Розвиток монологічного мовлення у старших дошкільників

ЗМІСТ

 

ВСТУП………………………………………………………………………….

РОЗДІЛ  І  Поняття монологічного мовлення………………………………..

РОЗДІЛ ІІ Дидактична картина, як засіб розвитку монологічного мовлення старших дошкільників………………………………………………………….

РОЗДІЛ ІІІ  Методика дидактичних  картин для розвитку монологічного  мовлення…………………………………………………………………………

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

 Розвиток зв’язного мовлення дітей дошкільного віку є однією із стрижневих проблем дошкільної лінгводидактики. ЇЇ актуальність зумовлюється пріоритетними напрямами Національної доктрини розвитку освіти України у ХХ1 столітті, Законів України „Про освіту”, „Про дошкільну освіту”, „Комплексними заходами щодо всебічного розвитку і функціонування української мови”, спрямованими на модернізацію дошкільної освіти, оновлення змісту, вдосконалення форм, методів і технології навчання дітей рідної мови, розвитку культури мовлення та мовленнєвого спілкування.

Мова – соціальне явище, що існує незалежно від того чи іншого індивідуума. Розвиток людини – це складний процес поступового перетворення біологічного індивіда в соціальну істоту – особистість. Добре відомо, що без мовлення не буває людини. Психічні функції та здібності , людські форми поведінки , комунікація через мовлення не надані дитині від народження . Вони формуються в перші роки життя під впливом цілеспрямованого виховання, навчання та умов життя в суспільстві.

Процес розвитку дитини проходить  у трьох напрямках: фізичному, когнітивному та психосоціальному. В нормі розвиток у цих трьох напрямках відбувається одночасно та взаємопов’язано. Для  нормального розвитку дитини з перших місяців найважливішим є спілкування , у процесі якого малюк може опанувати людське мовлення , що відіграє головну роль як в діяльності дитини, так і в пізнанні навколишнього  світу. Розвиток мовлення у процесі  онтогенезу відбувається паралельно з  фізичним і розумовим розвитком. Усі психічні процеси у дитини - сприйняття, пам'ять, увага, мислення, цілеспрямована поведінка – постають за безпосередньої участі мовлення. У  дитини з мовленнєвими вадами без  своєчасних корекційних заходів  може затримуватися темп інтелектуального розвитку. Формування мовлення, патологія  або відхилення в розвитку, засоби відновлення мови є об’єктом вивчення логопедії, корекційної педагогіки, неврології а в останній час і медичної реабілітації.

Відсутність мовленнєвого спілкування  значно затримує безперервний і багатогранний  процес соціалізації, що триває все  життя людини з особливими потребами.

Своєчасне оволодіння мовою - основа розумового розвитку дитини. Запорука повноцінного її спілкування з навколишніми людьми. Різні відхилення мовного  розвитку негативно позначаються на сприйманні мови, висловлюванні власних  думок, оволодінні знаннями та формуванні особистості дитини. Мовлення маленької  дитини формується в спілкуванні  з дорослими. В процесі спілкування  виявляється його пізнавальна і  наочна діяльність. Оволодіння мовленням  зміцнює всю психіку малюка. Дозволяє йому сприймати явища більш усвідомлено  і довільно.

Великий російський педагог  К.Ушинський говорив, що рідне слово  є основою всякого розумового розвитку і скарбницею всіх знань. Тому так важливо піклуватися про  своєчасний розвиток мовлення дітей , приділяти увагу її чистоті й  правильності. Чим багатше і правильніше  мовлення дитини, тим легше їй висловлювати свої думки, тим ширша її можливість в пізнанні дійсності , змістовніші  й повно цінніші взаємини з  дітьми і дорослими, тим активніше  відбувається її психічний розвиток. Будь-яке порушення мовлення може відбитися на діяльності і поведінці  дитини. Діти, що погано розмовляють, починають  усвідомлювати свій недолік, стають мовчазними, сором»язливими, нерішучими.

Особливо важливе значення має розвиток зв’язного мовлення дитини дошкільника. Адже зв’язне мовлення – це вища форма мовномисленної діяльності, яка оприділяє рівень мовного і розумового розвитку дитини. Оволодіння зв’язним мовленням складає найважливішу умову успішної підготовки дитини до навчання у шко

 

 

РОЗДІЛ І. ПОНЯТТЯ МОНОЛОГІЧНОГО МОВЛЕННЯ

Однією з невід’ємних  складових навчально-виховного процесу  в дитячому дошкільному закладі  є навчання дітей мовлення. Слово  відтворює світ всередині самої  людини. І дуже важливо допомогти  дитині якомога успішніше оволодіти  цим даром. Щоб дитина прийшла  до школи з добре розвиненим мовленням , треба з нею якомога частіше  грати в те, що сприяє розвитку мовлення, мислення.

Завдання розвитку зв’язного  мовлення посідають центральне місце  в загальній системі роботи з  розвитку мовлення в дошкільному  освітньому закладі. Навчання зв’язному  мовленню одночасно є і метою  і засобом практичного опанування мовою. Воно має надзвичайне значення для розвитку інтелекту та самосвідомості дитини, позитивно впливає на формування її важливих особистісних якостей таких , як комунікабельність, доброзичливість,ініціативність, креативність, компетентність. За допомогою  добре розвиненого зв’язного  мовлення дитина навчається чітко та ясно мислити , легко встановлює контакт  із оточуючими, ініціює власні ідеї. Бере участь у різних видах дитячої  творчості.

В опануванні мовленням дитина йде від частини до цілого: від  слова до зчеплення двох-трьох  слів, далі до простої фрази, а пізніше  до простих речень. Наслідком стає зв’язне мовлення, що складається  з низки розгорнутих речень. Зв’язним називають таке мовлення, яке може бути зрозумілим на основі його власного предметного змісту.

У дитячому садку здійснюються дві форми роботи з навчання дітей  зв’язного мовлення: навчання під  час занять і розвиток зв’язного  мовлення дітей у повсякденному  житті. Заняття з рідної мови мають свою особливість. Такі заняття спираються на спільну роботу всього колективу. У дитячому садку робота над розвитком мислення і активного словника тісно пов’язана з навчанням дітей зв’язної мови. Для того, щоб дитина могла розповідати, вона повинна мати запас вражень і відповідних слів. Так , наприклад , щоб дитина могла розповісти про працю будівельників, яку вона спостерігала, вона повинна знати слова на позначення дій робітників( кладуть цеглу, мурують, штукатурять). Не можна відокремлювати ознайомлення дітей з навколишнім світом від навчання рідної мови, виконувати ці завдання треба одночасно. Дитина повинна говорити,розповідати про те, що вона бачила переживала. Наприклад, за програмою ми , з метою збагачення словника дітей, ознайомлюємо їх з працею дорослих в дитячому садку, а для розвитку зв’язної мови можна провести бесіду на тему: « Праця дорослих в дитячому садку». Здійснюючи розвиток мови дітей дошкільників  дитячий садок розвиває усну мову дитини, навчає її користуватись рідною мовою в спілкуванні з людьми .

Працюючи над усною  мовою дитини вихователь  розвиває дві її форми: розмовну(діалогічну) і розповідну ( монологічну).

Монолог — це безпосередньо  спрямований до співрозмовника чи аудиторії  організований вид усного мовлення, який передбачає висловлювання однієї особи.

Монолог як основний засіб  логічно та послідовно організованого повідомлення є більш усвідомленим та довільним за діалог. Монологічне  мовлення вимагає більш тривалої внутрішньої підготовки, попереднього обдумування, зосередження на головному, передбачає вміння вибірково користуватися  доречними в кожному разі мовними  засобами. Монологічне мовлення вбирає всі досягнення дитини в оволодінні рідною мовою, його звуковою формою, лексичним  складом, граматичною будовою.

Отже, монологічне є складнішим, довільнішим, організованішим видом  мовлення і тому вимагає спеціального навчання (О.О.Леонтьєв, Л.В.Щерба). Вчені, наголошуючи на первинності діалогу, доводять, що монолог народжується з діалогу (О.С.Ушакова).

Психологічну природу зв'язного мовлення, його механізми та становлення аналізували багато вчених (С.Л.Рубінштейн, Д.Б.Ельконін, М.І.Жинкін, О.О.Леонтьєв), які в розкритті основ мовленнєвого висловлювання на перший план висувають мотивацію, розглядаючи її як імпульс для всього мовотворення. Предмет та мета висловлювання визначають його логічну послідовність та синтаксичне оформлення. Значущим виявляється механізм, що регулює відбір слів для побудови зв'язного висловлювання. Відбір слів регулюється певною системою правил, тобто він має підпорядковуватися загальним закономірностям побудови тексту.

У визначенні шляхів формування дитячого мовлення лінгводидакти акцентують увагу на творчому характері засвоєння  дітьми рідної мови. Побудова монологічного висловлювання вимагає від мовця творчості, уміння продумати зміст, правильності його словесного оформлення. У зв'язному мовленні видно усвідомлення дитиною мовленнєвої дії. У процесі створення мовленнєвого висловлювання науковці виокремлюють внутрішнє програмування та зовнішньомовленнєву діяльність, у процесі якої мовець спирається на певну внутрішню схему, синтаксичну модель, що дає йому змогу будувати висловлювання належної якості. Це пояснює важливість виокремлення завдання, спрямованого на формування таких якостей самостійного зв'язного висловлювання, як цільність, змістовність, логічна послідовність, образність, креатив-ність. Потрібно цілеспрямовано розвивати означені якості зв'язного висловлювання.

Аналізуючи дитяче мовлення, дослідники доходять висновку, що мовлення може бути ситуативним, тобто пов'язаним із конкретною ситуацією, але, яке не відтворює у словесних формах зв'язного смислового цілого та контекстним, зміст якого зрозумілий із самого контексту висловлювання.

Розвиток зв'язного мовлення в дошкільному віці відбувається паралельно з формуванням розумової  діяльності, збагаченням життєвого, емоційного та мовленнєвого досвіду, ускладненням форм спілкування. Дошкільному періоду, в якому відбувається становлення форм зв'язного мовлення, передує підготовчий етап, пов'язаний із раннім дитинством. Безпосередньо-емоційне спілкування дорослого з немовлям поступово змінюється з однобічного на взаємне емоційно-мовленнєве. З формуванням розуміння мовлення дорослого малюк навчається відповідати на мовленнєві стимули оточуючих жестами, мімікою, рухами, пізніше окремими звуками та звукосполученнями. Усе це має величезне значення для розвитку мовленнєвого спілкування, адже зароджується навмисність голосових реакцій, їхня спрямованість на іншу людину, формується мовленнєвий слух, довільність промовляння звуків (С.Л.Рубінштейн, Ф.О.СохІн).

Поступово основною стає ситуативно-ділова форма спілкування дитини з дорослим, яка співіснує з емоційним  ситуативно-особистіс-ним. На третьому році життя зароджується позаситуативно-пізнавальне  спілкування з дорослим. Спілкування  з ровесниками переважно безпосередньо-емоційним

У другій половині третього року життя науковці відзначають  наявність «якісного стрибка». Саме в цей період спостерігаються  перші випадки мовленнєвих висловлювань, які свідчать про те, що мовлення малюка вже може бути позаситуативним  та позаконтекстним (М.М.Кольцова). Великий  інтерес у цьому плані становлять дослідження латвійського вченого  А.А.Рузгене, який вивчає особливості  ініціативного мовлення дітей третього року життя, можливість його активації, способи та умови стимуляції. Автор  доводить, що ініціативне мовлення активізує ситуація, зокрема, поява  нового, невідомого; демонстрація предметів  та явищ з досвіду дитини, представлених  по-новому; динамічність оточення, зміни  в довкіллі. Найефективнішими, на її думку, виявляються ігри-драматизації та практичні дії з іграшками.

Можливості навчання дітей  уже на другому та на третьому роках  життя елементам зв'язного мовлення доводять також дослідження, проведені  в Берліні під керівництвом професора  Х.Христенса. Науковці застосовували  послідовно три форми розповідання: за сценічним зображенням, за картинками, переказ історій без наочного матеріалу. Ефективність використання означених способів навчання підтвердило  значні потенційні можливості молодшого  дошкільного віку щодо оволодіння зв'язним  мовлення.

 

Російська дослідниця Л.Г.Шадріна, яка вивчала особливості розвитку зв'язного мовлення дітей молодшого  дошкільного віку, відзначає перевагу ситуативного мовлення, проте говорить, що починає розвиватися й контекстне мовлення. У спілкуванні з дорослими малюки користуються простими реченнями, на відміну від спілкування з ровесниками, яке характеризується більшою розгорнутістю, елементарною аргументацією, включенням інколи складносурядних та складнопідрядних речень. Для самостійних монологічних висловлювань малюків характерним є порушення логіки викладення, бідний словниковий запас. Проте діти здатні встановити елементарні залежності між смисловими частинами окремого речення або між реченнями. Про це свідчить той факт, що діти досить успішно орієнтуються на заданий дорослим зв'язок і правильно завершують речення в ситуації спільного мовлення; «Це... ведмедик. Він такий...великий. У нього є...лапи».

У середньому дошкільному  віці значно впливає на розвиток зв'язного мовлення активізація словника, кількісний склад якого досягає в цей  період 2,5 тисячі слів. Висловлювання  дітей стають послідовнішими та розгорнутІшими, хоча структурно мовлення залишається  ще недосконалим. У цьому віці інтенсивно розвивається контекстне мовлення, тобто  мовлення, що зрозуміле само по собі. Однак діти відчувають труднощі в  адекватному доборі слів, виборі теми, сюжету власного висловлювання, нерідко  спостерігається порушення логіки, переважає формальний зв'язок між  реченнями в тексті.