Особливості мовленнєвої комунікації педагога

Міністерство  освіти і науки України

Полтавський державний педагогічний університет імені В.Г. Короленка

Психологічно-педагогічний факультет

 

 

Кафедра психології

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ОСОБЛИВОСТІ МОВЛЕННЄВОЇ КОМУНІКАЦІЇ ПЕДАГОГА

 

 

 

 

 

Рекомендовано до захисту Протокол №  _______ від ____ _________ 2009 р.     Зав кафедри  психології ________ _______________         Захищено _____ ___________2009р За оцінкою ____________________ Науковий керівник _____________

Курсова робота студентки ІІІ курсу (група СП-38) Циб Жанни     Науковий керівник _______________________________ _______________________________

 

 

 

 

 

Полтава - 2009

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП                                                                                                                     3

Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ МОВЛЕННЄВОЇ КОМУНІКАЦІЇ ПЕДАГОГА                                                  6

1.1. Явище спілкування  в соціально психологічній науці                                  6

1.2. Комунікація як  зміст спілкування                                                                 11

1.3. Специфіка мовленнєвої комунікації  педагога в навчально  -

виховному процесі                                                                                                 18

Висновки до першого розділу                                                                              24

Розділ 2. МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ  ОСОБЛИВОСТЕЙ МОВЛЕННЄВОЇ КОМУНІКАЦІЇ  ПЕДАГОГА                                                 27

2.1. Огляд і вибір методик                                                                                    28

2.2. Методика дослідження рівня  комунікаційного контролю                         33

2.3. Метод експертних оцінок                                                                              35

Висновки до другого розділу                                                                               43

Список використаних джерел                                                                              44

Додатки                                                                                                                  46

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Традиційно спілкування вважалося  базовою категорією соціальної психології й визначалося як взаємодія двох чи більше людей з метою обміну пізнавальною, емоційно - оцінюючою та іншою інформацією. Наприкінці 60-х – на початку 70-х років ХХ століття на межі соціальної й педагогічної психології з'явилося поняття "педагогічне спілкування", яке стало використовуватися психологами й педагогами. Зрозуміло, що педагогічне спілкування як феномен навчально-виховного процесу існує стільки, скільки існує школа як соціальний інститут навчання й виховання людей. Усюди, де хоча б одна людина починає взаємодіяти з іншою, як учитель з учнями або вихователь з вихованцями, там обов'язково виникають проблеми педагогічного спілкування. Проте поняття "педагогічне спілкування", "професійно-педагогічне спілкування" стали предметом спеціальних науково-педагогічних досліджень порівняно недавно – на межі 70-80-х років ХХ століття[27].

Одними з перших у дослідженні  педагогічного спілкування почали вивчатися процеси сприйняття й  розуміння в системі "вчитель  – учень" О.Бодальовим, В.Куніциною, С.Кондратьєвим, В.Роздобудько та ін. Важливим джерелом цікавих ідей і  методів дослідження, фактів та матеріалів стали роботи з проблем педагогічного такту М.Страхова, І.Синиці та ін. Розпочалося вивчення О.Леонтьєвим, В.Кан-Каликом, Н.Кузьміною, А.Добровичем та іншими закономірностей формування в учителя комунікативних навичок та умінь. Суттєве значення для теоретичного й практичного розвитку психології педагогічного спілкування мали науково-практичні дослідження й розробки в галузі педагогічної майстерності Н.Тарасевич, І.Кривоноса, І.Зязюна, В.Моргуна та ін. У 90-ті роки ХХ ст. вийшли посібники для вчителів та вихователів В.Кан-Калика, А.Добровича, В.Грехнєва, З.Смелкової та ін. [14]Життя людини в групі й товаристві неможливо уявити без спілкування. Є різні теорії спілкування і в закордонній психології. Серед них – теорія спілкування З.Фрейда, підгрунтям якої є переконання, що під час взаємодії людина відтворює свій дитячий досвід. Відповідно до Фрейда, у різноманітних життєвих ситуаціях ми застосовуємо поняття, засвоєні в ранньому дитинстві. Ми схильні з повагою ставитися до людини, яка має владу, наприклад, до керівника - нам він нагадує когось із батьків.

Педагогічна майстерність учителя  здебільшого базується на мистецтві  спілкування. Спілкування - це зв'язок між людьми, який призводить до виникнення психічного контакту, що проявляється в обміні інформації, взаємовпливі, взаємо переживанні та взаєморозумінні. Специфіка педагогічного спілкування в тому, що під час його реалізації здійснюється комплексний вплив педагога на учня таким чином, щоб забезпечити ефективне навчання, виховання і розвиток нової особистості. Через спілкування відбувається трансляція досвіду поколінь новому поколінню[1].

Сьогодні проявляється тенденція  зміни функціональної структури  впливу педагога на учня. Якщо протягом усієї історії людства в ній  значно переважав інформаційний аспект, то сьогодні, у зв'язку з розвитком засобів масової комунікації, педагог втрачає передову позицію як джерело нової інформації. В школі починає помітно переважати інший зміст ролі педагога - бути провідником у світі знань, "вчити життю" в нашому складному світі. У вузах інформаційна функція викладача поки що зберігається на досить високому рівні. Проте з появою нових підручників, використанням комп'ютерних технологій навчання роль спілкування з викладачем також буде змінюватись. Активізується функція передачі учневі функцій самоконтролю, самоорганізації, самооцінки. Від викладача студент зможе одержувати допомогу в життєвому і професійному самовизначенні, у пошуку власного стилю діяльності, у подоланні бар'єрів пізнання і особистісних проблем[29].

Актуальність даної  роботи обумовлена значимістю проблеми впливу педагога на розвиток особистості  й міжособистісних відносин молодших школярів, її малою розробленістю; а  також значимістю й не розробленістю  проблем вербальної комунікації  в процесі навчання.

Об‘єкт дослідження: особливості спілкування педагога

Предмет дослідження: мовленнєва комунікація педагога.

Мета дослідження:  вивчити особливості мовленнєвої  комунікації педагога.

Гіпотеза: особливості видів педагогічних комунікацій, взаємозалежні з розвитком особистісних властивостей і соціальним статусом школярів;

Завдання дослідження:

1. Зробити психологічний  аналіз особливостей спілкування  у педагогічному процесі.

2. З‘ясувати суть комунікації  як змістовної сторони спілкування.

3. Розглянути особливості мовної комунікації педагога.

4. Визначити методики  для діагностики особливостей  мовленнєвої комунікації педагога.

Методи дослідження: для розв’язання поставлених завдань, досягнення мети, перевірки гіпотези використано загальнонаукові методи теоретичного рівня (аналіз,  синтез, порівняння, систематизація, узагальнення науково-теоретичних та емпіричних даних), методи емпіричного дослідження (соціометрія, анкетування, тестування) вивчення й аналіз літератури; метод спостереження; методи психологічного дослідження з використанням стандартних психологічних методик та методи статистичної обробки даних.

Структура та обсяг роботи: робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, та  додатків. Робота викладена  на ___ сторінках друкованого тексту.

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1.

ТЕОРЕТИЧНІ  ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ  ОСОБЛИВОСТЕЙ МОВЛЕНЕВОЇ КОМУНІКАЦІЇ ПЕДАГОГА

 

В значній мірі успіх  професійної діяльності представників  багатьох професій залежить від рівня  культури професійного спілкування. В  першу чергу це стосується професії педагога, психолога, соціального працівника. Що стосується вітчизняної науки, то проблема спілкування почала досліджуватися ще в 20-i роки, але спочатку в досить вузькому науковому просторі - лiнгвiстицi, естетиці. Розвиток в 60-i роки соціальної психології дав поштовх i до нових досліджень різних аспектів проблеми спілкування.

 

 

1.  Явище спілкування в соціально психологічній науці

 

Спілкування - категорія, що є основною для розглянутої  теми. Б.Ф.Ломов у роботі “Проблема  спілкування в психології”, як відомо, назвав проблему спілкування “базовою категорією, логічним центром загальної системи психологічної проблематики”, указавши неодноразово на її недостатню розробленість у психології. Спілкування - це багатоплановий процес розвитку контактів між людьми, породжуваний потребами спільної діяльності (визначення, дане А.В. Петровским).

Спілкування - специфічна форма взаємодії людини з іншими людьми як членами суспільства, у  спілкуванні реалізуються соціальні  відносини людей (визначення,  дане Л.Д. Столяренко).

 У спілкуванні виділяють  три взаємозалежних сторони: комунікативна  сторона спілкування полягає  в обміні інформацією між людьми. Спілкуючись, люди звертаються  до мови як одного з найважливіших  засобів спілкування; інтерактивна  сторона полягає в організації взаємодії між людьми, наприклад, потрібно погодити дії, розподілити функції або вплинути на настрій, поводження, переконання співрозмовника; перцептивна сторона спілкування включає процес сприйняття один одного партнерами по спілкуванню й установлення на цій основі взаєморозуміння.

 До засобів спілкування  належать:

1. Мова-система слів, виражень і правил їхнього з'єднання в осмислені висловлення, використовувані для спілкування.

2. Інтонація, емоційна виразність, що здатна надавати різний зміст одній й тій же фразі.

3. Міміка, поза, погляд співрозмовника можуть підсилювати, доповнювати або спростовувати зміст фрази.

4. Жести як засіб спілкування можуть бути як загальноприйнятими, тобто мати закріплені за ними значення; або експресивними, тобто служити для більшої виразності мови.

5. Відстань, на якому спілкуються співрозмовники, залежить від культурних, національних традицій, ступеня довіри.

   У процедурі  спілкування виділяють наступні етапи:

1.Потреба в спілкуванні  (необхідно повідомити або дізнатися інформацію, вплинути на співрозмовника й т.п.) спонукує людину вступити в контакт із іншими людьми.

2.Орієнтування з метою  спілкування, у ситуації спілкування.

3.Орієнтування в особистості  співрозмовника.

4.Планування змісту  свого спілкування, людина уявляє собі (звичайно несвідомо), що саме скаже.

5.Несвідомо (іноді  свідомо) людина вибирає конкретні  засоби, мовні фрази, якими буде  користуватися, вирішує, як говорити, як  поводитися.

6.Сприйняття й оцінка  відповідної реакції співрозмовника, контроль ефективності спілкування на основі встановлення зворотного зв'язку.

7.Коректування напрямку, стилю, методів спілкування.

 Якщо яку-небудь  із ланок акту спілкування  порушено, то розмовнику не вдається  домогтися очікуваних результатів  спілкування - воно виявиться неефективним. Ці вміння називають “соціальним інтелектом”, ”практично-психологічним розумом”, ”комунікативною компетентністю”, ”коммунікабельністю”.

 Виділяють наступні  види спілкування:

1. ”Контакт масок” - формальне спілкування, коли відсутнє прагнення зрозуміти співрозмовника, використовуючи звичні маски (увічливості, строгості, байдужності, скромності й т.п.) - набір виразів обличчя, жестів, стандартних фраз, що дозволяють сховати щирі емоції, відношення до співрозмовника. Іноді такий контакт виправданий, щоб “не зачіпати” один одного без потреби, щоб “відгородитися” від співрозмовника.

2. Примітивне спілкування, коли оцінюють іншу людину як потрібний або об'єкт, що заважає: якщо потрібний, - то активно вступають у контакт, якщо заважає - відіпхнуть або прослідують агресивні грубі репліки. Якщо одержали від співрозмовника бажане, то втрачають подальший інтерес до нього й не приховують цього.

3. Формально-рольове спілкування, коли регламентовані й зміст, і засоби спілкування й замість знання особистості співрозмовника обходяться знанням його соціальної ролі.

4. Ділове спілкування - коли враховують особливості особистості, характеру, віку, настрою співрозмовника, але нецікаві справи більше значимі, чим можливі особистісні розбіжності.

5. Духовне, міжособистісне спілкування друзів, коли можна торкнутися будь-якої теми й не обов'язково вдаватися до допомоги слів, друг зрозуміє вас і по виразу обличчя, інтонації, рухам.