Розвиток музично-ритмічних здібностей у дітей дошкільного віку засобом хореографічного навчання

Діти чутливі до суперечностей  у своїх судженнях, вони поступово  вчаться узгоджувати їх, міркувати  логічно. Необхідною умовою цього є  достатня обізнаність з об'єктами, про які йдеться у їхніх  міркуваннях.

Розвиток мислення дітей  дошкільного віку значно прискорюється, якщо він відбувається не стихійно, а в умовах цілеспрямованого і  правильно здійснюваного керування  з боку дорослих за цим процесом.

Розвиток мислення тісно  пов'язаний із суттєвими позитивними  зрушеннями у мовленні дошкільнят. Швидко зростає словниковий запас, досягаючи до семи років 3500-4000 слів. У словнику, окрім іменників та дієслів, значне місце посідають прикметники, займенники, числівники та службові слова, згідно з їх співвідношенням у мові, якою дитина оволодіває.

Дошкільнята загалом опановують фонетичну будову рідної мови, навчаються вільно артикулювати окремі звуки та поєднувати їх у звукосполучення.

Протягом дошкільного  віку діти досягають значних успіхів  в оволодінні граматикою мови, структурою простих та складних речень.

Відбувається подальша диференціація  функцій мовлення. До функції спілкування  додається планування своєї діяльності та її регулювання за допомогою мовлення. Мовлення стає засобом планування, коли переходить з кінця дії на її початок, а засобом довільного регулювання - коли дитина навчається виконувати вимоги, сформульовані за допомогою мовлення (А.О. Люблінська, О.Р. Лурія).

В ході останнього процесу  виникає внутрішнє мовлення, яке  стає засобом формування й функціонування внутрішніх розумових дій. Поява  внутрішнього мовлення є ознакою  розвитку в дитини словесно-логічного  мислення, що грунтується на практичній діяльності.

Внутрішнє мовлення - наслідок інтеріоризації мовлення вголос і засіб  перетворення зовнішніх практичних дій у внутрішні дії. Стосовно дошкільного віку, йдеться лише про  генетично ранні й специфічні форми внутрішнього мовлення (воно виконує психологічно внутрішні  функції з опорою на зовнішню діяльність).

У дошкільників починає формуватися  довільна увага. Вони вже можуть виділяти об'єкти відповідно до потреб своєї  діяльності та спеціально зосереджуватись  на них. Мимовільна увага при цьому  не зникає, а продовжує розвиватись, набуваючи більшої стійкості  та обсягу.

 

Психологічні особливості  розвитку особистості дошкільника.

Уже в дошкільному віці починає реально формуватись  особистість дитини, причому цей  процес тісно пов'язаний з розвитком  емоційно-вольової сфери, із формуванням  інтересів та мотивів поведінки, що, відповідно, детерміновано соціальним оточенням, передусім типовими для  даного етапу розвитку взаєминами з  дорослими.

Джерелом емоційних переживань дитини є її діяльність, спілкування  з оточуючим світом. Освоєння в  дошкільному дитинстві нових, змістовніших видів діяльності сприяє розвитку глибших  та стійкіших емоцій, пов'язаних не лише з близькими, а й з віддаленими  цілями, не тільки з тими об'єктами, що дитина сприймає, а й тими, які  уявляє.

Діяльність породжує передусім  позитивні емоції, причому своєю  метою, сенсом, якого вона набуває  для дитини, та самим процесом її виконання.

Зростає потреба дошкільника  в товаристві ровесників, внаслідок  чого інтенсивно розвиваються соціальні  емоції (симпатії, антипатії, уподобання тощо). Виникають інтелектуальні емоції. У процесі спілкування дитини з дорослими формуються її моральні почуття. Урізноманітнюються прояви почуття  власної гідності: розвивається як самолюбство, так і почуття сорому, ніяковості.

Важливе значення у формуванні моральних почуттів мають дитячі уявлення про позитивні еталони, що дозволяють передбачати емоційні наслідки власної поведінки, завчасно переживати задоволення від її схвалення  як "хорошої" або ж невдоволення від її оцінки як "поганої". Таке емоційне передбачення грає вирішальну роль у формуванні моральної поведінки  дошкільника (О.В. Запорожець).

Дошкільник починає відособлюватися  від дорослого, диференціюючи себе як самостійну людську істоту. При  цьому поведінка дитини зорієнтована на дорослого (його вчинки та стосунки з людьми) як зразок для наслідування.

Вирішальну роль у засвоєнні  зразків поведінки відіграє оцінка, яку авторитетні для дитини люди дають іншим дорослим, дітям, героям казок та розповідей тощо.

Орієнтація поведінки  дошкільника на дорослого зумовлює розвиток її довільності, оскільки тепер  постійно зіштовхуються як мінімум  два бажання: зробити щось безпосередньо ("як хочеться") чи діяти відповідно до вимог дорослого ("за зразком"). З'являється новий тип поведінки, яку можна назвати особистісною.

Поступово розвивається певна  ієрархія мотивів, їх супідрядність. Діяльність дитини тепер зумовлюється не окремими спонуканнями, а ієрархічною системою мотивів, у якій основні та стійкі набувають провідної ролі, підпорядковуючи  ситуативні пробудження. Пов'язано  це з вольовими зусиллями, потрібними для досягнення емоційно привабливої  мети.

Що старші стають діти, то рідше у їх поведінці проявляються афективні дії, їм легше впоратися  з виконанням необхідних для досягнення мети дій всупереч обставинам.

На розвиток вольових якостей  позитивно впливає гра. Відособлюючись від дорослого, дошкільник вступає  в активніші взаємини з однолітками, які реалізуються передусім у  грі, де необхідно підкорятися певним правилам, обов'язковим для всіх, виконувати заздалегідь визначені  дії.

Ігрова діяльність надає  сенсу вольовому зусиллю, робить його ефективнішим. На розвиток волі у  цьому віці позитивно впливає  продуктивна та трудова діяльність дитини.

Дошкільник робить перші  кроки у самопізнанні, розвитку самосвідомості. Об'єктами самопізнання є окремі частини  тіла, дії, мовні акти, вчинки, переживання  та особистісні якості.

З розвитком довільності  психічних процесів стає можливим їх усвідомлення, що служить основою  саморегуляції.

У спільній грі, виконуючи  різноманітні завдання, діти порівнюють свої досягнення з досягненнями інших, оцінюють не лише наслідки своєї роботи, але й власні можливості, вчаться контролювати себе та ставити перед собою конкретні вимоги.

Самооцінка дитиною власних  учинків, умінь та інших якостей  формується на основі оціночних суджень  дорослих. З віком зростає об'єктивність дитячих самооцінок.

Характерною є схильність дитини до самоутвердження спочатку в очах дорослих, потім - однолітків, а згодом - і у власних очах.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ II. Розвиток музично-ритмічних здібностей у дітей дошкільного віку.

 

1. Методика проведення хореографічних занять з дітьми дошкільного віку.

Починаючи заняття з дітьми дошкільного віку, необхідно навчити  їх слухати музику, сприймати її зміст.

Музичний матеріал для  вправ повинен бути зрозумілим і  цікавим для дітей. Найбільш легко, природно і логічно відображається в рухах маршова і танцювальна  музика.

Ритмічне виховання дітей  краще починати з ходьби, що є  природним ритмічним рухом. Діти повинні навчитися координувати темп і характер своїх рухів з  темпом музичного супроводу, починати рух тільки після музичного вступу, якщо такий є, або за командою керівника.

Слід вимагати, щоб діти за командою «стій» зупинялися дружно і негайно. Не можна допускати  припинення руху чи вправи за командою всередині музичної фрази. Це дезорганізує дітей, вносить плутанину в їхню уяву про музичний супровід. В цьому  відношенні корисно іноді практикувати зупинки без команди на закінчення музики.

Керуючись програмністю, виразністю, яскравістю музичного твору, музичний керівник добирає репертуар до несюжетних або сюжетних етюдів. Під час виконання  несюжетного етюду, педагог спочатку пропонує дітям послухати музику, визначити її характер та структуру. Далі грає кожну частину, запитує, які  рухи можна виконувати під музику. Нагадує дітям, що рухи слід своєчасно  змінювати разом із зміною музики. Після цього діти (індивідуально  або групою) виконують рухи під  музику.

Методика розучування  сюжетного етюду передбачає: розповідь  педагога, виконання музики, запитання  до дітей. Дитина виконує ігрові дії  без показу дорослого, самостійно знаходить  певні рухи, мімічні особливості  образу, емоційно відображає події.

Колективне виконання  більшості ритмічних ігор і танцювальних етюдів дає можливість учням перешиковуватися у різних напрямках. При цьому  діти рівномірно розподіляються по залу, рухаються відповідно до музичного  завдання, легко орієнтуються в просторі.

Метою хореографічних занять в дошкільному віці є забезпечення більш ефективного фізичного  та емоційного розвитку дітей у відповідності  з їхніми віковими особливостями, формування навичок координації рухів, пластики, вміння виражати за допомогою танцю  певні емоції, настрої, характер зображуваних персонажів, вміння повторювати  за викладачем та самостійно здійснювати  певні види танцювальних рухів, формування навичок танцювальної імпровізації. Основна задача занять хореографією з дітьми дошкільного віку – це формування в них сприйняття музичних образів та можливості передати їх за допомогою танцю. Музичні образи складаються в результаті одночасної взаємодії різних засобів музичної виразності. Але основне, що може бути виражено за допомогою танцю – це розвиток і зміна музичних образів, структура музичного твору, темпові, динамічні, метро-ритмічні зміни. Таким чином, за допомогою музично-ритмічних рухів відбувається розвиток емоціонального сприйняття музики та формується почуття ритму. Тому під час занять хореографією діти починають  свій урок з розігріву, а вже після нього приступають до різноманітних рухливих та сюжетних ігор, які потребують від них швидкого реагування, стимулюють розвиток пластики та координації рухів.

Матеріал, завдяки якому  відбувається музично-ритмічне виховання, має відповідати інтересам та можливостям маленької дитини.

Але слід пам’ятати, що заняття, самі по собі, не є ні ведучою, ні основною діяльністю для дітей 3-7 років. Тому, щоб навчальний процес був ефективним, необхідно максимально використовувати  в ньому гру – провідний  вид діяльності дитини-дошкільника. Насичені заняття ігровими вправами, імітаційними рухами, сюжетно-творчими замальовками посилять емоційне сприйняття музики дітьми, а, відповідно, допоможе більш повно і всебічно вирішити поставлені задачі.

Комплекси ігрових вправ  можуть включатися в різні частини  заняття: можуть складати розминку або  навіть все заняття в цілому. Для  дітей дошкільного віку такі комплекси  доцільно поєднувати сюжетом, темою  або предметом-атрибутом, з яким виконуються рухи. Добре використовувати  на занятті комплекси, в які входять  різноманітні варіації одного руху: ходьби, нахилів, обертів, стрибків; а також  комплекси, що містять чергування двох рухів: наприклад, стрибки і ходьба і т.п.

Музично-ритмічні ігри використовуються на заняттях з ритміки для вирішення  найрізноманітніших задач: розвитку почуття  ритму, вміння чути музичні фрази, частини  музики, для знайомства з якимось  рухами і їхніми комбінаціями і т.д.

Для того, щоб рухатися у  відповідності до характеру музики, потрібно володіти навичками руху. Неодноразово обговорюючи дієву  програму, педагоги завжди підкреслювали  – як недолік – той факт, що в ній не затверджено в достатній  мірі, якими саме рухами необхідно  користуватися.

З одного боку, рухи повинні  сприяти зміцненню здоров’я дитини. З іншого боку, далеко не всі корисні  для дитини вправи можуть бути застосовані  як засіб музично-ритмічного розвитку.

Музичні твори, що використовуються для супроводу заняття, мають  бути різноманітними: за жанром, стилем, формою, розміром, темпом і т.д. Крім того, рекомендується використання не тільки «живого» акомпанементу на фортепіано чи акордеоні, але й фонограмних  записів в різноманітній аранжировці. Все це дозволяє сформувати у дітей  найбільш повне уявлення про різноманітність  музичних творів, збагатити їх емоційними та естетичними переживаннями, допомагає  в вихованні музичного смаку.

Ще одна галузь, з якої запозичують рухи народний танець. Найпростіші рухи дитина спостерігає, «всмоктує» в себе з раннього віку. Дитячий танок часто ніби передає рухами, позою якісь епізоди з життя, але частіше за все це – просто вияв невимушених веселощів.

Зміст хореографічних занять з дітьми дошкільного віку може ґрунтуватися на відомій системі М. Єфіменко або на інших програмах з хореографії (наприклад, А.П. Тараканової, Л.А. Бондаренко, Г.О. Березової).

 

2. Досвід Вальдорфської школи.

Р.Штайнер – відомий  австро-німецький громадський діяч, автор вагомих досліджень в галузі філософії, педагог, дослідник творчості  Гете. Він надавав значні імпульси для розвитку архітектури, театрального мистецтва, медицини та інших галузей. Однак найбільш відомим його ім’я стало у зв’язку зі створенням нової педагогічної системи, яку  назвали вальдорфською.

Педагогічний феномен  вальдорфської школи досліджувався  багатьма науковцями. Їх роботи присвячені розкриттю сутності визначальних ідей школи, вивченню окремих площин її діяльності.

Ефективність виховної ролі музики, а також напрямок і характер її соціального впливу є важливими  критеріями, що визначають суспільну  значимість музичного мистецтва  і його місце в системі духовно-культурних цінностей. У Штайнер-педагогіці заняттям з музики та евритмії надається особливе значення.