Цінності та цінносні орієнтації

Для зібрання даних про цінності, які є спільними для більшості  людей та ціннісні системи у соціально-психологічних  роботах використовувалися такі техніки виміру: опитувальники з  готовим списком цінностей чи таких, що пропонують повноту уявлень  всіх аспектів будь-якої групи або  однієї базової цінності; психометричні  методи; проективна техніка.

Цінності слугують еталоном оцінки явищ, предметів, вчинків інших людей, суспільних процесів та інших вчинків  і тому це знання функціонує як ідеальна модель власної поведінки людини. Ціннісна орієнтація, таким чином, виражаючи  внутрішній світ особистості, виконує  організуючу, спрямовуючу, регулюючу  поведінку індивіда роль.

В. Отрут запропонував диспозиційну концепцію соціальної регуляції поведінки індивіда. Головна її ідея полягає в тому, що будь-якій людині притаманна складна система різних диспозиційних утворень, що організовані ієрархічно та регулюють її поведінку і діяльність. Кожен рівень цієї системи містить три компоненти: а) потреби, класифіковані з погляду залучення індивіда до різних сфер соціальної діяльності; б) ситуації, в яких діє індивід і які співвідносяться з його певними потребами; в) диспозиційне утворення, що регулює поведінку і діяльність індивіда. Система ціннісних орієнтацій формується тільки на вищому рівні розвитку особистості, регулює її поведінку і діяльність у найбільш значущих ситуаціях соціальної активності, в яких виявляється її ставлення до цілей життєдіяльності і засобів реалізації обраних цілей.

Багато дослідників приділяли  значну увагу проблемі сформованості  в індивіда системи його ціннісних  орієнтацій. Так, наприклад, Л. Кольберг досліджував стадії морального розвитку особистості і пов’язував їх зі стадіями розумового розвитку, встановлених Ж. Піаже. П. Якобсон, виділяючи психологічні аспекти дозрівання людини й досліджуючи критерії її соціальної зрілості, обґрунтовував важливу роль динамічних зрушень у ядрі особистості, пов’язаних з відкриттям і привласненням цінностей, норм, вимог, законів і правил суспільства.

О.Г. Здравомислов зазначав, що сукупність встановлених ціннісних орієнтацій створює так звану вісь свідомості, яка забезпечує стійкість особистості, спадковість певного типу поведінки та діяльності, що виражається у спрямованості потреб та інтересів [12].

Франкл розглядав шляхи, за допомогою яких людина може зробити своє життя змістовним: по-перше, за допомогою того, що ми даємо життю (в розумінні нашої творчої роботи); по-друге, за допомогою того, що ми беремо від світу (в розумінні переживання цінностей), і, по-третє, через позицію, яку ми займаємо по відношенню до долі, яку ми не в змозі змінити. Відповідно до даного поділу виділяють три групи цінностей: цінності творчості, цінності переживання та цінності відношення [45].

На наш погляд було б правомірним  згадати класифікацію сенсів            Б.С. Братуся [4] як відображення особливостей ціннісно-потребного балансу, пов’язавши "егоцентричні" сенси з потребами як їх сенсоутворюючими джерелами, "групоцентричні" сенси – з цінностями малих груп, та "просоціальні" сенси – з цінностями великих соціальних спільнот та загальнолюдськими цінностями. В клініко-експериментальних дослідженнях І.А. Сапарової було введено та емпірично простежено несхожість двох рівнів сенсової регуляції, вищий з яких пов’язаний, зокрема, з ціннісним опосередковуванням буття. Було показано, що іпохондрична симптоматика у психічно хворих різної нозології, а також здорових людей, пов’язана з неповноцінним розвитком саме цього рівня регуляції. Останнє розглядається автором як основна причина, що сприяє розвитку іпохондричних станів поза прямою залежністю від нозології. Особливості сенсової регуляції, що призводять до іпохондризації, пов’язані зі збіднілістю, звуженістю зв’язків особистості зі світом, неможливістю ціннісно-сенсового опосередковування буття, негнучкістю, ригідністю позицій, цінностей, сенсів, думок.

Без сумнівів, є досить цікавою  розробка досліджуваних проблем            Е. Фроммом. Абсолютизуючи протиріччя між людиною та природою, він виводить з нього фундаментальні, вічні, незмінні цінності, які проявляються у "прагненні" людського "Я". Природжені психічні потреби людської природи виступають не лише в якості активних рушійних сил людської історії, але і в якості цілі, що полягає у встановленні гармонії людини з природою та з іншими людьми. Людська сутність за Фроммом, – це деяка задана тотальність внутрішніх потенцій, закладених в людській природі. Реалізація всіх цих потенцій складає, на його думку, сенс окремої особистості, а також людської історії [46].

У книзі "Бути чи мати?" продуктивну  орієнтацію характеру Фромм пов’язує з ціннісною установкою на буття, яке визначає і відповідний тип існування [47].

Загальновідомим та дуже популярним серед дослідників цінностей  є опитувальник, розроблений Мілтоном Рокічем. На його підхід до концептуалізації та вибору відповідного методу найбільше вплинули визначення цінностей, яке дав К. Клакхон та їх розуміння соціологом       Р.М. Вільямсом як стандартів, критеріїв бажаного, що регулюють дії, судження, вибір, атитюди, оцінювання, аргументи, раціоналізацію, каузальну атрибуцію.

Опитувальник Рокіча перш за все спрямований на виявлення ієрархії індивідуально поділених цінностей. Картина системи цінностей в групі описується ним статистично за допомогою медіанних рангів відповідей окремих людей, що точніше, ніж середній ранг, але все рівно відображає лише розподіл індивідуальних цінностей. Він чітко розрізняє цінності та соціальні норми, які розуміються як зовнішні для людини вимоги належної специфічної поведінки в специфічній ситуації, як явище в цілому договірне. Цінності для нього справа глибоко особистісна, і вони не закріплені за якоюсь специфічною ситуацією, а досить універсальні, щоб як стандарти залучатися у багатьох випадках. Аналогічно він аргументує і відмінність цінностей від атитюдів, яких існує безліч і кожен з яких описує вибір людини в одній певній ситуації.

Рокіч підтримав розподіл цінностей на інструментальні (в його визначенні – концепції бажаного модусу поведінки) та термінальні (кінцевий, бажаний стан існування). Він вважав необхідним вивчення цінностей особистості в системі, тому стільки уваги приділяв дослідженню їх ієрархії.

Вивчивши дані культурологів, антропологів, соціологів про те, які цінності були специфічними для американського суспільства, Рокіч додатково провів серію опитувань та інтерв’ю зі студентами та дорослими людьми. Будучи впевненим, що індивідуальні цінності визначаються культурою, суспільством, інститутами та формуються в ході індивідуального же досвіду переживання, Рокіч психолінгвістичними методами виявив серед кілька сотень претендентів синоніми та поняття, що перекриваються за об’ємом. Так він отримав список термінальних цінностей. Набір інструментальних цінностей він отримав зі списку 555 особистісних рис Андерсона Н.Г., після того, як було виключено негативні риси, синоніми, рідкісні, застарілі за вжитком, утрирувані. До списку увійшли максимально диференційні в американському суспільстві та найважливіші для останнього. Спочатку було обрано по 12 термінальних та інструментальних цінностей, потім кожен список розширився до 18.

Єдиним згаданим аргументом на користь  даних чисел було положення: число  цінностей не може бути великим. Важливим був і принцип: досліджуваним  повинно бути легко при виконанні  завдання ранжирування. Їм пропонували  проаранжувати цінності (окремо списки термінальних та інструментальних) в  порядку їх важливості, як основоположних принципів, якими вони особисто керуються  в житті. В методику заклали ряд  заходів для зниження різних сторонніх  впливів.

Не раз було показано, що ранжування термінальних та інструментальних цінностей значимо пов’язане з різницею соціоекономічного статусу, віку, статі, раси, релігії, способу життя. Особливості ієрархій цінностей виявились гарними прямими провісниками ряду соціальних атитюдів та форм поведінки, включаючи поведінку покупців. Саме цінності, що виявлені за допомогою RVS у останній рік навчання в університеті, за даними лонгітюдного дослідження (5, 7, 10 років) добре прогнозують вдоволеність та невдоволеність професійною кар’єрою, яка склалася в подальшому.

У вітчизняній психології є певна  кількість методик, при створенні  яких автори спирались на RVS. Найбільш докладно у нас методика Рокіча описана Леонтьєвим Д.А. [25]. Частина змістовного наповнення цінностей в ході адаптації метода змінювалась під впливом завдань дослідника, частина відкидалась (наприклад, "спасіння душі"), натомість включались інші ("інтересна робота").

Дж. Крамбо та Леонард Махолік – автори тесту "Мета в житті". Методика була розроблена авторами на основі теорії прагнення до сенсу та логотерапії Віктора Франкла та мала на меті емпіричну валідизацію ряду уявлень з цієї теорії, зокрема, уявлень про екзистенційний вакуум та ноогенні неврози. Сутність цих уявлень полягає в тому, що не удача в пошуку людиною сенсу свого життя та похідне з цього почуття загубленого сенсу є причиною особливого класу душевних захворювань – ноогенних неврозів, які відрізняються від раніш описаних видів неврозів. Спочатку автори намагались показати:

а) що методика вимірює саме ступінь "екзистенційного вакууму" в термінах Франкла;

б) що останній є характерним для  психічно хворих та в просто психічній  патології.

"Мету в житті", яку діагностує  методика, автори визначають як  переживання індивідом онтологічної  значимості життя.

За даними, які є на сьогоднішній день, "Мета в житті" не виявляє стійких зв’язків зі статтю, віком, рівнем освіченості, IQ, релігійністю та прибутком. В. Франкл розглядає дану обставину як підтвердження його положення про те, що сенс життя може бути віднайдений будь-якою людиною [45].

Адаптація тесту осмисленості життя  в вітчизняній психології була вперше виконана К. Муздибаєвим. Він відтворив без змін форму тесту Крамбо, замінивши при перекладі деякі пункти іншими. Узгодженість окремих пунктів з сумарним балом виявилась досить високою, хоч і не можна виключити припущення про сильний вплив на відповіді фактора соціальної бажаності. В основному дослідженні приймали участь 540 робітників трьох промислових підприємств м. С.-Петербург. Серед отриманих в цьому дослідженні результатів слід згадати такі: рівень вдоволеності сенсом життя виявився нижче вдоволеності життям в цілому, що виявлялось за допомогою прямих запитань. Показник осмисленості життя у чоловіків виявився значно вище, ніж у жінок, у одружених – вище, ніж у неодружених та розведених; наявність дітей також корелювало з осмисленістю життя. Була виявлена характерна вікова динаміка осмисленості життя, максимуми якої припадають на вікові групи 25-30 та старше 50 років, а мінімуми – на групу до 25 років та низьке плато, яке охоплює вікові групи від 30 до 50.

Інша адаптована версія тесту осмисленості життя була розроблена Леонтьєвим Д.А. у 1986-88 рр. Версія К. Муздибаєва була прийнята за основу та видозмінена за такими трьома параметрами: 1) були змінені та спрощені формулювання деяких пунктів зі збереженням їх загального значення; 2) замість спільного початку речення з двома варіантами його закінчення формулювалась пара цілісних альтернативних речень з однаковим початком; 3) асиметрична шкала градації відповідей від 1 до 7 була замінена симетричною шкалою – 3 2 1 0 1 2 3 . Останнє було зроблено з метою зменшення "прозорості" методики та усунення позиційних ефектів, хоч процедура підрахунку сумарного балу при цьому дещо ускладнилась. Паралельно була перекладена на російську мову і шкала пошуку сенсожиттєвих цілей. Єдина зміна у порівнянні з оригінальною версією методики полягала в тому, що семиступінчатий квантифікатор був замінений п’ятиступінчатим (ніколи-рідко-інколи-часто-постійно), оскільки в російській мові не вдалося підібрати адекватного набору з семи частотних позначень.

Для вивчення та фіксації цінностей  широко використовувалась різна  проективна техніка чи її елементи: незакінчені речення, твір, вільне висловлювання  на задану тему чи, скоріше, розгорнуту відповідь на запитання. Ці методи є  привабливими для кроскультурних досліджень, оскільки досить адекватний переклад початку опитування, конструктів чи теми на декілька мов уявляється досить посильним завданням. Досліджувані висловлюються на своїй мові, користуються своїми, а не нав’язаними їм термінами, а це відкриває можливість перевірки повноти використовуваних в опитувальниках списків базових цінностей. Крім того, при використанні подібних методів є можливість вивчати, як усвідомлювані, так і неусвідомлювані вподобання, які іншими методами не фіксуються [7].

Застосування проективних методів  для вивчення цінностей має і  свої ускладнення. Автору методики доводиться складати цілу книжку чи посібник по перекодуванню  відповідей, їх відповідності певній цінності, яка стоїть за висловлюваннями  досліджуваного. При цьому, як правило, чітких критеріїв та підстав кодування відповідей не наводиться. Кінцевий список знову підпадає під вплив суб’єктивізму дослідника, хоч і в меншій мірі, ніж при складанні опитувальників.

Так, значну частину опису методики Х. Кантріла займає посібник по категоризації вільних відповідей, іншими словами те, як він вважає необхідним перекодувати усе різноманіття надій та побоювань людей у обмежену кількість цінностей, які є важливими для них і, таким чином, конкретні цінності, що описані у висновках – не запис слів самих досліджуваних, а узагальнення, зроблені дослідником, які відбивають його логіку, а не індивідів.

Дж. Гілеспі та Г. Оллпорт запропонували для вивчення цінностей молоді проективний метод. Студентам університетів 9-ти країн дали завдання написати "автобіографію" майбутнього. Вони також використовували опитувальник, який включав у себе серед інших і відкриті запитання, у тому числі ті, що передбачали звернення до базових цінностей.

Проаналізувавши різні тлумачення і визначення цінностей, що пропонувалися  у філософії, соціології, етиці та психології, є підстави віднести це поняття до трьох різних груп явищ і сформулювати уявлення про три  універсальні форми існування цінностей: 1) суспільні ідеали – вироблені суспільною свідомістю і присутні в ньому узагальнені уявлення про досконалість у різних сферах громадського життя, 2) предметне втілення цих ідеалів у діяннях чи здобутках конкретних людей і 3) мотиваційні структури особистості («моделі належного»), які спонукають її до предметного втілення у своїй поведінці та діяльності суспільних ціннісних ідеалів [7].

Всі ці три форми наявності цінностей  переходять одна в іншу. Спрощено ці переходи можна подати у такий  спосіб: суспільні ідеали засвоюються  особистістю і як моделі належного  спонукають її діяльнісну активність, у процесі якої відбувається предметне втілення цих моделей; далі предметно втілені цінності, зі свого боку, стають дієвим підґрунтям для формування суспільних ідеалів; даний процес здійснює рух-поступ цінностей за нескінченною спіраллю. Однак вжиті нами поняття "громадянське життя", "суспільна свідомість", "суспільні ідеали" відносяться не до одного недиференційованого "суспільства", а до всіх соціальних груп, які утворюють те чи інше соціальне оточення.