Вплив юнацької субкультури на формування девіантної поведінки

Єдиного фактора, який зумовлює схильність до споживання наркотиків, не встановлено. Можна лише приблизно виділити ряд соціальних і психологічних факторів, які сприяють наркотизації.

Соціальні фактори, які сприяють поширенню вживання серед юнацтва наркотиків, можемо виділити такі:

• загострення соціальних суперечностей, соціальне розшарування суспільства, тобто підвищується загальне незадоволення своїм життям, нервовість, тривожність і агресивність індивіда;
• криза суспільних цінностей, адже люди вже не орієнтуються на позитивні цінності, норми моралі;
• нерозвиненість соціально-культурної сфери, брак можливостей задовольнити дозвільні і творчі потреби, проявити соціальну, політичну і творчу активність;
• традиції вживання наркотиків, бо у культурах часто простежується вживання наркотичних речовин, наприклад, алкоголю, що є складовим елементом обрядів і ритуалів або звичним способом проведення вільного часу;
• поширені в суспільній свідомості ілюзії стосовно якостей наркотиків, а саме: їх можливості викликати задоволення, «кайф», знімати стрес, активізувати.

Помітну роль у формуванні адиктивної поведінки відіграють чинники мікросередовища, типу, негативний приклад батьків, родичів і друзів, асоціальна спрямованість родини, невирішеність родинних справ і конфлікти в родинах, бездоглядність відносно дитини, а тому і стійкий конфлікт з мікросередовищем.

Особисті чинники, які зменшують опірність людини негативному впливу середовища і сприяють формуванню адиктивної поведінки:

• низький рівень інтелекту, нездатність передбачати плоди своїх дій;
• низький рівень духовного розвитку, культури проведення вільного часу;
• низька стійкість до психічних перенавантажень, потрясінь;
• інфантилізм, імпульсивність, надмірна орієнтація на авторитет;
• гедоністична спрямованість індивіда;
• відсутність сенсу життя;
• акцентуації характеру і психопатії;
• наявність функціональних уражень мозку.

Вище наведені фактори самі по собі безпосередньо не призводить до наркотизації окремої людини. Але взаємодія кількох соціальних і психологічних факторів ризику послаблює адаптивні можливості дитини, робить її вразливішою відносно проблем і збільшує вірогідність того, що при певних обставинах вона може адресувати до наркотиків. Тому слід установити групи ризику наркотизації [13; с. 35].

Варто відзначити, що група ризику − це така умовна група людей, які за своїм соціальним становищем, родом занять або особистісними характеристиками більш вразливі стосовно певної проблеми.

Групи ризику наркотизації:

• Юнаки, підлітки та молодь, у родинах яких були випадки алкоголізму, наркоманії. Ризик наркотизації у них пов’язаний з потенціальним спадковим нахилом до алкоголізму і наркоманії, орієнтацією на негативний приклад батьків або близьких, залученням до вживання наркотиків самими батьками і родичами, таврування з боку оточуючих.
• Юнаки та підлітки з проблемних, конфліктних і педагогічно некомпетентних родин. Дитина в таких сім’ях відчуває психологічну напругу, агресію, жорстоке ставлення до себе або недостатню увагу з боку батьків. Батьки подекуди неспроможні дати дитині необхідні знання, належне виховання. В результаті вона стає психічно нестабільною, прагне більше часу проводити поза домівкою. У дитини може розвиватися негативне ставлення до батьків, бажання причинити їм неприємності, орієнтується на не родинні авторитети.
• Особи, схильні до кримінальної поведінки та ті, хто виховувався у кримінальному середовищі. Зауважимо, що наркотики є складовою частиною кримінальної субкультури.
• Особи з вираженими відхиленнями в поведінці внаслідок психічної патології або дефектів виховання. Названі порушення знижують адаптивні можливості людини, її здатність розпоряджатися своїми вчинками можуть призвести до конфлікту із навколишнім середовищем.

Втім, варто пам’ятати, що належність до групи ризику сама по собі ще не призводить до наркотизації. Багато дітей виховуються у неблагополучних родинах, мають низький культурний рівень, і усе-таки далеко не всі вони стають наркоманами. Формування адиктивної поведінки багато в чому залежить від конкретних обставин життя, самої людини, особливостей її світосприйняття, внутрішнього світу, переживань тієї чи іншої події свого життя. Тому необхідно визначати мотивацію вживання наркотиків [13;с. 27].

 

1.4. Основні чинники, які зумовлюють девіантну поведінки юнацтва

Осіпова О. С. виділяє 3 групи факторів, які мають вплив на поведінку юнаків:

• Соціальні − позначаються соціально-політичними і соціально-економічними умовами існування суспільства.
• Соціально-психологічні − несприятливе оточення дитини (також впливає положення серед однолітків, ЗМІ тощо), помилки сімейного та шкільного виховання, що призводе до шкільної та соціальної дезадаптації.
• Індивідуально-психологічні − це особливості самої особистості, наприклад, конформність, несформованість морально-етичних норм [18; с. 106-109].

В. В. Ковальов запропонував досліджувати чинники по трьох осях:

1. соціально-психологічної,
2. клініко-психопатологічної
3. особистісно-динамічної.

Про роль соціально-психологічного чинника свідчить зріст злочинності в періоди соціальної нестабільності. Більш суперечливим є питання стосовно взаємодії різного роду чинників, визначаючи порушену поведінка. Недостатньо вивченою є роль спадковості. Правда, в цих випадках слід враховувати можливість впливу стану матері в період вагітності,у тому числі алкогольних ексцесів і психічних травм, а також нестачі материнської уваги і ласки на ранньому періоді розвитку. Органічна недостатність сприяє виникненню девіантної поведінки, обумовлюючи порушення уваги і рухове розгальмування, а також патологію і затримку розвитку почуття емпатії. Часто у дітей з девіантною поведінкою органічна недостатність поєднується з неблагополучною мікросоціальної ситуацією [6; с. 86-92.].

Шнейдер Л. Б. виділяє такі основні мотиви девіантної поведінки підлітків:

1. для  досягнення мети.

2. для  психологічної розрядки.

3. для  заміщення блокованої потреби.

4. для  самоцілі.

5. для  компенсації почуття неповноцінності [30].

 

РОЗДІЛ 2.

РОЛЬ СУБКУЛЬТУРИ У ФОРМУВАННІ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ У ПЕРІОД ЮНОСТІ

2.1. Юнацька субкультура у соціумі

Складність визначення дефініції «субкультура» з того часу, як цей термін в

30-ті рр. XX ст. ввів американський соціолог Т. Роззак, полягає у багатоманітності і досі недостатній визначеності відносно культури. З великого загалу літератури виділимо визначення американського дослідника Н. Смелзера, який умотивовує поняття субкультури як означення будь-якої системи норм і цінностей, яка виділяє групу з великого співтовариства.

Однак виділення Смелзером цінностей і норм є недостатнім, бо субкультура включає в себе і своєрідні соціальні і духовні потреби, продукти творчості, способи залучення до духовних цінностей, особливості їх освоєння, стиль та спосіб життя.

Субкультура − одне з базових понять культурології. Це система цінностей, установок, способів поведінки і життєвих стилів твердої соціальної групи, яка різниться від пануючої, загальної, домінуючої в соціумі культури, хоча так чи інакше пов’язана з нею.

Зростаюча суспільна диференціація, формування нових елементів громадської структури соціуму, зростання різномаїття проявів соціального та культурного життя є каталізатором виникнення модерних субкультурних угрупувань.

 

2.2. Типи та види юнацьких субкультур як чинники формування девіантної поведінки

Толстих А. В. запропонував наступну типологію юнацьких субкультур:

1. політизовані  субкультури − беруть активну участь у політичному житті і мають чітку ідеологічну приналежність, неагресивні;

2. еколого-етичні  субкультури − побудова філософських концепцій і боротьба за навколишнє середовище («зелені»);

3. нетрадиційні  релігійні субкультури − це захоплення східними релігіями (буддисти, культові групи, сатанистів);

4. радикальні  юнацькі субкультури − відрізняються організованістю, наявністю лідерів старшого віку, підвищеною агресивністю (кримінальні юнацькі угруповання, любери, скінхеди);

5. субкультури  способу життя − групи юнаків, що формують свій образ життєдіяльності (хіпі, панки);

6. субкультури  за інтересами − юнаки, об'єднані спільністю інтересів − значкисти, філателісти, спортивні та музичні фанати.

7. субкультура  «золотої молоді» − характерна для столичних міст, яка орієнтована на проведення дозвілля (одна з найбільш закритих субкультур) [20].

Фролов С. С. запропонував наступну типологію субкультур:

1. Романтико-ескапістскі  субкультури − орієнтовані на відхід від реального життя, побудова власних філософських систем (хіпі, толкіеністи, індіаністи, байкери).

2. Анархіо-нігілістичні групи − заперечення загальноприйнятих стандартів, критичне ставлення до багатьох явищ життя (анархіста, панки).

3. Розважально-гедоністичні  − орієнтовані на забезпечення дозвілля («золота молодь», рейвери, сноубордистів, репер).

4. Кримінальна  субкультура − орієнтована на протистояння закону і правопорядку (готи – (абсолютно не згодні з віднесенням цієї субкультури до кримінальних), скінхеди, банди, гопники, любери) [29].

К. П. Соколов виділяє такі види носіїв субкультур:

1) статево-вікові  спільноти (дитяча субкультура, молодіжна, чоловіча, жіноча);

2) соціально-професійні  спільноти (субкультура робітників, інтелігенції, еліти, злочинні субкультури  та ін.);

3) релігійні  спільноти

За специфікою поведінки членів групи виділяють:

• Просоціальні − не несуть загрозу суспільству, несуть позитив і допомагають.
• «Неформали художньої спрямованості»
• Комп’ютерний андеграунд
• Асоціальні несуть критику устоям суспільства, але це протистояння не носить крайнього характеру. Вони стоять осторонь від соціальних проблем, але не представляють загрозу суспільства. В основному виконують рекреаційні функції. Приклади: панки, мажори, рокери, хіпі, люди системи.
• «Системні» часто привертають увагу перехожих екстравагантною зачіскою, розмальованою джинсовою курткою, пірсингом. Себе вони називають «піплами», «хайрастими» і вважають себе вільними людьми, незалежними від батьків і суспільства. Погляди «системних» на життя багато в чому допомагають зрозуміти позицію неформалів в цілому. Вони привітні і гостинні, довіряють людям. Ці люди здатні жертвувати останнім заради того, щоб створити в країні культуру істино юнацьку.
• Антисоціальні ’ не тільки піддають критиці громадські порядки та устої, але й прагнуть їх поламати.
• «Банди» − об’єднання (найчастіше підлітків) за територіальною ознакою. Місто ділиться «бандами» на зони впливу. На «своїй» території члени банди є господарями, із «чужинцями», що з’являються (особливо з іншої банди) розправляються вкрай жорстоко [21].

Специфічні риси юнацької субкультури:

1. Переважно  розважально-рекреативна спрямованість. Поряд з комунікативною дозвілля  виконує в основному рекреативну функцію (відпочинок, «нічого-нероблення»).

2. «Вестернізації» (американізація) культурних потреб  та інтересів. Цінності національної  культури витісняються стереотипами  − зразками масової культури, орієнтованими на впровадження цінностей «американського способу життя» в його примітивному і полегшеному варіанті, пропагуючи прагматизм, жорстокість, надмірне прагнення до матеріального благополуччя. Спостерігається презирство таких «застарілих» цінностей як ввічливість, повагу до оточуючих.

3. Пріоритет  споживчих орієнтації над креативними. Споживання присутнє в культурній  самореалізації юнацтва, і обумовлене потоком переважної культурної інформації (цінності масової культури), що сприяє фоновому сприйняттю і поверхневому закріпленню її у свідомості. Творча самореалізація виступає в маргінальних формах.

4. Слабка  індівідуалізованність і вибірковість  культури. Вибір тих чи інших  цінностей пов’язаний найчастіше з груповими стереотипами досить жорсткого характеру − незгодні сильно ризикують поповнити ряди «знедолених», «не престижних» людей з точки зору «натовпу!, що зазвичай рівняється на якийсь ідеал – «крутого».

5. Відсутність  етнокультурної самоідентифікації. Народна культура (традиції, звичаї, фольклор тощо) більшістю юнаків сприймаються як анахронізм. Спроби занесення етнокультурного змісту до процесу соціалізації, в більшості випадків обмежується пропагандою давньоруських звичаїв та православ’я. А етнокультурна самоідентифікація полягає насамперед у формуванні позитивних почуттів до історії, традицій свого народу, тобто того, що прийнято називати «любов’ю до Вітчизни», а не тільки в залученні до однієї конфесії [1].

Основні ознаки неформальних об’єднань:

1) Неформальні  колективи не мають офіційного  статусу.

2) Слабо виражена  внутрішня структура.

3) Більшість  об’єднань має слабо виражені інтереси.

4) Слабкі  внутрішні зв’язки.

5) Дуже складно  виділити лідера.

6) Не мають  програми діяльності.

7) Діють з  ініціативи невеликої групи зі  сторони.

8) Являють  альтернативу державним структурам.

9) Дуже важко  піддаються упорядкованою класифікації.

2.3. Причини виникнення субкультур серед юнацтва