Покращення управління нематеріальними ресурсами підприємства

У країнах з дефіцитом  трудових ресурсів і землі цей  показник значно вищий.

При аналізі структури  вибуття нематеріальних активів  об'єкти групують за наступними напрямками:

• списання після закінчення терміну служби;
• списання раніше встановленого терміну служби;
• продаж виняткових прав;
• безкоштовна передача нематеріальних об'єктів.

Нематеріальні активи отримують  з метою одержання економічного ефекту від їх використання при виробництві  продукції, виконанні робіт, наданні  послуг.

У більшості випадків нематеріальні активи - вкладення в об'єкти промислового  призначення:   купівля ліцензії на використання  технології

виготовлення продукції; витрати на надання технічної  допомоги й інженерних послуг з проектування і розташування виробничих потужностей, організації управління технологічними процесами, збуту й обслуговування ліцензованих виробів. Тому ефективність цих вкладень потрібно розглядати з позиції підвищення прибутковості виробництва.

Розрахунок ефективності використання нематеріальних активів  пов'язаний з великими труднощами і потребує комплексного підходу. Ефект від придбання підприємством права використання запатентованого виробничого досвіду і знань, а також ноу-хау (незапатентованого досвіду) можна визначити лише за результатами реалізації підприємством продукції, виробленої з використанням ліцензії і ноу-хау. Однак обсяг продаж залежить від багатьох інших чинників (ціни, попиту, якості товару), і виявити дію кожного з них дуже важко.

Ефективність придбання  ліцензії і ноу-хау залежить також  від розмірів одноразових виплат за них; від термінів фінансування й обсягу капітальних вкладень підприємства у виробничий та інші фонди; поточних витрат, пов'язаних з виготовленням і збутом ліцензованої продукції. Розрахунок економічного ефекту (Е) використання ліцензії і ноу-хау за період Т можна розрахувати за формулою:

,

Де,  Т - період використання ліцензії;

Rt – вартісна оцінка результату використання ліцензованої технології на рік t;

St – витрати, пов'язані з використанням ліцензованої технології на рік t;

r – ставка дисконту (порівняння різночасових витрат).

Витрати, пов'язані з  використанням ліцензій, складаються  з двох частин:

патентів за право  користування ліцензіями, здійснюваних у формі одноразових або періодичних  фіксованих платежів, або платежів у формі відрахувань із прибутку або обсягу реалізації ліцензованої продукції;

поточних витрат на виробництво  і збут ліцензованої продукції.

Кінцевий ефект використання нематеріальних активів відображається у загальних результатах господарської діяльності: зниженні витрати на виробництво, зменшенні обсягів збуту продукції, зростанні прибутку, підвищенні платоспроможності й стійкості фінансового стану. Враховуючи це, основний принцип управління динамікою нематеріальних активів полягає у тому, що потрібно збільшувати темпи зростання віддачі капіталу. Інакше кажучи, у динаміці темпи зростання виручки від реалізації продукції або прибутку мають випереджати темпи зростання нематеріальних активів.

Як видно з табл. 2.5, показники ефективності використання нематеріальних активів у звітному періоді порівняно з попереднім покращились. Дохідність нематеріальних активів зросла на 20,3%. Основним чинником зростання дохідності є збільшення фондовіддачі нематеріальних активів і підвищення рентабельності реалізації. Кількісний вплив цих чинників можна визначити за допомогою прийому ланцюгових підстановок або будь-якого іншого відомого прийому факторного аналізу.

 

 

Таблиця 2.5. Показники  ефективності нематеріальних активів

№ з/п	Показник	Базовий рік	Звітний рік	Звітний рік, у% до базового року
1	Нематеріальні активи	4137	5 868	141,8
2	Виручка від реалізації продукції (робіт, послуг)	12145	18 946	156,0
3	Прибуток від реалізації	2 230	3 790	170,0
4	Дохідність нематеріальних активів (пок. 3 : пок. 1)	0,54	0,65	120,3
5	Фондовіддача нематеріальних активів (пок. 2 : пок. 1)	2,9	3,2	110,3
6	Рентабельність реалізації,% (пок. 3 : пок. 2 -100)	18,4	20,0	108,7

 

Дохідність нематеріальних активів оцінюється по загальноприйнятій  формулі дохідності капіталу:

 

де г - дохідність (рентабельність) нематеріальних активів; Р - прибуток від  реалізації;

VВ - середня за період  вартість нематеріальних активів.  За допомогою методів факторного  моделювання можна перетворити  вихідну формулу прибутковості  нематеріальних активів у наступний вид:

 де N - обсяг продажів (виторг від реалізації продукції, робіт, послуг);

- рентабельність продажу;

- фондовіддача нематеріальних активів за період.

Таким чином, прибутковість нематеріальних активів може бути підвищена за рахунок збільшення їхньої фондовіддачі й підвищення рентабельності продажів.

3. Покращення  управління нематеріальними ресурсами  підприємства

3.1 Основні  напрями підвищення віддачі нематеріальних активів

Сьогодні розвиток світової економічної системи характеризується постійним зростанням значущості нематеріальних ресурсів у структурі активів.

Основну долю в структурі  нематеріальних активів займають інтелектуальні продукти (патенти, авторські права, програми для ЕОМ і ін.)

Основними напрямами  підвищення віддачі є:

1. своєчасне продовження ліцензій на користування інтелектуальною 
власністю, що дозволить уникнути додаткових витрат на їх термінове 
оформлення або сплату штрафних санкцій;

2. обмежити доступ співробітників підприємства до незахищених 
авторськими правами нематеріальних активів, щоб уникнути їх витоку (деякі ноу-хау в області місцевих програмного забезпечення, найбільше «вигідні» 
клієнти );

3. визначити необхідність продовження деяких видів ліцензій з точки 
зору подальшої роботи суспільства, а також шляхом проведення досліджень визначити можливість розвитку роботи по нових напрямах.

Вказані заходи дозволять  збільшити додатковий прибуток на гривню вкладеного капіталу, підвищити прибуток на гривню амортизації нематеріальних активів і оборотність нематеріальних активів.

Головне завдання компаній у постіндустріальному  суспільстві - прорив на світові ринки з високотехнологічними продуктами та індивідуальними послугами. Оскільки ринки насичені, а конкуренція зростає, життєвий цикл товарів скорочується, іноді дрібносерійне виробництво витісняє масове; щоб подолати бар'єри на шляху до ринку, компаніям необхідно перенести акцент з технологій на людський капітал. Додана вартість з'являється за рахунок інновацій, інтелектуальної складової бізнесу та успішного бренда.

Найефективнішим інструментом для досягнення успіху підприємства є бренд, який де-факто визначає вартість усіх інших активів підприємства.

Успішний бренд - це ідентифікований  продукт, послуга, особа або місце, посилені таким чином, що покупець або користувач відчуває особливі, унікальні додані вартості, які щонайкраще відповідають їхнім потребам. При цьому передумовою успіху бренда є його здатність зберегти ці додані вартості перед особою конкуренції [14, с. 212].

Упродовж кількох останніх десятиліть в інформаційному суспільстві спостерігається така тенденція: кращі фахівці, які приносять технологічні, продуктові та ринкові новації, обирають ті компанії, що володіють сильним брендом. Таким чином, у сучасній економіці бренд виступає інтегруючим компонентом у процесі оцінки активів компанії, замикаючи на собі такі ключові фактори конкурентоспроможності, як нові ідеї, людські ресурси, інновації і, отже, стабільний розвиток компанії.

Інакше кажучи, бренд  необхідно розглядати не просто як елемент ринкової стратегії підприємства. Сьогодні він виконує роль самостійного інтегруючого компонента у відношенні до системи бізнес-стратегії компанії. Завдяки використанню сильного бренда компанія не тільки здобуває визнання серед споживачів і конкурента, а й дістає інноваційні ідеї шляхом залучення фахівців з високою кваліфікацією.

На ринках з монополістичним  типом конкуренції саме наявність  сильного бренда є запорукою збереження сильної позиції. Водночас тільки значні фінансові ресурси допомагають  створити авторитетний бренд, який дозволить збільшити фінансові надходження та пролонгувати життєвий цикл товару на ринку.

Бренд компанії розглядається  топ-менеджерами як найбільш цінний актив, що дає їй можливість одержати прибуток. З метою максимізувати

віддачу капіталу, вкладеного в створення бренда, деякі фірми наголошують на розширенні бренда.

Додатковий бренд - це ще один продукт у номенклатурі компанії, що використовує подібну фірмову  назву. Наприклад, «черрі-кока» - це додатковий бренд, що розширює вихідний бренд «кока-кола». Створення сімейства брендів - це коли одна фірмова назва використовується для певної номенклатури продуктів, а створення сімейства ліній бренда - це коли деяка група брендів відрізняється однаковим стилем.

Додавання вартості до продукту шляхом брендингу зовсім не обмежується тим, щоб дати продукту помітне ім'я. Брендинг - це кульмінація широкого спектра напрямків діяльності по всьому наборі засобів маркетингу, що дозволяє створити імідж бренда, що передає весь набір сигналів споживачеві про якість, ціну, очікуваних експлуатаційних якостях і статусі бренда.

У всіх випадках ціль полягає  в тому, щоб послати споживачеві  сигнал про високу якість продукту, використовуючи при цьому зміцнілу репутацію «батьківського» бренда й апелювати до цільового ринку, який вже з ним знаком. Створення бренда, якщо його здійснювати належним чином, - це довготривалий проект, що нерідко коштує великих грошей. У деяких випадках бренди розширювали до межі, але лише відносно невелике число брендів (як приклад можна згадати «Верджин») можна розширювати практично нескінченно, і навіть такий бренд зі стійкою репутацією, як «Левай Страусі», неможливо розширити настільки, щоб створити на його основі діловий костюм (спроба компанії зробити це в 80-і роки провалилася). Додаткові бренди неодмінно повинні бути якось пов'язані з вихідним; в основі здатності бренда «Верджин» розширюватися лежить його імідж оригінальності й самобутності в сполученні з надійністю й практичністю. Імідж бренда «Левай» асоціюється з молодістю й бунтарством, що навряд чи в'яжеться з діловим костюмом.

Останнім  часом з'явилася тенденція до композиціонування , при якому продукти групуються під однаковою фірмовою назвою з метою створення композиційної цінності, що перевершує цінність компонентів. Продукти в цьому випадку не завжди виробляються тим самим виробником, вони можуть навіть належати до різних категорій. Наприклад, «Диснейленд» має «офіційні авіалінії» або «офіційних перевізників», що транспортують відвідувачів до його тематичних парків. Подальшим розвитком цієї концепції є архітектура бренда. Мова йде про створення «партнерських» брендів і про знаходження балансу між брендингом на рівні продукту й на рівні корпорації або баннера.

На міжнародній арені  фірми мають можливість розширювати  бренд, перетинаючи границі держав. Це торкається фундаментальних питань стратегії. Наприклад, чи треба бренд глобалізувати (як це робить «Кока-кола») або ж його варто адаптувати до умов кожного ринку (як надходить «Хайнц»)? Деякі фірми створюють глобальні бренди, але рекламують їх локально, інші ж організовують робочі групи, що займаються керуванням брендів у глобальному масштабі.

3.2 Удосконалення  правової охорони нематеріальних  ресурсів в Україні

Сьогодні однією з  наймогутніших рушійних сил розвитку цивілізації є творча діяльність людини. В сучасних умовах ефективність економіки, науково-технічний рівень виробництва, соціально-економічний прогрес залежать від обсягу накопичених суспільством знань та ефективності використання інтелектуальних ресурсів нації.

В усьому світі нематеріальні  ресурси стають могутнім важелем економічного розвитку суспільства. Останнім часом наша держава також приділяє значну увагу удосконаленню державної системи правової охорони інтелектуальної власності. 27 квітня 2001 року Президент України підписав Указ «Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні». Указ

спрямований на забезпечення умов для підвищення ефективності використання інтелектуальних ресурсів нації, формування та розвитку сучасного ринку нематеріальних ресурсів, надання правовласникам державних  гарантій щодо захисту їх прав. На виконання Указу Президента України розпорядженням Кабінету Міністрів у червні 2002 року затверджено Концепцію розвитку національної системи правової охорони інтелектуальної власності. Згідно з Концепцією сприяння комерційному використанню об'єктів інтелектуальної власності є одним із найважливіших напрямів розвитку системи.

З інтелектуальних ресурсів суспільства формується інтелектуальний  капітал держави. При цьому слід наголосити, що у світовій економіці  кінця XX - початку XXI століття інтелектуальний капітал набирає особливої ваги.