  до уроків музики з особливостями  викладання.

Для вивчення особливостей особового і міжособового розвитку дітей використані наступні методики:

а) запитальник Р.Кетелла; включає 12 чинників, причому значення кожного чинника можуть  високими (8-10 стенів) і низькими (1-3 стена).

А - високі значення: відкритий, доброзичливий, товариський, співчутливий;

низькі значення: замкнутий, недовірливий, відособлений, байдужий.

В - високі значення: високий  ступінь сформованості інтелектуальних  функцій, достатньо розвинені абстрактні форми мислення, великий об'єм знань;

 низькі значення: низький  ступінь сформованості інтелектуальних  функцій, переважають конкретні  форми мислення, об'єм знань невеликий.

С- високі значення: упевнений  в собі, спокійний, стабільний;

  низькі значення: невпевнений в собі, легко ранимий, нестійкий.

D - високі значення: нетерплячий, активний, легко збудливий;

  низькі значення: неквапливий, стриманий, флегматичний.

Е - високі значення: домінуючий, незалежний, напористий;

  низькі значення: слухняний, залежний, поступливий.

F - високі значення: схильний до ризику, безтурботний, хоробрий, веселий;

  низькі значення: розсудливий, розсудливий, обережний,  серйозний.

G - високі значення: добросовісний, старанний, відповідальний;

  низькі значення: недобросовісний, такий, що нехтує  обов'язками, безвідповідальний.

Н - високі значення: соціально-сміливий, невимушений, рішучий;

  низькі значення: боязкий, соромливий, чутливий до  загрози.

I - високі значення: чутливий, ніжний, залежний від інших;

  низькі значення: реалістичний, практичний, такий, що покладається на себе.

О- високі значення: тривожний, стурбований, повний похмурих побоювань;

  низькі значення: безтурботний, спокійний, оптимістичний.

Q3 високі значення: високий  самоконтроль, хороше розуміння  соціальних нормативів;