Шпаргалки з "Педагогіки"

Берегти матір - значить піклуватися про чистоту джерела, з якого ти пив з першого свого подиху, й питимеш до останньої миті свого життя.

"Суть  виховання я вбачаю в тому, щоб кожен вихованець загартовував свою волю і силу духу, виявляв себе в активному прагненні до добра, в рішучості досягти ідеалу добра, щоб то не було." "Виховання моральної свободи нерозривно пов'язано з культурою бажань, на    основі яких формуються високоморальні потреби."

 

 

27. Показати співзвучність ідеї Г. Ващенка про мету виховання   із   завданнями   української національної школи на сучасному етапі розвитку нашого суспільства.

Головною  метою національного виховання на сучасному етапі е:

1. Передача молодому поколінню соціального досвіду,  багатства духовної культури, мови.

2. Формування на їх основі особистісних рис громадянина України, які включають у себе національну свідомість,  розвинуту духовність,   моральну, естетичну,  правову, трудову, фізичну, екологічну культуру.

Розвиток  індивідуальних здібностей і таланту.

3. З розуміння мети життя випливає таке поняття як ідеал.   

   Дане поняття відіграє суттєву  роль у процесі виховання. Найбільш  широко поняття ідеалу національного  виховання розкриває Г. Ващенко у своїх творах "Виховний ідеал". "Виховна роль мистецтва" та ін. В основу розуміння ідеалу  він кладе людські та загальнонаціональні цінності, що є духовним надбанням народу, добро, боротьба зі злом,  пошук правди та справедливості, любов і краса. Носієм цих цінностей виступає християнство. Людина живе і народжується в конкретному національному середовищі, що вирізняється серед інших мовою, культурою, звичаями. Саме звідси для людини починається поняття свого народу, нації, етносу. Ідеал національного виховання ґрунтується на двох цілях: — служіння Богові і своїй нації. Бог — абсолютна правда, любов, краса. Нація —це реальна земна спільнота, в житті якої повинні реалізуватись абсолютні загальнолюдські вартості. Ідеал — людина, яка служить Богові й Україні. Г. Ващенко протиставляє українське національне виховання більшовицькій моделі, яка ґрунтується на матеріалізмі,  атеїзмі, фашизмі. Національне виховання в українській школі повинно ґрунтуватись на потребах нації, зокрема, головною серед яких є потреба державотворення.

Основною  ідеєю національного виховання залишається прилучення молодого покоління до творчої участі в рідній культурі, а через неї — до культури загальнолюдської. Співзвучність ідей Ващенка й української національної школи полягає в наступному:  виховання людини, свідомого громадянина, високих моральних якостей, які базуються на християнських засадах. Такі люди складатимуть національно-зрілий народ. Також  повага до надбань національної культури, звичаїв традицій, і на цій основі підготовка особистості до виконання комплексу ролей, необхідних для суспільного життя. Це ролі громадянина, трудівника, громадського діяча, товариша.

1. Громадянин: формування людини з яскраво вираженою активною громадянською позицією, з почуттям обов’язку і відповідальності перед суспільством (національне виховання — історія України, героїчне минуле її народу).

2. Трудівник: вміння і бажання активно працювати, створювати нові матеріальні та духовні цінності (національне виховання — споконвічне складені норми культура  праці на землі, повага до праці).

3. Громадський діяч: активна участь особистості в громадському житті (національне виховання — історія України, героїчне минуле її народу, бажання покращити життя  народу, країни).

4. Сім'янин: майбутній чоловік, батько, мати, дружина (сформовані поколіннями нашого народу норми поведінки у сім'ї, родині, на вулиці, в громадських місцях, повага до старших, обов'язки, які накладаються на кожного члена родини).

5. Товариш: володіння вміннями розуміти іншу людину, співчувати жалітись, поступатись, поділитись...(християнські засади — 10 Заповідей Божих, 6 Правд  Віри та ін.).

Виховання забезпечує у сім'ї всебічний розвиток особистості: розумове, моральне,  трудове, естетичне, фізичне виховання.  У  зміст  національного  виховання  входить утвердження рис національного характеру, усунення негативних рис чи  запобігання їх виникненню.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

28. Розкрити можливі причини конфліктів між педагогами і учнями та обґрунтувати шляхи їх попередження і усунення.

Види конфліктів:

- Конфлікти   діяльності -  відмова    учнів виконувати домашнє завдання, втома, труднощі у  засвоєнні    навчального    матеріалу,    невиконання домашнього завдання, недоцільне зауваження вчителя замість конкретної допомоги.

- Конфлікти  поведінки — вчитель зробив  помилки в  аналізі  вчинку  учня,  зробив  невмотивований  висновок.

- Конфлікти   відносин  —  невміле  вирішення  педагогічної ситуації. 
Наслідки: неприязнь; ненависть до вчителя.

Шляхи усунення:

- Конфлікт  в педагогічній діяльності краще   попередити,   ніж   потім   вирішувати.

- Вибачення  вчителя; 

- Задушевн  розмова з батьками;

- Колективне  вирішення проблеми;

- 3апрошеяня  дирекції школи на класні збори;

- Учнівський  суд.

Шляхи   попередження:

- Знати   психологічну характеристику учня, класу;

 

 

 

- Вибори активу класу всім класом.

33. Скласти і обґрунтувати схему аналізу відвіданого вами виховного заходу в школі

1. Актуальність  теми: соціальна, національно-громадянська спрямованість, відповідність віковим особливостям учнів (рівню їхнього розвитку, потребам та інтересам); визначення мети заходу як бажаного результату; вибір форми проведення (вечір, конкурс, бесіда, диспут тощо), відповідність мети й форми обраній темі.

2. Підготовка  заходу:

• залучення  учнів;

• вибір змісту: актуальність проблем, завдань для  учнів; новизна, інформаційна насиченість, доцільність для розвитку учнів (здібностей, ціннісних орієнтацій, самоорієнтації поведінки тощо);

• планування заходу (структури, методів, засобів, форм, часу), підготовка сценарію;

• підготовка приміщення, наочних засобів, роздаткового матеріалу;

• готовність учителя-практиканта, учнів до виконання плану, сценарію заходу.

3. Проведення  заходу:

• дотримання чіткої структури, взаємозв’язку усіх етапів заходу;

• створення  позитивної психологічно-комфортної атмосфери  спілкування, діяльності (поваги, довіри, свободи дій, емоційного піднесення, вольового напруження);

• участь усіх учнів  у виховному заході, стимулювання і підтримання активності, самостійності учнів, їхніх особистих суджень, вияву емоцій, пропозицій і рішень;

• формування в  учнів орієнтації на загальнолюдські, національні вартості, моральних, естетичних поглядів, суджень: розгляд і оцінка ідей, понять, принципів, правил, норм поведінки, діяльності людини; глибина, доказовість,

переконливість  аналізу й оцінки соціальних, світоглядних ідей; огляд життєвих ситуацій, аналіз учнями власного досвіду поведінки;

• розвиток почуттів учнів: емоційний, словесний та невербальний вплив педагога-практиканта; оцінка учнями власних емоцій, переживань з опорою на життєвий та індивідуальний досвід; створення ситуацій емоційного

піднесення, задоволення прагнення до успіху;

• формування в  учнів умінь організації діяльності й поведінки: застосування завдань, форм діяльності для вияву учнями ініціативи, творчості; створення ситуацій для вибору учнями дій, пошуку розв’язання проблеми; залучення учнів до різних форм міжособистісного спілкування, взаємодії,

взаємодопомоги.

4. Доцільність,  послідовність, застосування прийомів, засобів емоційно-вольового, виховного впливу на учнів, організації і стимулювання їхньої діяльності й поведінки.

5. Етика поведінки вчителя-практиканта: педагогічний такт; ставлення до учнів, кожного зокрема (відкритість, повага, позитивна установка); зовнішній вигляд і невербальна поведінка (жести, міміка, візуальний контакт тощо); уміння організовувати процес, регулювати поведінку учнів.

6. Ставлення  учнів до виховного заходу: увага,  інтерес, вияв поваги, позитивних емоцій, дотримання визначених правил.

7. Загальна оцінка  заходу, досягнення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

29. Виявити та обґрунтувати можливості використання у виховному процесі українських національних традицій, обрядів і звичаїв.

   Національне виховання  в Українській державі має бути спрямоване  на формування у молоді і дітей світоглядної  свідомості, ідей, поглядів, переконань, ідеалів, традицій,  звичаїв, інших соціально значущих надбань вітчизняної  світової духовної культури.

Кожен школяр перебуває в сфері величезного  виховного впливу як народних, так  і шкільних звичаїв і традицій. Тому й глибоке знання їх педагогічної суті та опора на них у виховній діяльності вчителя є обов'язковою.

Традиція-досвід, звичаї, погляди,смаки, норми поведінки та ін.,  склалися історично й передаються з покоління  в  покоління. Педагогічне  значення народних традицій полягає в тому, що вони одночасно виступають як результат виховних зусиль народу на протязі багатьох віків, і  як не замінний виховний засіб. Через систему традицій кожен народ відтворює себе, свою духовну культуру, свій характер і психологію у своїх дітях.

У нерозривній  єдності із традиціями знаходяться народні звичаї.

Звичай -загальноприйнятий порядок, правила, які здавна існують у громадському житті й побуті певного народу, суспільної групи, гурту, об'єднання та ін.

Педагогічні функції  їх обох по суті ідентичні: обидвоє  служать засобом збереження і  передачі від покоління до  покоління досвіду народу, зміцнення порядку й форми  життя,  регламентації  і  контролю  поведінки індивідів, посилення їх зв'язків з тою соціальною групою до якої вони належать.

Серед народу існує немало правил і приписів, виражених у крилатих народних висловах, прислів'ях і приказках,  кожен з яких дає вказівку на те, що потрібно робити чи не робити, і залишає в тіні мотивування вчинку, наприклад: " Нових друзів наживай, старих не забувай ", " Не прись бути найвищим, а прись бути корисним", " Зобов'язався словом - закріпи ділом" і т. д.

Завдяки звичаям дитина звикає притримуватися правил

поведінки значно раніше, ніж розуміти їх моральну суть.

При цьому все це відбувається в молодому віці, коли кожна людина  в  найбільшій мірі сприймає вплив етичного (національного)   середовища.   Педагогічна  сила  звичаю полягає  в  тому, що він підсилюється  фізіологічним  виробленням певних умовних рефлексів, які формують  стереотипну поведінку.

Українські  національні традиції, обряди і звичаї наділені ознакою високого одухотворення. Завдяки їм у гущі нашого  народу впродовж віків живуть, естафетно передаються від  покоління до покоління, такі благородні людські якості, як любов до рідної землі, отчого краю і домівки, де виріс і став  людиною, повага до батька - матері , світлої пам’яті своїх  предків, до рідної мови, історії, відчуття належності до народу, прагнення пізнати, зберегти й передати його духовні  надбання у спадок своїм дітям, внукам, правнукам. Вони не тільки вчать жити, але й зобов’язують жити згідно з їх вимогами і настановами, тобто жити не тільки для того, щоб існувати, але й присвятити своє життя певній благородній меті, вірі, мрії і добру. Висушуючи душі людей, знищення традицій  неодмінно  веде  до морального, духовного, культурного та економічного занепаду.

Традиції, за словами В.Сухомлинського, можна порівняти із скарбничкою, куди кожне покоління кладе свій маленький коштовний  внесок. З маленьких  крихіток складаються великі скарби. Велике мистецтво й майстерність, гаряче серце й холодна мудрість потрібні для  того, щоб ці скарби не розтринькувати, а вміло використовувати в духовному житті наступних поколінь, дбаючи про збагачення скарбнички новими коштовностями. Процес виховання - це система виховних заходів спрямованих на формування всебічно  і гармонійно розвиненої особистості. Виховання - це процес передачі старшим поколінням суспільного історичного досвіду новим поколінням з ціллю підготовки до життя та праці, що необхідно для забезпечення дальшого розвитку суспільства. Тобто, щоб виховати всебічно розвинену особистість велике значення слід надавати історії рідного краю, збереженню та відтворенню народних традицій, дослідженню наукової та культурної спадщини, виховувати дітей, як типових носіїв національної культури, продовжувачів справи батьків. Як гласить народна  педагогіка:  "Як  будеш рідної землі триматися, то будеш від неї сил набиратися ". Тому  національні традиції, обряди і звичаї мають дуже важливе значення у культурній спадщині нашого народу. В школі створюються кабінети народознавства, товариства народних умільців. Саме там учні знайомляться детально з народними ремеслами, традиціями, обрядами, звичаями. А також проводяться тижні української культури, козацької педагогіки, відкриті заходи, вечори, деякі класи працюють над проблемою педагогіки народного календаря.