Експериментальне дослідження дітей із затримкою психічного розвитку – на прикладі учнів Широколанівської спеціальної загальноосвітньо

Важливе місце в розвитку наочно-образного мислення посідає  техніка оперування образами, сутність якої полягає в розумовому переміщенні предметів і їх частин у просторі. Вирішуючи такі завдання діти потребують опори на реальний предмет чи на його частину. Поступовий перенос рішення завдання з реального і практичного оперування в образний план уявлень показує, що неповні уявлення про окремі предмети створюють в результаті єдиний, диференційований образ. У дітей виникає структура образу, у якій відокремлюються суттєві та несуттєві, основні та другорядні ознаки.

Рівень розвитку наочно-образного мислення також виявляється у процесі вирішення завдань на встановлення тотожності у простих і складних малюнках, та у завданнях на просту аналогію. Дітям дошкільного віку з затримкою психічного розвитку ще складно проводити розумовий аналіз і синтез, вони не завжди враховують усю сукупність властивостей, зосереджують увагу на одному з них.

Численні дослідження  розвитку мислення дитини дають змогу  виділити три основні ознаки зміни  наочно-дійового мислення на наочно-образне: 1) виникнення образів предметів; 2) здатність оперувати образами; 3) викликання і підтримування образу предмета у свідомості дитини не лише зовнішніми предметними сигналами, а й вимовленим словом.

Констатуючи значні потенційні можливості розвитку образного мислення в дітей із ЗПР, необхідно все ж таки підкреслити його суттєву недостатність, що спостерігається у них і надалі.

Разом з тим, основними  суперечливими питаннями даної  проблеми є формування цього виду мислення у дітей дошкільного  віку з затримкою психічного розвитку який, в свою чергу, залежить від ступеня розвитку орієнтовно-дослідницької діяльності, вміння встановлювати суттєві ситуаційні зв’язки між предметами та від розвитку мовлення. А найважливішою передумовою створення різних образів на одній основі та вміння бачити ціле раніше частин є досить розвинена дитяча продуктивна діяльність.

Залежно від причини виникнення та їх поєднання розділяють кілька форм затримки психічного розвитку. Кожна  з них потребує різної тактики  навчання і виховання. Одні форми затримки психічного розвитку дають змогу навчати дитину у масовій школі, надаючи їй необхідну індивідуальну допомогу. В інших - успішне навчання дитини може забезпечити спеціальна школа чи клас.

Розрізняють такі форми затримки психічного розвитку у дітей.

ЗПР конституціонального  походження.

Стан затримки психічного розвитку визначається спадковістю. Діти з цим  типом ЗПР відрізняються гармонійною  незрілістю одночасно статури і  психіки, що дає основу позначити  таку форму затримки, як гармонійний  психофізичний інфантилізм. Незрілість емоційно-вольової сфери веде до несформованості учбової мотивації. Швидко освоївшись в школі, такі діти не приймають нових вимог до поведінки: спізнюються на уроки, грають на уроці самі, залучають до гри сусідів по парті. Прописуючи елементи букв, починають домальовувати їх, перетворюючи на квіти, ялиночки і так далі. Дитина не диференціює «хороші» і «погані» відмітки. Ії радує сам факт їх наявності в зошиті. Для конституціональної ЗПР характерний сприятливий прогноз за умови цілеспрямованої педагогічної дії в доступній дитині цікавій ігровій формі. Ранній початок корекційної роботи, індивідуальний підхід можуть зняти вищеописані проблеми. Можливе дублювання першого року навчання. Другорічництво не травмує дітей з цим видом ЗПР. Вони легко вливаються в новий колектив, швидко і безболісно звикають до нового учителя.

ЗПР соматогенного походження.

Діти цієї групи народжуються у  здорових батьків. Затримка розвитку - наслідок перенесених в ранньому дитинстві захворювань, що впливають на розвиток мозкових функцій: хронічних інфекцій, алергії, дистрофії, стійкої астенії, дизентерії. Попри те, що первинно інтелект не порушений, вони в силу своєї неуважності виявляються украй непродуктивними в процесі шкільного зайняття. У школі діти цієї категорії передусім зазнають великі труднощі в адаптації до нової сфери. Вони довго не можуть освоїтися в шкільному колективі, часто плачуть. Відрізняються пасивністю, бездіяльністю, безініціативністю. З дорослими ввічливі, адекватно враховують ситуацію. Без керівної дії неорганізовані, нецілеспрямовані, безпорадні. Проблема цих дітей в школі - труднощі в навчанні. Вони виникають у зв'язку з пониженою мотивацією досягнення, відсутністю інтересу до пропонованих завдань, невмінням і небажанням долати труднощі, що виникають при їх виконанні. В стані підвищеного стомлення відповіді дитини стають необдуманими, безглуздими, часто має місце афективне гальмування: із-за боязні відповісти невірно діти взагалі відмовляються відповідати. Діти з соматогенною ЗПР потребують систематичної лікувально-педагогічної допомоги. Найдоцільніше поміщати таку дитину в школи санаторного типу, при їх відсутності - необхідно створити в умовах звичайного класу охоронний педагогічний для медикаменту режим.

ЗПР психогенного походження.

Діти цієї групи мають нормальний фізичний розвиток, соматично здорові. За даними досліджень, у більшості  таких дітей є мозкова дисфункція. Їх психічний інфантилізм обумовлений  соціально-психологічним чинником - несприятливими умовами виховання. Емоційна депривація (позбавлення материнського тепла, емоційного багатства стосунків), одноманітність соціального середовища і контактів, слабка індивідуальна інтелектуальна стимуляція часто ведуть до уповільнення темпів психічного розвитку дитини; як результат - зниження інтелектуальної мотивації, поверхневість емоцій, несамостійність поведінки, інфантильність установок і стосунків. Нерідко вогнищем формування цієї дитячої аномалії є неблагополучні сім'ї: асоціальні потурання і авторитарно-конфліктні. У сім'ї асоціального потурання дитина росте в атмосфері повної бездоглядності, емоційного відторгнення у поєднанні зі вседозволеністю. Батьки своїм способом життя стимулюють афективність (імпульсивні, вибухові реакції), мимовільність поведінки, гасять інтелектуальну активність. Цей стан часто є сприятливим ґрунтом для формування стійких асоціальних установок, тобто педагогічній занедбаності. У авторитарно-конфліктній сім'ї життєва атмосфера дитини просякнута сварками, конфліктами між дорослими. Основна форма батьківської дії - пригнічення і покарання систематично травмує психіку дитини. У ній накопичуються риси пасивності, несамостійності, затурканості, підвищеної тривожності. Діти цієї групи інтелектуально пасивні, продуктивною діяльністю не зацікавлені, їх увага нестійка. У їх поведінці проявляються індивідуалізм, необ'єктивність, підвищена агресивність або, навпаки, надмірна покірність і пристосовництво. При зацікавленості з боку учителя, індивідуальному підході, достатній інтенсифікації навчання ці діти порівняно легко можуть заповнити пропуски у своїх знаннях в звичайних умовах школи-інтернату.

ЗПР церебрально-органічного  походження.

Порушення темпу розвитку інтелекту  і особистості обумовлене в даному випадку грубішим і стійкішим  локальним порушенням дозрівання мозкових структур.

Причинами різноманітних відхилень  в розвитку мозку є патологія  вагітності, у тому числі важкий токсикоз, перенесений матір'ю вірусний грип, гепатит, алкоголізм і наркоманія матері або батька; родові патології, у тому числі недоношеність, родова травма, асфіксія, важкі захворювання на першому році життя, важкі інфекційні захворювання. У усіх дітей цієї групи відзначаються явища церебральної астенії, яка проявляється в підвищеній стомлюваності, зниженні працездатності, слабкої концентрації уваги, зниження пам'яті. Пізнавальна діяльність у дітей цього типу ЗПР значно понижена. Розумові операції недосконалі і за показниками продуктивності наближаються до дітей-олігофренів. Знання засвоюються фрагментарно, швидко забуваються, внаслідок чого до кінця першого року навчання учні стають стійко неуспішними. Стійке відставання в розвитку інтелектуальної діяльності поєднується у дітей цієї групи з незрілістю емоційно-вольової сфери, прояви якої глибші і грубіші, чим у дітей з описаними вище ЗПР. Діти довго засвоюють правила взаємовідносин, не уміють співвідносити свої емоційні реакції з конкретною ситуацією, нечутливі до власних промахів. Провідний мотив - гра, що веде до постійного конфлікту між «хочу» і «потрібно». Навчання таких дітей за загальноосвітньою програмою безперспективне. Їм потрібна систематична компетентна корекційно - педагогічна підтримка. Оглядова характеристика особливостей розвитку дітей із ЗПР показує, що явище затримки неоднорідние як по патогенезу, так і по структурі дефекту. В той же час для дітей цієї категорії характерні типові, відрізняючі їх від норми тенденції розвитку: незрілість емоційно-вольової сфери, понижений рівень пізнавальної діяльності, а отже, у них недостатньо сформована готовність до засвоєння знань і предметних понять. Серйозні обмеження в соціально-особових і учбових можливостях визначають необхідність виділення цих дітей в категорію учнів з «особливими потребами», потребують спеціальної корекційно - педагогічної, психологічної, медичної підтримки.

У зв'язку з цим потрібна адаптація об'єму і характеру учбового матеріалу до пізнавальних можливостей учнів, для чого необхідно систему вивчення того або іншого розділу програми значно деталізувати: учбовий матеріал підносити невеликими порціями, ускладнювати його слід поступово, необхідно знаходити способи полегшення важких завдань.

1.2 Психосоматичні розлади в період новонарожденості, дитинства і раннього дитинства

Затримка психічного розвитку є однієї з найбільш розповсюджених форм психічної патології дитячого віку. Частіше вона виявляється з початком навчання дитини в підготовчій групі дитячого саду або в школі, особливо у віці 7-10 років, оскільки цей віковий період забезпечує великі діагностичні можливості. Більш ретельному виявленню граничних станів інтелектуальної недостатності сприяє ріст вимог, пропонованих суспільством до особистості дитини і підлітка. У медицині затримку психічного розвитку відносять до групи граничних форм інтелектуальної недостатності, що характеризуються уповільненим темпом психічного розвитку, особистісною незрілістю, негрубими орушеннями пізнавальної діяльності. У більшості випадків затримка психічного розвитку відрізняється стійкою, хоча і слабко вираженою тенденцією до компенсації й оборотного розвитку, можливими тільки в умовах спеціального навчання і виховання.                    Затримка психічного розвитку за класифікацією В.В.Лебединського (1985) є однієї з форм дизонтогенезу (Дизонтогенез (диз + греч. on - суще, істота, genesіs - походження) - порушення психічного розвитку), поряд з іншими варіантами такими як, недорозвинення, ушкоджений розвиток, дефіцитарний розвиток, перекручений розвиток, дисгармонійний розвиток.

Поняття "затримка психічного розвитку" є психолого-педагогічним і характеризує, насамперед , відставання в розвитку психічної діяльності дитини. Причини такого відставання можна розділити на 2 групи: медико біологічні та соціально-психологічні причини.

Основною біологічною  причиною, на думку більшості дослідників (Т.А. Уласова, И. Ф. Марковская, М. Н. Фишман і ін.), є мінімальні органічні ураження головного мозку, що можуть бути вродженими і виникати в пренатальному (особливо при токсикозах у першій половині вагітності), перинатальному (родові травми, асфіксія плоду), а також постнатальному періоді життя дитини. У деяких випадках може спостерігатися і генетично обумовлена недостатність центральної нервової системи. Інтоксикації, інфекції, обмінно-трофічні розлади, травми ведуть до негрубих порушень темпу розвитку мозкових механізмів або викликають легкі церебральні органічні ушкодження. Унаслідок цих порушень у дітей впродовж досить тривалого періоду спостерігається функціональна незрілість центральної нервової системи, що, в свою чергу, виявляється в слабкості процесів гальмування і порушення, складності в утворенні складних умовних зв'язків. Для дітей цієї групи характерна значна неоднорідність збережених ланок психічної діяльності, а також яскраво виражена нерівномірність формування різних сторін психічної діяльності.

Коло соціально-психологічних факторів, які прямо або побічно впливають на затримку психічного розвитку дитини, широкий. До них відносяться наступні: рання депривація, неприйняття дитини, алкоголізм і наркоманія батьків, несприятлива екологія, а також різні варіанти неправильного виховання, фактор неповної родини, низький освітній рівень батьків. Несприятливі соціальні фактори збільшують відставання в розвитку, але не представляють єдину або головну причину ЗПР.

Як уже було відзначено, під терміном "затримка розвитку" розуміють синдроми тимчасового відставання розвитку психіки в цілому або окремих її функціях (моторних, сенсорних, мовних, емоційно-вольових).

М.С.Певзнер і Т.А.Уласова (1984) виділили 2 основні форми ЗПР:

- обумовлена  психічними і психофізичними  інфантилізмами (неускладненим і ускладненим недорозвиненням пізнавальної діяльності і мови, де основне місце займає недорозвинення емоційно-вольової сфери);

- виникаюча  на ранніх етапах життя дитини, обумовлена тривалими астенічними  і церебрастеническими станами.

У цілому ж ЗПР виявляється в декількох основних клініко-психологічних формах: конституціонального походження, соматогенного походження, психогенного походження і церебрально-органічного генезису. Кожній з цих форм властиві свої особливості, динаміка, прогноз у розвитку дитини. Зупинимося більш докладно на кожній з цих форм.

До ЗПР конституціонального  походження відносять: інфантилізм; гармонійний  або психофізичний інфантилізм; психічний інфантилізм. При даній  формі відзначається така структура  особистості, при якій емоційно-вольова сфера знаходиться як би на ранньому ступіні розвитку. Переважає емоційна мотивація поведінки, підвищений настрій, незрілість особистості в цілому, легка сугестивність, мимовільність усіх психічних функцій. При переході до шкільного віку зберігається велика значущість для дітей ігрових інтересів. Риси емоційно-вольової незрілості часто сполучаться з інфантильним типом статури. Дитина за своїм психічним і фізичним виглядом відповідає більш ранньому етапу вікового розвитку. Як правило, причиною такого стану є фактори генетичного характеру. Нерідке виникнення цієї форми ЗПР може бути зв'язане з негрубими обмінно-трофічними розладами. Дітям з цією формою ЗПР практично не потрібна спеціальна допомога, оскільки згодом відставання згладжується. Однак навчання в школі з 6-літнього віку для них нераціонально.

При сприятливому мікросередовищі  прогноз сприятливий - основні риси інфантилізму коректуються.

ЗПР соматогенного походження з явищами стійкої соматичної астенії і соматичною інфантилізацією. Дана форма виникає внаслідок тривалої соматичної недостатності різного генезу (хронічні інфекції, алергійні стани, уроджені і придбані пороки внутрішніх органів і ін.). При виникненні ЗПР у цієї групи дітей велика роль належить стійкої астенії, що знижує не тільки загальний, але і психічний тонус. Велике значення мають соціальні фактори, що призводять до появи різних невротичних нашарувань (непевність, боязкість, примхливість, відчуття фізичної неповноцінності). Погіршує стан дитини режим обмежень і заборон, у якому він постійно знаходиться.