Основні функції державного управління

ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ УПРАВЛІННЯ

Основні функції становлять основу діяльності апарату державного управління, адже саме для їх виконання  й були створені політичною владою органи виконавчої влади. Основні функції є різноманітними, але їх спільною ознакою є забезпечення колективних потреб усього суспільства. Причому, йдеться як про колективні потреби всієї спільноти, гак і окремих її частин. З розвитком і вдосконаленням держави, політичним, економічним і соціальним реформуванням зазнають певної трансформації й функції державного управління, що належать до основних. Відповідно до модернізації сучасної демократичної держави як інструменту забезпечення стабільного соціально-економічного розвитку, а, відповідно, трансформації її ролі на сучасному етапі державного будівництва зазнають змін і функції виконавчої влади. Сучасні політичні та соціально-економічні зміни зумовлюють реалізацію цих функцій в принципово нових формах і за допомогою інших, ніж раніше, методів. З метою реалізації основних функцій апаратом державного управління запроваджуються інші (загальні, допоміжні) види функцій,

Таким чином, здійснення основних функцій є основною метою діяльності органів виконавчої влади. За рівнем їх реалізації можна судити про ефективність апарату державного управління, а відповідно - про дієспроможність державного механізму в цілому. Основні функції сучасної держави потребують значних зусиль у зв'язку з їхньою важливістю для будь-якої спільноти. Як зазначає А. Пойченко: «Виконавча влада (державна та місцева), здійснюючи свої функції, повинна турбуватися, щоб її рішення та дії були спрямовані на досягнення в суспільстві стабільності, порядку, дисципліни, ефективне управління справами держави, а також забезпечення сприятливих економічних, соціальних і політичних умов для творчої діяльності окремої особи чи соціальних (національних) спільнот» [194]. Саме здійснення основних функцій визначає міцність державного організму, демократичність суспільства, а отже, потенційні можливості та силу держави. Тому перед Україною, як молодою демократією, стоїть непросте завдання оптимізації основних функцій та приведення системи органів виконавчої влади, які їх реалізують, у відповідність до реалій сучасного суспільного розвитку, національних інтересів та демократичних парадигм сучасності. Без цього становлення України як демократичної, соціальної, правової держави буде вкрай ускладнене.

1. Політико-адміністративні  функції

Особлива сфера діяльності держави - вирішення завдань політико-адміністративного  характеру. її діяльність у вказаному  напрямі реалізується у формі державного управління шляхом здійснення політико-адміністративних функцій, зокрема, таких:

оборона країни: утримання  армії, мобілізаційна робота, участь військ у міжнародних миротворчих  операціях;

національна безпека;

охорона кордонів та митниця;

зовнішня політика: зовнішні зносини, представництво країни за кордоном, захист прав співвітчизників за межами країни, зовнішня економічна політика;

забезпечення правопорядку: охорона прав і свобод громадян, боротьба зі злочинністю, охорона власності  та фізичних осіб, попередження правопорушень;

політика в інформаційній  сфері.

В умовах сьогодення необхідною умовою підтримання політичної та соціальної стабільності у будь-якій державі  є наявність не тільки ефективної економіки, а й здатність нейтралізувати можливі загрози, протидіяти спробам зовнішнього тиску, забезпечувати достатню захищеність своїм громадянам [69, с. 329]. Конституція України встановлює, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього українського народу [104, с. 7]. Прагнучи до мирного співіснування з усіма країнами світу, Україна підтримує свою обороноздатність на рівні оборонної достатності для захисту від будь-якого агресора. Функції забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України відповідно до Основного Закону (стаття 17) покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави. До системи суб'єктів гарантування національної безпеки належать:

а) орган законодавчої влади  і органи державного управління загальної  компетенції - Верховна Рада, Кабінет  Міністрів, місцеві державні адміністрації;

б) правоохоронні органи - прокуратура, суди загальної юрисдикції, Конституційний Суд, адвокатура;

в) органи державного управління спеціальної компетенції - Міністерство внутрішніх справ, Служба безпеки, Міністерство оборони, Державний комітет у справах охорони державного кордону, Міністерство юстиції, спеціалізовані управління і служби Міністерства закордонних справ, Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи та інші;

г) громадські структури товариство сприяння обороні України, пункти охорони  громадського порядку, приватні фірми, що виконують функції в окремих  сферах життєдіяльності країни, тощо [69, с 340-341].

Президент України очолює Раду національної безпеки і оборони  України (стаття 106 Конституції), яка  координує та контролює діяльність органів виконавчої влади у цій  сфері.

Таким чином, держава є  основним суб'єктом забезпечення національної безпеки. У здійсненні цієї функції вона виходить з того, що достатня безпека особи і суспільства неможлива без дійового захисту державних інтересів. Практика демократичних держав свідчить, що ступінь захищеності особи і суспільства перебуває у прямій залежності від рівня безпеки держави [99, с. 465].

Основними функціями системи  гарантування національної безпеки  в усіх сферах її діяльності є: а) створення  й підтримання у постійній  готовності сил та засобів гарантування безпеки; б) управління діяльністю системи гарантування національної безпеки; в) здійснення планової та оперативної діяльності щодо гарантування національної безпеки; г) участь у міжнародних системах безпеки [69, с 334].

У системі національної безпеки  важлива роль відводиться обороні  України від зовнішньої збройної агресії. Мета оборони - створення всіх необхідних умов для запобігання  воєнному нападу та для збройної відсічі  можливої агресії проти України. Вона базується на готовності армії, економіки, населення, території до оборони і будується згідно з воєнною доктриною держави [99, с. 448]. Конституція України (стаття 17) встановлює, що оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України, які забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору в межах територіального моря України [207]. Безпосереднє керівництво цим військовим формуванням здійснює Міністерство оборони України - центральний орган виконавчої влади і військового управління, який реалізує державну політику у сфері оборони держави та військового будівництва. Сьогодні це військове відомство реалізує Державну програму реформування та розвитку Збройних Сил України на період до 2005 року. її мета - оптимізація структури національного війська, що передбачає зменшення його чисельності, вдосконалення управлінських структур, утворення міжвидових компонентів за функціональним призначенням - передових сил оборони (стратегічні неядерні сили стримування, сили швидкого реагування, війська прикриття), створення єдиної автоматизованої системи управління Збройними Силами.

Важливим завданням сьогодні є також переоснащення Збройних Сил новітніми зразками озброєння  та військової техніки. Для створення  сучасної боєздатної Української армії в перспективі передбачається її перехід на професійні засади функціонування. Отже, актуальними завданнями державного управління у воєнній сфері є: захист незалежності і територіальної цілісності держави, забезпечення мирних умов її розвитку на основі зміцнення Збройних Сил на засадах оборонної доктрини, посилення уваги до потреб військовослужбовців, армії та флоту загалом [119].

Важливі функції щодо забезпечення національної безпеки надані Державному комітету у справах охорони державного кордону України. Цей орган виконавчої влади реалізує державну політику з  питань охорони кордонів, бере участь у розробці й реалізації загальних  принципів правового оформлення і охорони державного кордону України та її виключної (морської) економічної зони, вдосконаленні системи заходів щодо забезпечення їх недоторканності, здійснює функції центрального органу управління Прикордонними військами України. Головним завданням прикордонних військ є забезпечення недоторканності державного кордону на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах держави, а також охорона економічної зони України Пріоритетним напрямом у роботі українських прикордонників є боротьба з нелегальною міграцією

Сьогодні у зв'язку зі зміною воєнно-політичної обстановки в Європі та світі необхідно запроваджувати принципово нові підходи до охорони  кордонів України. Зокрема, слід відійти від так званої жорсткої моделі, коли вартові кордону були прив'язані до рубежів, місць несення служби, та поступово перейти до тактики патрулювання районів і секторів на імовірних напрямках діяльності злочинних угруповань. Необхідно посилити охорону північно-східних рубежів держави, звідки йдуть основні потоки нелегальної міграції, контрабанди, наркотичних речовин.

Важливим напрямом забезпечення національної безпеки є зовнішня політика держави. Стаття 18 Конституції  України наголошує, що зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного та взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права. Втілюючи свою зовнішньополітичну концепцію, Україна успішно реалізує свої можливості, поступово інтегруючись у світове співтовариство. Наша держава здійснює гнучку та збалансовану зовнішню політику в напрямах розвитку двосторонніх міждержавних відносин, розширення участі в європейському співробітництві, співпраці в рамках СНД, членства в ООН та інших міжнародних структурах. Вона визнана стратегічним та особливим партнером ЄС і НАТО, бере участь в інтеграційних європейських процесах. Нині Україна встановила дипломатичні відносини з 166 державами світу (має 80 дипломатичних установ у 60 країнах світу), уклала і виконує понад 2000 міжнародно-правових документів. Україна бере участь у діяльності понад 100 міжнародних організацій, є ініціатором об'єднання держав ГУУАМ, одним з ініціаторів Організації Чорноморського економічного співробітництва, контрибутором безпеки в Південно-Східній Європі, Придністров'ї та на Кавказі [72].

Загальне керівництво  зовнішньополітичною діяльністю здійснює Президент України, а центральним органом виконавчої влади у цій сфері є Міністерство закордонних справ України (МЗС України). Воно забезпечує проведення зовнішньої політики держави та здійснює координацію діяльності всіх учасників зовнішньополітичних зв'язків України.

Головним завданням зовнішньополітичного відомства сьогодні є участь у  забезпеченні національних інтересів  і безпеки шляхом підтримання взаємовигідного співробітництва з міжнародним співтовариством, тобто створення сприятливих зовнішніх умов для зміцнення незалежності, захисту прав та інтересів громадян у рамках чинного законодавства та відповідно до норм міжнародного права. Для цього діяльність зовнішньополітичної служби повинна значно розширитись і реформуватися, що дозволить Україні утвердити статус авторитетного, передбачуваного, послідовного й активного учасника міжнародних відносин, стати впливовим чинником забезпечення політико-економічної стабільності в Європі.

Серед численних функцій  держави важливе місце займає правоохоронна діяльність, спрямована на забезпечення законності та правопорядку в суспільстві, боротьбу зі злочинністю та іншими правопорушеннями, охорону та захист прав і свобод громадян, юридичних осіб. Правоохоронною діяльністю в Україні займаються спеціальні органи, до яких слід віднести: Міністерство внутрішніх справ, Міністерство юстиції, Службу безпеки України, прокуратуру, адвокатуру та інші державні та громадські організації.

Служба безпеки України (СБУ) - державний правоохоронний орган  спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку країни.

Завданням СБУ є захист державного суверенітету, конституційного  ладу, територіальної цілісності, економічного та оборонного потенціалу України, законних інтересів країни та її громадян. Разом  із захистом державних інтересів від зазіхань ззовні Служба безпеки захищає їх і від злочинних організацій, груп та окремих осіб всередині країни. Особливо важливою є сьогодні роль СБУ в боротьбі з незаконною економічною діяльністю, зі злочинами в сфері науки і техніки. Виходячи з миролюбного статусу України, Служба безпеки зобов'язана попереджувати, виявляти і розкривати терористичну діяльність, прояви розпалювання національної ворожнечі, пропаганди війни, расової чи релігійної неприязні. Боротьба з організованою злочинністю, мафією, корупцією, що створюють серйозну загрозу життєво важливим інтересам України,- також сфера діяльності СБУ.

Головними завданнями підрозділів  СБУ на сучасному етапі є: розкриття та припинення небезпечних для економіки держави механізмів злочинної діяльності; глибокий аналіз і прогнозування розвитку процесів у всіх сферах державного життя; відпрацювання з іншими органами загальнодержавних заходів, спрямованих на недопущення заподіяння шкоди національній безпеці держави.