Автор работы: Пользователь скрыл имя, 04 Ноября 2015 в 19:32, курсовая работа
Мета курсової роботи - визначення дидактичних умов і способів розвитку пізнавальної самостійності молодших школярів.
Поставлена мета, у свою чергу, вимагає вирішення наступних завдань:
Вивчитипсихологічні основи розвитку пізнавальної самостійності;
Розкрити проблеми пізнавальної самостійності в учнів початкових класів на уроках математики;
охарактеризувати дидактичні умови розвитку пізнавальної самостійності молодшихшколярів;
Визначити ефективність впровадження в навчальний процес системи пізнавальних завдань, побудованої з урахуванням прийомів розумової діяльності, цілеспрямованому формуванню пошукових умінь.
ВСТУП…………………………………………………………………….…….3
РОЗДІЛ 1.ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ ПІЗНАВАЛЬНОЇ САМОСТІЙНОСТІ НА УРОКАХ МАТЕМАТЬИКИ У ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ………………………………………..................…………………………..………………..6
Психологічні основи розвитку пізнавальної самостійності у молодших школярів………………………………………………..…...........6
Проблема пізнавальної самостійності в учнів початкових класів на уроках математики……………………………………………………........14
РОЗДІЛ2. МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ ПІЗНАВАЛЬНОЇ САМОСТІЙНОСТІ……………………………………………………………20
2.1. Дидактичні умови розвитку пізнавальної самостійності молодших
школярів………………………………………………….............................20
2.2. Прийоми активізації розвитку пізнавальної самостійності на уроках математики в початковій школі………….................................................25
2.3. Підвищення ефективності методики самостійної роботи на різних етапахнавчання…………………………………….……………….........31
ВИСНОВКИ……………………………………………..…………………….38
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………
Обидві сторони пізнавальної самостійності впливають одна на одну і є структурно неподільними. Водночас кожна з них досліджується як особливий об’єкт впливу, як риса особистості, яка може існувати незалежно від іншої. Наприклад, учень прагне бути допитливим, тягнеться до пізнання нового, але йому бракує знань і пізнавальних умінь. Іноді ж буває навпаки: учень знає і вміє, але не виявляє пізнавальних інтересів, допитливості чи активності. Тому цілком справедливою є думка дослідників про те, що пізнавальну самостійність не можна зводити до розвитку інтелектуальних сил школяра.
У процесі навчання обов’язковим є етап, коли учень цілком самостійно застосовує міцно засвоєні знання добре відомим способом, не вносячи в цей процес нічого нового. У даному випадку, за визначенням Н.О. Половникової, маємо справу з прикладною самостійністю, коли знання лише відтворюються, використовуються лише автоматично. Навички прикладної самостійності сприяють розвитку пізнавальної самостійності. У навчальному процесі співвідношення між пізнавальною і прикладною самостійністю залежить від мети конкретного уроку. Пізнавальна самостійність, яка приводить до засвоєння нових знань, має найбільшу розвивальну цінність.
У сучасній дидактиці вважається, що пізнавальна самостійність виявляється у потребі й умінні школяра самостійно мислити, у здатності орієнтуватися в новій ситуації, самому бачити питання, задачу і знайти підхід до її розв’язання.
Пізнавальна самостійність нерозривно пов’язана з розумовим розвитком і є одним з критеріїв його сформованості. Як і розумовий розвиток, вона ґрунтується на знаннях і способах їх засвоєння. Узагальнюючи дослідження психологів про взаємозв’язок навчання і розвитку, В.А. Крутенький висловлює думку, яка має принципове значення для розгляду нашої проблеми. Учений пише: «Розумовий розвиток пов’язаний з двома категоріями явищ. По-перше, необхідне нагромадження фонду знань – на це звернув увагу П.П. Булонський: «Пуста голова не міркує: чим більше досвіду і знань має ця голова, тим більше здатна вона міркувати». Таким чином знання – необхідна умова мислення. По-друге, для характеристики розумового розвитку важливі ті розумові операції, за допомогою яких засвоюються знання, тобто характерною рисою розумового розвитку є нагромадження особливого фонду добре відпрацьованих і міцно закріплених розумових прийомів, які можна віднести до інтелектуальних умінь. Отже, розумовий розвиток характеризується і тим, що відображається в свідомості, і ще більшою мірою тим, як відбувається відображення».[10, с.176]
Таким чином, пізнавальна самостійність пов’язана з різними сторонами навчального процесу, тому взаємозв’язки її різноманітні. В навчанні вона виявляється одночасно в різних планах. У процесі формування всебічно розвиненої особистості – як мета навчання;, у процесі засвоєння знань, умінь і навичок – як засіб підвищення усвідомленості та дійовості засвоюваного матеріалу. Водночас дидактика розглядає пізнавальну самостійність учня як результат ефективно організованого навчального процесу.
Слід підкреслити також, що в галузі дидактики і методики початкового навчання проведено ряд цікавих і змістовних досліджень з питань розвитку самостійності молодших школярів.
Зокрема, найбільше ця проблема розроблялась в дидактичному плані стосовно вимог навчання в мало комплектній школі. Різнопланові дослідження шляхів розвитку самостійності молодших школярів проведені відомими методистами М.Р. Львовим, Н.М. Свєтловською, М.Г. Моро, Т.Г. Рамзаєвою та ін. У нашій країні виконані роботи, у яких з’ясовуються ефективність різних способів керування пошуковою самостійною діяльністю молодших учнів (Н.С. Коваль) , застосування системи пізнавальних завдань на уроках мови (Н.О. Воскресенська), удосконалення методики евристичної бесіди (Н.Г. Канєвська), розвиток самостійності мислення під час узагальнення і систематизації знань (Е.С. Сильнова) та ін.
Проблема розвитку пізнавальної самостійності молодших школярів знайшла повне відображення в навчальних програмах, підручниках, методичних посібниках, досвіді творчо працюючих вчителів.
У розвитку пізнавальної самостійності
молодших школярів найважливішу роль
відіграють завдання продуктивного типу.
Про це переконливо свідчать результати
досліджень, представлених у публікаціях
з проблем побудови шкільного підручника.
Тривалі спостереження за роботою вчителів
переконують також, що в масовому досвіді
цілеспрямоване формування пізнавальної
самостійності в молодших учнів, на жаль,
майже не проводиться. Отже, є чимало нерозв’язаних
теоретичних і практичних питань цієї
багатопланової проблеми. Зокрема, у дидактиці
і методиці початкового навчання важливим
є визначення умов розвитку даної якості,
розробка типів проблемних і пізнавальних
завдань, розробка способів їх методичної
реалізації за предметами, а також шляхів
керування пошуковою діяльністю молодших
школярів на різних етапах навчання. Науково
обґрунтоване розв’язання цих проблем
створює основу для більш досконалої методичної
організації навчального матеріалу і
керування самостійною пізнавальною діяльністю
молодших школярів.
РОЗДІЛ 2
МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ ПІЗНАВАЛЬНОЇ САМОСТІЙНОСТІ
2.1. Дидактичні умови розвитку пізнавальної самостійності молодших школярів
Численні дослідження, проведені вченими психологами і педагогами Л.В. Занковим, Г.О. Люблінською, М.І. Мамутовим, Н.О. Менчинською, Т.І. Шамовою та іншими показали, що тільки активна діяльність самого школяра є запорукою його успішного розвитку. Відповідно до цього в сучасній початковій школі принципово змінився характер навчання дітей: менше стало одноманітної тренувальної роботи, однак зросла вага самостійних і творчих завдань, спостережень, власних узагальнень, підвищився теоретичний рівень. Особливо важливі і складні для розв’язання ці завдання в початкових класах. Як відомо, молодший шкільний вік – це перехідний період, у якому поєднуються риси дошкільного дитинства і типові особливості школяра, він «… багатий прихованими можливостями розвитку, які важливо своєчасно помітити і підтримати. Основи багатьох психічних якостей особистості закладаються і культивуються у молодшому шкільному віці. Тому особлива увага вчених тепер спрямована на виявлення тих резервів розвитку молодших школярів, використання яких дасть змогу успішніше готувати їх до подальшої навчальної і трудової діяльності». [11, с.53]
Встановлено, що є один напрям здобуття знань – це розумова і фізична діяльність самих учнів, якою керує педагог. Від того, як вона організована і якими способами здійснюється, залежить обсяг і якість знань, умінь і навичок, яких учні набувають у процесі цієї діяльності (Г.С. Костюк)[21,с.4]. З цього випливає, що досвід пізнавальної самостійності не можна передати словами, розповідями, прикладами. Лише безпосереднє залучення учнів у процес, який вимагає застосування самостійних зусиль думки, волі, почуттів, забезпечує оволодіння досвідом пізнавальної самостійності. А саме через досвід відбувається засвоєння.
Які ж умови створення досвіду пізнавальної самостійності? Адже відомо, що не все, зроблене учнем самостійно формує його пізнавальну самостійність, її розвиток є складним, довготривалим процесом і залежить від багатьох умов, серед яких найважливіша – застосування розвиваючих методів навчання. «Помилково вважати, що для розвитку пізнавальної самостійності школярів достатньо лише збільшити обсяг їхньої самостійної роботи на уроках і під час виконання домашніх завдань. Вирішальне значення тут має характер навчальної діяльності: успіх прийде тоді, коли учень, спираючись на здобуті знання, самостійно виконує навчальні і трудові завдання, які постають перед ним у найрізноманітніших ситуаціях, коли нагромаджені знання стають ніби «само зростаючою вартістю, інструментом нового пізнання» [12, с.5].
Пізнавальна самостійність формується в процесі пошукової діяльності. Стосовно молодшого шкільного віку, вживаючи поняття «пошукова діяльність», маємо на увазі як процес відбору учнем потрібних знань і способів розв’язування серед уже відомих, так і самостійний пошук, метою якого є пізнання нових знань і способів дій. Щоб пошукова діяльність проходила успішно, потрібний певний рівень готовності школяра до навчання. У це поняття дидактик включають досить широкий зміст: сформованість вікових та індивідуальних особливостей уваги, уяви, пам’яті, мислення, мови, волі, розвиток пізнавальних здібностей, інтересів, потреб, мотивів, набуття навчальних умінь і навичок, уміння вчитися тощо [13, с.55].
Розглядаючи зміст підготовки учнів до самостійного добування знань, Ю.К. Бабанський визначає такі умови успішності цього процесу: самостійність мислення, уміння виділяти істотне, вести індуктивний і дедуктивний пошук, уміння планувати роботу, працювати в потрібному темпі, контролювати себе.
Поняття готовності до пошукової діяльності характеризує вміння учнів розв’язувати конкретну розумову чи практичні цілі, виконувати завдання на окремих етапах її розв’язування, а також визначає загальну готовність до пошуку, яка є найважливішою саме в початковому навчанні. Під загальною готовністю до пошукової діяльності слід розуміти інтегральний стан особистості, який включає окремі підструктури (мотиваційну, змістову, організаційно-процесуальну), що функціонують в цілісній системі.
Загальна готовність молодших школярів до пошукової діяльності включає 3 компоненти:
1.Мотиваційний компонент
Він має наметі пробудити і закріпити в дітей позитивні емоції у процесі колективної навчальної діяльності, викликати інтерес, допитливість, бажання до самостійного розмірковування і як наслідок – сформувати прагнення до пошукової діяльності.
Формування мотиваційного компонента повинно створювати в навчанні особливий емоційний мікроклімат, який стимулює інтелектуальні почуття дітей: здивування, зацікавленість, захоплення, інтерес, задоволення від усвідомлення переборення труднощів. Водночас, турбуючись про відповідний емоційний фон навчання, важливо пам’ятати про доцільне співвідношення логічних і емоційних елементів у пізнавальної самостійності. Яка в свою чергу обов’язково передбачає контроль і оцінку результатів. Контрольно-оцінний елемент у пошуковій діяльності молодших школярів відіграє спонукальну роль. Швидка й об’єктивна оцінка вчителем в розв’язуванні проблемних і пізнавальних задач багато в чому визначає інтелектуальну активність учня, прагнення досягти результату [23, с.42]..
Створенню необхідного мотиваційного настрою учнів сприяє вміле використання ігрових ситуацій, звернення вчителів до улюблених казкових героїв молодших школярів.
Мотиваційний компонент дуже тісно пов’язаний із змістом і характером пошукової діяльності.
2.Змістовий компонент
Успішне розв’язання молодшими школярами проблемних і пізнавальних завдань можливе, якщо вони читають і пишуть у верхніх межах програмних норм, володіють міцними знаннями, які вміють комбінувати в процесі пошуку. Готовність до розв’язування проблемних і пізнавальних завдань вимагає і спеціального запровадження в навчальний процес розвиваючих завдань, активізуючи запитань, педагогічно доцільного поєднання репродуктивних і творчих завдань.
Найбільшу роль у змістовому компоненті відіграє система пізнавальних завдань, яка мала випереджаючий характер порівняно з досягнутим рівнем розвитку учнів.
3. Організаційно-процесуальний компонент
Готовність до пошукової діяльності передбачає здатність учнів до швидкого відбору потрібної інформації, уміння виділити головне, поставити запитання, пов’язати відоме з невідомим.
Які ж дидактичні умови розвитку пізнавальної самостійності?
Як виявилося у процесі узагальнення передового педагогічного досвіду та проведених досліджень, для успішного формування усіх компонентів готовності молодших школярів до пошукової діяльності в організації навчально-виховного процесу потрібно [16, с.50]:
1.Формувати в учнів
пізнавальні потреби, сприяти розвитку
наполегливості у виконанні
2.Добиватися раціонального
поєднання репродуктивної і
3.Запровадити в зміст
початкового навчання
4.Використовувати ефективні
засоби керування пошуковою
5.Озброювати молодших учнівсистемою інтелектуальних умінь, загальних та спеціальних прийомів навчальної роботи.
Отже, пізнавальна самостійність школяра формується не внаслідок дії якогось одного ефективного засобу, а є закономірним результатом досконалої системи навчання й виховання учнів на уроці, спрямованої на всебічний розвиток самостійності думки і самостійності як риси характеру дитини.
2.2 Способи активізації навчального процессу
Проблема активізації навчання є однією з найактуальніших на сучасному етапі розвитку школи. У сучасних дидактичних дослідженнях принцип активності трактується як один з основних принципів навчання, що має самостійне значення. Водночас підкреслюється, що всі інші дидактичні принципи можуть функціонувати тільки на основі запровадження принципу активності, який є показником рівня реалізації кожного з принципів навчання. У педагогічній теорії визначається, що поняття «активність», «проблемність», «творчість» походять від фундаментальних категорій теорії пізнання – відображення і суперечності. В основі перетворюючого відображення об’єктивного світу лежить суперечність. У навчальному процесі основна суперечність – це суперечність між рівнем розумового розвитку учня і пізнавальними завданнями, які постають перед ним у ході навчання (М.О. Данилов). Подолання цих суперечностей відбувається на різних етапах начального процесу, визначальною умовою успішності якого є активність самого учня. Така роль активності в навчанні природно зумовлює постійний інтерес педагогів до цієї проблеми.
Активність учнів виразно виявляється в пошуковій діяльності Чи можлива вона в умовах початкового навчання?
Информация о работе Розвиток пізнавальної самостійності на уроках математики