Вплив юнацької субкультури на формування девіантної поведінки

 

 

Горлівський інститут іноземних мов

ДВНЗ «Донбаський державний педагогічний університет»

 

Факультет слов’янських та германських мов

 

Кафедра педагогіки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

 

 

на тему:

«ВПЛИВ ЮНАЦЬКОЇ СУБКУЛЬТУРИ НА ФОРМУВАННЯ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ»

 

 

 

 

 

 

Виконала: студентка 5 курсу, групи 507-б

Міхачова Ю. С.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Горлівка – 2014

ЗМІСТ

 

ВСТУП………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ…………………….7

1. Сутність поняття девіантної поведінки………………………………..7
2. Причини появи девіантної поведінки………………………………….9
3. Види девіантної поведінки…………………………………………….10

1. Протиправна поведінка…………………………………………….10
2. Суїцидальна поведінка…………………………………………….12
3. Адиктивна поведінка………………………………………………15

4. Основні чинники, які зумовлюють девіантну поведінки юнацтва….18

РОЗДІЛ 2. РОЛЬ СУБКУЛЬТУРИ У ФОРМУВАННІ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ У ПЕРІОД ЮНОСТІ…………………………………………….20

2.1. Юнацька субкультура у соціумі………………………………….20

2.2. Види юнацьких субкультур  як чинники формування девіантної поведінки …………………………………………………………………….20

2.3. Причини виникнення субкультур серед юнацтва……………….24

2.4. Вплив субкультури на формування  девіантної поведінки……...27

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………..31

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………….34

 

 

ВСТУП

Сьогодні справжній комплекс двоїстих проблем, неоднозначність процесів, які чиняться в юнацькому колі і в нашому суспільстві в цілому, викликають ярі дискусії. На превеликий жаль, наш соціум, який, власне, і породив феномен – «неформалів» поновлює замахи вирішити такі проблеми адміністративними методами, тобто подіяти на цю ситуацію в державному масштабі, хоча, на наш погляд, навряд це вдасться, але в наших силах не повторювати аналогічних погрішностей та помилок, а для цього треба, як мінімум, пізнати те, що юнацтво вимагає і чим викликані подібні вимоги.

Існує система норм і цінностей, якими різняться модерні групи від більшості товариств нашого суспільства, називається субкультурою. Вона створюється під дією таких чинників:

1. вік;
2. етнічне походження;
3. релігія;
4. соціальна група;
5. місце проживання.

Цінності субкультури впливають на формування індивідуальності носія групи, зокрема його поведінки у соціумі. Це не означає відмову від національної культури, прийнятої більшістю, але виявляють лише деякі відхилення та аномалії від неї. Проте більшість дорослих ставиться до субкультури несхвально чи з недовірою.

Подекуди представники субкультури чинять норми або цінності, які вочевидь заперечують домінуючу культуру, її зміст, вартості і форми. На підніжжі таких норм і цінностей виникає контркультура, яка сприяє розвитку девіантної поведінки у дітей в період юності. Відомий приклад контркультури − хіпі 60-х років чи «система» в Донецьку 80-х років.

Частки як субкультури і контркультури позначаються на культурі

сьогочасного юнацтва. Прикметою сьогоденної ситуації, в якій відбувається формування духовного обличчя юнаків, полягає в тому, що цей процес

точиться в умовах полегшення політичного та ідеологічного пресингу, розширення соціальної свободи, незалежності та ініціативи юнацтва. Він супроводжується переоцінкою цінностей, драматичним та неприродним осмисленням досвіду попередніх генерацій, модерними уявленнями про своє професійне майбутнє та грядуще майбутнє нашого спільного соціуму. Ще чимале значення у формуванні субкультурних та контркультурних угруповань юнаків мають інформаційні соціальні медіа технології, що неодноразово застосовуються з різною метою – комерційною, кримінальною, протестною. В умовах сьогодення такі медіа технології перш за все втілюються через соціальні мережі і стають потужним засобом впливу на юнацтво.

Пристосовуючись до несталих реалій життя, культура безперестанку поглиблюється. Культуру вивчають як модель для дійсності і саму дійсність. Зміни у культурі виникають через взаємодії між окремими особами. Окремі особи − це творіння і водночас творці культури. У результаті переговорів суспільство досягає консенсусу щодо сенсів. Проте беруть участь у цих переговорах і впливають на зміни не конкретні особи, а підгрупи та субкультури. Субкультури − центральні складові соціальної взаємодії, на рівні яких і здіймається поновлення культури. Ці ідеї асимілюються соціумом в міру того, як вони одержують ширше визнання. Субкультури обіймають системи внутрішніх засад і норм, які дозволяють їхнім виразникам ідентифікуватись один з одним. Субкультури можна вивчати як властиві поколінням загальні форми ідентифікації, які перехоплюються з іншими маркерами колективної ідентичності, як-от раса, стать, клас, сексуальна орієнтація. Культурний консенсус з’являється тоді, коли носії певної субкультури мають спільні переконання.

У широкому розумінні, субкультура − це будь-яка група у складі більшої, збірної культури, представники якої мають інтереси, що різняться з інтересами тих, хто належить до головного русла культури.

У вужчому розумінні це − будь-яка екстравагантна та ексцентрична за стилем та ідентичністю група.

У сучасному суспільстві існує значне різноманіття таких субкультур, проте в психології це поняття знаходить найбільш часте застосування в дослідженнях юнацьких культур і девіантності. Наприклад, вважається, що делінквентна, або злочинні субкультури мають своїм завданням вирішення проблем їх членів, які бачать в приналежності до субкультури деяку компенсацію своєї «невдачі у великому суспільстві». Юнацькі субкультури, часто аналізуються як девіантні, розгортаються на основі своєрідних стилів в одязі і музиці, які відрізняють їх інших груп соціуму. Деякі дослідники навіть опрацьовують практику субкультур як вираз опозиції пануючій культурі.

В усі часи соціум прагнув здолати неугодні форми людської поведінки. Як неугодна мається на увазі поведінка: злодіїв і геніїв, лінивих і занадто працелюбних. Різноманітні аномалії в соціальній поведінці і діяльності від середньої норми − як в позитивному, так і в негативному спрямуванні − грозили стабільності соціуму, який завжди цінувався. Відхилення у поведінці та діяльності від норм прийнято називати девіантним, говоримо про такі дії та вчинки юних людей, соціальних та громадських груп, угруповань та товариств, що заперечують соціальні норми чи визнані шаблони і стандарти поведінки. Сутність девіантної поведінки полягає у не дотримуванні вимог соціальної норми в різних ситуаціях, що призводить до взаємодії особистості і суспільства.

Проблема девіантної поведінки є дуже актуальною, оскільки, практично життя будь-якого суспільства характеризується наявністю девіації, а життя окремої субкультури – тим паче. Соціальні відхилення є особливістю кожної соціальної групи. Проблеми соціальних відмінностей досліджують: психологія, криміналістика, правова статистика, педагогіка. Кожна із цих наук відповідно висвітлюють проблему девіації.

Об’єкт дослідження: юнацькі субкультури.

Предмет дослідження: девіантна поведінка представників юнацьких субкультур.

Мета дослідження: вивчити девіантну поведінку носіїв юнацьких субкультур.

Основні завдання:

1. проаналізувати літературу щодо субкультур в цілому, руху байкарів та їх девіантної поведінки;
2. дослідити сутність юнацької субкультури та її місце в культурі суспільства;
3. виявити цінності, ідеали, морально-етичні переконання, сучасного юнацтва як основи субкультури;
4. дослідити процес впливу юнацької субкультури на формування девіантної поведінки.

Методи дослідження:

1. теоретичний аналіз;
2. узагальнення;
3. систематизація наукових даних.

Структура роботи. Реферат складається з вступу, двох розділів і висновків, загальний обсяг роботи складає 36 сторінок, використано 30 джерел інформації.

 

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ

1.1. Сутність поняття девіантної поведінки

Девівація – відхилення в розвитку, функціонуванні, параметрах або якостях об’єкта (процесу, явища чи системи) від визначених для них норм. Поняття «девіація» може стосуватись і фізичних об’єктів, і біологічних, і соціальних, проте норми, на основі яких визначаються девіації, завжди є продуктом  людської свідомості.

Девіантна поведінка − система вчинків або окремі вчинки, що суперечать прийнятим у суспільстві правовим чи моральним нормам. Основними видами девіантної поведінки є злочини і аморальна поведінка, а також поведінка, спрямована на саморуйнацію особистості (наркоманія, психічні розлади, алкоголізація ).

Серед вітчизняних та зарубіжних вчених не існує єдиної думки на визначення дефініції «девіантна поведінка». Одні вважають, що мова має йти про всі відхилення від схвалюваних суспільством соціальних норм. Інші, в свою чергу, пропонують включати до цього поняття тільки порушення правових норм. Треті – різні види соціальної патології (алкоголізм, наркотизм, вбивства) [2; с. 130-131].

Термін «девіація» походить від латинського слова deviatio, що буквально значить «від дороги» і перекладається як «відхилення». Даний термін використовується в різних науках, у тому числі в психології та педагогіці − у своєму первинному значенні, однак зміст його варіюється у різних авторів.

У сучасній літературі під девіантною поведінкою розуміється:

1. Вчинок, дії людини, які відповідають офіційно встановленим або фактично встановленим нормам соціуму, чи-то, наприклад, норми психічного здоров’я, права, культури чи моралі. У цьому випадку, девіантна поведінка є предметом загальної та вікової психології, педагогіки, психіатрії.

2. Соціальне  явище, виражене в масових формах  людської діяльності, які відповідають  офіційно встановленим або фактично встановленим нормам даного соціуму. У такому випадку, девіантна поведінка − предмет соціології та соціальної психології [14].

Соціально-негативний характер девіацій − деструктивний як для окремої особи, так і для всього суспільства. Хоча саме цей характер девіації викликає найбільшу цікавість у вчених і частіше досліджується в соціально-психологічній літературі [8].

Вихідним для розуміння відхилень служить поняття «норма». В. Д. Менделевич підкреслює, що девіація − це межа між нормою і патологією, крайній варіант норми. Девіантність не можна визначити, не спираючись на знання норм окремого суспільства, наприклад, у медицині норма − це абсолютно здорова людина; в педагогіці − встигаючий з усіх предметів учень; в соціальному житті − відсутність злочинів. Найважче визначити «психологічну норму» як сукупність властивостей, які притаманні більшості людей, тобто еталон поведінки [14].

Не випадково Л. Пожар розглядає «норму» в трьох різних значеннях: статистичну, функціональну (індивідуальну) і ідеальну. При цьому ідеальна норма − це оптимальний спосіб існування особистості в найліпших соціальних умовах. Оскільки кожен індивід має власний специфічний шлях розвитку, будь-яке відхилення можна вважати девіацією лише порівняно з даним трендом. Таким чином, функціональна (індивідуальна) норма бере до уваги одиничність індивіда, але не зодображає властивості, притаманні більшості людей, подій.

Статистична норма відповідає загальному припущенню: більшість людей відноситься до нормальних людей. І все ж більш задовільним при розмежуванні норми і девіації вважається так званий статистично-адаптаційний підхід, при якому «норма» являє собою:

1. щось  середнє, усталене, не виділяється  з маси;

2. щось  найбільш пристосоване до навколишнього  середовища.

Отже, норму розглядаємо як еталон поведінки, проходження особистості прийнятим в даному співтоваристві в конкретний час моральним вимогам. В ідеальній поведінкової нормі гармонійна норма (адаптивність і самоактуалізація) повинна поєднуватися з креативністю індивіда [9].

Девіантна поведінка обіймає чималий спектр людських учинків. Залежно від амплітуди аномалії, а також від характеру норм, що порушуються, можна виділити три її ступені:

1) незначні  відступи від норм та моралі;

2) порушення  норм права, але не настільки  значні, щоб за них наставала  кримінальна відповідальність, називаються  делінквентною поведінкою;

3) серйозні  порушення норм карного права, називають кримінальною поведінкою.

Делінквентна поведінка в цілому охоплює більш широкий спектр учинків, ніж ті, що прямо переслідуються законом. Так, багато різних форм поведінки можуть зазнавати соціального осуду чи заперечення, навіть якщо поведінка не є специфічно протиправною - прикладами такого є нецензурна лайка, підтримка «поганої компанії», звичка не з'являтися в обумовлений час і безпробудне пияцтво [15; с. 244].