Особливості адаптації дітей до умов сучасної школи

На даний час у вітчизняній та зарубіжній психології всебічно вивчається проблема шкільної готовності дитини до школи. З цього питання накопичено великий досвід. Готовність до школи – складний цілісний феномен, що характеризує психофізіологічний стан майбутнього школяра.

Психологічна готовність до шкільного навчання полягає не в тому, що в дитини до моменту вступу до школи сформовані психологічні риси, притаманні школяреві. Такі риси можуть кристалізуватися тільки в самому процесі навчання під впливом властивих йому умов життя та діяльності [6, 159].

Серед різних психологічних параметрів готовності до навчання найбільше значення мають:

▪ когнітивна готовність – сформованість найважливіших пізнавальних процесів і навиків, що дозволяють успішно здійснювати необхідну першокласникові розумову, учбову діяльність;

▪ мотиваційна готовність – сформованість внутрішньої позиції школяра;

▪ соціальна готовність – здатність зайняти соціально схвалювану й продуктивну позицію в спілкуванні з педагогами та однокласниками.

З метою виявлення рівня готовності до школи широко використовується метод тестування. Протягом останніх років у практиці шкільних психологів широко застосовується тест зрілості й рівня інтелекту Керна-Йірасека. При проведенні обстеження акцент робиться на таких критеріях: ступінь психосоціальної зрілості; мотиваційна готовність; рівень розумової працездатності; рівень розвитку сприйняття, пам’яті та мислення.

Соціально-педагогічна ситуація, в яку потрапляє дитина з початку навчання в 1-му класі, пред'являє певні вимоги до рівня розвитку і змісту названих вище характеристик. Відповідність психолого-педагогічного статусу дитини, що пред'являється йому шкільним вимогам, розглядається як показник адаптації. Недостатній розвиток найважливіших характеристик психічного стану і поведінки дитини, їх змістовна невідповідність вимогам, що пред'являються, служитиме індикатором соціально-психологічної шкільної дезадаптації дитини.

Таким чином, на змістовному рівні діагностична робота, що проводиться, направлена на виявлення рівня розвитку найважливіших показників психолого-педагогічного статусу дитини та їх співвідношення з системою шкільних вимог, що пред'являються до учня першого класу.

Основними засобами отримання інформації про психолого-педагогічний статус дитини та його відповідність шкільним вимогам є:

▪ експертні досліди педагогів і батьків;

▪ психологічне обстеження самих дітей;

▪ аналіз педагогічної документації і матеріалів попередніх обстежень.

З метою організації успішного ходу процесу адаптації першокласників, педагогічному колективу та психологічній службі школи   необхідно:

▪ знати дитину;

▪ керуватися в організації учбово-виховного процесу знанням індивідуальних особливостей, можливостей і потреб кожної дитини;

▪ допомагати дитині сформувати навики й внутрішні психологічні механізми, необхідні для успішного навчання й спілкування в шкільному середовищі.

Зупинимося на розгляді ефективних методів, які використовують у педагогічній діяльності та в роботі психологічної служби школи.

В період адаптації здійснюється психологічна підтримка першокласників.

Психологічна підтримка – допомога дитині, що вчиться долати ті або інші перешкоди, труднощі, розвиваючи свої можливості та здібності, потребу в успішності самостійних дій.

Однією з умов адаптації першокласника в школі виступає відношення соціального середовища дитини до його успіхів і невдач, де ведуча роль належить вчителеві. За допомогою ігрових методів розвиваючого і психокоректувального характеру вчитель може допомогти дитині в успішній адаптації.

Гра – найважливіший засіб включення дітей в учбову діяльність, що забезпечує емоційний відгук на виховні дії і та створює нормальні (без перевантажень) умови життєдіяльності.

Рекомендується застосовувати наступні ігрові методи і вправи:

▪ психофізичні вправи та ігри, сприяючі зняттю м'язових затисків, емоційної напруги, концентрації уваги, підвищенню працездатності;

▪ рухомі ігри та ігри, що розвивають "комплекс довільності", сприяють

підвищенню активності дитини, розвивають її кмітливість, спритність,

швидкість реакції, дисциплінують, об'єднують тих, що грають;

▪ розвиваючі заняття, години спілкування, під час яких дитина може проявити свої інтелектуальні та природні здібності;

▪ ігри - драматизації, психокоректувальні вправи для роботи з дитячими страхами, негативними емоційними станами та переживаннями, що розвивають уяву, фантазію, здатність до емпатії, виразність міміки та рухів;

▪ ігри на орієнтацію у приміщенні та у просторі а також «графічні диктанти», які сприяють розвитку навиків концентрації уваги, зосередженості, вмінню орієнтуватись у зошиті.

Всі вказані вище ігрові методи і вправи можуть використовуватись під час уроків, на перервах, прогулянках та на спеціально організованих заняттях.

На перервах і прогулянках доцільно використовувати рухомі ігри, але не слід забувати, що дитина повинна мати й свій вільний час, який вона може організовувати та реалізовувати самостійно, без допомоги дорослих.

Метод тематичного малювання добре поєднується з мімічними й пантомімічними вправами. При чергуванні образотворчої діяльності з іграми, що тренують виразні рухи, «вмикаються» механізми саморегуляції дитини, що в свою чергу веде до поліпшення її спілкування з однолітками. Сам процес малювання здатний впливати на поведінку дітей: вони робляться спокійнішими й доступнішими.

Мета розвиваючої діяльності в загальному вигляді – створення соціально- психологічних умов для успішної адаптації першокласників у процесі шкільного

навчання. ЇЇ можна досягти при вирішенні наступних завдань:

▪ розвиток у дітей когнітивних умінь і здібностей, необхідних для успішного

навчання в початковій школі;

▪ розвиток у дітей соціальних і комунікативних умінь, необхідних для встановлення міжособових відносин з однолітками й відповідних ролевих відносин з педагогами;

▪ формування стійкої учбової мотивації на тлі позитивної «Я – концепції» дитини, стійкої самооцінки й низького рівня шкільної тривожності.

Очевидно, що ці завдання повинні розглядатися в сукупності, як єдиний комплекс, оскільки тільки цілісний педагогічний вплив на особу дитини може привести до стійкої позитивної зміни або формування певних психологічних феноменів. Крім того, їх реалізація можлива при ретельному продумуванні змісту і організації розвиваючої діяльності.

Можливі дві форми організації розвиваючої роботи: індивідуальна і групова.

Початок розвиваючої роботи з першокласниками на етапі адаптації доводиться на кінець жовтня - початок листопада.

У другому півріччі першого класу розгортається робота, направлена перш за все на виявлення групи дітей, що зазнають різних труднощів в навчанні, поведінці або самопочутті в шкільних ситуаціях, і надання ним необхідної допомоги. Для того, щоб скорегувати виявлені труднощі, необхідна систематична співпраця вихователів, учителів, психологів а також батьків (тому, що в цьому віці для дитини саме батьки є найбільш значимими людьми). Якщо дошкільник не отримує достатньо знань, любові, уваги з боку батьків, то його формування, певним чином, затримується. Крім того, здійснюється серйозна методична робота педагогів по вдосконаленню процесу й змісту викладання з урахуванням результатів психолого-педагогічної діагностики.

Мета діагностичної роботи на даному етапі може бути визначена як отримання необхідної інформації про психолого-педагогічний статус першокласників для попередження й подолання труднощів періоду адаптації до шкільного навчання.

 

Для досягнення цієї мети необхідно вирішувати наступні завдання:

▪ визначення рівня соціально-психологічної адаптації учнів першого класу;

▪ виявлення групи школярів, що зазнають труднощів у адаптації та визначення

характеру й природи синдрому дезадаптації в кожному окремому випадку;

▪ визначення шляхів надання допомоги дітям, що зазнають труднощів у процесі адаптації;

▪ визначення шляхів і засобів психолого-педагогічної підтримки школярів, що успішно адаптувалися в шкільному середовищі.

Зміст діагностичної діяльності повністю визначається поставленими завданнями та метою психолого-педагогічного супроводу.

Серед труднощів, яких зазнають першокласники під час навчання у школі виділяють: неуважність; непосидючість; погане розуміння пояснення з першого разу; неохайність у зошиті; виконання завдання після декількох разів спонукання; погана орієнтація в зошиті; постійне відволікання на уроках, яке проявляється у тому, що дитина не приймає участь у процесі уроку, залазить під парту, займається діяльністю, не пов’язаною з уроком, без дозволу встає та ходить по класу, їсть під час уроку, грає; дитина боїться опитування вчителя; дитина під час уроку без дозволу виходить із класу [6, 115].

З метою подолання вказаних труднощів та корекції поведінки дитини використовують наступні методи:

▪ діагностика (інтелекту, пізнавальної сфери);

▪ корекційно-розвивальні заняття та вправи на розвиток уваги на уроці;

▪ сюжетно-рольові ігри та вправи, націлені на формування довільної уваги;

▪ образотворча діяльність;

▪ конструювання;

▪ різноманітні види прикладної діяльності з метою розвитку тонкої моторики рук (аплікація, ліплення з пластиліну або глини, складання мозаїки, плетення з бісеру, в’язання тощо);

▪ виконання розумових операцій (придумування слів, установлення конкретних зв’язків, встановлення закономірностей,   групування   предметів   за певною

ознакою та ін.);

▪ заняття в гуртках естетичного та оздоровчого напрямків;

▪ заняття з елементами тренінгу, ігри за правилами або режисерські ігри задля

розвитку уміння вирішувати прямі та непрямі завдання, здатності ставити себе на місце іншого;

▪ участь дитини у позаучбовій діяльності (виставах, концертах, святах, виховних годинах, різноманітних конкурсах, акціях тощо).

На підставі розглянутих у рамках дослідження методів, що сприяють позитивному ходу адаптації, можна зробити висновок, що в забезпеченні комфортності навчання велику роль грають дорослі учасники освітнього процесу – вчителі, батьки, психологи, соціальні педагоги. Тісна цілеспрямована співпраця адміністрації школи, педагогічного колективу та психологічної служби школи, націлена на вирішення проблем, пов’язаних з адаптацією першокласників до школи, може успішно вирішуватись за допомогою існуючих різноманітних методів, які сприяють формуванню психологічної готовності, до навчання, мотивації навчання, та, взагалі, успішній соціологізації першокласників.

Тому, ми вважаємо за необхідне проаналізувати, як на практиці використовуються методи адаптації першокласників до школи на прикладі досвіду роботи Сумської спеціалізованої школи І ступеня № 30.

 

2. Використання методів адаптації першокласників на прикладі системи

          виховної  роботи Сумської спеціалізованої  школи І ступеня № 30

 

Метою соціальної діяльності педагогічного колективу ССШ № 30 є створення педагогічних і соціально-психологічних умов, що дозволять дитині успішно функціонувати і розвиватися в шкільному середовищі. Для її досягнення педагогічний колектив школи ставить та комплексно вирішує наступні завдання:

1. Виявлення особливостей психолого-педагогічного статусу, рівня готовності та «комплексу довільності»  кожного першокласника з метою своєчасної профілактики й ефективного рішення проблем, що виникають в навчанні, спілкуванні, психічному та фізичному стані дитини.

2. Створення системи психолого-педагогічної  підтримки всіх першокласників

в період їх первинної шкільної адаптації, що дозволяє їм не тільки пристосуватися до шкільних вимог, але й всебічно розвиватися, реалізуватися в різних сферах спілкування й діяльності.

3. Створення спеціальних педагогічних  і соціально-психологічних умов, що дозволяють здійснювати коректувальну роботу з дітьми, які зазнають різних психолого-педагогічних труднощів.

4. Проведення    роз’яснювальної    та  консультаційної    роботи   з   батьками

першокласників з використанням групових та індивідуальних форм роботи.

5. Створення комфортного життєвого простору першокласників (облаштування приміщень для занять, сну та відпочинку) з урахуванням психофізиологічних особливостей дітей шестирічного віку.

6. Організація якісного харчування  та медичного контролю за станом  здоров’я першокласників.

7. Створення різнопланового збагаченого середовища  для реалізації та розвитку природних здібностей першокласників.

Соціально-педагогічна діяльність з адаптації першокласників до школи здійснюється роботою психолога, соціального педагога, класних керівників за підтримкою шкільної адміністрації, а також ведеться робота з сім'ями першокласників для виявлення рівня підготовки дітей. В межах цієї роботи використовуються наступні методи:

▪ первинна діагностика готовності до школи; 

▪ психолого-педагогічна діагностика, направлена на виявлення особливостей психолого-педагогічного статусу школярів. Така діагностика у перший рік навчання проводиться в середині навчального процесу;