Розвиток музично слухових уявлень

а) Чи вдалося  передати характер музики у виконанні?

б) Що вийшло в плані здійснення виконавського  задуму?

в) Які недоліки можна відзначити і як треба їх виправити?

г) Чи вдалося  донести до слухачів поетичний текст  пісні?

З питань видно напрямок усього навчального процесу, оскільки в ході роботи над кожним твором (включаючи і пісні-розспівування) обов'язково з'ясовувався його характер, намічався план виконання та проводився аналіз, що ускладнювався в міру поступового вивчення дітьми засобів музичної виразності.

Стимулювало цю роботу може використання наочних засобів і "моделей". Діти мають можливість аналізувати і складати план виконання індивідуально в ході загально-хорового заняття - це може бути можливо завдяки застосуванню, наприклад, невеликих карток типу лото (розроблених вчителями).

Спосіб звуковедення й темброва характеристика звуку можуть бути наочно представлені у вигляді умовних моделей. Наприклад, вчителі будуть користуватися наступними тембровими характеристиками звуку: яскравий, світлий, затемнений, темний, м'який, гострий, повний. Таким чином, з'ясування характеру твору і засобів музичної виразності зв'язуються із виконавськими засобами (тембровою характеристикою звуку й способом звуковедення), створюючи як би "блок" їх взаємозв'язку і взаємозалежності.

Цей процес, в  остаточному підсумку, удосконалюває сприйняття музики.

Навіть елементарний аналіз, виконаний дітьми, повинен розглядатись як прояв художньої та інтелектуальної активності, самостійного підходу до рішення тих або інших конкретних виконавських завдань. Крім того, такий аналіз допомагає учням засвоювати музичну мову.

При знайомстві з текстом пісні діти вчаться виділяти в ньому головне, розставляти смислові акценти, виявляли своє відношення до розкриття змісту. Виразне читання тексту і послідуючий за ним спів сприяють усвідомленню учнями головних виконавських фарб - зміни динаміки й темпу, особливостей мовних інтонацій (наприклад, підвищення тону при незавершеності думки і зниження при її завершенні). Аналіз тексту повинен сполучатись з вивченням засобів музичної виразності [5, c.47].

Введення в хорові заняття аналізу та складання плану виконання позитивно впливає на музичний розвиток учнів, прискорює процес засвоєння творів, тому що діти свідомо підходять до виразного значення кожного нюансу, акценту, зміни темпу тощо. Це, у свою чергу, служить надійним фундаментом для придбання дітьми вокально-хорових навичок.

Весь навчальний процес у хорі,повинен здійснюватись в доступній і цікавій для дітей формі, але в той же час він повинен бути спрямований на більш глибоке сприйняття музики, розуміння її мови і на вираження особистого сприйняття у власному виконанні. Уже на цьому етапі ставиться завдання формування в учнів специфічних виконавських якостей, якими, по визначенню Л.А. Баренбойма, є: "здатність запалюватися, переймаючись музикою, і воля до втілення музики, до спілкування зі слухачем і до впливу на слухача". Звичайно, стосовно дітей 6-7 років ці вимоги зводяться лише до їх зачатків, але закладатись вони повинні саме на початковому етапі роботи.

 

2.2. Методика підготовки дітей молодшого шкільного віку до слухання музичного твору

 

Одним з важливих завдань  музичного виховання в школі  є підвищення загальної культури дітей, розширення їх музичного світогляду. Цьому сприяє слухання музики та її інтерпретація.

Слухаючи музику, учні знайомляться з творами різних композиторів, а це сприяє вихованню їх художнього смаку. Молодші школярі люблять слухати музику. Цей вид занять урізноманітнює урок співу, робить його змістовнішим, допомагає прищепити любов до музики, підготувати культурного слухача.

Музика, яку слухають діти, повинна відповідати тим  самим вимогам, що й пісні, які  розучуються учнями. Доступність  музики визначається насамперед її змістом, близькістю її тематики дитячим інтересам.

Доступність музики у  молодшому віці визначається і обсягом  музичного твору та його змістом. У дітей молодших класів вистачає уваги тільки на те, щоб прослухати коротку п'єсу або пісню, яка  триває не більше одної, максимум півтори  хвилини. Поступово обсяг уваги розширяється, створюється навик уважно слухати музику протягом довшого часу. Досвід показує, що найкраще і найлегше з інструментальної музики сприймається музика танцювальна (сюди входять і марші), сюжетна і музика пісенного складу з простою, ясною мелодією, що добре запам'ятовується.

Саме на цих началах  побудований “Дитячий альбом” Чайковського. В ньому ми знаходимо музику танцювального  характеру (полька, вальс, мазурка), п'єси  зображального (“Жайворонок”, “Гра в  коней”) і пісенного характеру (“Старовинна французька пісня”, “Неаполітанська пісня” і т. д.). Всі згадані п'єси коротенькі за розміром і тематика їх пов'язана з дитячими інтересами [15, c.280].

У 3і 4 класах музичні твори трохи ускладнюються як за обсягом, так і за змістом. Якщо в 1 і 2 класах учитель знайомить дітей здебільшого з творами, написаними спеціально для дітей, то в 3 і 4 класах використовуються і деякі твори для дорослих.

Якщо, наприклад, у молодших класах діти слухають твори з “Дитячого  альбома”, то в 3 і 4 класах вони слухають і уривки з балетів Чайковського. У початковій школі учитель музики знайомить дітей з деякими творами Чайковського, Глінки, Гріга, Моцарта і радянських композиторів. Він показує їх портрети, розповідає про епізоди з їх життя, яскраві і повчальні.

Зацікавившись особистістю  композитора, діти відчувають бажання  узнати ще більше про нього, ознайомитися з іншими його творами. Почувши по радіо ім'я знайомого композитора, діти зацікавляться тим, який твір виконують, вони згадають також про те, що вже чули у класі. Під час уроку іноді виконується музика, яка повинна ілюструвати яке-небудь положення. В такому разі ми не ставимо собі завдання, щоб діти її обов'язково запам'ятали, засвоїли. Наприклад, у 1 класі діти знайомляться з маршовими піснями. Ми показуємо різні пісні, знайомі і незнайомі, і пропонуємо визначити, які з них маршові. Пісні ці можуть виконуватись і один раз.

Отже, весь матеріал, який учні слухають, можна - поділити на дві  групи: матеріал основний - це музичні  твори, засвоєння яких входить до програми, і ілюстративний матеріал, що є немов додатковим матеріалом, який сприяє закріпленню і засвоєнню музично-теоретичних понять.

Для того щоб діти запам'ятали  основні твори, треба їх частіше  повторювати як на даному уроці, так  і на наступних. Знайома музика слухається легше і щоразу з більшою охотою, деталі її краще запам'ятовують.

Педагог не повинен боятися  того, що часте повторення гальмує подальшу роботу, що мало нагромаджується музичних вражень. Краще менше показати, але повторити його частіше. Та й самі діти завжди просять виконати, поряд з новими, уже знайомі їм твори [12, c.81].

Спочатку, коли діти ще не вивчили як слід пісню або п'єсу, для того щоб повторення не було настирливим, бажано кожного разу показувати твори під яким-небудь новим кутом зору, звертати увагу на різні його сторони.

Наприклад, одного разу звернути увагу на загальний характер твору, другого - на супровід; потім розглянути зміну частин, заспів і приспів, особливості  кожної частини і т. д. Отже, часте  повторення повинно лягти в основу роботи по різносторонньому ознайомленню з музичним твором.

Необхідно привчити учнів  слухати музику при цілковитій тиші. Учитель повинен негайно припиняти  спів або гру, якщо тиша буде хоча б  трохи порушена. Уміння слухати музику, додержувати цілковитої тиші має велике виховне значення - воно виховує в дітей витримку, привчає їх поважати виконавця та слухачів.

Особливість сприймання музики полягає в тому, щоб у  поєднанні звуків різної висоти, тривалості, сили, тембру відчути красу звучання, виразність, почути цілісні художні образи, що викликають у слухача певні настрої, почуття і думки.

У сприйнятті молодших школярів найрозвиненіший емоційний компонент, відстають у розвитку музичний (гармонійний) слух і мислення. Головний компонент музичного сприймання - співтворчість - виявляється на рівні безпосередньої, емоційної чутливості до музики. Компоненти сприйняття взаємозв'язані між собою.

Розвиток сприйняття музики - складне завдання, зокрема на початковому етапі навчання. Справа в тому, що молодші школярі перестають сприймати твір. Вони можуть бути неуважними, потім знову слухати музику, не помічаючи, що якийсь час взагалі не чули її [12, c.84].

Музика, яку слухають діти, повинна відповідати тим  же вимогам, що й пісні, які вони розучують. Доступність музики визначається перш за все її змістом, близькістю тематики інтересам дітей, а також обсягом музичного твору. Учні 6-7 років можуть уважно слухати музики лише 1,5-2 хв. Поступово обсяг уваги у дітей розширюється, і у 3-4 класах тривалість музичної п'єси може досягати 3,5 - 5 хв.

У різних учнів один і  той самий твір може викликати  різні асоціації, залежно від  індивідуальності слухача. Чим молодший слухач, тим більше він опирається на музичні асоціації.

Частина учнів не може відділити, які виникають під час слухання музики, від власне змісту музики. Саме тому їхні відповіді можуть бути такими несподіваними для вчителя.

У 3-4 класах емоційність  сприймання поступово доповнюється прагненням учнів зрозуміти, що виражає  музика, у чому її зміст. Школярі можуть досить повно визначити емоційний зміст музики, дати їй образне пояснення, а завдяки властивій спостережливості - почути окремі деталі музичної мови, відтінки, виконання.

Під час проведення занять, особливо в процесі слухання музики і наступними етапами роботи, необхідно спрямовувати свою роботу до єдності, синтезу всіх дисциплін естетичного циклу (музика, хореографія, образотворче мистецтво, література).

Відомо, що мистецтво  побутує в синкретичних формах, де, наприклад, музична інтонація і  слово (або музика і рух в танцях, іграх, театралізованих дійствах) зливаються в єдине і нерозривне виразне ціле. Цими обставинами повинна також обумовлюватися методична діяльності викладача. Так, наприклад, вивчення календарно-обрядових пісень, програмних творів повинно включати не тільки освоєння дітьми метро-ритму, характеру, форми, але й поглиблене проникнення в літературний текст, в поетичність мови, руху, міміки, тонкощів ліній і фарб, звуків і голосів.

Слухання музики слід проводити за загальноприйнятою  методикою: вступна бесіда, етапи слухання з обговоренням. В процесі обговорення слід вести мову з дітьми про музичні жанри, музичну мову, музичний образ, про те, які почуття передає музика, про що вона розповідає, про музичний інструментарій, що звучить у творах, про характерні хореографічні рухи тих танців, які пропонуються для слухання, тощо [29, c.146].

Для ефективного засвоєння музичного матеріалу і для зняття втоми у дітей молодшого шкільного віку, потрібно вводити рухи під музику: марширування, танцювальні елементи, музичні ігри.

В процесі вивчення музично-ритмічних  рухів рекомендується освоювати  з дітьми характерні рухи українських  народних танців: присідання, колупалочка, бігунець, голубці, вірьовочки, ритмічний  рух по колу під час ведення  хороводів, ігрових дійств.

Необхідно відмітити, що всі види музичної діяльності на музичних заняттях у початковій школі повинні  тісно переплітатись з вивченням  дітьми елементів музичної грамоти, розвитку музичних здібностей. Так, слід спостерігати за вміннями дітей молодшого шкільного віку розрізняти високі і низькі, довгі і короткі звуки, рух мелодії вгору та вниз, тихе і голосне звучання музики, графічного відтворення пульсу чи ритмічного малюнку мелодії; вивчення ладу, динаміки, темпів.

В загальноосвітній школі  доцільно використовувати імпровізацію нескладних мелодій на короткі тексти примовок, лічилок, закличок, прозивалок, на задані ритми, складати мелодично-ритмічні відповіді на фрази-запитання.

Вчитель музики використовує імпровізацію як метод художньо-творчого розвитку дітей, розвитку емоційного відгуку на музику, музичного слуху, творчої уяви [5, c.58].

Протягом таких уроків музики діти знайомляться з ключовими  музичними поняттями, отримують  необхідні знання про музичний образ  і засоби музичної виразності, про музичну форму і музичні жанри, про музичні інструменти і співочі голоси. Діти вчаться елементарно розбиратись в музиці: яка вона за характером, які почуття і настрої викликає, хто її створює, хто виконує.

Засобом музичного розвитку дітей є спів. Процес співу по своїй природі комплексний.

В ньому бере участь весь організм дитини, зокрема його звукоутворюючий  артикуляційний і дихально-м'язовий апарат. Звучання дитячих співочих голосів повинно бути природнім  і невимушеним, дзвінким і рівним протягом всього співочого діапазону.

Основні правила, яких треба дотримуватись при організації уроків музики це:

1) слухання музики  не повинно бути розважальним  моментом на уроці, а має  переслідувати освітньо-розвивальну  мету;