Демократія

Зміст

 

Вступ……………………………………………….…………………….3

Розділ 1. З історії демократії……………………………………………5

Розділ 2. Загальне уявлення про демократію. Аспекти демократії…..9

Розділ 3. Демократія як державно-правовий режим…………………19

3.1. Структура демократії……………………………………………...21

3.2. Система «Стримування і противаги»…………………………….22

3.3. Права людини……………………...……………………………....24

3.4. Обов’язки громадян……………………………………………….28

Розділ 4. Сучасне розуміння демократії……………………………...29

4.1. Еволюційні процеси. Глобальна  демократизація………………..29

4.2. Хвилі демократизації……………………………………………...31

4.3. Причини застою демократизації…………………………………38

4.4. Перспективи розвитку глобальної демократизації………….…..39

Висновки……………………………………………………………..…43

Список використаної літератури……………………………….……..44

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Минуле століття було епохою грандіозних випробувань, яким піддалися основні цінності і  принципи існування людської цивілізації. Одночасно можна стверджувати, що саме завдяки цим цінностям, і  завдяки вірі в них людство  витримало бурхливі, переломні періоди свого розвитку.

Серед таких ключових цінностей перше місце посідає, безумовно, демократія. Для одних – це символ віри, непорушний ідеал; для інших (особливо в перехідних суспільствах, де слова «демократія» і «криза» стоять поряд) – мало не головна причина всіх бід. Завжди важко знайти істину в крайнощах. Але очевидно, що демократичні форми є конструктивними і рятівними, а прихильність демократичним ідеалам надихає мільйони людей на дію.

Що таке демократія? Більшість  наших співвітчизників і сучасників над цим, мабуть, не замислюються, вважаючи, що "і так все зрозуміло". Проте, згідно з результатами численних опитувань,  багато хто не в змозі дати досить ясну і осмислену відповідь на це питання. Думки висловлюються наївні, химерні і дивні. Відповіді приблизно такі: «говорити те, що думаєш, свобода вибору, рівність людей, справедливі стосунки між людьми, «коли вгорі слухають, що говорять знизу», влада народу, «коли люди об'єднуються і допомагають один одному», «можливість робити те, що тобі подобається» і тому подібне.

Справа не на багато полегшується, коли звертаєшся до книг і політологічних авторитетів. Наявність великої кількості тлумачень «демократії» дослідник В.П. Пугачев намагається звести до чотирьох «значень» [«Основи політології», М-код.,1992]. Шість визначень демократії дає Юзеф Бохеньський [«Сто забобонів», М-кодів.,1993]. Це достатньо узагальнені розуміння демократії. Фактично трактувань демократії не один десяток. Істотні відмінності виявляються навіть у тому випадку, коли демократія розглядається неупереджено і під якоюсь певною точкою зору, наприклад, як система «правління народу». Зроблене дослідником Девідом Хелдом [«models of Democracy», Oxf., 1987] узагальнення подібних аналітичних трактувань «правління народу» дало дев'ять базових моделей, деякі з яких утворюють якісно різні версії.

Всі ці факти і обставини  мало кого можуть утішити. Кінець кінцем, більшість людей зовсім не цікавляться, хто і як трактує поняття демократії. Люди, як правило, хочуть знати, що ж вдає із себе демократія «насправді».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. З  історії демократії

 

Поняття демократії існує  вже дві з половиною тисячі років. У різні століття в історії  політичної думки цьому терміну  давалося неоднозначне тлумачення. У міру багатовікової зміни та ускладнення політичної картини, а також нашарування на неї політичних доктрин, що апелюють до демократії, остання набувала різних інтерпретацій. Проте існують і якісь схожі межі, що дозволяють виділити загальні ознаки, які характеризують той або інший лад як демократичний, у тому числі й по кількісних параметрах – як демократичніший або менш демократичніший.

Класичне визначення демократії нерозривно пов'язане з  його етимологічним походженням. Термін походить від грецького слова, що складається у свою чергу з двох слів: demos – народ і kratos – влада, правління. Зародившись ще в античності, демократія дослівно позначає «влада народу» або «народовладдя». Проте не протязі вже не одного століття в історії політичної думки в поняття «народ» різними авторами, науковими школами і концепціями, вкладається неоднаковий зміст. Те саме можна сказати і про різні трактування механізму народовладдя. Зіставлення демократичної практики з концепціями демократії показує, що останні, з одної сторони, йшли переважно за емпіричним матеріалом, а з іншої – прагнули виробити ідеальну модель демократичного ладу, яка враховувала вже накопичений досвід історичного розвитку з його негативними і позитивними наслідками.

У найзагальнішому сенсі – «демократизація» означає процес політичних і соціальних змін, спрямованих на встановлення демократичного ладу. На різних стадіях суспільно-історичного розвитку цей процес завжди визначався конкретними історичними типами демократії. Вперше демократія затвердилася в V столітті до н.е. в Древній Греції. У містах-державах Древньої Греції демократичні форми правління приходили на зміну тиранічних або олігархічних режимів, не змінюючи соціально-економічних основ рабовласницької формації.

В умовах Середньовіччя, якщо не враховувати дворянське станове представництво, ми спостерігаємо лише появу або зникнення окремих рис демократії, як результат боротьби між феодальною аристократією і «третім станом».

На пізніх етапах феодалізму процес демократизації, як правило, проходив у протиборстві між буржуазією, що зароджувалася, і дворянством, що обуржуазнювалося, з одного боку, і феодальною абсолютистською системою – з іншого. Кульмінацією цього процесу вважається Велика французька революція. Ліберальній демократії передував ідейно-політичний лібералізм. Його основоположники Дж. Локк і Ш.Л. Монтеск’є сформулювали такі основоположні принципи політичного лібералізму, як пріоритет індивідуальної свободи, що базується на принципах природного права, відділення держави від цивільного суспільства, розділення влади. На основі цих принципів ідеї демократії (як народовладдя) наповнювалися ліберальним змістом. Стрижневими ідеями в теоріях лібералізму є політична рівність і представницьке правління. Соціально-економічними та ідейно-політичними передумовами виникнення ліберальної демократії були розвиток ринкових відносин, ідеологічна і політична секуляризація, становлення національних держав.

Перша якісна відмінність буржуазної демократії пов'язана зі встановленням демократичних стосунків в рамках національних держав в протилежність античним містам-державам і середньовічним міським комунам. Не випадково Р. Даль при аналізі загальносвітового демократичного процесу виділяє його першу трансформацію – становлення демократичних міст-держав, і другу трансформацію –  становлення націй-держав.

Аналізуючи історичний шлях процесу демократизації варто зупинитися на тих моделях, які пов'язані з теорією і практикою сучасної демократії, яка бере початок в XVII–XVIII ст. Це в першу чергу стосується ідей ліберальної демократії, тобто сукупності теорій і концепцій, що розвивають ідеї демократії в руслі ідеології і політики лібералізму.

Соціально-економічними та ідейно-політичними передумовами виникнення ліберальної демократії були розвиток ринкових відносин, ідеологічна і політична секуляризація, становлення національних держав:

1. В результаті революції. Класичним прикладом цієї моделі є англійська буржуазна революція XVIII століття, Велика французька революція і війна за незалежність в США. Щодо реалій XX ст. до цієї моделі можна віднести лютневу революцію 1917 р. в Росії і квітневу революцію 1974 р. в Португалії. Сюди ж входять і революційні події 1989 р. в країнах Центральної і Східної Європи.

2. Еволюційний шлях. Ця модель характерна для цілої низки європейських країн, які протягом XVII - першої половини XX вв. пройшли тривалу політичну еволюцію від абсолютної монархії або олігархічного правління до становлення демократичного ладу в його сучасному розумінні. Еволюційний шлях характерний також для ряду латиноамериканських і азіатських держав.

3. В результаті зовнішньої дії. Тут йдеться про становлення демократичної політичної системи в Німеччині, Італії і Японії після Другої світової війни. Розгром фашистських і мілітаристський режимів в цих країнах, а також присутність на їх території окупаційних союзницьких військ стали умовою становлення і подальшого зміцнення демократичних політичних режимів.

4. Демократична трансформація, здійснювана зверху. Цей варіант тісно переплітається з еволюційним шляхом розвитку демократії. Ця модель характерна для країн, в яких правляча політична еліта, усвідомлюючи загрозу кризи суспільства і прагнучи запобігти їй, вступає в переговори з демократичною опозицією. В результаті вона приступає до здійснення реформи політичної системи, ведучу до становлення демократичного режиму. Ця модель характерна для постфранкистської Іспанії, а також для Бразилії кінця 70-х - початку 80-х рр.

5. Змішана модель. Вона включає всі або багато з попередніх варіантів, оскільки в більшості країн – особливо в останні десятиліття –  вищезгадані моделі не проявлялися в чистому вигляді. Наприклад, якщо в Португалії початковим імпульсом до демократизації була революція 1974р., то подальший процес, що протікав в окремі періоди в гострій політичній боротьбі, супроводжувався масовими рухами на підтримку демократизації, а згодом відносно мирною еволюцією режиму під керівництвом правлячої еліти. Аналогічна змішана модель характерна для колишнього СРСР і багатьох постсоціалістичних країн Східної Європи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Загальне уявлення про демократію. Аспекти демократії

 

1. Демократія є формою  правління, при якій всі громадяни  беруть участь в управлінні  державою і беруть на себе відповідальність перед суспільством безпосередньо, або через своїх вільно обраних представників.

Поняття демократії поширюється на всі форми держави, в якій верховенство належить народові у встановленні влади і контролю над нею. При цьому допускається, що свою верховну владу народ може проявляти як безпосередньо, так і через представників. Відповідно до цього демократія визначається, перш за все, як форма держави, в якій верховенство належить загальній волі народу. Це є самоврядність народу, без його поділу на «чорних і білих», «пролетарів і буржуазію», тобто всієї маси народу в сукупності. Отже, демократичній ідеї однаково протирічить всяке класове панування, штучна зверхність однієї людини над іншими, якими б людьми вони не були. Таким чином, класова демократична теорія, сприйнята більшовиками, була протиріччям самій собі.

У демократичній теорії стверджується, що влада не захоплюється силоміць. І не дається від Бога. Влада обирається самим народом. Ці умови здійснення демократії витікають і з іншого її визначення – як системи свободи, політичного релятивізму. Оскільки демократія відкриває широкий простір для конкуренції різних сил, що існують в суспільстві, то необхідно, щоб ці сили були підпорядковані вищому закону. Сліпа пристрасть до свободи і рівності, якщо вона набуває характеру стихійного руху, перетворюється на найпотужніший руйнівний чинник, що призводить до самознищення і знищення основ державної влади. Як пізніша і складніша форма політичного розвитку демократія вимагає і більшої зрілості народу, підняттям його етичного рівня, щоб ця самоврядність не була порожньою фікцією. Народ повинен дозріти для управління самим собою, розуміння своїх прав і поваги до чужих, усвідомлення своїх обов'язків і здатність до самообмеження. Народ, як джерело влади, вибирає самих гідних, яким і довіряє владу. Щоб демократія не переросла в диктатуру, влада обирається на фіксований час, після чого передається наступним обранцям. Якщо обранець не справляється, народ обирає іншого. У цьому суть демократії. На перший погляд все розумно. Але є одне велике «АЛЕ». Річ у тому, що для здійснення свідомо вибору потрібні знання, не поверхневі і часткові, а глибокі знання. Заклик «вибирати серцем» свідчить про те, що організатори виборів визнають відсутність знань у народу. Без знань вибір неможливий. Така висота політичної свідомості ніколи не дається відразу, вона отримується довгим і суворим досвідом життя. І чим складніше завдання, яке ставиться перед державою, тим більше потрібна для цього політична зрілість народу. Коло замкнулося: у народу немає знань; без знань немає вибору; без вибору немає демократії.

Багато вчених називають демократію вільним правлінням (free government).   Це ще раз показує, якою мірою поняття свободи нерозривно поєднується з уявленням про демократичну форму держави і, здавалося б, вичерпує його. Демократія тим і відрізняється від інших політичних систем, що вона надає можливість вільної участі в житті держави кожної особи, незалежно від її класової приналежності. Вийшло так, що демократична концепція придбала форму політичного фетишизму і політичного ідолопоклоніння. Завдання сучасної політичної теорії полягає в тому, щоб розвінчати майже релігійний, догматичний образ демократії, показати, якими наївними і поверхневими деколи бувають уявлення про демократичне суспільство. Нове вчення про демократію повинне зняти з неї «ореол дивного, надприродного» і представити її як рівноправний елемент всім іншим політичним формам. І особливо те, наскільки важко здійснювана демократична ідея, настільки легко вона може бути спотворена. Оскільки, втілюючись в життя, демократія часто виявляється, залежно від подій, то олігархією, то анархією. Анархічна підробка під демократію виключно небезпечна і, на жаль, широко поширена. В результаті дуже складної будови і роздроблення суспільства. класового панування, зіставлення одних класів іншим, в XX ст. демократична ідея опинилася в кризі.