Вибір рухливих ігор та методика їх проведення з дітьми різних

Підготовка місця для гри. Для проведення ігор, естафет на свіжому повітрі необхідно підготувати майданчик з рівною поверхнею. Велике значення мають зелені насадження, які захищають його від вітру і куряви, освіжають повітря, дають тінь.

Якщо гра проводиться в залі, необхідно його провітрити, помити підлогу, спортивні прилади розмістити так, щоб під час гри вони не заважали. Для відпочинку гравців, що виходять з гри, потрібно поставити кілька гімнастичних лав.

Підготовка інвентарю та обладнання. Для проведення ігор, естафет використовують такий інвентар та обладнання: м’ячі малі, великі, набивні; естафетні палички, кубики, обручі, скакалки, кеглі, різнокольорові прапорці. Для вихователя: свисток, секундомір, крейда, магнітофон та інше обладнання. Бажано, щоб інвентар був яскравим, кольоровим, добре помітним у грі, відповідав за вагою та розмірами віку гравців. Слід використовувати інвентар, який при падіннях дітей, необережній передачі не зашкодить їхньому здоров’ю. 

Оголошення назви гри; розміщення гравців, команд; вибір ведучих. Перш за все потрібно створити у дітей інтерес до гри. Тоді вони краще засвоять її правила, чіткіше виконуватимуть рухи, випробовуватимуть емоційний підйом. Можна, наприклад, прочитати вірші, заспівати пісню на відповідну тему, показати дітям предмети, іграшки, які зустрінуться в грі. Підвести до гри нерідко вдається і шляхом питань, загадування загадок. Зокрема, можна запитати: «Що ви сьогодні малювали?» Діти, наприклад, відповідять: «Весну, приліт птахів». «Дуже добре, - говорить вихователь. - Сьогодні ми гратимемо в гру «Переліт птахів» Дітям молодшої групи можна показати прапорець, зайчика, ведмедика і тут же запитати: «Хочете пограти з ними?»

Вихователь спочатку оголошує назву гри чи естафети. Потім ділить дітей на команди різними способами: на розсуд вчителя, шляхом розрахунку, фігурного марширування, за призначенням капітанів команд.

Пояснюючи гру важливо правильно розмістити дітей. Дітей молодшої групи вихователь найчастіше ставить так, як це потрібне для гри (у коло). Старшу групу він може побудувати в шеренгу, півколом або зібрати біля себе (зграйкою) Вихователь повинен стояти так, щоб його бачили все (лицем до дітей при побудові в шеренгу, півколом; поряд з ними, якщо діти зібрані в коло).

У молодшій групі всі пояснення робляться, як правило, в ході самої гри. Не перериваючи її, вихователь розміщує і переміщає дітей, розповідає, як потрібно діяти. У старших групах педагог повідомляє назву і пояснює правила, ще до початку гри. Якщо гра дуже складна, то не рекомендується відразу ж давати докладне пояснення, а краще поступити так: спочатку роз'яснити головне, а потім, в процесі гри, доповнити основну розповідь деталями. При повторному проведенні ігри правила уточнюються. Якщо гра знайома дітям, можна привертати їх самих до пояснення. Пояснення змісту і правил гри повинне бути коротким, точним і емоційним. Велике значення при цьому має інтонація. Пояснюючи, особливо потрібно виділити правила гри. Рухи можна показати до початку або в ході гри. Це звичайно робить сам вихователь, а іноді хто-небудь з дітей по його вибору. Пояснення часто супроводжується показом: як виїжджає автомобіль, як стрибає зайчик.

Після розміщення гравців на майданчику, пояснення гри і її правил гра починається за умовним сигналом вихователя (свисток, сплеску долонь). Вказівки слід робити у позитивній формі, підтримуючи радісний настрій дітей. Вихователь може робити підказки про доцільність виконання того чи іншого руху. У грі, естафетах дітям дозволяється голосно кричати, стрибати, радіти. Фізичне навантаження у грі рекомендується регулювати такими прийомами: зменшенням або збільшенням часу, відведеного на гру, кількістю повторень гри, розмірами майданчику і довжиною дистанції, яку пробігають гравці, масою предметів, що використовуються учнями, веденням короткочасних бесід для відпочинку.  

Успішне проведення гри багато в чому залежить від вдалого розподілу ролей, тому важливо враховувати особливості дітей: соромливі, малорухливі не завжди можуть справитися з відповідальною роллю, але підводити їх поступово до цього треба; з іншого боку, не можна доручати відповідальні ролі завжди одним і тим же дітям, бажано, щоб всі уміли виконувати ці ролі.

У іграх з дітьми молодшого віку вихователь спочатку бере на себе виконання головної ролі (наприклад, кота в грі «Горобці і кіт»). І тільки потім, коли малюки освояться з грою, доручає цю роль самим дітям. Ще під час пояснення він призначає того, що водить і ставить решти грають на свої місця, але з цією метою можуть бути використані і лічилки. Іноді що виконали роль того, що водить самі вибирають собі заступника. У старшій групі спочатку пояснюють гру, потім розподіляють ролі і розміщують дітей. Якщо гра проводиться вперше, то це робить вихователь, а потім вже самі грають. При розділенні на колони, ланки, команди треба групувати сильних дітей із слабкішими, особливо в таких іграх, де є елемент змагання («М'яч що водить», «Естафета по кругу»).  
Розмітити майданчик для гри можна наперед або під час пояснення і розміщення тих, що грають. Інвентар, іграшки і атрибути роздають звичайно перед початком гри, іноді їх кладуть на обумовлені місця, і діти беруть їх по ходу гри.

Проведення гри і керівництво нею. Ігровою діяльністю дітей керує вихователь. Роль його залежить від характеру самої гри, від чисельного і вікового складу групи, від поведінки учасників: чим менший вік дітей, тим активніше проявляє себе педагог. Граючи з молодшими дітьми, він діє нарівні з ними, нерідко виконуючи головну роль, і в той же час керує грою. У середній і старшій групах вихователь спочатку теж виконує головну роль сам, а потім передає її дітям. Він бере участь в грі і тоді, коли не вистачає пари («Знайди собі пару»). Безпосередня участь вихователя в грі піднімає інтерес до неї, робить її емоційніше.

Вихователь стежить за діями дітей і не допускає тривалих статичних поз (сидіння навпочіпки, стояння на одній нозі, підняття рук вперед, вгору), що викликають звуження грудної клітки і порушення кровообігу, спостерігає за загальним станом і самопочуттям кожної дитини.

Вихователь регулює фізичне навантаження, яке повинне збільшуватися поступово. Під час паузи діти виконують легші вправи або вимовляють слова тексту. Загальна тривалість рухомої гри поступово збільшується з 5хв в молодших групах до 15х в старших.

Особливості методики проведення ігор в змішаній групі, можуть проводитися як одночасно зі всіма, так і окремо з молодшими і старшими дітьми. Якщо гра проводиться спільно, то вона підбирається під силу тих і інших дітей. Головну роль виконують старші діти. Вихователь регулює фізичне навантаження, зменшуючи її для дітей молодшого віку. Складніші ігри із старшими дітьми проводяться окремо під час прогулянок.

Підведення підсумків гри. У молодших групах вихователь закінчує гру пропозицією перейти до яких-небудь іншим видам діяльності спокійнішого характеру. У старших групах підводяться підсумки гри: наголошуються ті, хто правильно виконував рухи, проявляв спритність, швидкість, кмітливість, кмітливість, дотримував правила, виручав товаришів. Вихователь називає і тих, хто порушував правила і заважав товаришам. Він аналізує, як вдалося досягти успіху в грі, чому «доганялка» швидко зловив одних, а інші жодного разу не попалися йому. Підбиття підсумків гри повинне проходити в цікавій і цікавій формі, щоб викликати бажання наступного разу добитися ще кращих результатів. До обговорення проведеної гри треба привертати всіх дітей. Це привчає їх до аналізу своїх вчинків, викликає свідоміше відношення до виконання правил гри і рухів.

Гру потрібно закінчувати своєчасно, коли гравці отримали достатнє емоційне і фізичне навантаження. Закінчують гру за сигналом вихователя організовано: зупиняють гравців, підраховують результати, оголошують переможців. Підводити підсумки гри, естафети слід у цікаві формі, щоб викликати у дітей бажання наступного разу досягти ще кращих результатів.

Ігри на занятті фізичної культури використовують в усіх трьох частинах: підготовчій, основній і заключній.

У підготовчій частині доцільно використовувати ігри, спрямовані на невелику рухливість і складність, на увагу, зосередженість, швидкість реакції, поступову психологічну і фізіологічну підготовку організму дитини до фізичного навантаження. Це ігри малої інтенсивності: «Подоляночка», «Панас», «Світлофор» та інші.

В основні частині уроку застосовують рухливі ігри, естафети на швидкість, стрибки, ігри, які сприяють закріпленню і удосконаленню тих чи інших рухливих дій. У цій частині чергуються ігри з середньою і великою інтенсивністю. Це українські ігри: «Діти і Вовк», «Квочка», «Кіт і миші» та різни види естафет.

У заключній частині заняття використовують народні та рухливі ігри для зниження фізичного і психологічного навантаження дітей. Ігри на увагу, з простими рухами на відновлення дихання. Рухливі ігри для зниження фізичного і психологічного навантаження, вимагають від дитини активних розумових і вольових зусиль, але вони ж і дають найбільше задоволення. Зміст повчального завдання може бути найрізноманітнішим: не втекти завчасно або назвати форму предмету, встигнути знайти потрібну картинку за певний час, запам'ятати декілька предметів і ін.

Розвиваючі ігри характеризуються тим, що вони містять готовий ігровий задум, запропонований дитині, ігровий матеріал і правила (спілкування і наочних дій). Все це визначається метою гри, тобто тим, для чого ця гра створена, на що вона направлена. Мету гри завжди має два аспекти. 1) пізнавальний, тобто те, чому ми повинні навчити дитину, які способи дії з предметами хочемо йому передати; 2) виховний, тобто ті способи співпраці, форми спілкування і відношення до інших людей, яких слід прищепити дітям.

У обох випадках мета гри повинна формулюватися не як передача конкретних знань, умінь і навиків, а як розвиток певних психічних процесів, або здібностей дитини.

Ігровий задум є тією ігровою ситуацією, в яку вводиться дитина, і яку він сприймає як свою. Це досягається, якщо побудова задуму гри спирається на конкретні потреби і схильності дітей, а також особливості їх досвіду. Наприклад, для молодших дошкільників характерна особлива зацікавленість наочним світом. Привабливість окремих речей задає сенс їх діяльності. Означає, задум гри може ґрунтуватися на діях з предметами або на прагненні одержати предмет у власні руки.

Оскільки більшість розвиваючих ігор нетривала за часом і прості по своїй організації, їх можна з успіхом проводити не тільки на заняттях, але і у вільний час: на прогулянці, в другій половині дня. Але якщо гра зовсім незнайома дітям і вимагає від них досить високої розумової напруги, її слід неодмінно проводити вранці, в годинник, відведений для занять. В цей час діти більш продуктивно працюють і краще засвоюють нове.

Головний методичний принцип у використанні ігор - їх багатократне повторення, яке є необхідною умовою розвиваючого ефекту. Вихованці по-різному і в різному темпі приймають і засвоюють нове. Систематично беручи участь в тій або іншій грі, діти починають розуміти її зміст, краще використовувати умови, які створює гра для освоєння і застосування нового досвіду.

При описі кожної гри даються прийоми її проведення вперше і характер її повторень того ж дня. У радах вихователю указується, як проводити цю гру повторно і як, враховуючи утруднення дітей, здійснювати індивідуальний підхід я ускладнювати повчальну завдання. Надалі вихователь може широко використовувати свій педагогічний досвід і варіювати прийоми проведення гри.

Дуже важливо не тільки правильно вибрати гру, але і добре її провести. Заздалегідь вихователь повинен підготувати необхідний ігровий матеріал, уважно прочитати і осмислити рекомендації, приведені в книзі, зрозуміти психологічні особливості ігри і її виховне значення. Потрібно в думках представити весь хід гри: як зацікавити дітей, як пояснити їм правила і дії, кого вибрати на перші ролі, як запобігти можливим ускладненням.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

До початку дошкільного віку дитина вже володіє певним життєвим досвідом, який поки що недостатньо усвідомлений і є швидше потенційними здібностями, чим здатність реалізовувати уміння в своїй діяльності, що склалася. Завдання виховання полягає якраз в тому, щоб спираючись на ці потенційні можливості, просунути вперед свідомість малюка, покласти початок повноцінного внутрішнього життя.

Перш за все розвиваючі ігри є спільною діяльністю дітей з дорослим. Саме дорослий вносить в життя дітей ці ігри, знайомить їх із змістом.

Гра, як вид діяльності, направлена на пізнання дитиною навколишнього світу, шляхом активної співучасті в праці і повсякденній життєдіяльності людей. Ігрова діяльність дитини завжди є узагальненою, тому що мотивом є не віддзеркалення якогось конкретного явища, а здійснення самої дії, як особистого відношення.

Дані нашого дослідження показали, що процес розвитку творчих здібностей дітей дошкільного віку вимагає цілеспрямованого  педагогічного втручання, яке полягає у встановленні впливових способів  керівництва цим процесом. Використовуються такі методи і прийоми, які б сприяли кращому розвитку творчих здібностей дітей старшого дошкільного віку. Педагогічне керівництво процесом розвитку творчих здібностей дітей ми здійснювали за допомогою творчих вправ і завдань.  Практична цінність роботи лежить у виконанні рівня розвитку здібностей дітей і перевірці ефективного застосування творчих вправ, і завдань на практиці.

Розвиток здібностей

 

 

 

 

 

Практичне застосування творчих завдань сприяло появі позитивних тенденцій в цьому процесі. У дітей покращало творче уявлення, фантазія, пам'ять. Вони можуть самостійно грати, інсценувати. З’являється у дітей інтерес до гри, спонукає їх до активних дій, без яких гра не можлива, є зразком виконання ігрових дій.

У будь-якій грі міститься два типи правил - правила дії і правила спілкування з партнерами.  Правила дії визначають способи дій з предметами, загальний характер рухів в просторі (темп, послідовність та ін.).