Використання педагогічних інновацій у фізичному вихованні студентів

На думку П. Л. Капіци, однією з найважливіших глобальних проблем, які визначають долю людства, є проблема „ якості” народонаселення, під якою вчений розуміє „ комплекс медико-генетичних та соціально-психологічних характеристик життя людей, їх фізичне здоров’я, рівень розвитку інтелектуальних здібностей, психофізіологічний комфорт життя, механізм відтворення інтелектуального потенціалу суспільства. У той же час загальновизнаного наукового підходу до вирішення цієї проблеми ще немає” [16].

Проблема здоров’я людини — одна з найскладніших комплексних соціально-філософських проблем сучасної науки. Дослідженню різноманітних сторін здоров’я індивідуума, різних соціальних та статево-вікових груп, а також всього населення присвячено велику кількість праць.

В одних працях обговорюється саме поняття „здоров’я”, в інших досліджуються клінічні аспекти здоров’я (вірніше патології), решта присвячені дослідженню факторів, що визначають здоров’я. Самостійну групу представляють праці, які розглядають шляхи та засоби охорони здоров’я населення. Частину досліджень складають теоретичні, фундаментальні розробки, що вирішують філософсько-методологічні питання здоров’я, інші ж носять більш прикладний характер та широко використовуються в практиці.

Для вирішення всіх наукових і практичних питань здоров’я важливе значення має сучасне тлумачення самого поняття „здоров’я”. В літературі можна зустріти дуже багато визначень здоров’я. За даними Є. Г. Булич та Г. В. Муравова, у науковій літературі існує 99 визначень поняття „здоров’я” [9].

Для філософського розгляду здоров’я, на думку І. І. Брехмана, важливо розуміти, що воно відображає необхідність сутності явищ, а хвороба — це випадковість, яка не має загального характеру. Здоров’я слід розглядати не в статиці, а в динаміці змін навколишнього середовища та в онтогенезі. У цьому відношенні заслуговує уваги твердження, що здоров’я визначається процесами адаптації. Це не результат інстинкту, а чергова реакція на соціально створену реальність. Адаптація створює можливість пристосуватися до змінного навколишнього середовища, до росту та старіння, до лікування при порушеннях, стражданнях та спокійному чеканню смерті [8, 145].

А. Я. Іванюшкін розглядає „здоров’я” з точки зору наукового його змісту та цінностей смислу. Він пропонує три рівні цінностей:

1) біологічний — здоров’я припускає досконалість саморегуляції організму, гармонію фізіологічних процесів і, як наслідок, максимум пристосування;

 2) соціальний — здоров’я є міркою соціальної активності, відношенням діяльності людини до світу;

 3) психологічний, особистісний — здоров’я є не відсутністю хвороби, а скоріш запереченням її, тобто переборенням.

    І. І. Брехман дає визначення, виходячи з концепції „людина в потоці інформації”: „здоров’я людини — її здатність зберігати відповідно віку стійкість в умовах різких змін кількісних та якісних параметрів триєдиного потоку сенсорної, вербальної та структурної інформації” [8, 167].

Розглядаючи питання про здоров’я, багато авторів вживають термін „здорова людина”. Цей термін, так як і сам термін „ здоров’я”, носить відносний, абстрактний характер. Воно є конкретним тільки тоді, коли прив’язане до конкретного індивідуума.

Г. Сигерист дає наступне визначення здорової людини: „ здоровою може вважатися людина, яка характеризується гармонійним фізичним та розумовим розвитком і добре адаптована до навколишнього фізичного й соціального середовища. Вона повністю реалізує свої фізичні та розумові здібності, може пристосуватись до змін у навколишньому середовищі, якщо вони не виходять за рамки норм і вносять посильний вклад у благополуччя суспільства, що відповідає його здібностям” [29, 152].

Є. М. Кудрявцева виділяє декілька типів здорових людей, маючи на увазі те, що їх усіх об’єднує — повноцінне та ефективне виконання соціальних функцій:

 1) у повній мірі здорова людина повноцінно та ефективно виконує соціальні функції;

  2) на даний момент здорова людина, але котра протягом року перенесла респіраторне захворювання без ускладнень, яке не відобразилося на можливостях індивідуума, здатна повноцінно виконувати соціальні функції;

  3) здорова людина, але котра має вогнища хронічної інфекції (карієс зубів, вогнища інфекції в мигдалинах та інше), що викликають зниження функцій і не заважають повноцінному виконанню соціальних обов’язків;

  4) людина вважає себе здоровою та за об’єктивними даними лікаря теж є здорова, хоча час від часу має ті чи інші скарги, які свідчать про можливу наявність нерозпізнаного преморбідного стану, але всі свої соціальні функції виконує досить повно;

 5) здорова людина, але інколи відчуває недомагання, які пов’язані, наприклад, із процесом акліматизації, з перебуванням у стресовій ситуації;

 6) умовно можна віднести до здорових індивідуумів і тих, хто на думку лікарів і за особистою оцінкою здоровий, повноцінно та ефективно виконує свої соціальні функції, але одночасно має порушення в способі життя (курить, дуже часто вживає алкоголь, не виконує необхідних гігієнічних вимог щодо режиму дня, харчування, відпочинку і т.д.). Хоча такий тип індивідуума в даний момент є здоровим, потенційно він не здоровий, оскільки перераховані порушення є фактами ризику, що можуть призвести до того чи іншого захворювання [18].

Аналізуючи здоров’я індивідуума та його мінливості під дією середовища існування (природного і соціального), важливо виділити найбільш інформативні критерії, які змогли б у сукупності відобразити процес адаптації, тобто, щоб можна було в певних умовних межах встановити зміни здоров’я і характеризувати його як поліпшення або погіршення [1; 2].

С. М. Громбах (1965) запропонував для оцінки здоров’я використовувати щонайменше чотири критерії:

1) наявність (або відсутність) у момент обстеження хронічних  захворювань;

2) рівень функціонування  основних систем організму;

3) ступінь опірності організму до несприятливих впливів;

4) рівень досягнутого  фізичного розвитку та ступінь його гармонійності [23].

Ці критерії, на думку А. Г. Сухарєва (1991), потрібно конкретизувати: вони повинні відображати динамічність процесу й давати можливість кількісно оцінювати рівень здоров’я індивідуума. Такими критеріями є досягнутий на момент обстеження рівень фізичної працездатності та морфо-функціонального розвитку, детермінований біологічними факторами й реально існуючими соціальними умовами. Крім того, критеріями оцінки здоров’я повинні служити не тільки наявність або відсутність хронічних захворювань, але й фізичних дефектів, що обмежують соціальну дієздатність.

Розвиток ідей здорового способу життя вимагає визначення основних його компонентів. Більшість науковців та практиків вважають, що здоровий спосіб життя включає трудову діяльність, оптимальний руховий режим, відмову від шкідливих звичок, особисту гігієну, загартування, раціональне харчування [20; 24].

Дещо подібні компоненти здорового способу життя подають американські фахівці Р. С. Паффенбаргер та Е. Ольсен: регулярне трьохразове харчування, щоденний сніданок, регулярна рухова активність середньої інтенсивності, повноцінний сон (7-8 годин), відмова від куріння, підтримання оптимальної маси тіла, невживання або обмежене вживання алкоголю. До цих компонентів вони ще додають додаткове вживання вітамінів А, С, Е і бетакаротину, зниження стресу й залучення до громадської діяльності.

Здоровий спосіб життя також передбачає визначення та виконання умов його підтримання, оздоровчої технології індивідуальної системи (див. у Додатку А).

Є декілька принципів активного життя: знати, яку користь дають фізичні вправи, що є найефективнішою мотивацією залучення до активного способу життя; не звертати увагу на досить розповсюджену точку зору про закономірності процесу старіння; бути досить гнучким і, навіть, обережним на шляху до здорового способу життя та не відмовлятися від інших видів діяльності, які приносять радість (наприклад, відвідування театру), адже якісний аспект життя є настільки ж важливим, як і кількісний; використовувати для зниження маси тіла ефективний метод контролю — поєднання раціонального режиму харчування з виконанням фізичних вправ; забезпечення регулярного виконання фізичних вправ [19]. Останнім часом, враховуючи індивідуальні особливості людей, введено термін „стиль здорового способу життя”, що обумовлений особистісно-мотиваційним втіленням своїх соціальних, психологічних і фізичних здібностей та можливостей [3].

Як показують наукові дослідження, ведення здорового способу життя прямо впливає на збереження, зміцнення й відновлення здоров’я та опосередковано — на успіх у навчанні, сприяє інтелектуальному й духовному розвитку особистості. Здоровий спосіб життя впливає на фізичний стан організму, сприяє гармонійному розвитку тіла людини та високому рівню функціонування систем організму. Людина, яка веде здоровий спосіб життя, швидше долає психоемоційні труднощі та стресові ситуації. Здоровий спосіб життя також позитивно впливає на духовну сторону здоров’я: на ціннісні орієнтири, оптимізм, моральні та вольові якості.

Враховуючи велику соціальну й особистісну користь ведення здорового способу життя, в сучасних умовах проводиться широка його пропаганда [22].

Світова наука розробила цілісний погляд на здоров’я як феномен, що інтегрує принаймні чотири його сфери, або складові — фізичну, психічну (розумову), соціальну (суспільну) й духовну. Всі ці складові невід’ємні одна від одної, вони тісно взаємопов’язані і саме разом, у сукупності визначають стан здоров’я людини. Для зручності вивчення, полегшення методології дослідження феномена здоров’я наука диференціює поняття фізичного, психічного, соціального та духовного здоров’я. Цей принцип диференціації був закладений у групування індикаторів опитування з урахуванням змісту кожної сфери.

До сфери фізичного здоров’я включають такі чинники, як індивідуальні особливості анатомічної будови тіла, перебігу фізіологічних функцій організму в різних умовах спокою, руху, довкілля, генетичної спадщини, рівня фізичного розвитку органів і систем організму.

До сфери психічного здоров’я відносять індивідуальні особливості психічних процесів і властивостей людини, наприклад збудженість, емоційність, чутливість. Психічне життя індивіда складається з потреб, інтересів, мотивів, стимулів, установок, цілей, уявлень, почуттів тощо. Психічне здоров’я також пов’язане з особливостями мислення, характеру, здібностей. Всі ці складові та чинники обумовлюють особливості індивідуальних реакцій на однакові життєві ситуації, вірогідність стресів, афектів.

Духовне здоров’я залежить від духовного світу особистості, зокрема складових духовної культури людства — освіти, науки, мистецтва, релігії, моралі, етики. Свідомість людини, її ментальність, життєва самоідентифікація, ставлення до сенсу життя, оцінка реалізації власних здібностей і можливостей у контексті власних ідеалів та світогляду — усе це обумовлює стан духовного здоров’я індивіда.

Соціальне здоров’я пов’язане з економічними чинниками, стосунками індивіда зі структурними одиницями соціуму — сім’єю, організаціями, із якими формуються соціальні зв’язки, праця, відпочинок, побут, соціальний захист, охорона здоров’я, безпека існування тощо. Впливають також міжетнічні стосунки, вагомість різниці в прибутках різних соціальних прошарків суспільства, рівень матеріального виробництва, техніки й технологій, їх суперечливий вплив на здоров’я взагалі.

Ці чинники та складові створюють відчуття соціальної захищеності (або незахищеності), що суттєво позначається на здоров’ї людини. У загальному вигляді соціальне здоров’я детерміноване характером і рівнем розвитку головних сфер суспільного життя в певному середовищі — економічної, політичної, соціальної, духовної. Зрозуміло, що в реальному житті всі чотири складові — соціальна, духовна, фізична, психічна — і діють одночасно. Інтегрований вплив цих складових визначає стан здоров’я людини як цілісного складного феномена [21].

До основних передумов здоров’я зараховують вісім чинників: мир, дах над головою, соціальна справедливість, освіта, харчування, прибуток, стабільна екосистема, сталі ресурси. Ті з передумов, наявність (відсутність, недостатність) яких у цілому або частково можливо було визначити засобами опитування, відбивають відповідні індикатори.

Поняття миру розуміється ширше, ніж відсутність стану війни в державі. Очевидно, що відсутність мирних стосунків у сім’ї, конфлікти з близьким оточенням, на роботі, де працює людина, наявність конфліктів у громаді або поміж громадами (міжетнічних, міжконфесійних) суттєво зашкоджують усім складовим здоров’я — фізичній, психічній, духовній, соціальній.

Поняття даху над головою дещо більше, ніж наявність будь-якої домівки. Потрібен певний рівень побутових умов, сталість майнових правовідносин, наявність інших чинників, що створюють відчуття впевненості в майбутньому щодо захисту власного майна від можливих негараздів природного чи суспільного походження. Важливим також є рівень розвитку соціальних інституцій, дія яких забезпечує відчуття захищеності особистості та її майна (правопорядку, аварій, надзвичайних ситуацій тощо).

Соціальна справедливість, рівність, неупередженість. Наявність цих передумов здоров’я гарантує всім громадянам однакові можливості доступу до послуг соціальних інститутів, рівні громадянські, майнові, соціальні права, неможливість обмежень законних прав та інтересів людини з боку будь-яких сильних або владних структур.

Наявність цих передумов створює в людини відчуття захищеності та впевненості в майбутньому, а також надає рівні (у межах чинного законодавства) потенційні можливості в реалізації потреб і здібностей, набуття гідного соціального статусу незалежно від расових, національних, релігійних, майнових, статевих, вікових характеристик. Незалежно від ступеня використання цих можливостей конкретними особистостями, сам факт їх наявності в суспільстві здійснює позитивний вплив на стан індивідуального та громадського здоров’я.

Рівень здоров’я, як правило, безпосередньо пов’язаний із рівнем освіти. Чим вищий середній рівень освіти в певному соціальному середовищі, тим кращі узагальнені показники здоров’я він демонструє.