Покращення управління нематеріальними ресурсами підприємства

- право користування  майном (право користування земельною  ділянкою, право користування будівлею, право на оренду приміщень  тощо);

• права на знаки для товарів і послуг (товарні знаки, торгові марки, фірмові назви тощо);
• права на об'єкти промислової власності (право на винаходи, корисні моделі, промислові знаки, сорти рослин, породи тварин, «ноу-хау», захист від недобросовісної конкуренції тощо);
• авторські та суміжні з ними права (право на літературні та музичні твори, програми для ЕОМ, бази даних тощо);
• гудвіл - це перевищення вартості придбання над часткою покупця у справедливій вартості придбаних ідентифікованих активів та зобов'язань на дату придбання. Іншими словами, гудвіл - це різниця між ринковою та балансовою вартостями підприємства. Дата придбання - дата, на яку контроль за чистими активами і діяльністю підприємства, що купується, переходить до покупця. Позитивний гудвіл означає, що вартість підприємства перевищує сукупну вартість його активів та зобов'язань, а негативний вказує на занижену ціну підприємства;
• інші нематеріальні активи (право на провадження діяльності, використання економічних та інших привілеїв тощо) [1, с. 168].

Принцип юридичного захисту  об'єктів інтелектуальної власності  досить простий: забороняється використання нематеріальних активів без дозволу їхнього власника, або їхня підробка. Проте форми правового захисту дуже різняться між собою залежно від типу активів.

Право власності на винаходи, корисні моделі та промислові зразки засвідчується патентами. Патентом називається виданий державним органом (патентним відомством) охоронний документ, який підтверджує право його власника на відповідний об'єкт промислової власності [8, с. 56].

Патент має дві частини - патентну грамоту та патентний  опис. Патентна грамота - складається в обмеженій кількості примірників і передається патентовласникові. Вона містить ім'я патентовласника (найменування фірми) і автора, найменування технічного вирішення, що є об'єктом  патенту,  та  інші  відомості,  які  визначають  характер  і  обсяг

виключного права. В  патентному опису наводиться характеристика технічного вирішення. Обсяг інформації у патентному опису має бути достатнім  для того, щоб практично застосовувати  об'єкт патенту.

Патентовласник може заборонити будь-якій особі використовувати об'єкт патенту без спеціального дозволу. Виключне право, яке випливає з патенту, існує лише на території тієї країни, що видала патент і не може виходити за межі кордонів.

Правова охорона знаків для товарів і послуг, зазначення походження товару та фірмового найменування здійснюється на підставі їхньої державної реєстрації. На зареєстрований знак для товарів і послуг (зазначення походження товару, фірмове найменування) видається свідоцтво, яке засвідчує його пріоритет.

Свідоцтво на знак для  товарів і послуг та на фірмове найменування забезпечує його власнику: виключне право користуватися і розпоряджатися знаком на свій розсуд; право забороняти іншим особам використовувати знак без дозволу власника; право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання знака на підставі ліцензійного договору. Власник такого свідоцтва має також право проставляти поряд зі знаком попереджувальне маркування, яке вказує на те, що цей знак зареєстровано в Україні.

Правова охорона  зазначення походження товару має певні особливості, які полягають у її колективному характері. Це означає, що власник свідоцтва на зазначення походження товару не має виключного права на його використання і не може давати дозволу іншим особам на його використання [21, с. 320].

Такий дозвіл будь-якій іншій фізичній або юридичній особі, яка господарює на тій самій території і виробляє товари з тотожними властивостями, надає патентне відомство.

Авторське право - це система правових норм, що визначають виключне право авторів наукових, літературних та художніх творів на використання плодів своєї праці.

Виникнення і здійснення авторського права не потребує виконання будь-яких формальності. Особа, яка має авторське право:

- для оголошення про  свої права на твори у галузі  науки, літератури, мистецтва, на комп'ютерні програми та бази даних може використовувати знак охорони авторського права, який розміщується на кожному примірнику твору і складається з латинської літери С у колі, імені (найменування) особи, яка має авторське право, і року першої публікації твору. Сповіщення про право на топологію інтегральної мікросхеми складається з літери Т у колі, дати початку терміну дії виключного права на використання цієї топології та інформації, яка дає змогу ідентифікувати право власника топології;

- для засвідчення авторства на оприлюднений чи не оприлюднений твір, факту й дати публікації твору чи наявності договорів, які торкаються права автора на твір, у будь-який час протягом терміну охорони авторського права може зареєструвати своє право та інші зазначені відомості в офіційних державних реєстрах. Про реєстрацію прав автора видається свідоцтво.

Автору належать як особисті (немайнові) права, так і виключні майнові права на використання твору  в будь-якій формі і будь-яким способом. Автор також має право  дозволяти (на підставі авторського договору) або забороняти використовувати свій твір іншим особам.

Охорона суміжних прав виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення має здійснюватися без порушення авторських прав. При цьому виконавці здійснюють свої права за умови дотримання ними прав авторів виконуваних творів. Виробники фонограм повинні дотримуватися прав авторів і виконавців, а організації мовлення - прав виробників фонограм, авторів і виконавців.

Виникнення та здійснення суміжних прав також не потребують виконання будь-яких формальності. Виробники фонограм і виконавці для сповіщення про свої права можуть на всіх примірниках фонограм або їхніх упаковках використовувати знак охорони суміжних прав, який складається з латинської літери К. у колі, імені (найменування) особи, що має суміжні права, і року першої публікації фонограми.

Ноу-хау, раціоналізаторські пропозиції, гудвіл, які є власністю  підприємства, не мають спеціального правового захисту. Але їх розголошення може нанести шкоду інтересам  власника. Тому вони є складовою частиною так званої комерційної таємниці підприємства.

Реалізувати право власності  на нематеріальні ресурси може або  сам власник, або довірена особа. Передача права на користування здійснюється у формі ліцензійної угоди. Ліцензійна угода - це договір, згідно з яким власник нематеріального ресурсу (ліцензіар) передає іншому підприємству (ліцензіату) ліцензію на використання своїх прав на патенти, ноу-хау, товарних знаків та інших об'єктів інтелектуальної власності [4, с. 139].

Ліцензією називається дозвіл використовувати нематеріальний ресурс протягом певного періоду за обумовлену винагороду.

Передача права власності  може бути застережена різними умовами  щодо терміну та обсягу використання, повноти інформації, котра передається, тощо. Відповідно до цього існують кілька видів ліцензій (табл. 1.2).

Таблиця 1.2. Види ліцензій

Добровільна ліцензія характерна тим, що в ній ліцензіар передає дозвіл використати   об'єкт   права   ліцензіату   на   підставі   договору,   в   якому

регламентуються обов'язки кожної сторони; обсяг користування, строк, розміри і порядок виплати  винагороди. Примусова ліцензія видається на підставі рішення компетентного державного органу проти волі патентовласника. У цьому разі розміри винагороди встановлює цей державний орган. На практиці примусові ліцензії видають дуже рідко.

Залежно від обсягу прав на використання розрізняють звичайні, виключні й повні ліцензії. Звичайна ліцензія залишає ліцензіарові право особистої експлуатації технічного рішення і можливість укладати аналогічні ліцензійні угоди з іншими ліцензіатами. Виключна ліцензія передає ліцензіатові права виключного користування об'єктом ліцензії, але зберігає за ліцензіаром право користування технічним рішенням. Повна ліцензія передбачає перехід до ліцензіата всіх прав, які випливають з патенту. Унаслідок такої угоди ліцензіар сам позбавляється права користування об'єктом ліцензії протягом зазначеного в договорі періоду.

Залежно від характеру  об'єкта, який передається за договором, ліцензії поділяються на патентні та безпатентні. Об'єктом патентної  ліцензії є технічне досягнення, захищене патентом. Умови ліцензійної угоди відносно обсягу прав і строку дії в цьому разі визначаються правилами, які регулюють експлуатацію патенту. Нині все більшого поширення набувають безпатентні ліцензії, об'єктом яких є не захищені патентами технічні досягнення, «ноу-хау», виробничий досвід тощо [19, с. 122].

За використання об'єкта ліцензійної угоди ліцензіат (користувач) сплачує ліцензіару (власникові) певну  винагороду. На практиці використовують кілька видів розрахунків за ліцензії, з яких найбільш поширеним є роялті та паушальна виплата.

Роялті (анг. королівський) - це періодична ліцензійна плата за право використання винаходу патенту  та іншої інтелектуальної власності, а також плата за використання природних ресурсів. Величина роялті встановлюється у вигляді фінансових ставок з розрахунку на одиницю виробництва ліцензійної продукції або до обсягу її реалізації.

Паушальна виплата - це одноразова, зафіксована в угоді сума ліцензійної  винагороди, що встановлюється на основі оцінок очікуваного економічного ефекту і прибутків покупця ліцензії (ліцензіата) на підставі використання ліцензії. Отже, паушальний платіж є ціною ліцензії, здійснюється одноразово і не залежить від майбутніх обсягів виробництва та очікуваного доходу [11, с. 175].

Розрахунки за ліцензії можуть також здійснюватися шляхом передачі ліцензіару частки цінних паперів (акцій, облігацій) ліцензіата.

Отже, нематеріальні ресурси  багато важать у підвищенні конкурентоспроможності діючих підприємств. За умов насиченості  ринку різноманітними товарами підприємство-виробник повинно вдосконалювати можливості пропонування, просування та реалізації своїх товарів або послуг. Дійовим інструментом конкуренції у цьому разі може бути використання нематеріальних ресурсів. Наприклад, володіння ліцензією надає її власникові виключне право використання певного технічного досягнення, а тому забезпечує йому відповідні конкурентні переваги. Зареєстроване зазначення походження товару завжди гарантує споживачу особливі, елітарні, а іноді унікальні властивості товару, що також підвищує конкурентоспроможність останнього.

1.3 Оцінка вартості  та амортизація нематеріальних  ресурсів

Нематеріальні активи мають  грошову оцінку, за якою вони відображаються в активі балансу підприємства. Оцінка нематеріальних активів певною мірою  залежить від способу їх придбання. Підприємство може самостійно створити окремі види нематеріальних активів, купити за рахунок власних коштів і кредитів банку, одержати як внесок учасника до статутного фонду підприємства, а також завдяки безкоштовній передачі нематеріальних активів іншими юридичними і фізичними особами.

Створені і придбані нематеріальні активи зараховуються  на баланс підприємства за первісною  вартістю. Первісна вартість нематеріального  активу, створеного підприємством, включає  витрати на оплату праці, матеріальні  витрати та інші витрати, безпосередньо пов'язані із створенням цього нематеріального активу та приведенням його до стану, придатного для використання.

Куплені нематеріальні  активи оцінюються за вартістю придбання  з додаванням витрат на приведення їх до стану, придатного для використання за призначенням.

Первісною вартістю нематеріальних активів, що внесені до статутного капіталу підприємства, а також тих, що безоплатно йому передані, є їхня справедлива  вартість на дату отримання.

Незалежно від  способу придбання нематеріальних активів їх введення в експлуатацію повинне бути оформлене відповідними документами, що описують даний ресурс, як об'єкт власності, визначають порядок його використання, а також підтверджують майнові права підприємства на таке використання.

Нематеріальні активи за характером функціонування і дією на кінцеві результати виробництва  ідентичні основним виробничим фондам. У підприємстві вони використовуються тривалий час з метою одержання  додаткового прибутку. Це є економічною підставою для нарахування на них амортизації. Нарахування амортизації нематеріальних активів здійснюється протягом усього строку їхнього використання. Метод нарахування амортизації нематеріального активу визначається підприємством самостійно, проте найчастіше застосовується прямолінійний метод. При цьому щомісячно сума амортизації розраховується виходячи з вартості нематеріального активу та терміну його корисного використання.