Розвиток музично-ритмічних здібностей у дітей дошкільного віку засобом хореографічного навчання

Перш за все організм дитини на відміну від організму дорослого знаходиться в стані безперервного росту та розвитку. Під ростом розуміють кількісні зміни організму, під розвитком – якісні, диференціювання органів та тканин. Кількісні зміни, постійно накопичуючись, переходять в якісні. Це і є єдність та взаємозалежність росту та розвитку.

В окремі вікові періоди  процеси росту та розвитку проходять  нерівномірно та неоднаково. Більш того, кожний орган, кожна система органів мають свої закономірності по відношенню до процесів росту та розвитку, причому інтенсивність їх виражена тим більше, чим менший вік.

Окремі тканини на протязі  всього періоду розвитку підлягають безперервному та складному диференціюванню.

Збільшення маси тіла –  ваги – проходить неоднаково із року в рік. Періоди швидкого темпу росту змінюються періодами його уповільнення. Під час уповільнення росту відмічаються великі прибавки ваги. Уповільнення та прискорення росту співпадають з тими крупними гістологічними змінами, під які підпадає кісткова система.

Важливу роль в процесах перебудови кісткової тканини грає харчування. Так, збіднення їжі мінеральними солями та вітамінами в період глибокої морфологічної перебудови кісткової тканини приводить до остеопорозу та значному уповільненню росту. Встановлено, що збільшення органів не йде пропорціонально загальному росту організму та паралельно процесам їх внутрішнього диференціювання. Остаточне формування структури органів, так як і їх ріст, закінчується в різні вікові періоди. Періоди бурного росту змінюються періодами уповільнення, на протязі яких проходить диференціювання його та вдосконалення функцій.

Ріст та розвиток окремих органів та систем органів пов’язані між собою. Так, наприклад, вдосконалення органів дихання благо приємно відображається на функціях серця та дихання, а діяльність органів кровообігу сприяє розвитку дихального апарата.

Формування функцій нервової системи позитивно впливають  на розвиток рухової діяльності і, навпаки, розвиток м’язової системи сприяє вдосконаленню нервової діяльності.

Безперервний процес диференціювання  тканин, незакінченість функціонального  розвитку окремих органів та систем роблять організм дитини в порівнянні з організмом дорослого менш стійким до всілякого роду неблагоприємного впливу зовнішнього середовища. Тому у дітей нерідко виникають різні функціональні розлади та захворювання мають схильність до загострення.

Особливо сильно реагує дитячий  організм на різні внутрішні фактори в період найбільш інтенсивної морфологічної та функціональної перебудови. Це доведено рядом досліджень та самим життям. Так, наприклад, в результаті вивчення наслідків першої та другої світових воєн було виявлено, що негативні фактори зовнішнього середовища сказалися неоднаково на дітях різного віку. Антропометричні дослідження констатували більш різке відставання показників фізичного розвитку від таких самих дітей довоєнного періоду у дітей 6 – 7 та 12 – 13 років ( дівчатка ) і 13 – 14 років ( хлопчики ), чим у дітей другого віку. Саме в ці вікові періоди і проходить морфологічна та функціональна перебудова кісткової тканини, а також перебудова всього організму в цілому.

Таким чином, в кожний віковий  період організм характеризується визначеними  морфологічними та фізіологічними особливостями  та своєрідною властивістю реагувати на різні чинники зовнішнього середовища. Особливо це різко виражено у дітей під час вікової кризи.

 

Особливості вищої нервової діяльності

Організм людини є складноорганізованою системою численних і тісно взаємозв'язаних елементів, об'єднаних в декілька структурних рівнів.

Поняття про зростання  і розвиток організму є одним  з фундаментальних понять в біології. Під терміном "зростання" в даний час розуміють збільшення довжини, об'єму і маси тіла дітей і підлітків, пов'язане із збільшенням числа клітин і їх кількості. Під розвитком розуміють якісні зміни в дитячому організмі, що полягають в ускладненні його організації, тобто в ускладненні будови і функції всіх тканин і органів, ускладнення їх взаємин і процесів їх регуляції.

Зростання і розвиток дитини, тобто кількісні і якісні зміни  тісно взаємозв'язані один з одним. Поступові кількісні і якісні зміни, що відбуваються в процесі  зростання організму, приводять  до появи у дитини нових якісних  особливостей.

Важливою біологічною  особливістю в розвитку дитини є  те, що формування її функціональних систем відбувається набагато раніше, ніж це їй потрібно. Принцип випереджаючого розвитку органів і функціональних систем у дітей і підлітків є своєрідною "страховкою", яку дає природа людині на випадок непередбачених обставин.

З вищевикладеного видно, що організм не являється простою сумою міліардів клітинних елементів. Окремі тканини, органи та системи тісно пов’язані між собою і складають єдине ціле, зумовлюючи відважену роботу організму. Більш того, кожний організм для свого росту, розвитку та життєдіяльності потребує в певних умовах існування. Таким чином, організм людини являє собою єдине ціле з оточуючим середовищем.

Роботи І.П.Павлова показали, що у вищих тварин та людини в  узгодженій праці всіх систем та органів, а також в здійсненні зв"язку з оточуючим середовищем першу, керуючу роль грає центральна нервова система. Всякі зміни в зовнішньому середовищі впливають на весь організм через центральну нервову систему, в результаті чого відповідно змінюються реакції організму, що пристосовує його до умов існування.

Ми, як майбутні педагоги, повинні  знати які зміни відбуваються в дитячому організмі в тих чи інших умовах.

Наприклад, при неправильній організації режиму дітей різних вікових груп виникає загроза нервового перенапруження, стомлення та неврозу внаслідок недостатньої "зрілості", а тому і підвищеній втомлюваності нервової системи. В зв’язку з цим край важливо в організації різних видів діяльності дітей, особливо фізичної, суворо враховувати гігієнічні вимоги, продиктовані їх віковими особливостями. Важливо також забезпечити дітям у відповідності з вимогами гігієни, визначені умови життя. Лише при цьому ріст та розвиток організму дитини перебігають нормально, і вони без проблем можуть засвоїти придбані знання, навики та уміння.

 

Завдання та засоби фізичного  виховання дошкільників

Саме в перші шість  – сім років життя у людини закладаються основи здоров’я, довголіття, формується багато рухових навичок, розвиваються фізичні якості ( спритність, швидкість, сила та ін. ).

Фізичному вихованню сприяє створення відповідних умов (раціонального  режиму, харчування та ін.), урізноманітнення організаційних форм фізичного виховання ( заняття, ранкова гімнастика, рухливі  ігри тощо ), підвищення рухової активності протягом дня та інше.

Завдяки високій пластичності нервової системи у дошкільників дуже швидко встановлюються нервові  зв’язки й формуються умовні рухові рефлекси. Однак, дитина повинна не тільки вміти користуватися своїми рухами у звичній обстановці, а  й у різних умовах, які змінюються ( в іграх, під час прогулянок, коли треба перестрибнути через  рівчак, підлізти під гілку тощо). Отже, сформована навичка з того або іншого руху повинна бути не тільки міцною, а й достатньо гнучкою ( пластичною).

Поряд із формуванням навичок  з основних рухів розвиваються фізичні  якості: сила, швидкість, спритність, витривалість та інше. Рух треба виконувати не тільки правильно, а й досить швидко або тривалий час ( наприклад ходьбу, біг), а для цього потрібний  певний рівень розвитку тих або інших фізичних якостей. Для їх відновлення і вдосконалення використовуються загально розвиваючі вправи, основні рухи, вправи спортивного характеру й рухливі ігри.

Під час ігор, виконання різних вправ також дитина виявляє ініціативу, вчиться бути наполегливою в досягненні мети.

Заняття з фізичної культури, рухливі ігри, особливо сприяють вихованню  в дітей дисциплінованості, колективізму, рішучості, сміливості та інших якостей, необхідних людині. Наприклад, щоб стати сміливим, треба навчитися долати страх, стикаючись з небезпекою. На заняттях з фізичної культури деяким дітям буває страшно пройти по гімнастичній лавці, перестрибнути через перешкоду, стрибнути у висоту з розбігу і т. д. Однак, вони ( іноді з допомогою вихователя ) переборюють свій страх і виконують рух, що, безумовно, сприяє вихованню сміливості. Навчання і виховання на заняттях з фізичної культури взаємопов’язані.

Формування правильної постави  та профілактики плоскостопості – одне з основних завдань фізичного виховання дошкільнят. Правильна постава важлива не тільки з естетичного погляду, а ще й тому, що створює сприятливі умови для роботи серцево – судинної системи, дихальної й травної систем, благотворно впливає на самопочуття дитини.

На формування постави  великий вплив має статико  – динамічна функція стопи. Навіть незначна зміна її форми може спричинити дальшу деформацію, порушення правильного  положення таза, хребта, що може призвести  до виникнення патологічних дефектів постави. Отже, заходи запобігання плоскостопості повинні посідати належне місце в загальній системі фізичного виховання.

 

 

Трудова діяльність.

Дошкільнят уже привчають  до виконання окремих трудових завдань, причому розпочинають цю роботу в  ігровій формі. Відсутність диференціації  гри та праці - характерна особливість  трудової діяльності молодших дошкільнят, яка до певної міри зберігається і  в середньому та старшому дошкільному  віці. В останніх випадках інтерес  до процесу діяльності поєднується  з інтересом до її результатів  та того значення, яке їхня праця  має для інших. Діти здатні усвідомлювати  обов'язковість трудових завдань  і привчаються виконувати їх не тільки з цікавості, але й розуміючи  їх значимість для інших людей.

Наголосимо, що спрямованість  трудових дій дітей залежить від  того, як вона організується та мотивується  дорослими.

 

Особливості навчання.

Дошкільник набуває власного досвіду і засвоює доступний  йому досвід інших, спілкуючись із дорослими, граючи в рольові ігри, виконуючи  трудові доручення тощо, тобто  він постійно вчиться. Крім того, в  цьому віці розпочинається освоєння форм навчальної діяльності.

Навчальна діяльність - це спілкування  з дорослими, які не тільки активізують, спрямовують, стимулюють дії, а й  керують процесом їх формування. Діти засвоюють знання, вміння й навички, оскільки вивчають необхідні для  цього дії та операції, оволодівають способами їх виконання. Серед таких  дій назвемо передусім цілеспрямоване сприймання об'єктів, виділення їх характерних  ознак, групування предметів, складання  оповідань, перелік предметів, малювання, читання, слухання музики тощо.

Роль навчання в розумовому розвитку дитини зростає, якщо має місце  набуття не окремих знань, а певної їх системи, та формування потрібних  для їх засвоєння дій (О.В. Запорожець та ін.).

 

Сенсорний розвиток.

Сенсорний розвиток дошкільника  включає дві взаємозв'язані сторони - засвоєння уявлень про різноманітні властивості предметів та явищ і  оволодіння новими діями, які дають  змогу повніше та більш диференційовано  сприймати світ.

Ще в ранньому віці у  дитини накопичилося певне коло уявлень  про ті чи інші властивості предметів, і деякі з таких уявлень  виконували роль зразків, з якими  порівнювалися нові предмети у процесі  їх сприймання. Тепер же починається  перехід від предметних зразків, що базуються на узагальненні індивідуального  досвіду дитини, до використання загальноприйнятих  сенсорних еталонів, тобто вироблених людством уявлень про основні  різновиди властивостей і відношень (кольору, форми, розмірів предметів, їх розташування у просторі, висоти звуків, тривалості проміжків часу тощо).

Поступове ознайомлення дітей  з різними видами сенсорних еталонів та їх систематизація - одне з найважливіших  завдань сенсорного виховання в  дошкільному віці. Його основою має  бути організація дорослими дій  дітей з обстеження та запам'ятовування основних різновидів кожної властивості, що здійснюється передусім у процесі  їх навчання малюванню, конструюванню, ліпленню та ін.

Паралельно дитина засвоює  слова, що означають основні різновиди  властивостей предметів. Слово-назва  закріплює сенсорний еталон, дає  змогу точніше й усвідомленіше  його застосовувати. Але це можливо  за умови, що слова-назви вводяться  на основі власних дій дитини з  обстеження та використання відповідних  еталонів.

У дошкільному віці відбувається зниження порогів чутливості (зорової, слухової та ін.). Зростає гострота зору, спроможність розрізняти відтінки кольорів, розвивається звуковисотний та фонематичний слух, відчуття дотику тощо. Усі ці зміни  є наслідком того, що дитина оволодіває новими способами сприймання, які  мають забезпечити обстеження предметів  та явищ дійсності, їх різноманітних  властивостей та взаємозв'язків.

Дії сприймання формуються залежно від оволодіння тими видами діяльності, що вимагають виявлення  й урахування властивостей предметів  та явищ. Розвиток зорового сприймання пов'язаний передусім із продуктивними  видами діяльності (малюванням, аплікацією, конструюванням). Фонематичний слух розвивається у процесі мовного спілкування, а звуковисотний слух - на музичних заняттях (з допомогою ігор-вправ, побудованих за принципом моделювання  звуковисотних відношень).

Поступово сприймання виділяються  у відносно самостійні дії, спрямовані на пізнання предметів та явищ навколишнього  світу, виконання перших перцептивних завдань.

Перцептивні дії, адекватні  об'єкту, починають формуватися у  дітей п'яти -шести років, їх характерною  ознакою є розгорненість, включення  до свого складу великої кількості  рухів рецепторних апаратів, що здійснюються рукою чи оком.

 

Інтелектуальний розвиток.

У тісному зв'язку з удосконаленням сприймання розвивається і мислення дитини. Як уже зазначалося, наприкінці раннього дитинства на основі наочно-дійової  форми мислення починає складатися наочно-образна форма. У дошкільному  віці має місце її подальший розвиток. Мислення стає образно-мовним, тобто  таким, що спирається на образи уяви і  здійснюється за допомогою слів. Усе  це є свідченням того, що мислення набуває  певної самостійності, поступово відокремлюється  від практичних дій, у які було вплетене раніше, стає розумовою дією, спрямованою на розв'язання пізнавального  мислительного завдання.

Зростає роль мовлення у  функціонуванні мислення, бо саме воно допомагає дитині мислено ("про  себе") оперувати об'єктами, порівнювати  їх, розкривати їхні властивості та співвідношення, виражаючи цей процес та його результати в судженнях і  міркуваннях. Мотивами такої діяльності є прагнення зрозуміти явища  оточуючої дійсності, з'ясувати їхні зв'язки, причини виникнення тощо.