Вплив юнацької субкультури на формування девіантної поведінки

1.2. Причини появи девіантної поведінки

• В основі девіантної поведінки лежить соціальна нерівність. Це знаходить своє віддзеркалення у низькому, бідному рівні життя більшої частини населення, в першу чергу юнацтва, в розшаруванні суспільства на багатих і бідних.
• Морально-етичний чинник девіантної поведінки виявляється в низькому морально-етичному рівні суспільства, бездуховності та відчуженні особистості. Морально-етична деградація і падіння моралі добуває своє вираження у масовій алкоголізації, бродяжництві, розвитку наркоманії, вибухові насильства та правопорушень.
• Навколишнє середовище, яке позитивно чи негативно відноситься до девіантної поведінки. Юні девіанти (алкоголіки, наркомани, проститутки) − в більшості вихідці із неблагополучних родин, в яких один чи двоє батьків вживають спиртні напої.

Девіантна поведінка є прийомом задоволення потреб індивіда у тих випадках, коли він не осмислює громадських норм, не признає суперечливостей і незлагодженостей між даними нормами і особистою поведінкою, не находить можливостей втамувати свої вимоги і попити відповідно до суспільних норм або навмисно не бажає їх відтворювати.

Перші прояви девіантної поведінки спостерігаються в дитинстві і часто мають особливо гострий характер. Це викликано як соціальним статусом дитини (залежність, невизначеність соціального середовища), так і прикметами її вікового розвитку. Особливі приклади девіантної поведінки ми спостерігаємо у період юнацтва фізіологічні зміни в організмі, висока емоційність і невитриманість, юнацькі реакції опозиції, імітації, групування, брак життєвого досвіду. Схильність до девіантної поведінки може закріпитися в індивідуальності дитини і визначатиме все її подальше життя.

Основні механізми соціального контролю:

• власне контроль, здійснюваний ззовні, в тому числі шляхом покарань і інших санкцій;
• внутрішній контроль, забезпечуваний інтериалізацією суспільних норм і цінностей;
• непрямий контроль, викликаний ідентифікацією з референтною законослухняною групою;
• контроль, заснований на широкій злочинності різноманітних способів досягнення цілей і задоволення потреб.

1.3. Види девіантної поведінки

1) Протиправна поведінка

Протиправна поведінка – це така поведінка індивіда, яка порушує встановлені соціумом та закріплені в нормативних документах юридичні норми і об’єктивно наносить шкоду окремим людям, спільнотам, установам, суспільству в цілому.

Осіб, схильних до протиправної поведінки, можна поділити на такі категорії:

1. Послідовні  правопорушники − особистості, яким притаманна активна, свідома протиправна поведінка, вмисне самостійне створення ситуацій протиправної поведінки, самовиправдання.

2. Ситуативні правопорушники − індивідуальності, яким характерна виразна розбіжність мотивації поведінки, правопорушення чиняться під впливом окремих ситуацій або інших осіб, але не робиться спроба протидії даній ситуації, її наслідки використовуються у власних цілях.

3. Випадкові  правопорушники − у цілому право-слухняні громадяни держави, які вчинили протиправні дії мимовільно, несвідома або під впливом екстремальних обставин, але в таких особистості наявні певні передумови до протиправної поведінки.

Протиправна поведінка − наслідок неспроможності окремої особистості віднайти допустимий юридичними нормами спосіб задоволення власних потреб. Мотиви протиправної поведінки варто шукати в соціальних умовах існування даного індивіда і в особливостях людини, перш за все її мотиваційної сфери, ціннісних орієнтаціях, прикметах і рисах емоційно-вольової сфери. Громадські проблеми, з одного боку, породжують проблематичні життєві ситуації, при вирішенні яких особа порушує правові норми, з іншого − відбиваються на формуванні особистості людини.

Варто виділити соціальні фактори правопорушень:

• загострення соціальних проблем, наприклад, зниження рівня життя, проблеми зайнятості і працевлаштування, забезпечення житлом;
• неефективну роботу соціально-культурної сфери, обмежені можливості для змістовного проведення дозвілля;
• неефективне законодавство;
• недоліки в роботі правоохоронних органів;
• кризу системи народної освіти;
• низький рівень правової, педагогічної культури населення;
• криміналізацію культури;
• поширення зловживання алкоголем, наркотичними речовинами;
• недостатній рівень соціального захисту населення, брак можливостей отримати соціально-психологічну допомогу тощо.

Формуванню вподобання протиправної поведінки сприяють виховання за умов криміногенного соціуму, в проблемних і кризових родинах, відсутність індивідуального підходу до проблемної дитини в навчально-виховних закладах, вплив асоціальних угруповань.

Людина, яка схильна до навмисних правопорушень характеризується наступними факторами:

• мотивацією, що передбачає антигромадський спосіб насолоди потреб або аномальні попити;
• ціннісними орієнтаціями, які допускають порушення норм права та моралі;
• властивостями інтелекту та емоційно-вольової сфери, що переобтяжують оцінку ситуації та вибір правомірних засобів поведінки, утримання від асоціальних дій, протистояння тиску оточуючих.

Мотиви протиправної поведінки:

1. Природне досягнення умов, необхідних для існування.

2. Самоствердження (на соціальному, соціально-психологічному, індивідуальному рівнях).

3. Страх  перед потенціальною агресією, небезпекою, бажання упередити реальний або фіктивний напад на себе.

4. Перекладання  агресії на іншу людину.

5. Бажання  одержати витончені відчуття (ігрова мотивація).

Протиправна поведінка слугує прямому задоволенню потребам, ліквідації перешкод на шляху задоволення вимог і попитів, здійсненню більш віддалених життєвих планів, вирішенню власних конфліктів [13; с. 14].

2) Суїцидальна поведінка

Суїцид (самогубство) – навмисне та свідоме усунення себе з життя під впливом гострих психотравмуючих ситуацій, через які особисте життя як найвища цінність втрачає сенс.

Можемо виокремити таке:

• ритуальні самогубства − усунення себе з життя відповідно до релігійної або культурної традиції;
• героїчні (альтруїстичні) самогубства − жертвування собою заради інших людей або надцінної ідей;
• самогубство − реакція на нездоланну життєву ситуацію.

Ймовірність дезадаптації індивідуальності об’єктивно розпалюється у періоди соціально економічної нестабільності в соціумі. Але світова статистика свідчить, що заможні і благополучні країни страждають від цієї проблеми такою ж мірою, як і країни з економічними проблемами та негараздами − ознаками соціальної кризи.

Фактори, які мають вплив на суїцидальну поведінку:

• соціальний і майновий стан, адже загальновідомо, що нужденні люди накладають на себе руки через нестачу джерел існування, а заможні − через втрату престижу чи то становища у суспільстві;
• професія, бо небезпечними є професії, що пов’язані з ризикованою для життя і великою відповідальністю, зокрема, міліціонери, лікарі, юристи;
• стать, звісно, що жінки йдуть на суїцид вельми частіше через проблеми в особистих стосунках, а чоловіки − через проблеми на роботі;
• вік, можемо зазначити, що в юності пов’язано з високою емоційністю, надмірними вимогами до себе і дефіцитом життєвого досвіду, у старості − з втратою життєвої суті перспектив, звуженням кола спілкування і соматичними хворобами.

Але все рівно соціальні та демографічні фактори ще не визначають схильності до суїциду. Основи самогубства лежать у реальній конкретній обстановці, ситуації  існування окремої людини його особистих, психологічних відзнаках.

Виокремимо життєві ситуації, які призводять до спроб суїциду::

• особисто-сімейні конфлікти, типу розлучення, невдалі шлюби, хвороба або смерть близьких родичів, невдала любов, статева неспроможність;
• проблеми, пов’язані зі станом здоров’я, наприклад, прогресуючи хвороби, невиліковність хвороби, каліцтво;
• проблеми, пов’язані з асоціальною поведінкою суїцидента, наприклад, страх перед кримінальною відповідальністю;
• конфлікти на роботі або в навчальних закладах.

Мотивом суїцидальної поведінки є і бажання позбутися проблеми, втекти від неї, і хотіння відплати, протест.

Слід виділити психологічні чинники, які сприяють формуванню суїцидальних намірів:

1. Психічні  недуги, типу, шизофренія, МДП.

2. Наявність характерологічних деформацій, зокрема, акцентуацій характеру, психопатій − дистимічної, циклоїдної, лабільної, сензитивної.

3. Наявність  гострих або хронічних психічних  розладів.

Варто зазначити, що суїциденти − це ті, хто більше за інших схильний до депресій, у кого легко розвивається почуття безнадії, хто більше за інших уразливий відносно стресу, імпульсивний, невпевнений у собі, схильний до сумнівів, залежний від оточуючих або недостатньо гучний, безкомпромісний, надмірно вимогливий до себе [11; с. 17].

Слід відзначити групи ризику, що пов’язані із суїцидами:

1. Юнацтво з порушенням міжособистісних відносин, ті, хто зловживає алкоголем або наркотиками, юнаки з девіантною, кримінальною поведінкою.
2. Виразники расових, національних або сексуальних меншин.
3. Ув’язнені в тюрмах.
4. Військовослужбовці першого року служби.
5. Ветерани війни.
6. Люди похилого віку, які страждають від недуг і/чи покинуті близькими.
7. Люди, які знаходяться в стані соціальної ізоляції.

Риси стану людини, яка стоїть на порозі самогубства:

• звуженою свідомістю, повною концентрацією на болісних переживаннях;
• відчуттям безпорадності;
• прагненням втекти від проблеми;
• нездатністю побачити альтернативні шляхи виходу з психотравмуючої ситуації;
• пошуком зовнішньої допомоги.

Суїцидальні ознаки:

• Вербальні ознаки:
• часто говорить про свій душевний стан;
• прямо і явно говорить про смерть;
• вдається до опосередкованих натяків, типу, «я не буду для когось проблемою», «тобі більше не доведеться про мене піклуватись»;
• жартує з приводу самогубства;
• надмірно самокритична;
• надмірно зацікавлена проблемою смерті.
• Ситуативні ознаки:

• соціальна ізоляція;

• нестабільне соціальне оточення, наприклад, серйозні проблеми у родині, тяжкі недуги;

• члени родини, утому числі алкоголізм і наркоманія;

• незавершена спроба самогубства;

• випадки самогубства в родині [28; с. 25].

3) Адиктивна поведінка

Серед проблем, що стоять перед нашим суспільством, однією з пекучих є наркоманія. За останні роки постійно збільшується кількість осіб, хворих наркоманією. Все більше людей вживають наркотики періодично. Деякі з них, типу канабіс, екстазі, марихуана, є часткою субкультури певного кола юнаків. Відзначимо, що наркотики − це психо-активні речовини, які здійснюють своєрідний вплив на нервову систему та організм індивіда у цілому, викликають стан зміни свідомості, а при тривалому використанні можуть викликати залежність, що і призводить до вживання даної речовини у отруйних до здоров’я дозах.

Зауважимо, що процес утягування окремої людини або соціальної групи до немедичного вживання наркотиків називається наркотизацією, поведінка, пов’язана із вживанням наркотиків − адиктивною, а хвороба, викликана наркотичною залежністю − наркоманією.