Демократія

Найяскравіший приклад того, як демократизація з глобально значущої мети перетворюється на інструмент політики можна спостерігати на пострадянському просторі, коли масові порушення прав нацменшин попросту ігноруються, коли вибори називають демократичними виключно в залежності від їх результату. Народом маніпулюють, як заманеться. Хочеться почати війну з кимось – доводять, що це для їхнього ж блага. Треба підвищити податки на все – доводять, що підвищення податків – це не що інше, як консолідація витрат бюджету з метою скорочення його дефіциту, приведення макроекономічних показників у відповідність з вимогами МВФ і формування образу надійного партнера в особі держави і т.д. І суворий докір – а Ви що, проти демократії?

Очевидно, що об'єктом основних зусиль у регіоні стала аж ніяк не демократизація країн, що входять в цей регіон. Головним завданням стало досягнення потрібної стратегічної орієнтації, що є вже суто геополітичним, а не ціннісними фактором. У разі, якщо передвиборчі очікування не виправдовуються, до розрахунку включається таке «демократичне» волевиявлення, як, наприклад , штурм або підпал парламенту, або загроза такого роду. У реальності за цим нічого, крім старого як світ зіткнення інтересів, ( матеріальних, а не духовних, якими камуфлюються під суперечку про демократію ) не представляє.

Насправді ті недоліки демократичної  системи, про які ми чуємо щодня – покупка політичного впливу фінансовими групами; законодавці, що використовують політичну владу в особистих цілях – все це пророкувалося давно: «нікому не дозволяється бути суддею у своїй власній справі». Як би ми не хотіли мати в державному управлінні об'єктивного арбітра, який стоїть над громадськими розбіжностями, реально те – хто править країною, той неодмінно дотримується в цих розбіжностях якоїсь сторони. І від цього нікуди не піти, поки «не ангели правлять людьми».

Висновки

Демократія має переваги і недоліки, сильні і слабкі сторони. Своїми широкими можливостями і перспективами демократія начебто б викликала очікування, які вона не в силах задовольнити. А своїм духом толерантності та прийняття всіх думок вона відкрила простір у тому числі і для напрямків, які прагнуть її знищити. У людей завжди залишається потреба продовжувати вдосконалення до нескінченності примарного абсолютного ідеалу, і ніякою політичної системою їх не задовільнити. Тому питання про те, чи може демократія замінитися іншими формами має чітку відповідь: це траплялося раніше, відбувається зараз і, в принципі, може відбутися в майбутньому. Та й сама по собі демократія не є самоціллю. Демократія – це мета суспільної еволюції. І, власне кажучи, через демократичні інститути досягається те головне, що повинно стояти метою – це гармонійний, цілісний, шанований розвиток особистості. І саме це має бути спрямоване на досягнення духовного, культурного, можливо, матеріального благополуччя або, принаймні, створювати для цього умови. І для досягнення ось цих завдань демократія в даній ситуації є інструментом. Як нам відомо, інструмент далеко не найкращий, але нічого кращого людство поки що не придумало.

Список використаної літератури

1. Грачев М.Н., Мадатов  А. С. Демократия: методология исследования, анализ перспектив. – М.: Изд-во «АЛКИГАММА», 2004.

2. Мадатов А.С. Демократизация: особенности ее современной волны // Вестник Российского университета дружбы народов. – Cерия: Политология. –  2001. –  № 3. – С. 45-56.

3. Плигин В. Стандарты демократии и многообразие демократического опыта / из мирового политического форума «Современное государство: стандарты демократии и критерии эффективности», 9 сентября 2010 года.

4. Сирота Н. М.  Глобализация: Политические аспекты. – Санкт-Петербург: ГУАП, 2007.

5. Хантингтон С. Третья волна демократии. Бюро Международных информационных программ Государственно департамента США.