Программа "Дитина"

Очевидно, в кожній віковій  групі є не лише українці, а й малята інших національностей. Тому одне із завдань — виховання почуття дружби, залучення таких дітей до активного оволодіння українською мовою.

Велику допомогу в  реалізації завдань мовленнєвого й загальнокультурного розвитку можуть надати батьки. Спілкуючись з дітьми, вони повинні проявляти зацікавленість до всього, чого навчають малят у дитячому закладі, підтримувати, заохочувати, прищеплювати цікавість до українського слова, брати активну  участь   у   родинних   святах   та  інших  заходах.

Робота з розвитку мовлення дітей багатогранна. Вона включає удосконалення звуковимов, збагачення й активізацію словникового запасу, розвиток граматичних умінь, а також умінь спілкуватися між собою (вести діалог), зв'язно, послідовно розповідати про побачене,   почуте   (зв'язне  мовлення).

Важливе значення для  розвитку мовлення дітей має здатність  засвоювати слова, вирази мимовільно. Отже, в процесі виховання дошкільнят необхідно передбачати слухання, наслідування, спілкування, заучування напам'ять невеличких римовок, чистомовок, віршів.

Педагог має приділяти  постійну увагу правильній вимові вихованців (вчасно виправляти помилки, показувати, як вимовляти слово) не лише на спеціальних заняттях, а й під час прогулянки, на заняттях з малювання, математики, ознайомлення з явищами природи,   тобто  під  час  усіх  видів  діяльності  малят.

У програмі передбачена  робота з дитячою книжкою, спрямована на розвиток елементарної культури майбутнього читача, цікавості до книжки, бережливого   ставлення  до  неї.  

Зміст роботи з розвитку мовлення конкретизується в розділах: «У світі звуків», «Слово до слова — зложиться мова», «У країні Граматики», «У нас в гостях книжка»,   «Ми  розмовляємо».

Здійснення завдань  з розвитку мовлення може проводитись  або в повсякденному житті, або  через організацію і проведення спеціальних занять. І в першому, і в другому випадках ця робота повинна мати  чітко  окреслену  навчально-розвивальну  мету.

Заняття повинні мати ігровий характер, проводитись не лише в приміщенні, а й на дитячому майданчику.   Це   можуть  бути  екскурсії,   подорожі,   фольклорні  дитячі   ігри,   співанки  з  проговорюванням   слів, римованих  рядків   тощо.

Плануючи роботу з  розвитку українського мовлення дітей, вихователю слід орієнтуватись на завдання програми для кожної вікової групи, а також враховувати індивідуальні особливості дітей даної групи, місцеві діалекти, традиції мовного етикету (звертання,   вітання,   подяки,   побажання   тощо).

Особливості формування українського мовлення у російськомовних  дітей

Мовна ситуація у великих містах східної України, в тому числі й Києві, нині така, що в побуті переважає російське мовлення. Отже, в українські дитячі садки приходять діти, які на четвертий рік свого життя набули достатніх умінь, щоб самостійно будувати висловлювання (досить розгорнуті) російською мовою. Тому в дитячому закладі з українським мовним режимом, який відвідують російськомовні діти, стоїть завдання   формувати  українське  мовлення.

Формувати мовленнєві вміння означає навчати дітей слухати-розуміти українську мову, працювати над становленням їхньої літературної вимови та збагаченням і активізацією словникового запасу дошкільнят, над розвитком їх граматичних навичок, а також: умінь спілкуватися українською мовою. Спостереження свідчать, що російськомовні діти в українському дитячому закладі спілкуються між собою російською мовою, часто й на запитання вихователя відповідають російською.

Якщо в сім'ях засвоєння  рідної мови відбувається спонтанно, завдяки  мовному середовищу, то в дитячому закладі навчання української мови — це педагогічно керований процес. Педагог має враховувати при цьому деякі психологічні фактори, які при засвоєнні дітьми рідної мови в україномовній родині відсутні. Це такі  явища,   як  транспозиція  й інтерференція.

Транспозиція — це позитивний перенос тих знань, умінь і навичок, яких людина уже набула, на новий навчальний  матеріал.   Вона  виникає   під  час виконання дій, аналогічних тим, які вже засвоєні. У процесі оволодіння українським мовленням транспозиція, або позитивний перенос, виникатиме у всіх випадках, коли мовний матеріал (наприклад, певна група лексики: вода, трава, сонце) є однаковим у російській і українській мовах (у наведеному прикладі слова мають   одне й  те  саме  значення).

Оскільки російська  й українська мови споріднені, то й граматичні системи обох мов мають багато спільного. Саме завдяки цьому процес оволодіння українським мовленням відбувається швидше, ніж будь-яким   іноземним.

Поряд із спільними рисами в обох мовах є ряд відмінностей. Вони наявні і в фонетичних системах, і в лексиці, і в граматичній структурі. У випадках розбіжності при оволодінні російськомовними дітьми українською мовою виявлятиметься явище інтерференції.

Інтерференція — це негативний перенос раніше утворених умінь і навичок на формування нових. Реальним виявом цього явища є помилки у вимові та вживанні слів (так звані «русизми»), які можуть виникати як результат інтерференції або як результат обмеженого запасу українських слів, граматичних форм. Педагогу слід пам'ятати, що в результаті інтерференції вміння українського мовлення формуються  дещо  повільніше.

Знаючи психологічні особливості розвитку українського мовлення вихованців, педагог має постійно враховувати як спільне, так і відмінне в обох мовах і добирати відповідні прийоми навчання. Врахування спільного й відмінного визначатиме і зміст навчання, оскільки спеціальному опрацюванню підлягає все те, що не збігається в обох мовах, інакше воно породжуватиме помилки  в  українському мовленні  дітей.

Щоб успішно формувати мовленнєві вміння, необхідно враховувати ще й психолінгвістичні фактори, що стосуються становлення мовлення. Так, народившись, дитина слухає мовлення оточуючих. Через певний час починає вирізняти з мовного потоку окремі слова,   співвідносити   їх   з  навколишніми   предметами а отже, розуміти сказане. Це перший рівень мовленнєвого розвитку — рецептивний, або рівень сприйняття   —   розуміння   мовлення.

Завдяки спорідненості  української й російської мов  цей рівень певною мірою забезпечується, оскільки діти мають досвід російського мовлення. Однак спеціального пояснення потребують слова, властиві лише українській мові {олівець, папір), та слова, що різняться суфіксами і префіксами (із спільним коренем): допомагати,   збирати.

Дитина, слухаючи мовлення оточуючих, а особливо найближчих до неї — мами, тата, бабусі — оволодіває рецептивним рівнем, і часом починає повторювати за ними окремі слова. Це другий — репродуктивний рівень розвитку мовленнєвих умінь, або  рівень  відтворення.

Завдяки мовному середовищу і суто практичним потребам дитина швидко набуває умінь самостійного мовлення. Спочатку це самостійне вимовляння окремих слів {мамо, дай), а потім і розгорнуті висловлювання, судження. Таким чином, мовлення дитини переходить на третій рівень — рівень продуктивного мовлення. Діти 4-го року життя знаходяться саме на цьому  рівні   володіння  материнською   мовою.

В умовах, коли російськомовна дитина приходить у дитячий заклад з українським мовним режимом, її українське мовлення перебуває на рецептивному (пасивному) рівні. Необхідно формувати активне мовлення.

Аналіз психолінгвістичних особливостей формування вмінь українського мовлення російськомовних дітей дозволяє   сформулювати  такі  завдання:

1.  Роботу з розвитку  українського мовлення слід розпочинати з організації цілеспрямованого слухання дітьми розповідей вихователем казок, віршів, оповідок, забавлянок і т.п., що у всіх випадках супроводжується поясненням нових слів через використання наочності. І лише у випадках, коли унаочнити не можна, — перекладом  російською  мовою.

2.  Навчаючи українського  мовлення, треба завжди брати   до   уваги   ті   мовні   факти,   які   не  збігаються   в обох   мовах,   і   спеціально   працювати   над   їх   засвоєнням.

3. Дослідження свідчать, що під час навчання другої мови оволодіння словом відбувається через промовляння його за зразком, тобто шляхом наслідування та активізації його у мовленні (продуктивний та частково - продуктивний рівні). Отже, педагог, навчаючи українського мовлення, на початковому етапі має використовувати в першу чергу репродуктивний метод навчання, в основі якого лежать показ зразка мовлення, кількаразове проговорювання за зразком звука, слова, висловлювання, рольові ігри на основі сприйнятої на слух казки тощо, заучування напам'ять, а від цього, із збагаченням словникового запасу, йти до використання прийомів продуктивного методу (різноманітні вправи, в основі яких лежать дії з предметами, що супроводжуються словесним поясненням).

Спонукаючи   дітей   говорити   українського   мовою, необхідно   враховувати   ще   один   психологічний   фактор —   мовний  бар'єр,   подолати який  особливо  важко сором'язливим,   несміливим дітям.  Вони часто не наважуються  говорити  українською  мовою,   боячись  помилитись.   Можуть  взагалі  замкнутися,   якщо  почують різке   зауваження,   сміх.   Тому  слід  завжди   дбати  про створення  атмосфери доброзичливості,  терпіння.  Важливо  вчасно  стимулювати  найменші  досягнення дітей. І,   звичайно,   до   роботи   над  формуванням  умінь  українського  мовлення  необхідно  залучити  батьків.   Слід рекомендувати їм не відмахуватись від запитань дітей про   те,   як   буде   українською   мовою   звучати   те   чи інше   слово,   а  самим   стимулювати   запитання,   читати дітям   книжки   (вірші,   казки,   оповідання),   заучувати скоромовки,   вірші  тощо.

У дитячому закладі з  українським мовним режимом педагог має працювати над збагаченням словникового запасу під час усіх видів діяльності. Так, на заняттях ознайомлення з навколишнім світом вихователь не тільки розповідає про природу, а й відзначає, як українською мовою називається той чи інший предмет  чи  явище,   спонукає  до   вимови   слова  хором і окремими дітьми. Так само увага до слова має бути в центрі й під час фізкультурно-оздоровчої роботи, художньої і трудової діяльності, в процесі формування   математичних  уявлень  тощо.

У групах, де є російськомовні діти, навчання українському мовленню краще проводити через організацію спеціальних занять, що відбуваються в ігровій формі. Робота, розпочата на занятті, продовжується під час усіх інших видів діяльності. Причому дітей треба привчити до активного користування українською мовою у повсякденному житті, використовуючи різні прийоми — схвалення, заохочення, перепитування  українською  мовою  тощо.

Орієнтовна  тематика   ігор-занять  до   розділу «Любій   малечі   про   цікаві  речі»

4-й  рік  життя

Наш садочок. Знайомство (імена дітей, імена вихователя та його помічника, форми звертання), розпитування дітей про те, як звати тата, маму, чи є братик, сестричка і т.д. Дитячий садочок (екскурсія). Твої друзі в дитячому садку. Хто живе у груповій кімнаті? Ой, ходить сон коло вікон. Водичко, водичко,   умий  моє  личко!

Іграшки, ігри, забави. Ось вони які — наші любі іграшки. У моєї доні оченята сонні. Я — вухатий ваш дружок. Хто, хто в рукавичці живе? Вийди, вийди, сонечко.

Родина.   Культура   родинних   стосунків.   Я   і   моя сім'я. Рідна матуся. Мамина пісня. Тато. Татові оповідки. Бабуся. Бабусині потішки. Дідусь. Дідусеві повчання. Наші братики і сестрички. Загадки старшого братика (сестрички), їхні ігри. Бабусю, розкажи казочку. Доброго ранку, до побачення (добраніч). Дякую,   матусенько!   Дозвольте   взяти.

Рідний дім (квартира). Предмети побуту і вжитку. Наша квартира. Бабусина хата (у селі). Котик-воркотик. Песик-гавчик. Такі знайомі незнайомці. У  кожної  речі  є   своє   місце.   Наші  помічники   (холодильник,   пилосос,   міксер).   Як   ми  прикрашаємо  своє і житло.   Одяг  для  ліжечка,   для   подушечки.

Я   сам   (сама).   Як   я   встаю.   Чарівне   люстерко. Десять    пальців -помагальців.     Ми    самі    вдягаємось. Я   допомагаю мамі.

Що ми їмо? Що росте на бабусиному городі? Варю, варю борщик. У нашому саду. Сунички-сестрички.   У нас гості.

Що ми одягаємо і що взуваємо? Одяг для Оксаночки і для Тарасика. Святковий одяг. Вишиванка. Віночок і стрічечки. Як ми одягаємо ляльку. Що ми одягаємо і що взуваємо взимку і влітку. Ганнусині черевички. Чап і Чалап. Взуття для вулиці і для дому.

Життя навколо нас. Куди повела стежечка? Хто як голос подає? Жовтенькі клубочки біля мами-квочки. Жив-жив! Лелеко, лелеко! Будиночки для шпаків! А  я  у  гай  ходила!

Свята. Свято врожаю. У нас у гостях Дід Мороз. Зимові ігри, розваги (колядки, щедрівки). А вже весна,   а  вже красна...   (веснянки).   Свято мами.

5-й  рік життя

Наш    дитсадок.    Дитячі    іграшки,    ігри,    забави.

Іграшки бабусі Ганнусі. Заспівала  сопілочка. До дому сто доріжок. Переказувала лялька. Іграшкова крамниця. Свято іграшок. Починаймо казати — гру розпочинати, У хоровод підемо — руки сплетемо. Чия гра найвеселіша? Забавляємо малюків. Слухаємо казку.   Маленькі  вистави.

Родина. Культура родинних стосунків. Твоє ім'я. Імена твоїх батьків. Про що розповідають прізвища? В гостях у тітоньки (бабусі). Ми допомагаємо. А у мене є маленький братик (сестричка). Родинні звичаї.   Мої   бабуся  й  дідусь.