Цінності та цінносні орієнтації

3. Поняття та сутність ціннісних орієнтацій

Проблема ціннісних орієнтацій є однією з фундаментальних проблем  психології та привертає до себе увагу  багатьох дослідників як у теоретичному, так і в прикладному аспектах. Як зазначає Б.Г. Ананьєв, поняття ціннісних  орієнтацій має міждисциплінарний  характер [2], та вивчення ціннісних  орієнтацій сьогодні йде на зіткненні  різних галузей знання про людину – філософії, соціології, психології, педагогіки.

Процес розвитку культури людини одночасно  являє собою процес формування її ціннісних орієнтацій, якими вона керується у своїй поведінці. Як сукупність цінностей моральна культура не обмежується лише нормативно-імперативними  принципами, сферою "повинен", але  існує в конкретно-історичних моральних  зразках поведінки, які складають  позитивний моральний досвід людства  [31].

Соціальне середовище впливає на індивіда не односторонньо, а індивід не пасивно  сприймає цей вплив. Тут йдеться  не про вплив, а про взаємодію  двох систем: системи ціннісних орієнтацій того чи іншого соціального середовища та системи ціннісних орієнтацій особистості. Результат впливу визначається як зовнішніми факторами, так і внутрішніми, тобто ціннісними уявленнями, які  вже сформувались до моменту даного впливу і зараз впливають на весь духовний світ людини. Вся система  потреб особистості обумовлюється  відповідною сукупністю інтересів  та духовних цінностей і духовних норм, установок. Людина керується ними у своїй діяльності, оскільки система  її потреб, цінностей, норм, цілей виявляється  орієнтованою на втілення певного типу способу життя людини тієї чи іншої історичної епохи.

Цінності, таким чином, виступають в якості об’єктивованих суспільних відносин, що існують як форми, зразки відношення до дійсності. Вони слугують вдоволенню людських потреб. Для людини засвоєння ціннісних орієнтацій відбувається як усвідомлення їх особистісної значимості, яка є суб’єктивною за формою, а за змістом не завжди адекватно та повно відображає суспільну значимість цінностей. Після отримання інформації про соціальне значення об’єкта у людини виробляється певне відношення до нього (позитивне чи негативне), з’являється установка як готовність діяти у відповідності зі знанням. При цьому знання постійно поєднуються з відношенням, розумінням значення об’єктів для діяльності, задоволення потреб, простежується постійний зв’язок ціннісно-орієнтаційної та мотиваційно-орієнтаційної діяльності при провідній ролі першої. Оцінивши будь-які об’єкти, визнавши чи відторгнувши їх, людина спонукається до дії. Таке визнання чи відторгнення соціального значення залежить від самосвідомості особистості, ієрархії цінностей, системи ціннісних переваг, що склалася.

Ціннісна орієнтація – це та основа, на якій стоїть весь світ моральності  людини, її політичні, правові, естетичні  відносини з навколишньою дійсністю. Це компонент високої енергетичної потужності, який пов’язує функціональними  відносинами всі елементи свідомості [31].

Першими дослідниками, які стали  основоположниками дослідження  ціннісних орієнтацій, прийнято вважати  американських дослідників У.Томаса та Ф.Знанецького, які вперше визначали поняття цінності у зв’язку з психологічним поняттям установки. Для цих авторів цінністю є "будь-який предмет, що має зміст, який піддається визначенню, та значення для членів будь-якої соціальної групи. Установки є суб’єктивною орієнтацією членів групи по відношенню до соціальних цінностей" (цит. за [19, с. 114]).

Найвідомішим дослідником ціннісних  орієнтацій у зарубіжній психології є М. Рокіч. Він визначає цінності як "…стійке переконання в тому, що певний спосіб поведінки чи кінцева ціль існування має перевагу з особистої чи соціальної точок зору, ніж протилежний чи зворотній спосіб поведінки, або кінцева ціль існування" (цит. за [23, с. 4]). На думку М. Рокіча, цінності характеризуються такими ознаками:

• загальна кількість цінностей, що є надбанням людини, порівняно невелика;
• всі люди мають одні й ті ж цінності, хоч і в різній мірі;
• цінності організовані в системи;
• витоки цінностей простежуються в культурі, суспільстві та його інститутах, а також в особистості людини;
• вплив цінностей простежується практично у всіх соціальних феноменах, які заслуговують на вивчення.

М. Рокіч виділяє дві групи цінностей:

1. Термінальні цінності – переконання в тому, що якась кінцева мета індивідуального існування з особистісної чи суспільної точок зору варта того, щоб її прагнути.

2. Інструментальні цінності – переконання в тому, що якийсь спосіб дій є з особистісної чи суспільної точок зору доцільним у будь-яких ситуаціях.

Термінальні цінності мають більш  стійкий характер, ніж інструментальні, при цьому для них характерна менша міжіндивідуальна варіативність [23].

Розподіл на термінальні та інструментальні  цінності відтворює традиційне розрізнення  цінностей-цілей та цінностей-засобів  у вітчизняній психології [52].

Інший підхід до проблеми ціннісних  орієнтацій склався у "розуміючій психології". Е. Шпрангер, розвиваючи вчення В. Дільтея про те, що завдання психології полягає в розкритті змістовного, душевного життя особистості, ціннісних орієнтацій [10], вважав, що "психологія є описовою та розуміючою наукою, а не нормативною" [49]. Е. Шпрангер вважав, що основою особистості є ціннісна орієнтація, через посередність якої вона пізнає світ. Залучення суб’єкта у пізнання і означає цю ціннісну орієнтацію. За Е. Шпрангером, ціннісна орієнтація особистості – продукт загальної ціннісної орієнтації людства. Це виключно духовне начало, яке визначає у кожної людини поняття світу та є похідною частиною загального людського духу. Виходячи з цього, Е. Шпрангер виділяє типи особистості, які показують різницю між людьми не за психофізіологічними параметрами, а за ціннісними орієнтаціями людини. Ці типи трактуються Е. Шпрангером як універсалії людської природи, що не залежать від місця та часу, без урахування конкретних історичних та соціальних умов [48].

Проблема регулятивної ролі вищих  людських цінностей – змістовних утворень – піднімається представниками гуманістичного напрямку.

Центральною ланкою теорії особистості  А. Маслоу є самоактуалізація – прагнення людини до більш повного виявлення та розвитку своїх особистісних можливостей, яке є вищим щаблем в ієрархії потреб.

А. Маслоу виділяє дві групи цінностей:

1. Б-цінності (цінності буття) –  вищі цінності, які характерні  для самоактуалізуючихся людей (істина, добро, краса, цілісність, подолання дихотомії, життєвість, унікальність, досконалість, необхідність, повнота, справедливість, порядок, простота, багатство, легкість без зусиль, гра, самодостатність).

2. Д-цінності (дефіцитні цінності) – нижчі цінності, оскільки вони орієнтовані на задоволення якоїсь потреби, яка не задоволена чи фрустрована.

За А. Маслоу, всі люди, що самоактуалізуються, прагнуть реалізації "цінностей буття". Для них ці цінності постають як життєво необхідні потреби [28]. А. Маслоу вважає, що існують певні цінності, які притаманні кожній людині. "Вищі цінності існують в самій людській природі та можуть бути там знайдені" (цит. за [42, с. 109]).

Таким чином, цінності у А. Маслоу є частиною мотиваційно-потребної сфери, але вони розглядаються без врахування визначної ролі соціальних та історичних факторів розвитку особистості.

За багатьма своїми положеннями  до гуманістичної психології близька  концепція особистості В. Франкла, що склалася в рамках екзистенційної психології. Центральною ланкою теорії В. Франкла виступає поняття "сенс життя". В. Франкл вважає, що "важливим є не сенс життя взагалі, а скоріш за все специфічний сенс життя даної особистості в даний момент" (цит. за [44, с.123]).

В. Франклом виділяються три групи цінностей – змістовних універсалій, що кристалізувалися в результаті узагальнення типових ситуацій, з якими суспільству або людству довелося стикатися в історії [22].

Першу групу складають цінності творчості – найбільш природні та важливі, але не необхідні. Основним шляхом їх реалізації є праця. Сенс праці в цьому аспекті полягає в тому, що людина вносить в свою працю як особистість.

Друга група – це цінності переживання. За В. Франклом, великий ціннісний потенціал має кохання. "Любов є єдиним способом зрозуміти іншу людину в найглибшій сутності її особистості" [44]. Проте кохання не є необхідною умовою для усвідомлення життя.

Третя група – цінності відношення. Ця група цінностей полягає у відношенні людини до факторів, які обмежують її життя. Цінності відношення поділяються на три категорії: свідоме відношення до болю, провини та смерті.

На думку В. Франкла, ранг цінності проживається разом з самою цінністю, тобто проживання людиною певної цінності включає у тому числі і проживання того, що дана цінність є вище за якусь іншу, а протиріччя цінностей відображаються в особистості людини в формі ціннісних конфліктів, відіграючи певну роль у формуванні ноогенних неврозів [45].

У вітчизняній науці цінності та ціннісні орієнтації в психологічних, соціологічних та філософських дослідженнях стали вивчатися на початку   60-х рр. ХХ ст. Ціннісні орієнтації не одразу отримали статус самостійного поняття, оскільки суттєвою рисою досліджень цього періоду є полісемантичність та відсутність загальновизнаного визначення поняття "цінність".

Як зазначається у Словнику психолога-практика [38], ціннісні орієнтації є поняттям соціальної психології та використовуються у двох значеннях:

1) ідеологічні, політичні, моральні, естетичні та інші підстави  оцінок суб’єктом дійсності та  орієнтації в ній;

2) спосіб диференціації об’єктів  індивідом за їх значимістю (особистісний  зміст).

Ціннісні орієнтації формуються при  засвоєнні соціального досвіду (соціалізація) та виявляються в цілях, ідеалах, переконаннях, інтересах та інших  проявах особистості. В структурі  діяльності вони тісно пов’язані  з її пізнавальними та вольовими  сторонами. Їх система утворює змістовну  сторону спрямованості особистості  та виражає внутрішню основу її відношення до дійсності.

В процесі спільної діяльності, яка  визначає відносини людей у групах, утворюються групові ціннісні орієнтації. Збіг найважливіших ціннісних орієнтацій членів групи забезпечує її згуртованість (як ціннісно-орієнтаційну єдність) [38].

Важливим є питання про місце  ціннісних орієнтацій в структурі  особистості. Багато дослідників відносить  ціннісні орієнтації до найважливіших  компонентів структури особистості [1, 12, 20, 50, 52], але на сьогоднішній день у дослідників немає єдиної точки  зору по відношенню системи ціннісних  орієнтацій в структурі особистості. Сучасні дослідники розглядають  систему ціннісних орієнтацій особистості, прив’язуючи її до мотиваційно-потребнісної [33, 52] або змістовної сфер особистості [6, 23, 24].

Зв’язок ціннісних орієнтацій з  мотиваційною сферою особистості відмічає Б.Ф Поршнев, на думку якого основа особистості полягає в функції вибору. Вибір припускає перевагу одного мотиву над всіма іншими. Але для цього повинні бути приводи, і таким приводом є цінність, "оскільки цінність – єдина міра співставлення мотивів" [33].

Аналізуючи структуру змістовної сфери особистості, Д.А. Леонтьєв відносить  особистісні цінності до змістовних структур найбільш високого ієрархічного рангу. На його думку, цінності не є  суто психологічним утворенням. Їх можна розглядати так же як соціальне  явище, продукт життєдіяльності  суспільства та соціальних груп. Проте  поряд з формами свого існування  в структурах суспільної свідомості цінності суспільства подані також  у структурі особистості конкретних індивідів. Інтеріоризовані цінності суспільства включаються в структуру особистості в формі особистісних цінностей, які Д.А. Леонтьєв визначає "як ідеальну модель того, що має бути, яка відображає досвід життєдіяльності соціальної спільноти, що присвоєна та інтеріоризована індивідуальним суб’єктом, вказуючи напрямок бажаного перетворення дійсності та такою, що виступає джерелом сенсів, які об’єкти та явища дійсності набувають в контексті належного". У свідомості особистісна цінність відображається в формі ціннісних орієнтацій. Ціннісні орієнтації, за Д.А. Леонтьєвим, – це "свідомі уявлення суб’єкта про власні цінності, про цінне для нього – те, що виявляється за допомогою будь-яких вербальних методів, як соціологічних, так і психологічних" [24].

Таким чином, система ціннісних  орієнтацій як елемент структури  особистості, в якому "найбільш ярко виявляється цілісність людської свідомості та поведінки" [1], має інтегративний  характер [1, 16, 52], формується на вищому рівні розвитку особистості та регулює  поведінку і діяльність особистості  в найбільш значимих ситуаціях її соціальної активності, в яких виражається  відношення особистості до цілей  життєдіяльності та до засобів реалізації цих цілей.

Проблема внутрішньої структури  ціннісних орієнтацій вирішується  по-різному в багатьох дослідженнях. На рівні аналізу внутрішньої  структури ціннісних орієнтацій найбільш розповсюдженим у зарубіжній та вітчизняній психології є виділення в ціннісних орієнтаціях трьох компонентів [16, 17]:

• когнітивного (змістовного), в якому сконцентровано соціальний досвід особистості та на основі якого здійснюється пізнання та становлення ціннісного відношення;
• емоційного, який передає переживання індивідом свого відношення до даних цінностей та визначає особистісний сенс цього відношення;
• поведінкового, при якому в результаті пізнання дійсності та її ціннісного переживання формується готовність діяти, здійснювати задумане у відповідності з наявним планом.

Однією з найважливіших характеристик  системи ціннісних орієнтацій є  багаторівневість, яка проявляється в її ієрархічній будові, причому  критерій ієрархії – особистісна  значимість – включає в себе різні  змістовні аспекти, обумовлені впливом  різних типів та форм соціальних відносин [11, 24, 41, 52]. Вершину ієрархії цінностей  особистості, на думку В.А. Ядова, "…складає «життєвий ідеал» – соціально-політичний та моральний образ бажаного майбутнього. Ціннісні орієнтації так чи інакше узгоджуються з ідеалом, формуючи власну ієрархію життєвих цілей, більш віддалених, по відношенню до близьких та найближчих, а також цінностей-засобів чи уявлень про норми поведінки, які людина розглядає в якості еталону" [52].

Деякі дослідники в своїх працях вказують на функції ціннісних орієнтацій [14, 15, 39, 43, 50, 52].

На думку О.І. Зотової та М.І. Бобневої, ціннісні орієнтації виконують функцію відображення та захисту ідеалу [14], інші автори вбачають основну функцію ціннісних орієнтацій в регуляції поведінки [15, 17, 52], підтримці внутрішньої цілісності особистості [1, 39, 52], а також у тому, що ціннісні орієнтації є джерелами змістоутворення [23, 24].

Значний перелік функцій ціннісних  орієнтацій надають                       Д.І. Водзинський та А.А. Гримать: орієнтовну, оціночну, мотиваційну, спрямовуючу, регулятивну, адаптивну.