Вплив юнацької субкультури на формування девіантної поведінки

Сучасні юнацькі рухи в Україні можна назвати своєрідною «культурою», яка включає в себе різні спрямування – відмінні види активності юнаків. У той же час, це частина більш широкого середовища «андеграунду».

Під юнацькою субкультури звичайно розуміють систему цінностей, норм, способів поведінки і життєвих стилів, які характерні даній соціально-демографічній групі. Субкультурні атрибути, прикмети, особливості, ритуали можемо вважати зразками поведінки, а також системами цінностей юнацтва, що відрізняються від цінностей панівної культури, принаймні і пов’язані з нею [22].

Субкультура посідає місце стійкості, але і не надає дії на генеральне підніжжя культури, вони народжуються, живуть і усуваються, а основа культури при цьому зберігається.

Підходи західних соціологів щодо виділення причин виникнення юнацьких субкультур різні. Так Р. Левінталь орієнтується на те, що старше покоління все менше допомогає молодшому при виробленні норм поведінки, які відповідають новітнім життєвим потребам. Прагнення юнацтва не задовольняються ні в прагматично орієнтованих родинах, ні в традиційних установах і організаціях, які охороняють застарілі цінності та норми. Найчастіше субкультурні прояви юнацтва зображуються в різних формах асоціальної поведінки окремих груп осіб, які шокують суспільство своїм зовнішнім виглядом, манерами, інтересами, стилем життя. Мова йде про так звані «шок-протести».

За Парсоном, причина протесту юнацтва та його протистояння світу дорослих − це «нетерпіння» дітей зайняти місце батьків в соціальній структурі. Проте справа закінчується входженням нового покоління в ту ж структуру і, отже, її відтворенням [5].

М. Мід іншої точки зору: юнацтва, потім молодь приходять, дорослішають, вже не в той світ, до якого її готували в процесі соціалізації. Досвід старших не підходить. Їх готували до справ одних позицій в соціальній структурі, а структура вже змінилась, колишніх позицій в ній немає. Тут і розпочинається буйне збільшення юнацьких спільнот, відразливих від себе світ дорослих, їх непотрібний досвід. Результат перебування в надрах контркультури тут вже інше: не вбудовування в колишню структуру, а будівництво нової.

Аналіз субкультур західними вченими базується на практиці діяльності неформального юнацтва на домовленостях розвинутої демократії та стабільної економіки.

Субкультурні угруповання приростають до основного русла, тому юнацтво для збереження своєї «інакшості» повинно повсякчас створювати для себе сучасну ідентичність. Але засоби масової інформації так швидко забезпечують нас чималим масивом інформації, що нові субкультури вбирають все майже на самому джерелі. Тому деякі дослідники припускають, що перенасиченість засобів масової інформації може знищити умови для існування субкультур, бо за допомогою ЗМІ панівна культура майже миттєво включає в себе сьогоденну тільки-но виникаючу субкультуру як щось нове, модне, альтернативне. Те, що припадало на альтернативні субкультури, відроджується у головному культурному руслі. Прикладами зазначеного процесу можуть служити «ретро» і «панк», що міцно ввійшли до моди [12].

Як розпізнати субкультуру:

1.Субкультурам  притаманні суворі внутрішні  правила і заходи, спрямовані  на остракізацію, які забезпечують  їхню стійкість.

2.Субкультурам  властивий структурований процес  навчання, протягом якого кандидати  вчаться, як стати членами.

3.Субкультурам  властивий дуже виразний ступінь автентичності, який творить настільки міцні суспільні межі, що групу можна назвати субкультурою. Майбутні члени мають показати досвідченим членам, що вони зрозуміли альтернативні правила, що вони − «свої».

4.Субкультури  формуються навколо добровільних угруповань.

5.Субкультури  творять власні субінтерпретації  норм загалу − вони або повністю відкидають їх на користь власних, або трішки їх змінюють, щоб надати сенсу способові життя своєї субкультури. Жодна субкультура як така не є відхиленням. Групі, що певним чином відходить від норми, притаманний активний процес залучення нових членів. Вони формуються навколо єдиного харизматичного символу чи літератури. Об’єднуючись, юні люди утворюють субкультури. Юнацька субкультура − це культура певного модерного покоління, яке володіє спільністю стилю життя, поведінки, групових норм [8].

Юнацькі субкультури створюють свою приватну культуру, яка:

1. допомагає задовольнити потребу у спілкуванні;

3. надає  психологічну підтримку з боку  членів субкультури;

4. допомагає  адаптуватися до сучасного жорстокого життя.

Громадські юнацькі організації групують осіб одного віку, але часто претендують тільки на суспільне життя, не зачіпаючи особисте. Саме тому юнацтво віддає перевагу юнацькій субкультурі.

Участь в субкультурі − це «гра в доросле життя», де юнацтво конструює якусь подібність до життєвих буденних ситуацій і вчиться на їх поведінці [10].

Говорячи про аспекти культури слід згадати чотири основних параметра цінностей, виявлених Г. Хоффстедом в результаті дослідження:

• Параметр індивідуалізму / колективізму

• Дистанція влади

• Терпимість до невизначеності

• Ступінь соціальної диференціації статі.

• Взаємовідносини з групою.

У кожній субкультурі існують свої власні пріоритети: моделі поведінки, етичні норми, ступінь раціональності, моральні установки.

Всі ми схильні до глибокого впливу з боку субкультур, наші індивідуальності формуються завдяки субкультурам, які ми вбираємо та відбираємо свідомо чи навпаки, щоб відрізняти себе. Ми розшукуємо особистості, зараховуючи себе до неформальних культів, кланів чи груп різного характеру. І чим більший вибір, тим важче пошук [3].

Субкультура юності формується під прямим впливом культури «дорослих» і зумовлена нею навіть у своїх контркультурних проявах. Формальна юнацька культура ґрунтується на цінностях масової культури, цілях державної соціальної політики та офіційної ідеології. Розглянемо їх стан на поточний момент і в роль формуванні світогляду юнацтва, аналізуючи наступні специфічні риси української юнацької субкультури.

1. Переважно  розважально-рекреативна спрямованість.

2. «Вестернізація» (американізація) культурних потреб і інтересів.

3. Пріоритет  споживчих орієнтації над креативними [16.].

4. Слабка  індивідуалізірованність і вибірковість культури.

5.Відсутність  етнокультурної самоідентифікації.

 

2.4. Вплив субкультури на формування девіантної поведінки.

У субкультурі реалізується одна з основних потреб юнаків − вибудовування образу «Я». Вплив неофіційною юнацької субкультури забезпечує компенсацію негативного ставлення до себе, низького рівня самоповаги, неприйняття образу власного тіла (невідповідності зовнішнього вигляду еталонів маскулінності і фемінімності).

Субкультура виступає як форма самопредявлення людини на культурно-естетичному рівні, коли людині подобається, перш за все, музика, одяг. Емоційна привабливість «неформального» стилю життя нерідко знижує значущість цілеспрямованої діяльності (навчання, хобі), сприяє розмивання життєвих перспектив. Передумовами до таких обставин є погана успішність в школі. Крім цього, у старшокласників − носіїв неофіційних юнацьких субкультур виникають ускладнення у взаєминах з дорослими й однолітками, що викликаються як провокуючим іміджем, так і некомпетентністю у спілкуванні. Відсутність узгодженості у сфері спілкування, посилюється після того, як школяр починає пред’являти себе як виразник субкультури [4; с. 69-107].

Внаслідок впливу субкультури можемо виділити три ймовірних наслідки для соціалізації юнаків:

1. позитивна тенденція (освоєння соціальних ролей у групі однолітків, соціальне та культурне самовизначення на основі соціальних проб і експериментування),
2. соціально-негативна (наркотизації, прийняття ідеології націоналізму, екстремізму, залучення до кримінальної способу життя),
3. індивідуально-негативна (мораторій на соціальне та культурне самовизначення, самовиправдання інфантилізму і ескапізму - «втечі» від соціальної реальності).

Юнацька субкультура, яка являється частиною загальної культури суспільства і є системою норм, цінностей, поглядів, переконань, принципів юнацтва, має два прояви свого впливу на юнацтво.

Перший тип прояву – це прямий вплив юнацької субкультури на формування особистісного «Я» у період юності. Він має місце у тому випадку, якщо особистість безпосередньо сама є виразником чи носієм юнацької субкультури.

Другий тип прояву – це непрямий вплив субкультури, який проявляється у відношення юнацтва, яка не належить до течій юнацької субкультури до своїх однолітків-неформалів чи самої юнацької субкультури. Змістом цього впливу є судження чи ставлення цього ж юнацтва до самих течій юнацьких субкультур та до їх представників, сприйняття чи неприйняття їхньої діяльності.

Про вплив юнацької субкультури на формування особистісного «Я», індивідуальність особистості, поведінки у період юності, а також на вибір нею ціннісних орієнтацій у житті, не можна судити однозначно, оскільки він багатогранний і стосується різних аспектів життєдіяльності юнацтва. Проте, узагальнено можна визначити характер цього впливу як позитивний та негативний. Дослідивши та проаналізувавши напрями впливу юнацької субкультури на формування особистісного «Я» та поведінки, можна виокремити такі позитивні аспекти даного впливу, як:

• самоствердження та самореалізація юної людини в середовищі юнацької субкультури;
• формування об’єктивної самооцінки та вибір ціннісних орієнтацій в житті;
• розвиток творчих здібностей;
• формування почуття приналежності до колективу, спілкування, метою якого є саморозкриття та самопізнання;
• формування та розвиток дружніх стосунків, юнацької дружби, яка виступає як своєрідна форма «психотерапії»;
• вироблення свого, суб’єктивного погляду на світ, формування світогляду, особистої думки;
• активна соціалізація та адаптація до життя в суспільстві.

Проте вплив юнацької субкультури характеризується також і негативними сторонами, які часто мають перевагу над позитивними факторами впливу. Характер впливу та те, яким він буде, залежить від напрямку діяльності та змісту юнацької субкультури, представником чи носієм якої є юна людина. Отож, до негативних факторів впливу юнацької культури на формування поведінки в період юності належать такі, як:

• нівелювання авторитету батьків та заміна його авторитетом друзів;
• емансипація від влади дорослих;
• завищена самооцінка, на основі якої часто виникає така риса характеру як негативізм;
• фізична та вербальна агресія, як наслідок, девіантна, асоціальна поведінка;
• в деяких течіях юнацьких субкультур негативною рисою є інфантильність;
• десоціалізація, невміння жити та працювати в суспільстві;
• протиставлення себе суспільству;
• нездоровий спосіб життя;
• у деструктивних течіях юнацької субкультури негативним наслідком діяльності є кримінальна відповідальність.

Отже, як мають вести себе дорослі, люди, які виховують молоде покоління – батьки та вчителі з феноменом юнацької субкультури та її представниками. Перш за все, не варто відразу осуджувати та проявляти своє негативне ставлення. Це лише буде для юнацтва приводом нового протесту проти дорослих, суспільства. Але і повністю схвалювати діяльність юнацької субкультури не варто. По-перше, не всі течії юнацької субкультури є суспільно-прийнятими, такими, щоб їхню діяльність можна було б дозволити. А по-друге, самі представники юнацької субкультури не схвалять та не сприймуть такого ставлення. Тому залишається лише діалог. Потрібно вчитися жити та працювати в неформальному суспільстві, серед неформалів та вміти її виховувати.

Сучасний педагог, навіть якщо він є справжнім професіоналом, ні в якому разі не може чинити опір проявам юнацькій субкультури, так само, як і повністю схвалювати її діяльність. Йому потрібно добре знати, вміти розбиратись в діяльності тих чи інших течій юнацької субкультури, щоб зрозуміти юнацтво, зменшити негативний вплив деяких проявів субкультури та направити культурний розвиток юнацтва у потрібне русло. Адже основне завдання педагога – виховувати мислячих, висококультурних, духовних людей

 

ВИСНОВИКИ

Отже, в даній роботі ми розглянули найбільш важливі теоретичні проблеми, які виникають при вивченні відхилянь. Під девіантною поведінкою розуміємо:

1. вчинок, дії людини, які не відповідають офіційно встановленим або фактично які у даному суспільстві нормам, будь-то норми психічного здоров’я, права, культури чи моралі.